Боковим зором Тоні помічає, що Лорелей прямує геть, не бажаючи брати участь у колотнечі з вогнепальним — очевидно, зловити шалену кулю, не входить до її планів. Та й нехай, з нею вони розберуться пізніше.
Поки Старк блокує двері, Нат трощить полицю з реактивами в лабораторії, шпурляючи в неї одну з агенток, від чого здіймається хмара їдкого диму. Серед нього Тоні вихоплює, як сталь кинджалів миготить у повітрі. Локі не гає часу, просувається вперед і без зусиль нищить захисне скло, що оточує пристрій.
Варто йому тільки кліпнути, як білий спалах заповнює приміщення, виганяючи пітьму із найтемніших кутків. Від яскравого всюдисущого світла Тоні мружиться навіть крізь шолом. І щойно Джей вирівнює експозицію, Старк відкидає збитих із пантелику опонентів. Він повертається до джерела, намагаючись звикнути, і, здається, його серце на мить зупиняється.
Ох, чорт.
Локі сидить на підлозі, витріщаючись на свої руки, що побіжно синіють, і світло збирається в його долонях. Фібула, вгинається, деформується, обертаючись металевим змієм, повзе вгору передпліччям. Тоні навіть звідси бачить, що Локі трясе, а тим часом синь шириться далі, до ліктів, плечей… Торкається щік, губ, на шкірі проступають візерунки. Тоні чує напівздавлений схлип, і дивиться прямо в червоні очі.
Злість, образа, страх .
Тоні опиняється поруч і знімає костюм. Він опускається навколішки, не замислюючись, тягне руки до Локі, але той, здається, його не помічає.
Лід обпалює, і Тоні здригається, але руки не прибирає. Тільки тоді Локі дивиться на нього й намагається відсунутись. З його рота вириваються лише нескладні вигуки. Тоні робить глибокий вдих і, наплювавши на мороз, стискає пальці сильніше.
— Тихіше, — шепоче він. — Дихай. Дихай зі мною. Повільно.
Пальці Локі чіпляються за його футболку, і він справді намагається дихати рівніше.
— Все гаразд. Усе добре, — продовжує пошепки Тоні.
— Потворно, — видихає Локі.
Біль — куди ж без нього.
— Ні, — відповідає Тоні тихо, коло вуха, і якомога м’якше. Він ледве утримується, щоби не поцілувати Локі в лоба, бо нехай сам Тоні й не вміє заспокоювати, але так колись робила Марія.
Десь позаду Наталка припиняє викручувати пальці ще одному агенту, вирубуючи остаточно.
Тоні торкається щоки Локі. Шкіра ледве тепліша за кригу, кінчики його пальців ковзають візерунками, гладять його волосся. Синь тане повільно, неохоче вертаючи бежевий.
Наталка витирає кров із рук і виглядає дуже незадоволеною.
— Ей, Локесе, поклади цю погань, — каже Старк, киваючи на артефакт.
— Я… — він намагається підчепити пальцями змія, але вони дрижать і зісковзують. З третьої спроби в нього нарешті виходить. Металевий змій скручується в клубок і остаточно завмирає на його долоні.
— Годі жувати соплі, — Нат простягає руку, Старк думає, щоби забрати артефакт, але вона лише плескає Локі по плечу. — Нам час забиратися звідси. Поки не прибуло підкріплення і, здається, з цим у нас виникнуть проблеми.
Вона допомагає Локі піднятися, той усе ще виглядає трохи розгублено, але вже встигає натягнути нехай поки й не ідеальну маску байдужості. Старк уже стоїть біля лабораторних комп’ютерів, під’єднуючи накопичувач.
— Схоже… — осікається, бо те, що він бачить, переглядаючи файли, перевершує межі того, що він міг уявити. Романоф одразу опиняється позаду, свердлячи екран поглядом.
— О, твою ж… Лайно . Відруби одну голову, дві інші займуть її місце, — шипить Наташа. — Ось тобі й водяна тварюка .
