Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
ось що сказав хлопець морю:
забери моє життя, але не забирай
у мене моєї любові.
і море пам’ятало.
— E. C. | here is a story in four lines
Чужі пальці прибирають волосся з обличчя. Гаррі ворушиться, тихо зітхаючи.
Коли він відкриває очі, бачить перед собою Тома. Окуляри боляче впиваються в обличчя, розгорнута книжка лежить на грудях. У каміні тихо тріскотить вогонь, лишаючи по собі самі вуглинки, зі свого місця на дивані Гаррі все ще відчуває його тепло. Поруч, сидячи на самому краєчку плюшевого дивану, Том дивиться на нього з чимось незбагненним в очах.
Гаррі дозволяє йому торкатися; дозволяє довгим пальцям перебирати його волосся. Тепле світло вогню танцює на їхній шкірі, забарвлюючи у золото. Томова рука ковзає вздовж щелепи, великий палець проводить по його щоці. Гаррі здіймає важкі повіки й нарешті рухається.
— Збирався розбудити мене поцілунком? — він повертає назад Томові слова, говорячи майже пошепки.
— Я думав про це, — зізнається Том, і щось тріпотить у грудях Гаррі.
— Котра година?
— Майже світанок, — відказує він, пильно дивлячись на рот Гаррі, його ніс, чоло… — Насувається буря.
Підвівшись на лікті, Гаррі хмуриться.
— Ти спав?
— Хвилюєшся?
— Ти маєш краще піклуватися про себе.
— Ти такий добрий, — міркує Том, і його пальці торкаються шраму над бровою Гаррі. — Я вбивця, а ти турбуєшся про мій відпочинок.
Гаррі вдивляється в обличчя Тома.
— Ти знову збираєшся вбивати?
— Збираюся? Ні, — Том хитає головою.
— А як щодо маґлів?
— А що маґли?
— Все ще плануєш керувати ними?
— Навіщо мені це? — ніс Тома зморщується, і Гаррі хочеться його поцілувати.
— Задля влади?
— Вони слабкі. Огидні, — Том знову хитає головою. — Мені вони ні до чого.
Гаррі стискає губи. І намагається не сперечатися. Прибравши долоню з його обличчя, Том обережно кладе її на коліна, маючи при цьому досить стриманий вигляд. Можливо, навіть відсторонений.
— Крім того, гадаю, тебе б це розчарувало, — каже він.
Схиливши голову, Гаррі супить брови.
— Тобі не байдуже, що я відчуваю? І що думаю?
— Так, — каже Том, хоч і невпевнено, вираз його обличчя стає болісним. — Мені б хотілося, щоб цього не було, але я… я хочу тебе. І якщо ти бажаєш чогось настільки простого, як припинення вбивств, я буду наполегливо уникати їх. Наскільки зможу.
— Чому я, Томе?
— Тому що ти єдиний, хто ставиться до мене як до людини. Ти сперечаєшся зі мною, і все ж ти добрий до мене. Ти запропонував навчити мене бути кращим — не добрим, не поганим, не могутнім. Просто… — Том зітхає й розгублено знизує плечима. — Просто кращим.
Гаррі цікаво, коли він встиг запропонувати Тому таке. Він не може пригадати, але, мабуть, таке дійсно було. Адже це і є те, чого він хоче для Тома. Щоб той став кращим. Щоб його доля стала кращою.
— А коли я повернусь назад? — запитує Гаррі, а потім хмуриться. — Тобто якщо я знайду спосіб повернутися?
Губи Тома похмуро стискаються в лінію.
— Ось чому я тебе розбудив.
— Що ти маєш на увазі?
Тяжке зітхання зривається з його вуст. Він нахиляється й тягне з журнального столика розгорнуту книжку, що приніс з Борджин і Беркс, й передає Гаррі, який обережно її забирає. Минає мить, перш ніж він впізнає місяці, зграбно намальовані на сторінках.
Він обводить їх кінчиками пальців, широко розплющивши очі, а потім дивиться на Тома. Який обережно крутить в руці кулю.
