Восьмий

​​​​​​In angustiis amici apparent [ Друзі пізнаються у біді].

З його класу долинав шум і гам. Це був останній день навчання або як його ще називали день розподілу на команди. Діти з нетерпінням чекали, коли й у які команди їх розподілять, а також якого наставника чи наставницю за ними закріплять.

Ірука мимоволі згадав свій перший день у ролі вчителя. Тоді він тільки-но закінчив викладацькі курси й вони разом з Музукі заступили на службу. І того дня його викликав хокаґе. Тоді Умино йдучи до кабінету мізкував з приводу причини і встиг перебрати безліч варіантів, але як виявилося дарма, адже ні один з них не був правильним.

Третій дозволив йому ввійти й замість того, аби почати розмову, жестом запросив підійти до відчиненого вікна через яке теплі потоки вітру проникали в кімнату. Чоловік, якщо й здивувався, то знаку не подав і зробив так, як йому пропонують. Він побачив скелю з обличчями всіх попередніх хокаґе й зелену листву, яку колихав вітерець. Він не одразу помітив на кам’яних скульптурах дитину в темно-сірих штанцях, чорній кофточці, поверх якої досить яскрава оранжева футболка. Ірука впізнав у ній Узумакі Наруто. Дівчинка тримала в руках баночку фарби і приготувалася скинути її зверху. Як тільки йому захотілося крикнути їй, щоб вона цього не робила, він перевів погляд на голову селища, який лише похитав головою. Після чого червона фарба залила ніс Третього.

— От негідниця, — тримаючи руки за спиною, поверх накидки з кандзі «火»9.1 , сказав той. — Ірука, думаю, ти розумієш, що я тебе покликав не тільки, аби помилуватися чудовим видом. Я прошу стати її вчителем замість Дайкоку-сенсея, якого недавно перевели на інше місце роботи.

— Стати вчителем Наруто? — дурнісінько перепитав він.

— Розумієш, з кожним днем її витівки стають тільки гірше й хоч поліція Конохи за нею приглядає, їй не зовсім це потрібно. Ніхто не хоче брати кураторство над нею. — Він відійшов від вікна й пішов до стіни, біля якої було розташоване місце для сидіння. — Я вірю, що завдання вчителя розвивати хороші якості в учнях. Гм… Якщо Наруто не закінчить академію, то ніколи не зможе стати ніндзя і назавжди залишиться ізгоєм. А мені б цього дуже не хотілося.

Умино нахмурився, сидячи в позі лотоса напроти хокаґе.

— Зачекайте, є й більш підхожі вчителі для Наруто!

— Боюсь, якщо я не знайду їй вчителя, то мені доведеться виключити її з академії.

— Хм…

— Не хвилюйся, ніхто тебе не осудить у будь-якому випадку це твій вибір і…

— Чекайте, я…

— Так ти згоден? Чудово!

Встояти перед таким натиском голови селища Ірука не зміг і вже наступного дня він прямував у клас. Перед цим зустрівши в учительській Дайкоку.

— Чув, що тебе призначили вчителем замість мене, — Умино кивнув, підтверджуючи його слова й продовжив перебирати журнали на столі шукаючи потрібний.

— Якщо чесно, то навіть не знаю як бути.

— Проблем з цим дівчиськом буде багато. Дам вам одну пораду виходячи зі свого досвіду, ви просто не звертайте на неї уваги.

— Тобто як?

— Спускайте на гальма всі її витівки й з часом вони зійдуть нанівець. Якщо не звертати уваги на таких бешкетників, то з часом вони залишаються одні, — повідав він і побажав гарного робочого дня, перш ніж забратися геть.

— Не звертати уваги, — бурмотів про себе той ідучи коридором і відчиняючи двері класу 1-А. Одразу ж впала губка, що була затиснута між дверима й дерев’яним прорізом. Матерія упала з характерним звуком, у кімнаті панувала тиша, всі сиділи на своїх місцях.

— Хто це зробив? — запитав чунін, але відповіді не було, хоча всі помітно сіпнулись в сторону, при цьому надто ні на кого не дивились.

У кімнату зайшла, хоча правильніше буде загледіти, що залетіла, дівчинка з яскраво-червоним волоссям колихнувши ними в сторону оперлася руками об стегна при цьому зігнувшись сказала:

— Фух, устигла, — і подивилася на чоловіка, що стояв перед нею. Його волосся було зібране у високий хвіст, майже такий самий, що й у Шікамару, а на лобі протектор Конохи. Привертав увагу його шрам на перегородці носа. У неї теж на обличчі були смужки, аж шість, тому це її не хвилювало, просто впадало в очі. — А сенсея Дайкоку сьогодні не буде? Чи його взагалі вже не буде?

— Я ваш новий вчитель, — обернувшись він повідомив це класу, — Дайкоку-сенсея перевели в інший відділ.

— А.

— Що ж, почнемо урок, — він поглядом хотів сказати Наруто зайняти своє місце, але та вже була там.

На вулиці панувала трохи похмура погода, зрідка з-за хмар виглядало сонце. Діти зібралися на задньому полігоні при академії. Легенький вітрець куйовдив волосся, дітлахи сміялися з якогось жарту.

— Тож, замість того аби представитися я хочу, аби ви мені показали свої вміння нінджицу.

Дітвора невдоволено засопіла.

— А-а-а, що? Н-і-і-і.

— Оцінки я ставити не буду, така ініціатива для того, щоб я визначив як мені будувати наші заняття. Отже, вам потрібно зробити базову техніку: Клонування. Що ж, — він глянув на список, що тримав у руках, — перший Саске Учіха.

Майже всі дівчатка у класі запищали викрикуючи ім’я хлопчика.

— Клонування для дітей, взагалі-то, — байдуже сказав Саске. Чим викликав бурю емоцій у Наруто. Вона склала руки на грудях, бубнівши про себе.

— Пф, самовпевнений придурок, для дітей, а сам хто, — подумки закотила очі вона. Насправді його поведінка злила її, мовляв, будь-хто може виконати таку просту техніку. Будь-хто, але не Наруто. Вона без проблем створювала декілька тіньових клонів, проте звичайного… Це якесь прокляття, ця простенька техніка їй не вдається.

— Ха-ха, перше заняття, а ти навіть показати нічого не в змозі, — зловтішався Лис. Його самого дивувала нездатність своєї джинчурікі створити найпростішого клона, але зробити тіньового, написати тавро і прикріпити, аби той став звичайним, запросто.

— Бе-бе-бе.

— Саске, спробуй, — дав настанову Умино. Хлопчик склав необхідні печатки й з характерним «Пуф» з’явився клон ідентичний творцю.

— Пф, — фиркнула Узумакі, закотивши очі, адже він поміняв себе місцями з клонами, що складно помітити простому ніндзя, але не сенсору.

— Дуже добре, Саске, чудова майстерність, — похвалив учитель, коли він вийшов з-за дерева.

Дівчача половина класу знову вискнула вихваляючи свого ідола.

Інші теж показали що вміють, але коли черга дійшла до Наруто, то вона також створила, щоправда, були нюанси…

Діти залилися регітом, адже клон Узумакі був приблизно ніяким, лемішкуватий і лише за кольором волосся можна було визначити чій він.

— Камі-сама, дурні клони, — пробубніла вона.

Тоді Ірука подумав, що її навички малися на нульовому рівні, але як виявилося потім він був далекий від істини. Наприклад, коли вони кидали сюрікени, то кидки Наруто виявилися досить непоганими.

