— Камера там, — повідомляє Старк, отримуючи зведення через комунікатор від Джарвіса.
— Бачу, — Локі по черзі торкається плеча Тоні та Нат.
А потім повільно опускається додолу і простягає руки в бік дороги. Саме перед ними на проїжджу частину з хрустом падає велика гілка. Лише ілюзія, проте виглядає натурально, не відрізнити від справжньої.
Через кілька хвилин чорний лексус пригальмовує біля узбіччя. Насторожений чоловік із пасажирського виходить, озираючись навкруги. Тоні споглядає темно-сіру форму без розпізнавальних нашивок, не те щоби він очікував побачити логотип на всю спину, але типовий позашляховик теж ніяк не брендований.
— Давайте, — Локі напружується. За їх планом камера побачить лише те, як чоловік прибирає гілку геть.
Нат не поспішає рухатися з місця, Тоні дістає невеликий пристрій, поправляє репульсор на руці й залишає кейс із костюмом біля Локі. Насправді це не найкращий план, але над іншим думати ніколи.
— Якщо я втрачу концентрацію, не зможу підтримувати ілюзію, — натякає Локі. — Давайте вже.
Нат у момент наздоганяє чоловіка, тут же вибиваючи землю з-під його ніг. Той не встигає вимовити і слова, як розпластується на асфальті.
Приголомшений, навіть надто гротескно, водій, який уже поспішає на допомогу, дістається Старкові. Новачок, без сумніву, можливо, це навіть його перший робочий день.
— Я заблокував зв’язок, сер, — повідомляє Джарвіс. Тоні нахиляється, з чистої випадковості уникаючи кулі. — У машині ще один.
— Дуже вчасно, Джей, — видихає він, кидаючи побіжний погляд у бік позашляховика й ухиляючись від хука зліва. З прочиненого вікна видніється дуло.
Двері повільно відчиняються.
— Агент Романоф, — чорні лаковані туфлі ступають на асфальт, передуючи господареві, в обох руках якого по FN Five-seveN . — Яка зустріч. А ви? Гадаю, Тоні Старк? — Він із легкою посмішкою дивиться на потуги водія впоратися з Тоні. — І що ж агент шостого рівня й не агент зовсім забули в кущах біля входу до надсекретної бази?
— Ґрант Ворд, — каже Нат, обтрушуючись. — Я думала, ти десь із Колсоном на місії.
— З Колсоном? — Тоні нарешті перестає постійно ухилятися, спритний удар приходиться водієві в щелепу, і той падає непритомний.
— Містер Старк не в курсі, що Філ живіший за всіх живих? — посміхається Грант, тримаючи їх на прицілі, а Тоні повертається до Нат. — Що, ви з ним не поділилися?
— Він серйозно?
Наташа неоднозначно веде плечима, не дивлячись Старкові в очі, чим починає пристойно дратувати. Тоні вже давно засвоїв, що Ф’юрі веде справи брудно, але Нат… Добре, не те щоби від неї він такого не очікував. Пазл поступово складається.
— Що це за місце, Ґрант? — тим часом продовжує вона.
— Не думаю, — він нахиляє голову до плеча, — що можу дозволити вам дізнатися.
— А що так? — хмикає Романоф. — Може, мені варто спитати у Ф’юрі?
Ворд здіймає брови. Рука Нат біля кобури.
— Мертві не ставлять запитань, — щириться він. Романоф хмурніє. — Не думала ж ти, Наталко, що я з тих, хто вибовтуватиме тобі інформацію? Навіть якщо ти збираєшся зараз здохну…
Обличчя Ґранта спотворює судома, і він, так і не закінчивши злодійський монолог, завалюється на бік.
— Дуже шкода, — вдавано зітхає Тоні. Його запасний план спрацював чудово.
— Ти що накоїв? — Нат переступає через тіло, що лежить біля її ніг, і крокує вперед до Ґранта, що лежить долілиць на дорозі. Погляд зупиняється на металевій кульці і вона акуратно обходить її дугою.
— Серйозно? — ігнорує її питання Тоні. — Колсон живий?
— Живий, — Нат дивиться на Старка, той киває, і тільки тоді вона схиляється до Ворда, перевіряючи кишені. — Ще трохи, і він щось сказав би.
— Або випустив кулю тобі в лоба, — відмахується Тоні. — Нат, якого біса?
— Та що ти прискіпався до цього?
— Ти весь цей час знала!