— Було спокусливо знищити її в надії, що так ти залишишся тут, — зізнається Том. — Але я дав обітницю і маю намір її дотриматися.
Гаррі знає, це означає, що Том боїться наслідків, якщо він спробує. Він боїться, що Гаррі може зникнути в той самий момент, як тільки він це зробить.
— Скільки часу я маю? — запитує Гаррі.
— Сім ночей з того моменту, як виконав умову, що задовольняє чари, — каже Том і протягує кулю Гаррі. — Як тільки вона почала цокати, умова виконана. Відтоді вона веде зворотний відлік, і як тільки сплине час — перенесе тебе додому.
— З Різдва, — Гаррі видихає й притискає кулю до себе. — Вона цокає з Різдва.
— Тоді ще дві ночі.
— Ще дві, — киває Гаррі, майже відсторонено.
Довгу й тиху мить Том мовчки спостерігає за ним. Тре рукою втомлене обличчя.
— Коли ти підеш, я не можу обіцяти бути добрим , — Том констатує, і Гаррі вдивляться у його обличчя. — Я нехороша людина, і я не те що б хочу нею бути. Але я стану… кращим.
Очі Тома горять у тьмяному світлі. Він тягнеться до Гаррі й бере його обличчя руками, ніби бажаючи, переконати, щоб він точно повірив у це.
— Я буду кращим за нього. Я буду кращим.
Гаррі здригається.
— Я знаю.
— Я не хочу, щоб ти йшов.
Серце болить, Гаррі усміхається.
— Я знаю.
— Я… — Том затинається, знову відкидаючи його волосся з чола. — Я ніколи не вчиню з тобою так, як він.
— Це обітниця? — запитує Гаррі.
— Так.
Він скріплює її поцілунком.
Вони ще трохи сиділи біля каміна. Том пояснював магію подарунка близнюків Візлі, і Гаррі уважно слухав…
— Це стара магія. Раніше талісмани робили зі шкіряних мішечків. Вирізали на них умову й сім фаз місяця, щоб позначити час, що мав сплинути. Тобто час, що надавався після виконання умови. Зазвичай артефакт не був достатньо сильним, щоб подолати стільки часу чи, можливо, навіть всесвіти, але я вважаю, що ти — виняток.
— Здається, я завжди був винятком.
— Так. Так, я в цьому впевнений.
…доки Гаррі не збагнув більшу частину того, що хотів донести Том, він сидів і уявляв його як учителя, свого вчителя, і думав, чи не було б легше розуміти теорію, що зазвичай залишалася поза його увагою, якби її викладав Том. Його манера говорити захоплювала, а тон заспокоював. Гаррі виявив, що Том досить добре вміє пояснювати.
І сказав йому про це. Том кинув на нього кислий погляд.
— Ти просто втомився.
— Якщо я втомився, то ти, мабуть, виснажений, — сперечався Гаррі. — Ми повинні трохи поспати. Світанок майже не за горами.
Так Гаррі й опинився в ліжку Тома. Бо той дивився на нього своїми незбагненними сірими очима й просив приєднатися. Спати з ним. Просто спати з ним.
— Я не хочу проводити без тебе ні хвилини, — зізнався Том, на превеликий подив Гаррі. — Не тоді, коли втрачу тебе через дві ночі.
Гаррі не міг йому відмовити.
Вони засинають у лагідних променях світанку — після того, як роздягнулися й разом залізли під простирадла лише у спідній білизні, Гаррі червоніючи, а Том задоволено усміхаючись, лягають пліч-о-пліч якомога ближче один до одного — і штормовий вітер гримить надворі.
Коли Гаррі прокидається ще до обіду, його тримають міцні руки. Надягнувши окуляри, він перевертається в обіймах і бачить, що рот Тома напіврозтулений, обличчя розслаблене, а волосся скуйовджене. Це неймовірно привабливо. Гаррі дивується, як в ім’я Мерліна, йому вдалося заслужити довіру цієї людини, настільки глибоку й безмежну, що той дозволяє собі бути вразливим поруч з ним.