— Хто бажає бути першим? — запитав Умино під час перевірки кидків.

— Я! — викрикнув Кіба

— Я! — викрикнула Наруто.

Але обрали Саске. Він кинув усі чотири зірочки, по дві у кожній руці, точно в ціль. Всі вони були розміщені на мішені.

— Чудове виконання, — висловив свою думку Ірука.

Коли підійшла черга Наруто, то, всупереч його здивуванню, її кидки виявилися прегарними. Видно, що вона тренувалася і приклала багато зусиль, аби кидати так, як це робить зараз.

З часом Умино зрозумів чому вона не була улюбленецею вчителів. Дівчинка норовиста, з доволі твердим характером, котрий не кожен зуміє витримати. Її відвідування занять залишали бажати кращого, а витівки — окрема історія, яка заслуговує окремих записів у книзі скарг.

І його особиста трагедія пов’язана з нею, так це те, що дивлячись на неї він бачив Дев’ятихвостого Демона Лиса. У день нападу на селище його батьки, як рядові шинобі, що конфедерували у групі швидкого реагування, загинули на полі бою. Коли це сталося йому було десь одинадцять років. У той день він сам мимо волі опинився на полі бою й рвався захистити маму. Але його батько сказав, що обов’язок батьків — це захищати своїх дітей від небезпеки. З бойовища хлопчика вивів, чи скоріше виніс, один з шинобі, він навіть не пам’ятав ім’я цієї людини, тому що весь час безнадійно кликав батьків.

Напевно, глибоко в душі він розумів, що Наруто тут ні до чого, але не міг позбутися страшних картин, котрі гналися за ним роками. Не міг перестати бачити Дев’ятихвостого. Не міг пробачити, відпустити, не жити цими моментами з дитинства. Обтяжувало й те, що дівчинка мала багряний колір волосся, ніби хвости у демона. Це робило її його подобою у людському лиці. Одного разу, коли Узумакі розізлилася на щось або когось чи то жартома, чи то ні, тоді Іруку це мало хвилювало. Уся його увага була прикута до її волосся, що мимохіть піднялося, зовсім трішки, скоріше за все через чакру, яку вона не контролювала. Але сам факт… Він збреше, якщо скаже, що це його не налякало. Ще й як. Умино вперше в житті був наскільки розгублений. Інші, здається, навіть і не помітили, або ж не звернули уваги.

Якось він побачив у товаристві дівчинки Копіюючого ніндзя, його важко не помітити й не впізнати. Сказати, що він був вражений такою неочікуваною компанією означало б промовчати. Його шок збільшився, коли той взяв її за руку і пішов напрямець до стін академії. Хатаке Какаші, котрий у той жахливий день по вині Дев’ятихвостого втратив учителя бере Узумакі Наруто, що на думку Іруки й була демоном, за руку та супроводжує її.

Ця ситуація змусила Умино щонайменше замислитися і переглянути деякі свої погляди. Остаточний перелом стався тоді, коли дівчинка вкотре зробила чергову капость. Трохи вище кам’яних облич хокаґе написала «人ではない幸せ»9.2 .

Він згадав своє дитинство, своє самотнє дитинство. Те, як він намагався бути галасливим, незграбним та смішним аби його помітили. Те, як кожний день приходив до Пам’ятного каменю9.3  і зрідка з ним говорив Сандайме хокаґе. Як стверджував, що пишається подвигом своїх батьків і називав себе сином героїв. У дитинстві у нього був лише один друг Музукі9.4 , дякуючи йому його життя було не таким самотнім. Та й учителем він став, аби передати дітям Хі но Ши9.5 , якому надихнувся від Третього хокаґе.

Після побаченого страх змінився ніяковістю. Тепер він не боявся саму дівчинку, лише монстра, що сидів у ній. Йому ще годилося змінити своє відношення до неї, але це усвідомлення почало тектонічні зміни.

І коли він робив переклик і Наруто вкотре не виявилося, то спочатку подумав, що нічого нового. Але все ж вирішив запитати чи знає хтось де вона? У відповідь тиша, але ще й реготіння з перших парт за якими сиділи місцеві шибеники. Це його трохи насторожило й він докірливо на тих глянув, але вони нічого не сказали. Він вирішив спробувати знову й тут відізвався Нара Шікамару. Той повідомив, що підслухав розмову де згадувалося, що Узумакі прямує на край селища, у ліс, де нещодавно була битва шинобі.

Недовго думаючи Ірука пішов туди.

---

Біля лавки з вивіскою, де продавалися різноманітні солодощі й кулінарні вироби стояли двоє хлопців. Один у смутно-блакитному комбінезоні та не яскравій м’ятній футболці з двома спіральками на круглих щоках. Другий схилившись об дерев’яний кут і склавши руки за голову, стояв і дивився на небо прикривши очі. Легеньку атласну, світло-блакитну кофту зі знаком клана біля плеча, ледь відчутно смикав вітер.

— Ей, Шікамару, позич грошей, — звернувся хлопчик, приклавши вказівний палець до підборіддя.

— Що, знову? Тільки не кажи, що ти витратив всі свої на їжу.

— Їжа — це єдине на що можна витрачати кошти, — мовив Чоджі, а Нара просто зітхнув.

— Добре, вибору немає, я позичу тобі, — сказав він, змінивши положення тіла й засунув ліву руку в кишеню сірих штанів.

— Агов, ви двоє, — хлопчики повернулися до джерела звуку, — ви хіба не маєте бути зараз в академії? Прогулюєте? — примруживши єдине видиме око запитав незнайомець, виглядаючи зі сторінок книжки із яскраво-помаранчевою обкладинкою.

— Ви хто?

— Мені не можна розмовляти з незнайомцями. Батько розлютиться.

— Зрозуміло, — він закрив книжку, — ви Шікамару Нара й Акімічі Чоджі.

— Звідки ви знаєте як нас звати? — поцікавився останній.

— Я… Хм… знаю ваших батьків Шікаку й Чодзі, ви їх копії, — усміхнувся видимим оком він. — Розповісти їм, що ви прогулюєте уроки?

— Розповісти? Але у нас сьогодні самостійна робота. Адже так, Шікамару?

— Дійсно? — здивувався Хатаке.

— Через Наруто. Вона пішла в гори шукати мертвеця, Ірука-сенсей відрядився за нею.

— Ось як, — задумався він, щось у цій історії було не так. По-перше, буквально нещодавно він бачив Наруто, звичайно, він знав, що вона прогулює. Однак не встиг її «зловити». Ще й не так давно вони говорили на цю тему. З її слів, справа в її вчителі, він її боявся. Спочатку він старався не звертати уваги, а одного разу байдужість переросла у страх. Наруто казала, що вона звикла до таких емоцій і нібито нічого такого, але пізніше Какаші дізнався, що вона не ходить в академію. Він її розумів. Вона не розчарувалася у людях, просто намагалася робити те ж, що й Ірука-сенсей. Відповідати байдужістю і так уже вийшло, що й відвідуванню академії. З цієї причини якось Хатаке привселюдно провів дівчинку до стін навчального закладу. По-друге, вона б просто не сунулася у той ліс. Він дійсно не знав чому хлопці так вирішили, проте сам факт лишається фактом.

— Знаєте, повертайтесь у клас, самопідготовка теж урок, — підійшовши, він поплескав по плечу хлопчаків.

Сам же Хатаке пішов шукати Узумакі, адже йти в гори було б дурістю.

