Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило.
— Василь Стус
Третій день починається так само, як і другий. Гаррі прокидається, сонячне світло проникає крізь вікна, і він перевертається, щоби заховатися під ковдрою. Проходить лише хвилин двадцять, перш ніж із нього зривають ковдру, і він залишається тремтіти на простирадлах.
— До біса, Джіні, — бурчить Гаррі, зводячись на лікті й навпомацки надягаючи окуляри.
Він кліпає очима, дивлячись на Тома Редла, який дивиться на нього згори вниз, наче на комаху, яку збирається розчавити.
— Хто така Джіні?
— Моя колишня дівчина, — спочатку каже Гаррі, почервонівши, коли Том відводить очі.
Він напівголий. Бо вважає за краще спати лише у своїх боксерах, адже простирадла тут м’які та приємні на дотик.
— Моя подруга, — зрештою додає він, ненавидячи, як раптово зарум’янилось обличчя.
Том мугикає.
— Спускайся снідати. У нас є робота.
Він іде, а Гаррі зі стогоном падає назад у ліжко.
Вони снідають у тій же кімнаті з великими вікнами, що і вчора. Гаррі накладає яйця та ковбасу на шматок тосту і стогне, кусаючи його. Том п’є чай, сидячи навпроти, і спостерігає. Гаррі надто зайнятий їжею, щоби це помічати.
Сьогодні знову ясно, а на подвір’ї ще доволі сніжно. Гаррі тужить за Візлі, Герміоною, за своїм маленьким хрещеником. Він знає, що вони вже були б надворі, топталися в снігу й поводились як діти. На згадку приходить те, що він пропустив перше Різдво Тедді; їжа стає поперек горла, і водночас усередині виникає тупий біль. Він відкладає тост.
— Не смакує? — запитує Том, зводячи брови.
— Ні, усе добре, — Гаррі хитає головою. — Просто не… більше не голодний.
Том бурчить, очевидно, маючи сумніви, і відпиває чаю.
— Ну, зачекай хвилинку. Я впевнений, що апетит повернеться. Зростаючий організм і все таке.
— Мені вісімнадцять. Не так багато залишилося рости.
Том витримує паузу.
— Який рік ти в Гоґвортсі?
— Сьомий, — видихає Гаррі, відкидаючись на спинку крісла і тріпаючи довгі рукави сорочки, він почувається обмеженим від моди того часу. — Ну восьмий.
— Восьмий? — Том хмуриться.
— Так, добре, я провів сьомий рік, тікаючи від божевільного та вишукуючи залишки його душі, — Гаррі бере склянку апельсинового соку. Очі його блукають поверхнею столу.
Ніс Тома зморщується. Він ставить свою чашку на блюдце, і нахиляється, щоби зловити погляд Гаррі.
— Якщо це щось змінить, — каже Том майже грубим у своїй серйозності голосом. — Вибач.
Розтуливши губи, Гаррі дивиться на нього, а в грудях розквітає щось схоже на надію. Це тепле, щемке відчуття, нагадує прискорення ритму серця, яке виникає, коли ловиш сніч.
Потім він згадує, хто такий Том і яким чарівним він може бути. Оманливим, маніпулятивним, харизматичним. Зрештою, Гаррі пам’ятає, хто він є і ким стане, і всіх тих, хто впаде до його ніг.
Напружившись, Гаррі відсовується, покидаючи простір, у який так легко вторгся Том.
— Про що ти шкодуєш?
— Що я тебе змусив, — каже Том, але вже знову хмуриться, коли Гаррі відсовується від нього.
— Ти не змушував мене.
— Але я змусив, — наполягає Том. — Змушу.
— Тоді не роби цього.
Ніс Тома знову морщиться — ображений, злий, розгублений.
— Чому ти не приймаєш моїх вибачень?
— Тому що вони порожні. Несправжні.
Різкість Гарріного тону змушує Тома сісти прямо, схрестивши ноги, і скласти руки на колінах. Гаррі впізнає це з минулої ночі й готується до того, що зараз буде хтось менше схожий на Тома і більше на Волдеморта. Про себе він питає, чи є між ними достатня різниця, яка могла би показати, хто він усе таки насправді.