Він дивується, що Том притягнув його так близько уві сні. Й напів підіймається, спираючись головою на долоню, дивиться на нього згори вниз, дякуючи простирадлам, що прикривають спокусливу бліду шкіру. Рука Тома на талії притягує його ближче, тепла й важка. Гаррі кусає внутрішню частину щоки, щоб не засміятися.
Хто знав, що Темний Лорд любить обійматися?
— Ти надто голосно думаєш, — бурчить Том. Гаррі сміється.
— Я?
— Так.
— Тоді про що я думаю?
Ліве око Тома розплющується, і він мружиться.
— Чому б тобі самому не розповісти мені?
— Ну що ж, — видихає Гаррі, невпевнено простягаючи пальці, щоб прибрати волосся з Томового обличчя. — Чесно кажучи, я думаю про тебе.
Том муркотить із задоволено-лінивою посмішкою, розчепіривши пальці на попереку Гаррі.
— То що до мене?
— Це дивно, — майже шепотом зізнається Гаррі. — І несподівано.
— Не надто, — міркує Том, стиснувши губи й дивлячись на нього. — Навіть з того, що ти мені розповідав і показував, видно, що я… Тобто Волдеморт був одержимий тобою.
— Про що ти? — Гаррі мало не задихається.
— Ти створений, щоб мене захопити.
Раптовий сміх зривається з вуст Гаррі, а потім повторюється знову і знову, коли він падає на ліжко. Він прикриває обличчя рукою, його кумедність має швидше істеричний характер.
— Це найсмішніша річ, яку я коли-небудь чув, — вигукує Гаррі, голос його переповнює веселість. — Волдеморт у захваті від мене.
Том, спираючись на лікті, похмуро дивиться на нього.
— Це правда.
Дивлячись знизу вгору, істерика Гаррі переходить у радше дивний смішок. Том такий щирий.
— Ти, Гаррі Поттере… — Томові пальці ковзають по голому боці, викликаючи зітхання, а потім і тремтіння, — створений , щоб звести мене з розуму. Знищити мене.
Подих перехоплює, і Гаррі дивиться на нього з усмішкою.
— Знищити тебе?
Мугикаючи, Том киває, зупиняючи руку над рівномірним биттям Гарріного серця.
— Так чи інакше.
— Що ти маєш на увазі?
— В одному житті ти став моєю кончиною, — відповідає Том. — У цьому — ти вчиш мене і змушуєш відчувати те, що я вважав неможливим. Тільки щоб покинути мене потім. Хто знає, що ти робитимеш далі?
Стиснувши горло, Гаррі невпевнено кладе долоню на руку Тома, що все ще торкається його шкіри.
— Відчути?
— Не те, про що ти думаєш, — шепоче Том, уже нахиляючись. — Але щось близьке до цього.
Гаррі долає простір між ними, що ще лишається. Губи розтуляють губи, і Гаррі занурює пальці в Томове розпатлане волосся. М’які завитки закручуються навколо пальців, Гаррі притягує Тома ближче.
Їхні тіла акуратно притискаються, як шматочки пазла, встають на місце. Ноги плутаються, стегна зустрічаються, а руки легко лягають на шкіру. Вага Тома над ним приємна, Гаррі дуже подобається відчувати її. І його, його жар, рівний стукіт їхніх сердець, що калатають у грудях. Язики торкаються, ковзають, пробують, і серце Гаррі заходиться, так само як і Тома.
Вигинаючись, Гаррі підтягує Тома ще ближче. Його тіло миттєво реагує на дотики, на те, як пальці лишають вогняний слід від його ребер до стегон. Він ловить одну руку Тома своєю, повертаючи її назад. Їхні пальці міцно стискаються й переплітаються, Том охає.
Щось у Гаррі прокидається. Він не впевнений, що це таке, не впевнений, чому це так, але воно співає . Рівно дзижчить , музика розливається його венами, і коли Том опускається між його стегнами, душа Гаррі благає.