Довелося пововтузитися, тому що вона сиділа на одному з полігонів та вимальовувала кандзі для печаток, не звертаючи уваги ні на що. Він би в житті не повірив, що вона не знає про те, що він її шукав, тільки не вона. Виходить, що просто ігнорує.

— О, Какаші-ні-сан, як справи? Як день? Що цікавого? — насипала питання та.

— Наруто, це не допоможе, — вона знизила плечами, мовляв, чи то я не знаю. — Що за історія з горами й мерцем? — нахиливши голову набік запитав юнак.

— А що з нею? Звичайна історія, хлопці обговорювали та запропонували мені свою дружбу, якщо я принесу якусь річ з мерця. Я, звичайно ж, відповіла так і пішла туди, тому зараз швендяю лісом і знімаю речі з мертвого шинобі. А що? Щось не так? — широко усміхалася вона.

— Ох, — він присів біля неї. — За тебе переймається Ірука-сенсей, пішов туди ніби за тобою.

— Ірука-сенсей?

— Він самий.

— Хм… це неочікувано, однак він там нікого не знайде, хоча були там якісь шинобі, не знаю хто, але недовго. Може повернулися, — знизила плечами Узумакі, конвертуючи приладдя у сувій. — Гадаєш, треба туди піти? — підняла на нього голубі очі дівчинка.

— Як хочеш.

— Як хочу, — піднімаючись повторила вона, обтрушуючи траву зі штанів. — Добре, що ж там, була не була.

---

Наруто не виявилося у горах і він метався між двох зол. Ніби й добре було б, якби він тут її знайшов, можливо поранену, але знайшов. А з іншої сторони, непогано було б її тут не знайти, бо тоді з’являлося дві версії: вона сюди й не приходила або була та її викрали. Від останнього варіанта холонула в жилах кров. Однак у нього трапилася сутичка з ворожими ніндзя, що повернулися зачищати територію. Оскільки в тих була чисельна перевага його потріпало й він навіть дістав декілька ножових від куная. Але ті відступили, це трапилося несподівано, але в чому справа розбиратися не було сил.

На виході з лісу його окликнули:

— Ірука-сенсей, з вами все добре? Виглядаєте паршиво.

— Наруто! — викрикнув він.

— А?

— Ти чого на заняттях не з’являєшся? — притримуючи ліве плече, запитав той.

— Як на мене, ви обрали не зовсім слушний час про це питати, — вона зіскочила з дерева, на якому сиділа й підійшла до нього. Умино трохи здригнувся. — Та не кусаюсь я, — закотила очі дівчинка.

— Я не…

— Так-так-так, а зараз помовчіть, — відриваючи край футболки, попрохала вона, — будь ласка.

— Ти що… — не встиг договорити він, як йому перев’язували рану.

— Це має трохи зупинити кров, але судячи з її кількості навідати ір’єнина вам треба.

— Дякую.

— Та, як немає чого робити, — відмахнулася вона, а потім ступила декілька кроків назад, щоб збільшити між ними дистанцію і всміхнулася. Такою усмішкою, що чоловік і сам невимушено показав свою.

За спиною дівчинки заходило сонце підсвічуючи її фігуру. Хмари зібрались навколо світила аби закрити його до сходу. Воно ж підсвічувало їх червоно-помаранчевим промінням. Волосся заплетене в косу трохи розпатлалося, оранжева футболка, що була поверх чорної кофти надірвана. І не тільки в тому місці, де Узумакі відірвала кусочок тканини. Сірі штани замацані в траві, а на руках чорнила. Вона чимось займалася, зробив висновок Ірука. Весь цей час його учениця щось робила. Усвідомлення кинуло в шок, адже, що ж там, він думав, що вона просто бродить вулицями чи хуліганить під час прогулів. Як би не так.

— Що ж, я піду, ви ж дорогу до шпиталю знаєте. Та й вам поталанило, тут недалеко, — на прощання вона махнула рукою.

— Наруто, — окликнув він її, та повернулася з нерозумінням на обличчі. — Що ти любиш?

— В якому сенсі? — підняла брову дівчинка.

— Н-у-у, — великим пальцем він поправив хітай-ате на голові, — яку їжу?

— Їжу? — вона приставила вказівний палець до підборіддя. — Рамен.

— Справді? Я теж. Дивовижно.

— Так і є.

— Я хочу тобі подякувати, тому запрошую в Ічіраку. Я пригощаю, — мовив він.

Узумакі якийсь час просто на нього дивилася, але потім відповіла згодою.

У закладі на диво не було людей, чи то вони були останніми відвідувачами. Вони сиділи, їли та говорили. Ірука ставив питання, а Наруто відповідала на них. Умино зрозумів, що все, що він думав про Узумакі було неправдою, усе це взагалі було дурістю. Вона була цікавою особистістю, веселою, життєрадісною дитиною. Дитиною. Раніше він її сприймав… хоча навіть згадувати якось соромно. Як завгодно, але не дитино, якою вона і є.

— Наруто, а яка у тебе ціль?

— Ціль… Хм, — вона відклала палички й повернулась до нього обличчям. — Я хочу стати хокаґе, аби… а ось це вже не скажу.

— Хокаґе? Це дуже відповідально, ти впевнена у своїй цілі?

— Так, впевнена.  

---

— Навіть не віриться, що сьогодні ти складаєш екзамени перед розподілом. А от недавно… — говорив юнак удаючи лице мамочки, яка вкрай пишається своїм чадом. Хлопець влаштував цілий спектакль аби подражнити Наруто.

Коли він з’явився на порозі її будинку з плакатом «Цей день настав», то дівчинка усміхнувшись просто проігнорувала його. Але хлопець не відступив і всю дорогу до академії йшов за нею і розігрував виставу, театр одного актора. І тоді вона мигцем помітила Ітачі й очима попросила про допомогу, але той удав, що не знайомий ні з нею, ні з її спутником.

— Шисуї, ти вже закінчив чи у твоєму репертуарі є ще козирі? — зупинившись запитала червоноволоса.

— Я тільки почав. Бо як я можу в такий відповідальний для тебе день не підтримати тебе?

— А може ти будеш мене підтримувати, коли все закінчиться? — з надією на скоріше завершення і можливість втекти, запитала Наруто.

— Тоді це втратить сенс, — розважаючись відповів Учіха перед тим як подивитися на нереальний годинник на правій руці, зробити здивоване лице та сказати: — Я не впевнений, але мій годинник каже, що ти запізнюєшся.

— У тебе немає годинника.

— Тим більше, ми не можемо знати напевне чи бреше він.

Взявши подругу за руку Шисуї скористався Шуншином і вони опинилися біля будівлі, де вже зібралися діти. Наруто побачила групу дівчат, котрі щось кричали у слід Саске, який заходив у приміщення.

— А чому ти не підтримуєш Саске? — запитала вона, повернувши голову до юнака, але не відпустила його руку.

— Навіщо? У нього вже є група підтримки, я там зайвий, — знизив плечами той, — інша справа ти.

— Дякую за підтримку, Шисуї, це дуже люб’язно з твоєї сторони, але я сподіваюся на цьому акція закінчилася. Й у тебе є чим зайнятися весь день, — усміхнулася дівчинка, визволяючи руку з хватки хлопця.

— Ах, ніби сказала дякую, а ніби й ні.

— Спасибі, — промовила ще раз Узумакі й попрямувала до входу в будівлю і перед тим як зайти поправила волосся, що зібране у високий хвіст.