— Джарвіс скопіював, можемо йти, — Тоні відступає оглядаючи стелю. Цікаво, чи є в них шанс вийти не через двері.
— Цього недостатньо… — Нат тре обличчя. Шум біля дверей посилюється. — Ці люди мертві… — каже вона крізь стиснуті зуби, киваючи на жахливі конструкції.
— Я знаю, слухай, — зітхає Старк. — Але зараз нам краще піти, — він озирається, бо відчуває чужу долоню на передпліччі.
У другій руці Локі стискає спис, що наче з’явився нізвідки. І варто йому лише стукнути їм об підлогу, усе навколо набуває форми хаосу.
Старк сидить навпроти Локі, який із т ого моменту не каже ні слова. Це страшенно бентежить і, можливо, трохи нервує. Нат приходить із тацею і трьома чашками кави, що з її боку досить мило. Схоже, Романоф вразила спроба порятунку її життя.
— Локі, — вона підсовує йому чашку, але той заперечливо хитає головою. Тоді вона дивиться на Старка і в її погляді явно читається заклик до дії, а ще, здається, невелика частка розчарування. Вона знову йде, вдаючи, що забула щось на кухні.
Старк пересідає до Локі, але той різко сіпається, відсуваючись. Тоні гадки не має, що робити, а Локі е горить бажанням із цим допомагати.
— Локесе, я не знаю, що в тебе в голові, але…
Упс, фраза неправильна, тепер Локі виглядає розлючено, він уже відкриває рота, щоби сказати судячи з усього щось невтішне, але Старк перебиває його:
— Дякую за сьогодні. — Локі хмуриться. — Завдяки тобі перевага на нашому боці. Знаєш, я справді не сильний у подібних речах, але я… Якщо ти хочеш про щось поговорити…
— Ти знав? — питає він безтурботно.
Тоні мовчить деякий час, поки не помічає лють, що повільно зростає, в очах навпроти.
— Це складне питання, — каже Тоні обережно, і знову влучає повз. Локі стискає пальці до хрускоту. — Я знав, що Тор твій зведений брат…
— Значить, Тор…
— Я можу розповісти тобі, що мені відомо.
— Немає потреби, я однаково згадаю, — Локі відвертається, більше не вимовляючи ні слова, і коли Нат повертається, Тоні розводить руками.
А потім Джарвіс намагається знайти Роджерса. Бенер тре перенісся, час від часу відводячи тяжкий погляд від екрана відеозв’язку, і чомусь навіть не коментує наявність асґардського бога на дивані недалеко від Тоні. Романоф вдається зв’язатися з Клінтом, і він обіцяє прибути якнайшвидше, сама ж вона незабаром вирушає «побалакати з Ф’юрі віч-на-віч», але перед тим як піти, кидає тихе й загадкове: «Удачі».
Й ось вони знову залишаються наодинці.
Тоні копається у файлах, знаходячи все більше й більше інформації, що лякає, охоплює жахом, очі печуть, ніби в них плеснули кислоти. Гідра настільки сильно вкоренилася в ЩИТі, що їм буде так страшенно складно її позбутися. А Локі продовжує сидіти поряд, безбарвно дивлячись у стіну.
Коли Джарвіс нагадує про сон, Локі просто підводиться й мовчки йде до своєї кімнати , але Тоні перехоплює його.
— Адже ти все одно не збираєшся спати.
— Я вже якось знайду, чим себе зайняти, — холодно відповідає він. Старк зітхає, ну ось, схоже, це і є той самий момент, але він усе ж таки каже:
— Ти знаєш, де мене знайти.
Прокидається Тоні від крику. Йому не треба питати Джарвіса, що відбувається, і він підхоплюється і швидко прямує до сусідньої спальні.
Локі, схоже, ще не прокинувся. Він судомно крутиться на простирадлах, а на руках і щоках проявляються сині плями.
— Локі! Хей, Локес, прокинься, — Старк забирається на ліжко й обережно торкається його плечей.
— Ні… годі, — як у дурмані повторює той.