Гаррі сіпається, переривчасто зітхаючи, рух всередині, наче сира енергія. З розтуленими губами, задихаючись, він дивиться на Тома, а Том дивиться у відповідь. Повільно, дуже повільно, Том рухається вперед.
Відкинувши голову назад, Гаррі лається, коли його накриває чергова хвиля задоволення, його тіло співає. Збудження охоплює його, і Тома теж. Том знову рухається, тепло й тертя їхніх тіл слідує в унісон, і Гаррі стогне. Том вторує йому.
Він нахиляється, притискаючись гарячими губами до Гарріної шиї. Ковтаючи, Гаррі міцніше стискає Томову потилицю, заривається в його волосся, і Том різко рухається вперед. Перериває подих. Гаррі зітхає й тремтить.
Це мало б здаватися неправильним, вважає він. Вони мали б зупинитися. Це не принесе користі жодному. Їм буде надто важко. Було б легше, якби вони зупинилися — було б легше — було б легше.
— Не зупиняйся, — видихає Гаррі.
Том стогне і міцніше скріплює їхні зчеплені руки.
Вони трохи порпаються. Том повністю звільняє їх обох від спідньої білизни, коли його зуби торкаються пульсу Гаррі, що швидко б’ється. Під ним Гаррі вигинається.
Вони не тримаються довго. Том приходить першим, наче відчайдушно бажав цього, і Гаррі швидко слідує за ним.
Коли вони закінчують, лежать віддихаючись. Том відмовляється рухатися згори, відмовляється перестати цілувати його шкіру. Гаррі нарешті вдається тихий скорджифай , і Том здригається.
— Ти можеш чаклувати без палички? — питає він.
— Я дуже сильний, пам’ятаєш? — щебече Гаррі, намагаючись не звучати задихано, ховаючи гордість за те, що знову вразив Тома.
— Так, — видихає Том, уже нахиляючись назад, щоб знову поцілувати його. — Так, це правда.
— До речі, ти ніколи мені не казав, — бурмоче Том, його пальці ковзають по Гарріній спині.
Він дослідив кожен його дюйм. Обіцяв запам’ятати геть усе, усі його вигини та деталі, щоб потім не залишитися самотнім. Гаррі розсміявся з цієї заяви, вважаючи її кумедною через характерну Тому схильність до одержимості. Потім він перевернувся й дозволив Тому розпочати картографувати.
— Що не казав? — запитує Гаррі через плече, намагаючись повернутись, щоб краще бачити його, але Том швидко притискає його назад до простирадла.
Гаррі пирхає.
— Чому ти такий добрий, — Том бурчить щось про те, щоб він не рухався.
— До тебе?
— До людей загалом. Навіть коли тобі незручно, як з Борджином, ти добрий.
Гаррі мугикає, вкладаючи підборіддя на схрещені руки.
— Моя подруга Герміона каже, що в мене комплекс героя. Що я бачу в людях тільки хороше і намагаюся рятувати їх від поганого. Вона завжди каже, що саме через це я найчастіше влипаю у неприємності.
— Твоя подруга Герміона, здається, дуже розумна, — каже Том, тиснучи великими пальцями між лопатками Гаррі, що викликає стогін. — Так?
Гаррі киває.
— Моя подруга Герміона — маґлонароджена.
— Так, Так, — Том знову натискає, розминаючи напружені вузли м’язів. — Я знаю, що тобі не подобається моя думка щодо стану крові.
— Мене цілком влаштовує твоє смішне невігластво та фанатизм, якщо ти не намагаєшся вбити, катувати чи поневолити їх, — зауважує Гаррі, а потім швидко додає: — Або заборонити їм здобути належну освіту.
— Так, Гаррі, любий, — Том відповідає комічно повільним тоном, до якого Гаррі вже так добре звик. — Тож чому ти такий добрий до мене?
— Не зважаючи на твоє незбагненне невігластво та упередження? — Гаррі жартує і шипить, коли Том тріскає його по вуху.
— Не будь дурним.
Сміючись, Гаррі тре вухо.
— Якщо ти запитуєш, чи бачу я в тобі хороше, відповідь – так. І я сподіваюся, колись ти теж це побачиш.