— Я, якщо тобі полегшає, теж дізналася не одразу, — вона дістає з його кишень кілька ножів, ще один пістолет і телефон.
Звісно, Тоні не легшає. Гранично ні. Особливо коли Нат розповідає про те, що Ворд оперативник сьомого рівня, і що колись їй доводилося бачити як він стріляє. Якби не ця дрібничка, що Тоні випадково впустив, й електромагнітне поле якої Ворда й вирубило, з ним виникло б чимало проблем. Ха, знай він що це, не підійшов би і близько. Але Тоні закінчив роботу над нею тільки минулого тижня, і поки що їм безмірно щастить.
Нат на пару з Тоні відтягують тіла в кущі, і вколюють їм щось, що Нат зве снодійним. Вони ще кілька годин точно не прокинуться, але Старк про всяк випадок сковує їх наручниками, що знайшов у багажнику позашляховика.
— Джей, не забудь нагадати, що ми залишили їх тут, — каже він перед тим, як сісти в машину за кермо.
Вони довго їдуть ледве освітленим тунелем, який зрідка завертає то ліворуч, то праворуч, але на щастя, не має відгалужень.
— Склад над нами, — повідомляє Нат, відстежуючи на планшеті геопозицію.
І справді, дуже скоро перед ними постає охоронний пост. Поки Нат в обличчі чоловіка з пасажирського нарікає на дерево, що впало, пред’являючи перепустку, Старк постукує пальцями по керму, намагаючись непомітно вивчити все навколо, а Локі мовчки сидить позаду. Охоронець щось бурмоче, повертаючи перепустку, і вони їдуть дорогою прямо, спускаючись на рівень нижче.
— Ти можеш чітко визначити, де ця штука? — запитує Старк, паркуючи автомобіль.
— Нє-а, — Локі крутить головою, розглядаючи разючих розмірів паркінг.
— Нам потрібна інформація, — заперечує Нат, грюкаючи дверима.
— У них, знаєш, немає вказівників «вся інформація тут», — криво посміхається трикстер, Нат цикає.
— Найкраще підійде серверна, — Старк прямує до таблички з надрукованим на пластиковій дошці планом евакуації й Локі слідує за ним. — Імовірно, на дев’яносто відсотків — нам сюди, — тикає Тоні пальцем.
— Або?
— Або сюди, — вказує на діаметрально протилежне місце. Тому що план евакуації це, звісно, не детальне креслення будівлі. Дивно, що воно взагалі тут є. Локі дивиться на Тоні й на обличчі Ворда вимальовується яскрава добре упізнавана усмішка. Їх наздоганяє Нат і, тикаючи на друге місце, вимовляє:
— Сюди. О, я запитала того хлопця, — киває вона на чоловіка, що розтікся по бетону, у сірому офісному костюмі.
— Я так і припускав, — відказує Старк.
Коли вони минають приміщення за приміщенням, ніхто не хоче їх зупинити, що підозріло, але за загальним визначенням — непогано. І вони вдало пробираються глибше, минаючи, здається, юрби агентів. Тоні навіть встигає посміятися — мабуть, їм не доведеться лізти крізь вентиляцію .
Однак на одному з поворотів він завмирає, дивлячись у нещільно зачинені двері.
— Нам далі, — смикає за рукав Нат, але Старк ігнорує її, відкриваючи їх і ступаючи усередину.
Коридор сповнений приглушеного холодного світла й запаху антисептика, що свербить у носі. Накочує нудота, але Тоні продовжує йти вперед. За товстою скляною стіною застигли жінки та чоловіки, прикуті ременями до напіввертикальних конструкцій.
Трубки від сферичного сталевого пристрою, що світиться блакитним, зміяться до попелясто-синіх вен полонених. У деяких із них кінцівки практично чорні, обвуглені, як буває при останній стадії обмороження.
Тоні не вперше бачить таке. Він буквально приростає до скла, торкаючись його кінчиками пальців, ніби раптово може виявитися, що його тут немає.
— Це… черговий проєкт створення суперсолдат, — сухо каже Старк, оглядаючись на Романоф, змушену піти за ним слідом. Вона не встигає навіть кивнути, як один із людей у халатах вилітає з лабораторії.
— Хто вас сюди пустив? — вибухає він.
— Помилилися дверима, — відповідає, чарівно усміхаючись, Нат. Хоча, враховуючи, що виглядає вона як низьких плечистий агент сорока років, навряд чи усмішку можна розподілити в рід чарівних. Чоловік, схоже, не в захваті. Він уже кидається убік, мабуть, покликати на допомогу, але удар доводиться йому ззаду, і в нього підгинаються коліна.