— Будь ласка, — пробурмотів Учіха всміхаючись, але вона вже його не почула.

— Нарешті цей нескінченний потік слів скінчився, — рявкнув Дев’ятихвостий зі споду її підсвідомості. — Я починаю думати, що твій Учіха якийсь бракований. Зазвичай з них зайвого слова не витягнеш, а цей… пмф. Ви Rui wa tomo o yobu9.6 .

 — Але він тобі подобається більше за інших.

— Мені взагалі не подобаються Учіхи. — Це було не зовсім так і він, і Наруто це знали. Зі всього клану імпонував Курамі саме Шисуї, але його горда натура добровільно ніколи у цьому не зізнається.

Коли Ірука зайшов у клас, то серед присутніх побачив абсолютно всіх учнів, він не був упевнений у всіх, але може дарма. Діти галділи й щось обговорювали, доки він не привернув до себе увагу. 

— Тож, оскільки всі в зборі, — він оглянув кімнату з сіро-коричневими стінами й учнів, що сиділи за партами, перш ніж продовжити, — починаємо останній екзамен. Коли вас покличуть ідіть у сусідню аудиторію та покажіть техніку, котру вас попросять виконати.

Наруто витянула ліву руку на парті, поклала на неї голову й зітхнула. Якщо їй доведеться робити звичайних, ілюзорних клонів, то шанси скласти цей екзамен миттєво й обґрунтовано падають. У свої дванадцять років у неї не виходить зробити цих самих клонів. Хоч вий — все одно не вийде. Лишається надіятися, що їй попадуться не вони, а якесь перетворювання або заміна тіла.

Диво не сталося, її викликали одну з останніх і всього одна техніка відділяла її від отримання свого хітай-ате. Техніка клонування. І після того, як її клон вийшов в’ялий, ні на що не здатним та й взагалі схожим на якусь помаранчево-червону пляму екзаменатори розчаровано покачали головами.

— Ірука-сенсей, вона не впоралася, але вона старалася. Та й клона як-не-як створила. Це третя спроба, що показує серйозність її намірів стати ніндзя. Може дамо їй шанс? — запропонував чоловік з довгим волоссям сіро-бірюзового відтінку.

— Мізукі-сенсей, інші зробили як мінімум по три боєздатних клони. А Наруто всього одного, та й то… — він ще раз подивися на двійника, що зник, ніби під пильним поглядом, з характерним звуком «Пуф». — Я не можу зарахувати.

— Та й не треба, — відізвалася дівчинка, ті здивовано на неї подивилися. — Я дійсно не можу створити цих дурних ілюзорних клонів, але… — замовкла вона, коли в коридорі почулися якісь звуки, але після невеликої паузи екзаменатори кивком наказали їй продовжувати й дівчинка склавши потрібні грифи вигукнула, — Каге Буншин но джицу! — Біля неї з’явилися три клони. Вчителі шоковано дивилися на дівчинку.

— Тіньові двійники?

— Такої кількості досить?

— Так, ти, — перебуваючи в конфузному стані говорив Ірука, — думаю, склала екзамен. Завдання було створити клонів і ти можеш отримати свій протектор.

Вона підійшла до столу, перед тим розвіявши клонів й забрала заслужений хитай-ате.

— Спасибі, до завтра, Ірука-сенсей.

Узумакі сиділа на гойдалці, що була перед входом в академію. Там зібрався натовп з дітлахів, випускників та їх батьків що вітали своїх дітей. Притулившись лобом до мотузки вона прикрила очі, думаючи про те, що це навіть не смішно. Вона склала інші тести чудово, може змогла б і на блискуче, якби її це цікавило, та там достатньо було набрати мінімальний бал. Але ці клони… Шисуї буде довго над нею підтрунювати, тому що Курама вже сміявся, та чорт, навіть Саске, тому що останній напевно ж склав. Сто відсотків, один з найкращих учнів же. Вона провалилася на техніці рангу Е, сміятися було з чого.

Дві молоді жінки, що стояли перед навчальним закладом тихо перешіптувалися, щонайменше вони так думали.

— Це вона?

— Я чула, що вона одна провалилася.

— Як чудово, ти ще і єдина така, — сміючись сказав Лис.

— Блискуче, — відповіла йому дівчинка.

— Так їй і треба.

— Не уявляю, що б було, якби вона стала ніндзя.

— Тихіше, нам не можна про це говорити.

— Мені їх розчарувати зараз чи потім? — сама собі поставила питання вона.

Біля неї з’явився Шисуї та взяв за руки аби перенести їх Шуншином від стін академії. Ближче до полігону, що нещодавно звільнився.

— Що це за розмови? Ти зуміла провалитися на екзамені?

— Майже, — відповіла вона, вирішивши його подражнити.

— А конкретніше, — нахиливши голову набік попрохав він.

— Мені попалися клони, ці дурні, самі звичайні клони.

— Ті, що у тебе не виходять? — уточнив він.

— Ага, і я не створила ні одного.

— Але ти склала екзамен? Скористалася моєю порадою використати генджицу?

— Ніт, створила тіньових.

— Розумно, моя школа.

— Так, учителю, — усміхнулася Узумакі.

---

На даху резиденції хокаґе юних генінів по черзі фотографували на посвідчення ніндзя. Немолодий фотограф з лисиною на голові й сивим волоссям, що стирчали в різні сторони, мимохіть глянув на дівчинку, котра розфарбувала лице. Він був невисокого зросту і спирався на конструкцію, що тримала камеру.

— Ти впевнена, що хочеш робити фото в такому вигляді? — підняв брову й запитав він.

— Впевнена, робіть фото, — усміхнулася Наруто. Її волосся було розпущене, а на губах красувалася яскраво-червона помада, яку вона спеціально розмазала з правої сторони. Очі підвела чорною тушшю.

— Як хочеш, спроба лише одна, — пробурмотів він і клацнув кнопкою.

У кімнаті, де приймали форму реєстрування ніндзя, за столом сиділо двоє чоловіків. Дивлячись на лист паперу, де буливказані деякі дані Узумакі, а саме реєстраційний номер (102607), дата народження (10 жовтня) та вік(12 років). Хокаґе нахмурився, тримаючи трубку губами. Коли він глянув на дівчинку, то та лише всміхнулася перебираючи волосся на потилиці.

— Перероби фото, — наказав він.

— Що? Ні за що! — схрестивши руки на грудях відповіла вона.

— Ми не приймемо таке фото.

— Я не буду робити інше!

— Зроби нове!

— Сексі-джицу! — склавши потрібні грифи крикнула дівчинка. Перед чоловіками з’явилася гарна блондинка з пишними формами, які прикривали невеликі білі хмарки. Вони не очікували такого повороту подій і чоловік, який сидів біля голови селища просто знепритомнів, а в хокаґе носом пішла кров. — А. Я не думала, що воно так спрацює… Круто!

— Наруто, — грізно гримнув Третій, витираючи сліди сорому носовиком. — Значить, це було сексі-джицу, вправно, дуже вправно, більше так не роби.

— Ага.

— А де твоя пов’язка?

— А, ну, вона вдома, не хотіла замацати, — відповіла дівчинка. Не казати ж, що вона випадково запечатала її у сувій, який самостійно відкриється через деякий час. А до цього щось зробити ніяк.