Гаррі глибоко вдихає. Не вперше в житті йому шкода Тома. Тома, який не може зрозуміти, який не зрозуміє, що таке належне каяття. Тома, який виріс без любові, яку Гаррі знайшов у своїх друзях, у пам’яті батьків. Тома, який не знав ні розуміння, ні співпереживання, ні любові. Тома, який не дозволить собі пізнати ці речі.
— Хто ти такий, щоби говорити, що я маю на увазі? — запитує Том різким тоном. Гаррі робить ще один вдих і благає про терпіння.
— Чи шкодуєш ти про те, що зробив своєму батькові? Міртл? Тому, кого ти вбив, щоби перетворити діадему Ровени на горокракс?
Том жорсткий. Нерухомий. У його очах шок, що бореться з його злістю. Вона програє.
— Чому я маю? — він питає.
— Бо це те, що ти вже зробив, Томе. Це ті гріхи, які ти маєш спокутувати. Не ті, які тобі ще належить зробити.
— Ти кажеш це так, ніби я, безсумнівно, їх вчиню, — очі Тома стають холодними. — Ти засуджуєш мене за те, чого я ще не зробив.
— Я засуджую тебе за те, що ти зробив, але не виявляєш жодного каяття, — шипить Гаррі. — Я засуджую тебе за те, що перетворить тебе із холодної бездушності в божевільну жорстокість у майбутньому.
Очі Тома звужуються. Він відкриває рота, а Гаррі тисне далі.
— Якщо справді шкодуєш про те, що ще не сталося, ти мусиш зрозуміти, що твої минулі дії були неправильними, — швидко каже йому Гаррі. — Усвідомити це, інакше історія повториться.
Рот Тома стискається в тонку лінію. Його темні очі, усе ще примружені від настороженої обережності, зупиняються на місці, де грудна клітка Гаррі повільно, розмірено здіймається. Його ноги розсуваються, і він знову нахиляється вперед. Розчепіривши пальці з колін, кладе руки на стіл між ними.
— Ти віриш у це? — питає він із якимось маніакальним поглядом. — Віриш, якщо я відчуватиму… докори сумління за те, що зробив, задля свого безсмертя і відплати батькові, я зможу уникнути майбутнього?
Гаррі вагається, а потім киває.
— Так. Я в це вірю.
— Як докори сумління за минулі дії перешкодять моїм майбутнім?
— Докори сумління болючі. Ти не захочеш відчувати їх знову.
— Я не розумію, — Том хмуриться. — Якщо я цього не відчуваю, як я можу цього навчитися?
Гаррі вдивляється в обличчя навпроти. Там є щира цікавість. Справжній відчай.
Можливо, тому, що він просто хоче зрозуміти, Гаррі не знає. Так чи інакше, він знає, що Том, у всій своїй гордості, готовий запитати. І спробувати. І це найбільше, на що Гаррі міг сподіватися.
Ніжки стільця скриплять, коли він присувається ближче, щоб утиснутися в простір Тома. Том швидко кліпає, намагаючись відступити, але Гаррі хапає одну з його рук і тягне до себе, кладе долоню на серце, і віддзеркалює дію, полишаючи свою руку на грудях Тома. Том знову хмуриться; цього разу від збентеження.
— Ти відчуваєш?
— Твоє серце?
Гаррі киває.
— Уяви, якби воно зупинилося. Тут і зараз. Уяви, якби моє серце назавжди перестало битися.
Пальці Тома здригаються під рукою Гаррі.
— Що б ти відчував? — запитує Гаррі.
— Полегшення від того, що позбувся тебе, — глухо вимовляє Том.
Гаррі кидає на нього кислий погляд.
— А насправді?
— Розчарування, — зізнається Том. — Злість.
Гаррі тисне.
— Чому?
— Тому що ти не розповів мені того, що я хотів знати.
— Добре, — киває Гаррі. — Що б ти відчував, якби був причиною зупинки мого серця? Якби це була твоя вина?
— Розчарування. Злість.
Гаррі чекає.
-… на себе.
— Чому?
— Тому що ти мені потрібен. — Гаррі вагається, а Том уточнює. — Мені потрібно, щоби ти допоміг зрозуміти, чого я не знаю. Якби ти помер від моїх рук, я б ніколи не дізнався. І це була б моя вина. І ти мені потрібен.
