Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Я думаю, ми заслуговуємо
на м’який епілог, моя любове.
Ми хороші люди
і ми достатньо настраждалися.
— Nikka Ursula | Сімдесят років сну #4
Гаррі повертається у свій час, у власну реальність, через кілька годин опісля, як пролунав новорічний бій курантів. Він приземляється в купу речей, біля каміна Барлогу, в те саме місце, звідки зник на Різдво. Він задихається і тремтить. Блідне від раптового й різкого переміщення й здіймає гуркіт, коли коліна підкошуються, і він безладно приземляється на підлогу у вітальні.
Його знаходить Моллі. Вона вибігає з кухні й, побачивши Гаррі, полегшено зітхає. Підбігши, хапає ковдру зі спинки дивана й накидує йому на плечі, поки той цокотить зубами. Вона вже закінчує його перевіряти, коли з кухні і верхніх поверхів збігаються інші мешканці будинку.
— Я ж казав тобі, що з ним усе в порядку! — кричить Фред, але Джордж швидко штурхає його ліктем.
Рон і Герміона — збентежені, пробираються крізь інших, щоб дістатися до нього. Коли Герміона опускає руки йому на плечі, Гаррі хрипить і повільно гладить її по спині.
Він зустрічається поглядом з Роном, який затримується лише на секунду, перш ніж кинутися вперед і обійняти їх обох. Герміона сміється зі сльозами на очах й відступає рівно настільки, щоб обхопити щоки Гаррі долонями й глянути на нього.
— Ми так хвилювалися, коли не змогли знайти тебе, — каже вона. — Близнюки сказали, що все буде… але, ох, ми не знаходили собі місця.
Гаррі видає слабкий сміх.
— Я в порядку.
На дальній стіні годинник із їхніми обличчями рухається. Гаррі повертається з безпечного та загубленого до безпечного та вдома.
Герміона стискає губи, все ще вдивляючись у його обличчя.
— Це не так, правда? — питає вона.
Горло Гаррі стискається. Очі печуть.
Велика рука, Ронова рука, розтирає його плечі взад-вперед.
— Все гаразд, друже. Все добре.
Гаррі плаче.
Літо стоїть спекотне. Хоча й починалося не так — лише у розпалі червня температура досягла двадцяти градусів, — але до середини липня вона вже підіймалася до тридцяти протягом дня. Дарма що холодильні чари, Гаррі страждає від спеки й робить багато справ (як от прибирання кімнат на площі Ґримо потроху) у ранній ранок або пізній вечір, щоб уникнути запаморочення від спеки, яка робить його втомленим і спітнілим. Навіть Крічер, здається, рухається мляво.
Ось чому опівдні в понеділок, напередодні дня народження, Гаррі нічого не робить, окрім як б’є байдики на прохолодній дерев’яній підлозі у вітальні площі Ґримо. Стара платівка грає на грамофоні в кутку, повільна рок-мелодія заповнює простір, а він притискає до чола мокру ганчірку, щоб не спектися заживо. На грудях у нього розгорнута книга, яку він, щоправда, читає неуважно; футболка скручена під головою, залишаючи його лише в старих потертих джинсах.
На столі біля вікна, що визирає в мініатюрний сад, лежить стос нерозпечатаних листів. Поруч — ранковий «Віщун» і напівнадряпана відповідь на запрошення міністра Кінґслі вступити до академії аврорів наприкінці літа. «Віщун» може похвалитися заголовком про викриття чергово-вигаданого романтичного подвигу Гаррі та фотографією, на якій він виходить з нової крамниці на Алеї Діаґон з Драко Мелфоєм. Лист містить низку різних ввічливих ухилень від академії та одне прохання дати йому рік на роздуми над пропозицією, трохи часу, щоб вивчити інші сфери і світ, перш ніж він прийме рішення.
Він все ще не впевнений, чи надішле його. З приводу цього вони з Роном посварилися напередодні, коли той почув про його сумніви. Хоча нічого серйозного, чого не можна було б легко виправити за допомогою пінти-другої пива.
На шиї Гаррі висить золотий ланцюжок, з якого звисає каблучка. Вона зручно спочиває у центрі грудей. І, буває, вночі йому шепоче. Проте сьогодні мовчить. Можливо, спека пригнічує її так само як і Гаррі.
У каміні спалахує світло, і хтось стримано прочищає горло. Гаррі перевертається, піднімаючись.
— Гаррі, любий, — Моллі Візлі усміхається йому крізь вугілля та попіл. — Я тобі не заважаю?
— Ні, — усміхається він у відповідь, натягуючи через голову і без того зім’яту футболку. — Чим я можу допомогти, місис Візлі?
— Справді, Гаррі, — Моллі дорікає. — Ти вже мав звикнути.
— Вибачте, — усміхається Гаррі.
— Усе гаразд, любий, — запевняє Моллі. — У тебе… У тебе є трохи часу?
Насупивши брови, Гаррі ступає вперед.
— Ага. Що таке?
— Гадаю, буде краще, якщо ти сам побачиш. Ти не проти заскочити? — питає вона.
— Зовсім ні. Дайте мені хвилинку.
— Звісно, любий.
Гаррі розповів Рону й Герміоні все, що сталося під час його зникнення на канікулах. Рон спершу мовчав, але потім кивнув, поплескав Гаррі по плечу і сказав, що все розуміє. Герміоні знадобилося трохи часу, вона сиділа задумлива та мовчазна, а потім взяла Гаррі за руку, усміхнулась і поцілувала його в щоку з такою чистою ніжністю, що Гаррі аж защеміло в грудях.
Вони спали в одній кімнаті тієї ночі, коли він повернувся, і ще три після, перш ніж нарешті їм знову стало спокійно бути нарізно. Після повернення до Гоґвортсу на весняний семестр, вони були так само страшенно близькі, як і наприкінці війни. Розлука, як завжди, ніби тільки зміцнила їх, зблизила, зробила ще більше нерозлучними.
Тож коли Гаррі проходить через камін Візлів — трохи спітнілий і запорошений попелом — він прагне їхньої підтримки, захисту, коли бачить Тома, який стоїть там. Червоний джемпер недбало перекинутий через плече, а з його пальців звисає якийсь дивний талісман. На його обличчі самовпевнена усмішка. Гаррі ледь не здригається від побаченого.
Том сяє, попри кількість чарівних паличок, націлених на нього. У кутиках очей і біля губ з’явилися зморшки, яких раніше не було. Його волосся виглядає ніби коротшим, більш зачесаним, нагадує те, що Гаррі бачив у старих фільмах 50-х. Замість звичайної білої сорочки він одягнений у щось світло-блакитне з короткими рукавами та штани кольору хакі. Сорочка заправлена, штани, хоч їхній крій ідеальний, підперезані тонким ременем. На ногах — коричневі шкіряні черевики, а на щиколотках спозирають блакитні шкарпетки у ромбик.
Гаррі відчуває слабкість.
— Томе, — видихає він.
Усмішка Тома ширшає.
— Привіт, Гаррі.