Полювання на відьом

Чорнота перед очима наповнювалась мерехтінням, потихеньку розповзалась, як вранішній туман, і місце її займали різноколірні кола та плями. Голова гуділа, наче після турніру або особливо веселої гулянки. Треба покликати Мерліна, щоб цей негідник приніс…

Складних, мінливих картин було так багато, і вони так швидко змінювались, хоч і супроводжувались заспокійливим голосом Мерліна, що викликали нудоту. Артур стукнув кулаком по стіні у розпачі.

— Ти готовий? — Мерлін легким змахом руки відчинив двері, впускаючи повітря, в якому відчувався якийсь незнайомий недобрий сморід.

Артур злився з сидінням, побоюючись, що якщо відірветься від нього хоч трохи, то вилетить через вікно. Серце билось, наче він пробіг кілька миль, і підстрибувало до горла. Авто летіло, як скажене, і Артур почав загадуватися над питанням чи Мерлін не застосовує магію.

—Яка гидота, — Артур із відразою відсунув від себе пересолену картоплю, нарізану довгими шматочками, — це тепер у вас всі так готують?
— Не всі, але мені подобається. Замовити тобі щось інше? Нам залишать під дверима.
— Всі в цьому часі так можуть? — зацікавився Артур.

Ранок почався з того, що Мерлін приніс йому сніданок в ліжко.
— Зовсім необов’язково було, — Артур чомусь засоромився. Мерлін не був більше його слугою і це здавалось … зайвим.
Мерлін мало не розсміявся, від куточків його очей розбіглись промінці.

Артур завмер і подивився в очі найближчому поліціянту, обличчя якого блищало від поту. На прийняття рішення — долі секунди. Думай, Артуре… Якщо уявити, що Екскалібур не просто так чекав свого часу півтори тисячі років, що його сили примножились, можна спробувати.

Голова поліції був чимось невловимо схожий на сера Агравейна, і цим викликав у Артура сильну неприязнь. Він з непідробною цікавістю та легкою недовірою роздивлявся Артура і Мерліна, як незвичайних тваринок, щось час від часу відмічаючи у паперах.

– Ти знущаєшся, – Артур ще раз заглянув у квадратний отвір в стіні, і звісно ж, нічого не побачив, – ми тут не проповземо.
– Ти на авдієнцію до королеви хочеш чи ні? – чарівник усміхався очима.