Томові пальці чіпляються за акуратно випрасувану Гарріну сорочку. Ковтнувши слину, Гаррі спостерігає, як захоплення розквітає на обличчі Тома.
— Тому що ти маєш силу, про яку я не знаю, — видихає Том, нахиляючи голову вперед, і Гаррі смикається назад.
— Добре, — підводиться Гаррі, розправляючи складки на своєму одязі. — Так, це — добре. Урок перший засвоєний.
— Урок перший? — Том здивовано дивиться на нього.
— Думай, перш ніж діяти, — киває Гаррі. — Нагадуй собі, що кожна людина, яку ти зустрічаєш, має знання, яких немає в тебе. І якщо вона помре, ти їх ніколи не отримаєш.
Том хмуриться, відкидаючись на спинку стільця.
— Це навряд чи звучить як догма, після якої з’являються докори сумління, — він практично дується.
— Маленькими кроками, — відповідає Гаррі. — Поки що твоєї цікавості — твоєї праги до знань — має бути достатньо, щоби послабити будь-що інше.
— Ти впевнений?
Гаррі киває.
— Ти не відчуваєш провини. Ще ні. Можливо, ніколи й не будеш. Але ти завжди жадав знань, Томе.
І Том раптом здається зовсім ненажерливим.
Його очі, темні й оцінюючі, не відриваються від Гаррі. Гаррі мало не звивається. Це Темний Лорд дивиться на нього, наче на те, що можна з’їсти. Гаррі нагадує собі, що це просто голод Тома — його постійна жага — інформації та влади. Це має мало спільного з ним особисто, а пов’язане з тим, що Гаррі знає.
— Звідки ти це знаєш? — запитує він майже спокусливим тоном.
— Тому що я тебе знаю.
Том піднімає брову. Закочуючи очі, Гаррі зітхає.
— Я знаю тебе все своє життя, Томе. Ти катував мене, намагався контролювати й навіть убив. Ти був у мене в голові…
Він зупиняється. Том знову чекає. З цікавістю.
— Я не брехав. Коли я сказав, що ми дуже схожі, — зізнається Гаррі, відсовуючи стілець назад.
— Чим ми схожі? — запитує Том, і Гаррі смикається. — Чим ми схожі, Гаррі?
— Обоє сироти. Обидва виховані маґлами. Які до того ж жорстоко поводилися з обома, — посмішка Гаррі легка й сумна, коли він відкидається назад. — Обидва виродки.
У Тома перехоплює подих, але він швидко приходить у себе.
— Твої батьки…?
Гаррі дивиться на нього.
— А, — киває він. — А маґли?
— Сім’я. Хоча вони відчайдушно мріяли, щоби мене не було.
— І все ж, і я припускаю, ти не звинувачуєш їх у жорстокості? — ноги Тома знову схрещені; Гаррі припускає, що це захисна реакція. — Ти не ненавидиш їх? Їх усіх?
— Як ти?
Щелепа Тома клацає.
— Ні, — знову посміхається Гаррі. — Тому що я достатньо розумний, щоби знати, один маґл не уособлює всіх. Так само, як і один чарівник.
— Але вони слабкі…
— Томе, — дорікає Гаррі. — Вони такі ж люди, як і ми. Їхні серця б’ються, як і наші. Вони їдять, дихають, по їхніх венах тече кров. Вони мають знання, яких ми не маємо. Так само, як ми знаємо те, чого не знають вони.
Том вагається.
— І це робить їхню жорстокість нормальною?
— Ні, не робить. Так само, як це не виправдовує жорстокість у відповідь, — Гаррі поглядає на блакитне небо надворі; Том спостерігає за ним. — Ми створені з виборів, Томе. Є легкі, а є правильні. Одного разу ти, можливо, побачиш різницю між ними.
Закінчують снідати вони мовчки.
— Ти сказав, що я тебе вбив.
Гаррі кліпає очима, відволікаючись від уривка з теорії лінійності часу, і насуплює брови. Він розкинувся на дивані, а його ноги витягнуті під журнальним столиком і гріються біля вогню.