— Він живий, — підіймає догори руки Локі. Старк би не надто засмутився, якби це було не так.
Що ж, їм слід якнайшвидше забратися звідси, поки не з’явився ще хтось. Того, що вони бачать, достатньо, щоби розібрати ЩИТ на деталі. Проте Старк прагне більшого, і він планує дістатись серверів і отримати всю інформацію. Однак, начебто читаючи його думки, у дверях з’являється силует.
— Локі, — тихий жіночий голос, не без нотки здивування, гукає бога. Старк завмирає, дивлячись на неймовірно привабливу дівчину в чортовому асґардському одязі. Вона заправляє медово-рудий локон за вухо, обдаровуючи їх усмішкою.
— Лорелей? — видихає Локі, а Старк мружиться. — Але ж ти…
— Маю бути там, де й ти. Ув’язнена в темній холодній камері з нашийником, який не дає сказати і слова. Але я тут, — грає вона в руці кинджалом. — Ти ж не прийшов завадити мені? Не турбуйся, любий, до тебе я прихильна. Зрештою, я тут саме завдяки твоїм прихованим ходам між світами.
— Чудово, — встряє Старк, переводячи погляд із Лорелей на Локі. Останній, здається, зовсім не радий її бачити.
Двері однієї з лабораторій відчиняються, і від стін відскакує тремтячий голос.
— Тільки не тут, — ще один вчений стурбовано стискає в руках теку, але Лорелей лише здіймає брову.
— Пішов геть, — каже вона.
— Це ти викрала Драупнір .
— Ну, припустимо, я нічого не викрадала, а лише допомогла цим милим мідґардцям його виявити. А-а, тобі потрібен саме він? Тоді нехай. Якщо в найближчі кілька днів темні ельфи так і не обернуть дев’ять світів у пітьму, я, так і бути, дозволю тобі його забрати.
— Темні хто? — кривиться Старк. — Ельфи?
— Ти набридаєш, смертний. На коліна, — вказує вона йому. — І мовчи.
Але Старк не рухається з місця, тепер дивлячись на Лорелей із ноткою зневаги.
— Як там казав Стів? Є тільки один бог, перед яким я стану на коліна , — грає бровами Тоні.
— Я впевнена, він такого не казав, — гмикає Нат, спрямовуючи на Лорелей обидва пістолети. — Так швидко, Тоні?
— О, я не це мав на ува…
— Стули рота, — наказує Лорелей наполегливіше. Старк думає, що йому безперечно варто послухатися й помовчати, поки він не зробив ще гірше.
— Можеш не намагатися, — махає рукою Локі. — Не спрацює, доки я тут.
— Що не спрацює? — знову встряє Тоні, ігноруючи ущипливу усмішку з боку Нат.
— Ти наївно гадаєш, — цідить Лорелей крізь зуби, — що впораєшся зі мною. У такому вигляді?
За мить до того, як вони обидва вирішують це перевірити, двері зовнішнього коридору відчиняються. Хтось усе-таки натис на тривожну кнопку.
— Агент Ворд? — завмирає оперативник.
— Роззуй очі, — гарчить Лорелей, — це Локі. Локі з Асґарду.
Вона без церемоній жбурляє кинджал прямо в нього. Той увертається, але ілюзія йде брижами. Старк кліпає, й ось Ворд стає наполовину Локі, а потім на три чверті… Агенти зміни ловлять на льоту, безапеляційно відкриваючи вогонь. Локі перевертає стіл, відтаскуючи Тоні за собою.
Старк дивиться на руки, ілюзія тонким шаром сходить зі шкіри. Здається, саме час одягати костюм. Кулі свистять у повітрі, відскакують від металу, застрягаючи в стінах та броньованому склі, Тоні нахиляє голову, закриваючись від уламків.
— Вона здатна підкоряти розум чоловіків, — пояснює Локі, що сидить поруч.
— Тільки чоловіків?
— Ну, — тягне він, — її любовний інтерес чоловіки. — Тож, гадаю, лише їх.
— Щось мені підказує, що я не хочу знати, як це пов’язано, — відповідає в комунікатор Нат, час від часу мелькаючи з-поза сусідньої барикади.
Більше немає сенсу зволікати, плакав їхній режим інкогніто . Старк активує костюм. Локі дістає з підпросторової кишені кинджали. Вони кивають один одному й залишають укриття.