— Значить, про протектор ти подбала, а сама виглядаєш як клоунеса на фото, що засвідчує твою особистість. Воно потрібне для стажування ніндзя, яке визначить твоє майбутнє. Яке у тебе під питанням, — він кинув погляд на «досьє» із відділу поліції Конохи. А також на письмові звернення від робітників, де хоч і не прямим текстом, але вони благали, аби вона стала ніндзя. Адже тоді дівчинка стане не їх клопотом, частково не їх. Завдання поліції Конохи підтримувати порядок у селищі, розбиратися зі справами цивільних осіб, виконувати спеціальні завдання. Але ніяк не нагляд за певним шинобі.

— Так, усе вірно, — усміхнулася вона. Хокаґе зітхнув й уже було хотів продовжити відчитувати її, але раптом у кімнату з криком і сюрікеном у руках вломився хлопчик. Він був невисокого зросту, маленький і на вид років п’яти-шести, одягнутий у прості сірі шорти й кремову футболку із зображенням емблеми селища. Також на голові у нього був чи то капелюх, чи то така кругла панамка, посередині якої визирав коричневий хвостик, а шия обмотана у довгий синій шарф.

— Я поб’ю тебе і стану хокаґе, — наближаючись до старого голосив той. Але не встиг наблизитися як перечепився ногою об ногу.

— Це мій внук, ще одна проблема, — бовкнув Сарутобі.

— Я спіткнувся через щось і впав.

— Ти не поранився, високоповажний внук? — запитав чоловік весь у чорному, який забіг за хлопчиком. — А, до речі, через що тут спотикатися? — глянувши через затемнені окуляри на ідеально рівну, дерев’яну підлогу, поставив питання той.

— Хн9.7 , — копіюючи Саске, винесла вердикт Наруто.

Звернувши на неї увагу Ібісу поправив окуляри.

— Дев’ятихвостий Лис, певна річ, вона хуліганка, яких ще пошукати треба.

— Це ти підставила мені підніжку, — підійшовши до неї й тикнувши пальцем мовив хлопчина. Наруто вскочила і взяла його за комір.

— Слухай, ти, якщо не бачиш, що підлога тут рівна і спотикатися немає об що та звинувачуєш інших у своїй невдачі, то це не моя вина.

— Відпусти високоповажного внука високоповажного Третього хокаґе!

— Чула? — посміхаючись беззубою посмішкою сказав той. — Це повинно на неї вплинути, як і на всіх, — роздумував він.

— Та мені плювати хто твоя бабуся, — стукнувши того по голові відповіла Наруто. — Я поважаю лише тих людей, хто цього заслужив.

— Вона не така як усі…

— Негарно вийшло, — підсумував хокаґе, коли Узумакі вийшла.

Увесь день Конохамару ходив за дівчинкою, благаючи стати його вчителькою. А вона відмовляла, аргументуючи тим, що у нього вже є, і з нього досить. Пізніше та все-таки змилувалася над ним і погодилася вислухати. Вони сиділи на колоді посеред поляни.

— Чому ти так себе поводиш з дідусем? — запитала вона, спершись двома руками об кору дерева й дивлячись на гілля дерев, які колихав вітер.

— Дідусь дав мені ім’я Конохамару, це стара назва містечка. Тому його легко запам’ятати, але ніхто мене не називає цим ім’ям крім однієї людини. А люди, коли дивляться на мене, то бачать не мене, а внука високоповажного хокаґе. Ніхто не знає хто я такий. Я більше не можу цього терпіти, я ніби невидимий, мов мене немає. Ненавиджу це, — нахмурив брови він. — Ось чому я повинен стати хокаґе вже зараз, аби люди зрозуміли хто я є.

— Хокаґе, хокаґе, ти весь час це повторюєш. Неможливо ним стати за один день чи два, це тяжка праця і довга путь. Та й ти знаєш як стати справжнім хокаґе?

— Що, що треба?

— Перемогти мене в бою, — подивившись на нього, сказала дівчина.

— Ага, ось ви де, я знайшов вас! — зістрибуючи з гілки, випалив чоловік у бандані.

— Т-а-а-а-к, ваш подальший балаган мені не цікавий, тому бувайте, — на прощання махнула рукою вона.

— Зачекай, — у спину крикнув їй хлопчик, — я більше не хочу бути твоїм учнем. Тепер ми противники.

— Як знаєш.

---

Коли Наруто зайшла у клас усі стихли й здивовано дивилися на неї, а вона на них. Як-не-як ходили чутки, що вона завалила екзамен, а тут… Дівчинка зобразила невторопання і спочатку обвела поглядом клас. Потім подивилася собі за спину, на свої руки й лівою скуйовдила червоне волосся на маківці, що було зібране у хвіст та поправила налобний протектор.

— Ти чого тут? Ти ж провалилася, — у нетямі запитав Кіба, а Акамару гавкнув тому в такт.

— Я? — удаючи нерозуміння запитала дівчинка. — Точно? Щось не пригадую, — приклавши вказівний палець до підборіддя виказала та. — Доки ви усвідомлюєте те, що сталося, я давно дещо хотіла зробити… — вона взяла крейду й підійшла до дошки. Розділила штрихами і накидала замальовки обличь. Заняття каліграфією допомогли їй не тільки гарно писати кандзі та ієрогліфи, але й «подарували» здібності до малювання. Сидячи за партою вона постійно дивилася на велику темно-зелену дошку, на якій час від часу з’являлися нудні записи. Для себе Наруто вирішила, що обов’язково, одного разу там щось намалює. Прогулюючи заняття вона тренувалася малювати обличчя, дивлячись на муровані обличчя-статуї хокаґе. Виводячи лінії Узумакі повністю заглибилася у роботу, доки за нею спостерігали інші.

Саске чув розмови про те, що Наруто не склала останній іспит. І був трохи шокований від таких новин, адже хай інші не бачать, але вона сильніша ніж здається. Ні, він просто в це не вірив. У той день побачивши Шисуї, що стояв біля крамнички з солодощами, він вирішив підійти та запитати у нього, хто як не він знає чи правда те, про що говорять.

— Шисуї-ніі, — покликав його він.

— О, Саске, вітаннячко, — усміхнувся той, повертаючись до того спиною, щоб розраховатись за покупку. — Святкуєш випуск з академії? А де ж група підтримки? Невже загубилися?

— Хн. — Шисуї й Ітачі любили діставати його тим, що він так сильно до вподоби дівчаткам, хоча, а самі-то. І якщо спочатку це його дуже дратувало, то зараз нічого не змінилося, але він воліє не звертати на це уваги.

— Знову ти зі своїм «Хн», мені потрібен перекладач. Ох уже ж ці Учіхи зі своїм хмиканням.

— Шисуї, ти теж Учіха.

— Гм, ти Учіха, я Учіха, але не розумію тебе. Ти впевнений, що ти Учіха? — примружився він дивлячись на хлопчика, а Саске закотив очі й ліктем штовхнув його у бік, грізно витріщаючись.

— А де Наруто? — запитав молодший з Учіх.

— М-м-м? Мій перекладач? Скучив? — Саске знову невдоволено на нього подивився. — Не гнівайся, не гнівайся. Напевно, вбивається горем від того, що провалилася на техніці рангу Е.

— Так це правда?

— Уявляєш?

— Хн.

— Все ж таки мені потрібен перекладач з твого «Хн». — Насправді Шисуї його чудово розумів і все таке, просто дражнив того за небагатослівність. — До речі, ми прийшли, — повідомив він. Саске й не помітив як вони почали йти, а тим більше кудись прийшли, але, коли він побачив Узумакі й свого ні-сана поруч, то зрозумів куди Шисуї його привів.