Руки Тома все ще торкаються шкіри Гаррі, пальці широко розчепірені на його спині.
— Ти думаєш, що в мені є добро?
Нахмурившись, Гаррі обертається, і цього разу Том не зупиняє його. Згрібши Томові руки у свої, Гаррі влаштовується у Тома на колінах. Він нахиляється, цілуючи його в куточок губ.
— Звісно. Воно є.
— Є цитата, — каже йому Гаррі пізніше, коли вони все ще лежать у ліжку, все ще закутані один в одного, вивчаючи та торкаючись пальцями, губами, тілами один одного. — Це з книги, яку я знайшов у бібліотеці мого хрещеного.
— Котрого вбила Белатриса Лестрандж? — запитує Том, його голова спочиває на грудях прямісінько під підборіддям Гаррі, а великий палець малює кола на його стегні.
Гаррі мугикає.
— Так. Це книга, яка ще не написана. Книга про маґлів, якій у мій час було майже двадцять років. Гадаю, Сіріус читав її у моєму віці.
— Що за цитата? — запитує Том, перш ніж Гаррі встигає зануритися в той стан меланхолії, що, як вже відомо Тому, охоплює його, коли він згадує тих, кого втратив.
— Я сильний, але також і руйнівний, — видихає Гаррі, неквапно проводячи пальцями крізь Томове волосся. — Я неспокійний, суворий і безнадійний. Хоча я маю любов всередині себе. Я не вмію користуватися нею.
Вони замовкають на деякий час або, можливо, лише на мить.
— Мені здається, це схоже на тебе, — каже Гаррі.
Том не відповідає.
Обідній час вже давно минув, коли Гаррі вмовляє Тома встати з ліжка. Таке враження, ніби їх численні дотики зрештою відчинили шлюз бажання, що однаково поглинуло їх обох. Гаррі думає, якби вони дозволили собі забути про решту світу, то, ймовірно, потонули б. Один в одному.
Але його шлунок не дає їм забути. Він жадає уваги близько третьої, в той час, як вони обговорюють своїх улюблених — і найменш улюблених — професорів. Щоб переконати Тома випустити його з ліжка, потрібно трохи вмовляти. Том поводиться майже власницьки з Гаррі тепер, коли має певні важелі впливу; Гаррі намагається не думати про те, як той даватиме собі раду, коли його душа перенесеться назад у майбутнє.
Особливо після того, як Том шепоче йому тихі зізнання. Він притискає слова до шкіри, ніби воліє їх там сховати, але натомість вони залишаються на Гаррі, мовби тавро добровільної, але небажаної вразливості Тома.
Однак вони поділилися рівнозначним. Том розповів Гаррі про притулок, а Гаррі про Дурслів. Том про своє розчарування, біль, про бажання більше ніколи не завдавати його; Гаррі зізнався у своїх страхах, болю і гніві, якими Волдеморт користався й обертав проти нього незліченну кількість разів. Але потім він розповів Тому про кохання — кохання, дружбу та визнання, яких той ніколи не знав.
— Я більше не буду виродком, — сказав він. Усміхався, ухиляючись. — Я був брудною кров’ю у Домі Пречистих. Завжди під наглядом Дамблдора, засуджений ще до того, як…
— Томе, — зупинив його Гаррі, ніжними дотиками й м’яким поглядом. — Ти не виродок.
Том мав такий наляканий вигляд, у Гаррі боліло за нього.
— Ти не виродок, — він цілував довго й ніжно. — Ніколи ним не був.
Усе, що лишалося від захисту Тома, покинуло його тоді.
Отже, коли Гаррі встає з ліжка, щоб одягнутись, Том протестує до того моменту, доки не бачить Гаррі. І коли він замовкає, Гаррі обертається, все ще застібаючи сорочку, що схопив з підлоги. Том дивиться темними очима, лежачи на ліжку, схожий на королівську особу, оточену всіма тими м’якими простирадлами.
— Що? — Гаррі хмуриться, руки опускаються з ґудзиків.
Том хитає головою, вислизаючи з-під простирадл.
