Прокидається Тоні від того, що чиєсь волосся лоскоче ніс. Від волосся ніжно пахне хвоєю, малиною й ще чимось, Старк вдихає, намагаючись розібрати. Мабуть, такий запах у холоду. Але холод, напевно, не пахне. Він ледве утримується від настирливого бажання не розплющувати очі, але зрештою ліниво мружиться, прокидаючись остаточно.
Чиєсь чорне волосся. О, Боже.
— О, Боже, — повторює він ледве чутно.
— Так? — мляво тягне Локі, і тільки тепер Тоні помічає, що їхні ноги практично переплетені, а його рука спочиває на плечі трикстера, який зі свого боку майже лежить на ньому. — Не знав, — продовжує Локі, говорячи кудись у шию, — що ти любиш обійматися, Старку.
Він потягується, шурхаючи ногою, від чого Тоні жахається й різко усувається, ледь не падаючи з ліжка. Бісів бог у його ліжку, він учора головою вдарився? Локі невдоволено розминає шию, але все-таки привстає, спираючись на зігнуту в лікті руку. Старк ковзає поглядом по хитрому обличчю, розпатланому волоссю, вигнутій брові, і зупиняється на — о, його футболці. Довбаній футболці з написом «Cum in my ass as a friend».
Тоні кліпає.
— Я був би на твоєму місці обережнішим, — посміхається Локі. — Колись Тор застукав мене з коханцем, і той ледь залишився живим.
— Коханцем, — повторює Старк. Він не надто уважно слухає, дивлячись на футболку. Взагалі, йому її подарував Клінт, і що ж, так — це було смішно. У той момент. Ну й ще деякий час потім. Принаймні варто було побачити обличчя Стіва, коли Тоні відповідав у ній на відеодзвінок.
— Ага. Він, ти знаєш, не любить ділитися.
Брови Тоні повзуть вгору, а рот неконтрольовано відкривається.
— Ти подивися на себе, — регоче бог. — Це жарт, Тоні. Тор цілком і повністю віддає перевагу жінкам.
— Цілі жінки — це добре, — киває Старк, натягуючи повище простирадло. — Це нормально?
Локі хмуриться, відкидаючись назад, і якийсь час мовчить. Тоні сам не до кінця розуміє своє питання. Невже він питає… Ах. Тоні, звісно, знає, що Локі й Тор не рідні брати, але Локі — ще, наче, ні. І якщо… Старк прикушує губу. Це не його справа.
Він уже починає думати, що Локі не зрозумів питання, і вирішує залишити все як є, не повертаючись до цієї теми. Але Локі починає говорити.
— Аси не дуже шанують таке, але це трапляється. Сприймають швидше як погану звичку. Начебто не змивати кров із клинка після бою. Але-е, зрештою, твій меч — твоя справа, — усміхається він.
Старк ледве стримує сміх. Зазвичай, коли він розкидається евфемізмами, Наталка закочує очі, а Стів несхвально хмуриться.
— Отже, ти віддаєш перевагу чоловікам? — питає Тоні. Якби він був більш нетактовним, поставив би інше питання. А якби менш — стулив би нарешті пельку. Він так недоречно згадує, що відразу після нападу на Нью-Йорк, виключно для збору інформації, цікавився скандинавською мітологією, і щосили намагається стримати коментарі, що рвуться назовні.
— І жінкам теж. Навіщо обирати, коли можна мати вдвічі більше. А ти?
— Що ж, колись у мене був трійничок, — Старку б з’їхати з теми, він не впевнений, що доросла версія Локі це оцінить. Він він у принципі не впевнений, що доросла версія Локі оцінить будь-що з їхніх розмов. Зрештою, йому не слід забувати, хто перед ним. Тим часом Локі знову перекочується на бік та виглядає зацікавленим. — Не примушуй мене говорити з тобою про це.
— А що? — здіймає брову Локі.
— Тобі все ще шістнадцять.
— Ти знаєш, що ні, — закочує очі він.
— Сер, агент Романоф у ліфті.
— Що?! — Тоні давиться повітрям. — Якого біса, Джарвіс?
— Вибачте, сер. Раджу поспішити, вона вже на п’ятнадцятому поверсі.
Тоні підскакує, плутаючись у простирадлі. Мружиться — щось не так. Локі вкрав із шафи не тільки футболку, а й піжамні штани, які, до всього іншого, йому закороткі.
— Зручно, — знизує плечима той.
— Ти? — запитує Старк. — Став вищим?
Локі киває, розпливаючись в усмішці, на що Старк хмикає, накидаючи сорочку і виходить із кімнати за секунди до того, як двері ліфта відчиняються.
— Старк? — Романоф рішуче заходить усередину.
— Наталко, чим зобов’язаний?
Вона заправляє пасмо вогненно-рудого волосся за вухо. Її очі бігають довкола, щось вишукуючи. І Тоні впевнений, він навіть знає що. Об’єкт пошуку поважно виходить зі спальні, і на об’єкті його чортовий халат.
— Локі, яка зустріч! — усміхається вона, і по спині Тоні біжать мурахи. Ну, Пеппер. І коли ці двоє стали подружками?
— Наташа Романоф, — відповідає трикстер. — Тоні сказав, що я завдав вам проблем минулого разу й поводив себе негідно. Мені дуже шкода.