— Нару-чан, вони у тебе й не вийдуть, — констатував Ітачі, шарінганом споглядаючи на дівчинку. Курама скривився і фиркав від того, що вона так близько до себе підпустила цього Учіху, та ще й з активованим шарінганом.

— Що? Та чому?

— Чакра, — просто відповів один з геніїв Учіха, деактивуючи шарінган. — Щільність і структура твоєї чакри просто розривають клонів.

— Тобто, якби не моє вміння робити інших клонів, то я б не склала той чортовий іспит?

— Виходить, що так, — вимовив Ітачі.

— Наруто, Саске прийшов тебе втішити, — підійшовши до неї проказав Шисуї, на що сидячий під деревом Ітачі ледь помітно всміхнувся.

— Ага, а ще зараз прийде хокаґе й скаже, що передає свою посаду мені.

— Хн9.8 , — прогустив їй Саске.

— Можливо одного разу й станеться.

Виринувши зі своїх роздумів він подивився на дошку, де виводила лінії Узумакі, вона малювала стіну, де були вирізьблені кам’яні обличчя хокаґе. Уже було готово три лиця й у неї виходило гарно, досить схоже на ті ж обличчя, тільки крейдою. Подивившись по сторонах, він побачив, що весь клас дивиться тільки на неї, спостерігаючи за її рухами та спиною. У мірі того, як вона рухала правою рукою, її волосся колихалося зі сторони в сторону, а на чорних рукавах, оранжевого костюма з’явилися білі плями. Закінчивши картину, вона обернулася й оглянула своїх однокласників, що дивилися на її малюнок. Дівчинка розмістила лиця так, що залишилося місце для ще одного.

— Ну, хто хоче бути тут зображений? — діти почали кричати та скандувати «Нумо я, мене намалюй». Однак Кіба, разом з Акамару створювали такий дует, що перекрикували всіх інших.

— Добре, Кіба, я тебе тут намалюю, — повідомила Узумакі, інші розчаровано зітхнули.

Дівчинка почала малювати його обличчя, але не як частину ряду облич хокаґе, а поруч і приписала: «Кіба Інузука, який споглядає на хокаґе». Її однокласники залилися регітом, а хлопчик почервонів. Наруто відійшла від своєї картини й подивилася на відстані, на те, що намалювала. Задоволено хмикнувши, вона дістала з кишені написаний раніше гриф і прикріпила на дошку, склавши руки в потрібну печать. Вона сама її придумала, тепер навіть якщо захотіти, то малюнок не зітерти.

Почувши, як дівчатка почали перешіптуватися, що лице Саске сюди чудово б вписалося, вона наблизилася до місця Учіхи й застрибнула на парту, загороджуючи йому вид на картину. Він сидів склавши руки в замок і роздивлявся те, що вона намалювала.

— І що вони у тобі знайшли? — у голос сама себе запитала Наруто, дивлячись прямо на його обличчя. Вони свердлили один одного поглядами. Сині дивилися прямцем у чорні. Дівчатка почали їй щось кричати, мов відійди від Саске-куна й тільки вона хотіла їм відповісти, що він їй не треба, як її хтось штовхнув у спину.

Губи Наруто опинилися на губах Саске. Клас поринув у тишу, дітлахи шоковано витріщилися на цілувальників. Як тільки ті відскочили, як ошпарені один від одного, то дівчача половина класу лихо дивилася на дівчинку, а хлопчача на Саске. І якби не Ірука-сенсей, що ввійшов до класу, то сталося б щось страшне.

— Мої вітання, твій перший поцілунок був з Саске, — сміючись з неї проронив Курама.

— Не нагадуй, не треба, Шисуї буде дорікати мені цим все життя, — уявляючи Лиса та Шисуї, коли ті вкотре нагадують їй про це, відповіла вона.

— Тихо всі! — крикнув, аби приборкати балаган, Ірука.

Глянувши на дошку Умино, щонайменше дуже здивувався, бо намальовано було красиво й цікаво ж хто це зробив.

— Ірука-сенсей, — відізвалася Наруто, що сиділа поруч з Шино, — ця композиція вам.

— Навіть так, мені приємно, Узумакі.

— Ага, — усміхнулася вона.

— Тож, зараз я назву команди в які вас розподілили і ваших наставників. Всього в одній команді по три геніна й один джонін.

— Скоріше б, — викрикнув хтось з класу.

— Хочу бути в одній команді з Саске.

— І я!

— І я!

— Сподіваюсь не я!

— Ні, я буду з ним, — відказала Іно, на що Сакура дала відповідь:

— Ще чого, Іно-свинино.

— Тебе забули запитати, Лобаста.

— Припиніть, — стукнувши планшеткою по столу, наказав Умино.

— Пробачте, Ірука-сенсей.

— Команда номер сім: Наруто Узумакі, Харуно Сакура й Саске Учіха.

Рожевоволоса підняла руки вгору, вскочила й закричала «Ура». А Іно розчаровано ахнула.

— Команда номер вісім: Хіната Хьюга, Кіба Інузука й Шино Абураме.

Група оживилася, дивлячись один на одного. Хіната сором’язливо опустила погляд, Кіба щось викрикнув, а Шино зовсім не показав емоцій. Чи то за його коміром тих і не видно.  

— Команда номер дев’ять: Нара Шікамару, Іно Яманака та Чоджі Акімічі.

Іно опустила голову на парту, важко зітхнувши. Мало того, що вона не потрапила в одну команду з Саске-куном, так ще й тепер в одній з лінивцем і ненажерою, якими вона їх вважала. Шікамару пробурмотів щось на кшталт «Проблемно», а Чоджі «відсвяткував» подію пачкою чипсів.

Далі Наруто не слухала, пояк відволіклася на скарги Лиса з приводу членства з Учіхою в одній команді.

— Мало того, що ти з ним цілуєшся, так тепер ще й в одній команді.

— А-а-а, досить, це було ви-па-д-ко-во, — по складах промовила вона. — А членів команди не обирають.

— Це не скасовує того факту, що ти в одній команді з Учіхою, — фиркнув він.

Вона просто вирішила не відповідати йому, поки він скаржився на все на світі, а особливо на Учіх, які, на його нескромну думку винні в усіх бідах світу.

У класі залишилися дві команди, номер сім і десять. По інших уже прийшли сенсеї. Іно й Сакура розмовляли, увесь час поглядаючи на Саске, Шікамару удавав, що слухає Чоджі, який оспівував оди про якусь страву. Підперши голову рукою, Наруто подивилася на Саске, який також звернув на неї увагу. Незабаром той відвернувся, дивлячись у вікно, з його голови не йшов їх з нею поцілунок, хоча швидше дотик губами, такі відчуття йому в новинку. Він ніколи раніше не замислювався про такі речі як поцілунки й не думав про те, як це любити когось, не сім’ю, брата, батьків, а іншу людину. Так, батько з ним говорив на тему обов’язків спадкоємця клану, розповідав про те, яка має бути його обраниця. Проте, це правила, засади й традиції клану, про іншу сторону, а саме кохання, почуття там і не йшлося.

— Команда номер дев’ять, йдіть за мною, — сказав чоловік, що увійшов до класу, з чорним кольором волосся і бородою. Він був одягнений у джоунінську форму, носив налобний протектор. Також пах тютюном.