— Ти маєш гарний вигляд у моєму одязі — це все.
Обличчя червоніє, Гаррі дивиться на себе, біла сорочка справді трохи заширока й набагато довша, ніж вимагає його статура.
— О, — він рухається, щоб розстібнути ґудзики.
Том зупиняє його, накриваючи руки своїми й височіючи згори.
— Облиш. Якщо ти збираєшся витягнути мене з ліжка, принаймні дозволь насолоджуватися тобою у моїх речах.
Гаррі сміється, але не сперечається.
— Тоді одягайся. Зустрінемося на кухні.
Він швидко втікає, лише у боксерах і сорочці Тома, решту речей тримаючи в руках. А вийшовши з кімнати, притискається спиною до дверей і намагається впоратися з клубком, що нескінченно плутається в грудях. Зусилля безплідні.
По дорозі до своєї кімнати — щоб здебільшого закінчити одягатися — Гаррі думає про те, як усе обернулось саме тим, що вони тепер мають. Йому цікаво, чи батьки дивляться на нього згори і чи роблять вони це з гордістю або розчаруванням. Він відчайдушно сподівається, що перше, і, одягаючись, уявляє матір, її буйне волосся та її очі, які є відображенням його власних, і він знає…
Вони б пишалися тим, що йому вдалося зробити для людини, що могла стати Волдемортом. Вони б пишалися.
Коли Том знаходить його на кухні, Гаррі наспівує під завивання вітру надворі. Том деякий час спостерігає, стоячи у дверях, але Гаррі відчуває його присутність. Він схрещує руки на грудях, затуляючи пальцями однієї руки рот, намагається приховати усмішку, що виникає, коли він бачить як Гаррі обережно петляє коло його неймовірно роздратованого домового ельфа.
На стільниці розкидані запашні різноманітні фрукти, Гаррі розрізає їх легко й точно, наламаною рукою. Він погойдується під час роботи, не зовсім в такт мелодії, що наспівує, і спритно уникає бурчання Доулі.
— Ти найдивніший чарівник, якого я коли-небудь зустрічав, — заявляє Том.
Усміхаючись, Гаррі лише мить дивиться з-під вій, перш ніж знову зосереджується на приготуванні їжі.
— Так, але було б не весело, якби я не був таким.
Том гмикає.
— Що це ти наспівуєш?
— Стара пісня, — знизує плечима Гаррі. — Американський чарівний гурт, що технічно ще не існує.
— Звідки ти її знаєш, якщо вона стара?
— Сіріус, він… — всміхається Гаррі, відкладаючи ножа й притуляючись до шафки. — Він збирав речі. Речі, які напевно б розізлили його мати. Особливо йому подобалася рок-музика.
— А ця пісня? — Том нахиляє голову.
— Вийшла наприкінці сімдесятих, — усмішка Гаррі стає ніжною. — Сіріус казав, вона подобалася моїй мамі.
Нарешті заходячи на кухню, Том прямує до нього. Він має вишуканий вигляд у своїх вигладжених штанах і гарній сорочці; що контрастує із невимушеністю Гаррі, одягненого в джинси й сорочку Тома. Він обходить стіл, і Гаррі мовчки простягає йому зап’ястки.
Том застібає манжети на рукавах акуратно й швидко, розгладжуючи складки, що утворюються в процесі. Спостерігаючи за ним, Гаррі чекає. Він дуже добре читає Тома — хоча й не знає чому — і він бачить важкі думки навіть за ретельно вишколеним виразом обличчя. Але ж терпіння в ці дні Гаррі має вдосталь.
— Скажеш мені назву? — запитує Том після того, як закінчує, уже засукуючи власні рукави. — Щоб я міг знайти її, коли вона вийде?
Гаррі спостерігає, як він хапає ще один ніж і береться за яблуко. Знімає з нього шкірку, вирізає серцевину, нарізає його. Руки ніжні, пальці спритні. Він щиро зацікавлений. Гаррі мовчки спостерігає за ним, його усмішка така широка, що обличчя насилу стримує її.