— Локі…
Він нарешті розплющує очі й відсахується в бік.
— Не чіпай… не… Не торкайся.
— Все добре, — каже Тоні.
— Ні, я так не думаю, — хитає головою він. — Я… — його голос зривається.
— З тобою все гаразд, — відповідає Старк.
— Це огидно, — видихає він.
— Хіба? Тобі личить, — він усе ще не вміє втішати й заспокоювати, але бере його руки у свої й починає малювати візерунки на долонях. Локі кривиться. — Найкращий маг Асгарду, з явно завищеним НСВ, але в ко жного свої недоліки , чи не так?
— Ти не зустрічав інших, — відмахується Локі.
— Не думаю, що зміню свою думку.
— Ти це зробиш, — відповідає Локі сухо, намагаючись усунутись. Старк відпускає його руки, дивлячись у вічі.
— Рухайся, — пхає Тоні його в бік.
Він готовий почути, як Локі його посилає, але той поводиться напрочуд слухняно. Тоні сідає поруч, спираючись на спинку ліжка, і дивиться уважно. Локі лютує, так неймовірно лютує, а ще… йому сумно . Тоні не вважає себе людиною, здатною впоратися з емоціями та проблемами інших. Він, швидше, з тих, хто із собою не завжди може розібратися. Тому мовчить.
Він роздивляється стіну, гадаючи чому її пофарбували в настільки гидотний відтінок, якщо він затверджував палітру, у якій його не було.
Чомусь на згадку приходить семирічний Джеймс, уже тоді його найліпший товариш, що заливається слізьми через померлого собаку. І Тоні каже йому, щоби заспокоїти, щось типу: «Це лишень пес», і так, це очевидно не працює, бо Роудс після цього не говорить із ним ще кілька тижнів. А потім ридцятип’ятирічна Паттс поспіхом витирає сльози, коли він заходить у її кабінет. Дві години тому помер її батько. І Тоні знає, що це боляче, він сам втрачав близьких, тому зривається на неї через неправильні бланки й відхилений патент. Хай краще злиться на нього, але вона не злиться, вона, щонайменше в розпачі, вибігає з кабінету геть.
— Чому ти не… — обриває його спогади Локі, покусуючи губу, але не закінчує.
— Так? — питає Тоні, хапаючись бодай за щось.
— Нічого.
Старк не збирається тиснути. Спрямовує погляд у стелю й тягне:
— То-ож, чим хочеш зайнятися?
— Знову дивитимуся, як ти спиш, — знизує плечима трикстер.
— Це лякає, Білосніжко, — сміється Тоні, і Локі нарешті посміхається у відповідь.
— Тоні, я…
— Так?
— Та ні, нічого, — відповідає він, раптово зісковзуючи вниз і влаштовуючись збоку.
Він простягає руки, обіймаючи Тоні. — Напевно, мені варто подякувати тобі.
Старк ледь не давиться повітрям, такого він точно не очікує, але тепер голова Локі лежить у нього на стегні. І темні, м’які пасма розметалися скрізь. Тоні запускає руки в його волосся й ніжно перебирає їх, через що бог ледь не муркоче.
— Чому воно не руде? — питає Тоні.
— Перепрошую? — він відкидає голову назад і дивиться знизу вгору на Тоні. На його губах розцвітає ввічлива усмішка.
— Ну, у міфах воно руде.
— Невже? — Локі усміхається ширше. — В тих, де я народив восьминогого коня ?
— Мені більше подобається та історія про відьом .
— Гидота, — сміється Локі, шовковистий сміх розходиться вібраціями по тілу Тоні.
Старк акуратно зміщує його убік і теж вкладається. Так, щоби дивитися прямо в яскраві зелені очі. Злість сходить нанівець, але сум осідає десь у зморшках на скронях.
— Дякую, — пальці Локі ковзають його лобом.
Коли Старк прокидається вранці, ліжко порожнє, і замість Локі на простирадлах лежить розкритий браслет. Тоні зітхає.
Так йому і треба.