Група вийшла, перед цим крикнувши щось подібне до «Зустрінемось». Точніше це зробив Чоджі, а інші пробурмотіли щось у такт. Наруто було нудно, їй просто набридло чекати. І може в неї було безліч талантів, але в їх перелік не входить терпіння. Спочатку вона всілася в позу лотоса на дерев’яну парту крайнього ряду біля стіни, щоб потренувати здібності сенсора, як її учив Шисуї. Дівчинка досить добре відчувала людей, що знаходилися у селищі, від нудьги навіть вирішила всіх перерахувати, але, коли перевалило за сотню їй це стало нецікавим. Потім у голову прийшла ідея намалювати образи всіх тих кого відчула. Проте вона згадала, що вже нанесла гриф на дошку і навіть якби хотіла нічого б не намалювала. Слабке місце у печатці.

— Хочете жарт? — відкривши очі й всівшись на парту запитала вона.

— Який? — запитала Сакура, якій осточортіло чекати, однак як ніндзя вона повинна дотримуватися правил як їх учили в академії.

— Не знаю, Саске, розповіси?

— Хн9.9 .

— Так, звичайно, набагато цікавіше сидіти склавши руки в замок і чекати доки прийде сенсей. Не знаєш жартів так і скажи.

— Старий дайме взявши драбину поліз до дерев’яного годинника змінити час. Коли помічник запитав що він робить, той відповів, що повертає час.

Харуно хихотіла, Наруто ж мовчки втупилася на нього. Дев’ятихвостий голосно й награно розсміявся.

— Зараз помру від сміху. Цей жарт був несмішний ще за часи Першого хокаґе. Час іде, а він смішнішим не став. Пф, Учіхи, — фиркнув він.

— Міг би й просто сказати, що не знаєш, а не ось це ось.

— Добе.

— Теме.

Коли Какаші відсунув двері йому на голову впала губка. Сакура почала перепрошувати, мовляв, відмовляла Наруто від цієї ідеї, а Саске пробурмотів щось подібне до «Він точно джонін?». Узумакі ж свердлила його поглядом. А Хатаке ж просто зітхнув і радів тому, що вирішив не ухилятися від «пастки», бо інакше того чекало дещо гірше. Він зробив такий висновок побачивши друк, на цій самій губці. Ще малюнок на дошці, вийшло дуже схоже, невже Наруто малювала? Він вирішив потім її про це розпитати.

— Ви мені не подобаєтеся, — повідомив він, подивившись на дітей. — Підіймайтеся на дах, знайомитися, — після чого клон розчинився в клубі білого диму. Спершись на залізні ґрати й склавши руки на грудях Какаші дивився на свою команду генінів. Почувши, що хокаґе закріпив за ним команду тільки-но закінчивших академію ніндзя він лише відповів, що завдання зрозуміле. Дізнавшись, що у нього за команда, то трохи розгубився. Молодший Учіха, майже безклановая куноїчі, але краща у своєму випуску й завершує список його головний біль ось уже декілька років. Ні, він дуже любив Наруто, як молодшу сестру, й радий, що тоді заступився за неї. Але характер цієї дівчинки пекучий, як і її колір волосся.

На блакитному небі плавали білі хмари, зелене листя дерев ворушив вітер. Геніни сіли на сірі сходинки. Посередині сидів Саске, зліва від нього Узумакі, а справа Сакура. Над ними височів ряд арок, на одній з яких висіла вивіска «天»9.(10) . А за їх спинами величалися дерева посаджені в ряд із кожної сторони.

— Нумо, розкажіть мені про себе, — мовив Какаші.

— Розповісти? А що саме? — запитала його Харуно.

— Що ви любите, чого не любите, — розвів руками він, — про що мрієте, про улюблені заняття і все таке, — склавши руки на грудях проказав Хатаке. — Наруто, покажеш приклад?

Учіха й Харуно подивилися на неї, дивуючись тому, що їх сенсей з нею вже знайомий. Сама дівчинка просто всміхнулася.

— Тільки після вас, наставник. Нас просите представитися, а самі-то.

— Я-то? Хм… — обхопив підборіддя і створивши вдумливий вигляд продовжив. — Мене звати Какаші Хатаке, що я люблю? Цього я вам не скажу, — Узумакі підняла брову, — про мрію теж говорити немає сенсу. А улюблених занять у мене багато. Тепер твоя черга, — повідомив він дивлячись на свою названу імото.

— Я Наруто Узумакі, люблю багато чого, але доки про це розкажеш, тому зупинюся на рамені. А не люблю, коли він довго заварюється. Моя мрія стати хокаґе, аби… а коли стану, тоді скажу. А улюблене заняття, так усі й не перерахуєш.

— Добре, твоя черга, — він перевів погляд на Сакуру.

— Мене звати Сакура Харуно, що я люблю… А точніше кого, — вона перевела погляд на Учіху, — моє улюблене заняття, — дівчинка піднесла руки до червоних ланітів, — я мрію…

— А-а-а, ну хто так розповідає. Сміливіше треба, ох. Його вона любить, — Узумакі тикнула ліктем в Учіху, — колись вони одружаться і все таке. — Якщо Сакура ще більше зашарілася, а Саске грізно на неї подивися, бажаючи спопелити на місці, то Какаші веселила ситуація.

— З цим розібралися, тепер ти.

— Мене звати Саске Учіха, мені багато що не подобається, мені майже нічого не подобається…

— Крім Сакури, — прошептала Наруто, але так, що присутні її почули. І Сакура від такого готова була втратити свідомість, а Саске вбити Узумакі.

— … У мене немає мрії, але є ціль стати шинобі, що перевершить одну людину.

— А потім вони з Сакурою зіграють весілля, — подумки додала Наруто.

— Ну-ну, — відповів Лис.

— Зрозуміло, кожен з вас унікальний і цікавий. Завтра вас чекає ваша перша місія. Завдання на виживання, — помітивши, що ніхто з команди не відреагував, він продовжив. — Із двадцяти семи випускників академії ніндзя зможуть стати лише дев’ять.

Відчувши занепокоєння Наруто подивилася на Сакуру. Її вираз обличчя висловлювало вдумливість.

— Це вона злякалася? — сама у себе запитала Наруто.

— Чекатиму вас завтра на тренувальному полігоні недалеко звідси. Принесіть із собою екіпіровку ніндзя. Почнемо строго о п’ятій. До речі, не рекомендую снідати, — після цих слів він зник, залишивши їх у роздумах.

— Що будете снідати? — запитала Узумакі, піднімаючись на ноги.

— Але сенсей же сказав не снідати, — відповіла їй Харуно.

— А. То ви послухаєте? — на це Саске підняв брову. — Ну, як хочете, — знизила плечами вона. — Добре, до завтра, — попрощалася та й махнула рукою, перед цим затримала на обох погляд і підморгнула.

---

Наступного дня, прийшовши в раніше обумовлене місце, Наруто не здивувалася тому, що члени її команди прийшли вчасно. Вона підозрювала, що вони напевно будуть на полігоні о п’ятій ранку. Дівчинка могла посперечатися, що ті ще й нічого не їли. Ха, виконувати накази одне з головних завдань ніндзя й вони вірні правилам. Хіба що у збиток собі, таке їй не подобалося.

— Ти запізнилася, — заявила їй Сакура, з’явившись прямо перед нею.

— Хіба? Сенсея ще ж немає, тому дуже навіть вчасно, — пожала плечима вона.