Сидячи на стільці, Том дивиться на нього зверху вниз. Дивиться так, ніби той знову став головоломкою, і Гаррі видає невдоволений звук. Том був невгамовно допитливим зранку. І більшість запитань стосувалося його самого, а не складних емоцій, як того хотів би Гаррі. Хоча пояснити тонкощі таких речей, як провина, смуток чи навіть кохання — складніше, Гаррі віддав би перевагу цьому, ніж періодичним подорожам спогадами.
Однак, на його думку, це може стати для Тома непоганим способом навчитися співчувати. Може стати містком до речей, які, на думку Гаррі, потрібно зрушити Томові для будь-яких змін.
— Ти багато разів намагався мене вбити, — бурмоче Гаррі, дивлячись на годинник на дальній стіні. — Ми маємо пообідати.
— Скільки разів?
Гаррі зітхає.
— Враховуючи ті, що сталися дві ночі тому? Щонайменше шість. Може, сім.
— Але мені це вдалося?
— Одного разу.
Том нахиляє голову.
— Як ти так часто виживав?
— Здебільшого пощастило. І складна любовна магія, — Гаррі знизує плечима. — Навіть я не дуже розумію, як це працює насправді.
— Любовна магія? — Том глузує.
— Так. Любов — це наймогутніша магія з усіх, хіба ти не знав?
— Це огидно.
— Ти сам спитав.
Том мугикає, знову зосереджуючись на книжці, що лежить на колінах.
— Я вже про це шкодую.
Зітхнувши, Гаррі зривається на ноги. Том не звертає на нього уваги, доки той не вириває книгу з його рук.
— Що?…
— Обід, Томе. Їсти важливо.
— Я цілком задоволений тим, що можу працювати, поки ти їси, — хмуриться Том.
— Ну, я не задоволений тим, що буду їсти, поки ти працюєш, — Гаррі закриває книгу, кладучи її на стіл. — Перерва тебе не вб’є.
— Зате може вбити тебе, — м’яко погрожує Том, але це не серйозно і звучить швидше грайливо.
Гаррі кліпає, як сова, а потім усміхається.
— Я сумніваюся, що ти хочеш знову руйнувати свою вітальню.
— Ах, так. Уперше в історії чарівництва людина, яка пережила вбивче прокляття, — Том граційно підводиться на ноги.
Гаррі неделікатно пирхає.
— І не один раз.
— Ти робив це раніше?
Цей чудово збентежений вираз обличчя Тома, коли він підходить ближче, склавши руки за спиною, не може не подобатись. Гаррі стоїть перед ним і знизує плечима. Він засовує руки в кишені, торкаючись своєї чарівної палички, про всяк випадок.
Том дивиться на нього, темні очі горять. Гаррі уникає прямого зорового контакту, відводячи погляд кудись до Томового плеча. Вони стоять мовчки, поки Том не нахиляє голову, щоби піймати погляд Гаррі.
— Ти робив це раніше, — підказує він.
— Так. Майже. Так, — Гаррі прочищає горло. — Як я вже сказав: складна любовна магія.
Том хитає головою.
— Це ще не все. Ти жахливий брехун, Гаррі Поттере.
У Гаррі крутить у животі. Він здригається.
— Я? — він прикидається дурником.
Мугикаючи, Том опиняється ближче, і коли Гаррі відступає, його литка вдаряється об журнальний столик.
— Розкажи мені про перший раз, коли ти його пережив.
— Ти маєш на увазі раз, коли ти вбив моїх батьків? — запитує Гаррі розпачливим голосом. — Той раз, коли ти увірвався в мій дім, вбив мого батька й матір, щоби дістатися до мене?
Том справді здригається.
— Чому б я?..
— Полював на дитину, якій не виповнився рік? — голос Гаррі стає тихим, майже шепітним, напруженим від спогадів. — Пророцтво. Дурне пророцтво, про яке ти почув, загрожувало твоєму безсмертю.
— Ти пережив вбивче закляття, будучи немовлям?
— Мама віддала своє життя, щоби зберегти моє, — каже йому Гаррі, і в горлі осідає розпач. — Вона пожертвувала собою, тому що любила мене більше, ніж боялася тебе. І саме її кохання рятувало мене. Кожного разу.