Очі Нат круглішають, а Тоні ледве утримується від того, щоби не розкрити рота. Бо бог виглядає щиро. Або він справді добрий актор, або йому справді шкода. Старк схиляється до першого. Але визнання провини, у будь-якому разі, не те, на що чекає Романоф.
— Та НУ? — піднімає брову вона.
— Я прошу вибачення, — Локі схиляється в напів поклоні, закріпляючи ефект.
Нат на пару секунд завмирає, збити з пантелику шпигунку не так просто. Але майже одразу розвертається до Старка, ігноруючи Локі. Схоже, остаточного рішення вона, поки що, не прийняла. Її погляд кричить: «Ми поговоримо про це пізніше».
— Є справа, — каже Романоф. — Потрібна… консультація, — Старк пирхає, вони обидва знають, що це не так. Але Нат і далі діє за підготовленим сценарієм: — Вони називають себе Амандою, — Романоф витягає планшет із сумки й залишає на столі, щоби Тоні міг узяти.
— Чому в поганих хлопців завжди проблеми із назвами?
— Так Так. Залізна людина звучить у сто разів крутіше, — Нат посміхається, а Тоні гримасує, забираючи планшет.
— Так що там з Анабель? — Старк виводить дані на проєкцію, і Джарвіс відразу розпочинає аналіз.
— Вони викрали кілька дрібничок із наукової виставки в Каліфорнії. Не те щоби щось важливе, але хоч би як ми намагалися, нам не вдається вичепити хвости.
— Кава? — пропонує Локі, знімаючи халат і залишаючи його на спинці дивана.
— Не хочу злягти з отруєнням, — відмовляється Романоф. — Непогана футболка.
— Та-ак, — відтягує він білу бавовну. — Приємна тілу. Тоні?
— Ага, будь ласка, — відповідає одразу, поспіхом нишпорячи у файлах.
Нат переводить погляд з одного на іншого, а потім пильно спостерігає за тим, як Локі прямує до кавомашини і відмінно справляється з приготуванням подвійного еспресо для Старка й капучіно для себе.
— Круто так? — шепоче Старк. — Я навчив його вчора.
Повернувшись, Локі віддає чашку Старку, той вдячно киває. Нат уважно слідкує за тим, як Старк робить ковток і не кривиться. Локі сідає поряд, простягаючи довгі ноги на журнальний столик. Він із цікавістю розглядає голограму і збирається відпити свій капучино, але перш ніж встигає, Нат вихоплює чашку з його рук.
— Могла б одразу сказати, — каже Локі з часткою звинувачення. Романоф чарівно усміхається.
— Так, принаймні, я можу бути впевнена, що він не отруєний, — пояснює вона.
— Між іншим, є безліч отрут, які не вплинуть на асів, але людям буде непереливки.
— І ти додав би їх у свою каву?
— Ні, — здається Локі. — Ну, ясна річ, ні.
Невдоволений Локі йде робити другу порцію. Старк краєм ока зауважує, що ні реальної напруги, ні дискомфорту він при цьому не відчуває. Здається, йому подобається Нат. А ось про що думає сама шпигунка, сказати складно.
— У тебе на них нічого немає.
— Ти знову копалась у моєму архіві? — цикає Тоні. Нат знизує плечима.
— Вони дещо зронили, — Романоф показує фото чогось схожого на саморобний кишеньковий комп’ютер. Старк нетерпляче постукує пальцями по стегну, чекаючи подробиць. Наташа відкриває файл на планшеті. — Нашим вдалося витягти тільки це.
— Що за… Що за тип шифрування… — шумно вдихає Старк, витріщаючись на чортові руни. — А що вони вкрали?
Нат збільшує інше зображення, і Тоні хмуриться. На фото один із чоловіків у масці тримає в руках річ, що підозріло нагадує скіпетр. Точніше, це, безумовно, не скіпетр, це схоже на якусь досить масивну брошку або фібулу, прикрашену рунами та синім камінням. Але вона підозріло знайомо світиться, відливаючи блакитним. Тільки цього їм не вистачало, чергова магічна погань.
— Як ця річ взагалі потрапила на археологічний форум?
— Відкопали десь у Норвегії, — відповідає Нат, і Старк красномовно піднімає брови. — Ну знаєш, вона не світилася.
Старк масажує скроні, а коли трикстер повертається зі ще одним капучино, питає швидше щоби просто спитати:
— Знаєш, що це, Локес?
Він придивляється й майже одразу каже:
— У мене є припущення, — Старк похмуріє. Цього ще не вистачало. — Не думаю, що воно вам сподобається.
Нат із Тоні переглядаються.
— Вам треба знайти її, чи не так? Тоні, ти можеш засікти… — Локі замовкає, прикушуючи губу. — Якщо мої здогадки правильні, ця енергія має докорінно відрізнятися від будь-якої, що використовується в Мідгарді.
— Її можуть екранувати, — заперечує Романоф. — Використовувати один із ваших магічних бар’єрів, хіба ні?
— О, — видихає Локі. — Мені треба лише відшукати сліди. Я думаю, вони гадки не мають, якого роду дрібничка втрапила їм у руки.
— Локесе, що це?
— Що вам відомо про царя Лафея?
О, Тоні дещо відомо. Судячи з похмурого погляду Нат, їй теж. Питання залишається в тому, як він пов’язаний із цією штуковиною та хлопцями в масках. І якого біса ця херня робить на Землі?