— Ти тремтиш, — видихає Том.
Так. Він тремтить. Проводячи рукою по волоссю, Гаррі відводить погляд. Йому стає спекотно, і він відчуває лють. Лють, яку тільки Волдеморт міг змусити його відчувати, сповнену гострого смутку лють, яку завжди спричиняє думка про його матір з її яскравими очима та рудим волоссям.
Том тягнеться до нього. Його руки невпевнено, але міцно стискають Гаррі за руки, великими пальцями розминаючи долоні. Гаррі тремтить, різко піднімає погляд і приголомшено дивиться на похмурі Томові губи.
— Що ти робиш?
— Я ніколи нікого не втішав, — зізнається Том, майже сміючись. — Не знаю, як це робиться.
— Чому ти…? — Гаррі хитає головою. — Що?
— Я тебе засмутив.
— Ти часто мене засмучуєш, — глухо каже Гаррі. — Я можу нагадати, що ти намагався вбити мене два дні тому.
— Так, але я намагаюся це виправити.
— Чому? — питає Гаррі з підозрою.
— Бо хочу. Чому ще?
— Відверта маніпуляція чужими емоціями.
Том усміхається — блискуче, широко, яскраво. Його руки переходять від рук Гаррі до його обличчя.
— Ти впевнений, що тебе не відсортували до Слизерину?
— Це майже сталося, — бурмоче Гаррі, насупивши брови і трохи занімівши від шоку.
— Розповіси іншим разом, — каже Том. — Тож обід?
Гаррі киває, але його збентеження не вщухає.
— Тож ти маніпулюєш мною.
Зітхнувши, Том опускає руки лише для того, щоб узяти Гаррі за зап’ястя й потягти до виходу з вітальні.
— І так і ні. Я хочу те, що ти маєш: знання. Це правда. Це означає, що я не хочу, щоби ти не розповів мені — через смерть чи щось інше.
— Урок перший, — повторює Гаррі, трохи спотикаючись.
— Точно, — Том киває. — Це, а ще я щиро не хочу засмучувати тебе.
— Ти вчишся, — гмикає Гаррі. — Тепер наступний крок — навчити тебе по-справжньому піклуватися.
Том кидає на нього сумнівний погляд.
— Ми мусимо встановити основні правила, — оголошує Том, спостерігаючи, як Гаррі нишпорить на кухні увечері того дня. Дня, який проходив приблизно так, як і попередній. Забагато пошуків і недостатньо інформації.
Саме Том запропонував зробити перерву й повечеряти, на велике здивування Гаррі. Це сталося одразу після різкої, жахливої заяви про те, що, можливо, те, що вони шукають, ще навіть не описано в книгах. Гаррі так засмутився, що тричі перечитував одну й ту ж сторінку, перш ніж Том зрозумів, що сказане, засмутило його гостя. Після цього він швидко згорнув дослідження.
— Основні правила? — запитує Гаррі, засунувши голову в шафу.
Доулі бурчить поруч, поки Гаррі нишпорить всередині. Бідолашний ельф-домовик у розпачі відтоді, як Гаррі оголосив про свій намір приготувати десерт за двадцять хвилин до цього, одразу після вечері. Гаррі зміг заспокоїти ельфа, лише дозволивши йому допомогти. Ось чому стіл завалений свіжими персиками, які Доулі притягнув невідомо звідки.
— Так, — Том схрещує руки, спираючись на одвірок. — Мені потрібно уникати… болючих тем нашого спільного минулого, — Том робить паузу і хмуриться. — Майбутнього?
— О, як ту, про холоднокровне вбивство моїх батьків? — Гаррі весело й нахабно хмикає, дивлячись на нього через стіл.
Том кидає на нього похмурий погляд, можливо, через очевидні подвійні стандарти.
— Так. Та інших. Навіть розмова про зілля, яку ми вели за вечерею, здавалося, привела тебе в меланхолійний стан.
— Давай прояснимо, — гмикає Гаррі, підводячись і спираючись на лаву. — Мені не дуже подобається антимаґлівська риторика, якою ти так любиш плюватися.
— Це тебе емоційно спустошує?
— Навряд чи, — Гаррі кусає внутрішню частину щоки, щоби не усміхнутися. — Але я без вагань скажу тобі, наскільки ти помиляєшся.
— Тоді скажи зараз, Гаррі, чого тягнути, — Том закочує очі.
— Я скажу тобі, коли зупинитися, — відповідає Гаррі, смикаючи манжети й намагаючись розстебнути ґудзики. — То як?
— Домовились, — бурмоче Том, мить дивлячись на нього, а потім простягаючи руку. — Ходи сюди.
Гаррі завмирає.
— Га?
З виглядом схвильованого нетерпіння Том іде сам, огинає стіл, зупиняючись просто перед Гаррі, який мовчки дивиться на нього. Не вимовляючи жодного слова Том бере Гаррі за передпліччя й тягне руку до себе. Гаррі робить крок уперед, насупивши брови.
Том розстібає ґудзики правого рукава Гаррі, холодними кінчиками пальців торкається зап’ястка. Гаррі тремтить, його погляд прикутий до швидких делікатних рухів Томових пальців, коли той підгортає для нього рукава. Пальці затримуються біля його лівого ліктя.
— Ось, — видихає він. — Набагато краще.
— Дякую, — бурмоче Гаррі.
Він дивиться туди, де його торкається Том. Коли Томові руки відпускають його передпліччя, Гаррі здригається. Великий палець обводить сині вени на зап’ясті, і Том муркоче. Це приємний звук. Приємний звук, але Гаррі не знає, чому Том його видає. Він просто знає, що від дотику до Тома, так само як і до Волдеморта, у нього прискорюється серцебиття, а шлунок скручує. Хоча він із задоволенням помічає відсутність огиди, коли Томові пальці ковзають лініями його долоні.
— Ти закінчив? — запитує Гаррі, і йому не подобається, як напружено звучить його голос.
— Це дивно, — натомість каже Том. — Я помітив це, коли вперше побачив тебе на алеї Діагон, але досі не можу це пояснити.
— Що пояснити?
— Те… що я відчуваю до тебе. Це почалось одразу, відколи ти з’явився на вулиці, — безсоромно зізнається Том. — І це майже безперервно. Мені не потрібно прикидатися, як я це роблю з іншими. І коли я торкаюся тебе… ну, я відчуваю, що майже не хочу зупинятися.
Навіть Том здається захопленим зненацька. Збитим із ладу. Враженим.
— Ніби якась частина моєї душі впізнає твою.
Гаррі різко зводить очі до стелі, відсмикуючи руку.
— Ми швидко потрапляємо на територію, яка засмучує.
Очі Тома небезпечно звужуються, і коли Гаррі відступає, Том крокує вперед.
— Ще один секрет?
— Ми буквально просто обговорювали основні правила, — Гаррі соромно за те, наскільки високим здається його голос.
— Ти не сказав зупинитися, — знизує плечима Том.
— Ну що ж, — тягне Гаррі, зачіпаючи стегном стіл, і персик скочується вниз на підлогу, а Том тим часом схожий на хижака. — Стоп.
Щелепи Тома стискаються, але він перестає ганятися за Гаррі по стільниці.
— Чому тебе це так лякає? Моя душа впізнає твою?
— Томе, — шипить Гаррі, підкреслено не дивлячись йому в очі. — Зупинись.
Він чує, як Том кілька разів повільно видихає. Коли він достатньо заспокоюється, а бажання ганятися за Гаррі спадає, він розгладжує сорочку.
— Добре. Я залишу це. Поки що, — каже Том. — То що ти плануєш робити з усіма цими фруктами?
Гаррі не наважується дивитися на нього, але коли він це робить, Том терпляче чекає. Дістаючи ножа для шкірки, Гаррі бере один із персиків.
— Чому питаєш? Хочеш допомогти?
Ніс Тома зморщується.
— Це брудна робота?
— Так, звісно, — манірно відповідає Гаррі, уже відрізаючи верхівку одного. — Як і більшість інших речей.
Том якийсь час мовчки дивиться на нього. Тоді він підступає ближче і простягає руку, вимагаючи іншого ножа.
Десь біля їхніх ніг сумно скиглить Доулі.