Харуно примружила погляд, очевидно незадоволена тим, що діється. Мало того, що вона досить рано встала й не снідавши пішла на полігон. Так ще й Наруто, разом з сенсеєм запізнювалися. Хоча, вона повинна віддати належне Узумакі, та пришла раніше від Хатаке.

Присівши на траву, недалеко від дерева, яке підпирав роздратований і голодний Учіха, Наруто сіла в позу лотоса й сконцентрувала свої сенсорні здібності на конкретній ділянці селища.

— Хм, — нахиливши голову в бік проказала вона. — Вам не знається, що тут якось нудно?

— Хн9.11 .

— Камі-сама, Учіха, який ти марудний, — покачавши головою і колихнувши заплетеним у дві коси волоссям сказала Узумакі.

— Саске-кун не нудний, — стала на його захист Сакура.

— Так-так, а Какаші-сенсей приходить вчасно, — помітивши, що обоє починають ще більше дратуватися й злитися, Наруто всміхнулася. — Так, спокійно, я розумію ваше бажання мене прибити, але, будь ласка, у чергу, ви не самотні у своєму хотінні. — Побачивши їхнє нерозуміння, дівчинка поквапилася змінити тему. — Тож, як ваш ранок?

— Ти знущаєшся, Узумакі? — мало не гарчав Саске.

— А-а-а, та ніц же, намагаюся бути дружньою. Хотіла вас пригостити ось цим, — швидко щмінила тему вона й виняла з сумки, що була прикріплена до поясу, сувій.

— Що це?

— Судячи зі всього ваш сніданок, Сакура, — дівчинка склала потрібні грифи й папір «звільнив» раніше запечатане онігірі, що було це теплим. Підсунувши до них їжу та мовила: — Пригощайтеся.

Подивившись на їжу, а потім на неї члени її команди взяли по штучці.

— Смачно, — прокоментувала рожевоволоса дівчинка, — ти сама готувала?

— Ага, датебайо.

— Сакура має рацію, — вставив свій коментар Учіха. Узумакі йому всміхнулася.

Вони сиділи й розмовляли, хоча здебільшого Наруто щось розповідала, як раптом вона вскочила на ноги.

— Какаші-сенсей, а чому ви так рано? — той зістрибнув з гілки всміхаючись під маскою.

— Не хотів запізнитися, — відповів він. — Що ж, якщо всі тут, почнемо. Ваше завдання відібрати ось ці дзвоники, — він дістав їх із сумки на поясі. — У кого дзвоник — той склав іспит.

— Але їх тільки два, — помітила Сакура.

— Вірно, скласти зможуть тільки двоє з вас. — Дівчинка глянула на Саске й Наруто, хоч вони й не спілкувалися в академії, але Наруто знала вся школа, тим самим усі учні так чи інакше були з нею знайомі. А без Саске-куна вона зовсім не уявляла команду.

— Точно, команда, нам треба показати командну роботу, — припустила дівчинка. — Чи ні? Це тест на виживання і кожен сам за себе? — Ще раз глянувши на сенсея вона обрала другий варіант, уся його поза свідчила, що вони самі за себе.

— Аби відібрати дзвіночки ви можете використовувати все, чому вас навчили, — повідомив Хатаке.

— Все-все? — приклавши вказівний палець до підборіддя запитала Узумакі.

— Ага, покажи, що вмієш, — дівчинка всміхнулася.

Геніни розосередилися по периметру й лиш одна Наруто залишилася стояти перед Какаші.

— Ти чого ще тут?

— А мені треба кудись іти? — поцікавилася вона та сіла на траву.

— Сидячи на місці ти дзвіночки не відбереш.

— Я і стоячи їх не відберу, — пожала плечима та.

— Чому це?

— Як це чому? Переді мною джонін, а я генін, що тільки закінчила Академію шинобі. Я не маю ніякого бойового досвіду, а ви ніндзя з величезним бойовим досвідом. Не чесне співвідношення виходить.

— Камі-сама, Узумакі, піднімайся, — підійшовши ближче сказав він. Як раптом образ дівчинки зник з характерним «Пуф».

— Тіньовий клон і техніка заміни тіла? І коли встигла?

Тим часом юні ніндзя знаходилися хто де. Коли Наруто замінила себе двійником, то вирішила, що їм необхідний план, аби відібрати ці дзвіночки. Її справді мало цікавило те, що одного не вистачає. Їх було троє, а дзвенячих предметів всього два. Вона була готова пожертвувати своїм місцем заради того аби Саске й Сакура пройшли випробування. Хоч і відносно дружила лише з Саске, хоч їх відносини й не були такими ж як, наприклад, з Шино. Який став її другом, після знайомства з Ітачі та Шисуї. Вони з Саске частенько тузалися, а потім сварилися, а потім уже вирішували все кулаками. Шисуї завжди сміявся з них, а Ітачі тепло всміхався споглядаючи як його молодший братик гнівається у присутності Наруто.

Сакура для неї завжди була дівчинкою, якій симпатизує Саске. Хоча вона не могла зрозуміти чи була це любов або просто залежність. Наруто добре відчувала емоції Сакури й коли поруч не було Саске їй здавалося, що вона дуже класна. Не просто ж так вони з Іно були кращими подругами. Узумакі навіть трохи заздрила їм, по-хорошому, у неї самої не було таких подруг, в її оточенні були одні хлопці. Вона намагалася подружитися з кимось із класу, але для дівчаток вона була суперницею за серце Учіхи. А якщо й ні, що було саме так, то якоюсь просто не такою.

Не зважаючи на все це Наруто була готова допомогти їм не потрапити в академію знову. Тому вирішила зібрати їх, щоб придумати план того, як забрати ці дзвіночки в Какаші-ні.

Після знайомства з командою номер сім він весь день її ігнорував. Як тільки вона його виявляла, так він і зникав. Врешті-решт вона вирішила дати йому спокій, але не полишила ідею розпитати його про те, як же він на це погодився.

Дівчинка з самого початку знала, де сховалися Саске та Сакура. Вони навіть не приховували чакру, швидше за все, тому що не вміли. Якщо все ж могли, то в Наруто залишалася перевага в пошуках: емоції. Правда, це спрацювало б тільки з Сакурою. Наруто досі не розуміла чому не відчуває емоцій Саске. Вона не вірила в те, що тих не було, він не бездушний, це їй було відомо напевно. Він усміхався, сміявся, це не було фальшю. Точно не було. Тоді як так виходить? Це питання досі залишалося відкритим і їй ще доведеться знайти відповідь.

План у Наруто був досить простим використати командну роботу щоб відібрати дзвіночки. Залишилося лише донести свою ідею до членів своєї команди.

Коли Узумакі підійшла зі своєю ідеєю до Сакури, то та похитала головою. Вона сприйняла слова Какаші-сенсея буквально, занадто буквально, подумала Наруто. Саске теж був досить категоричний.

— Вони не сприймають мене як члена команди, вони взагалі не сприймають команду, — підсумувала Наруто. — Треба аби вони самі прийшли до висновку, що необхідно діяти разом.

Зітхнувши, Наруто створила клона, трохи допомогла Сакурі, коли та намагалася атакувати. Клон відвернув Какаші й потік вітру, що був створений Харуно зміг зачепити дзвіночки, перш ніж Хатаке своїм ударом відправив її в політ.

Коли атакував Саске, Наруто теж створила декілька клонів і кинулася в атаку, заважаючи його атаці. Вона хотіла показати, що якби це робили це разом, то вийшло куди б ефективніше. Продзвенів будильник, стрілки якого показували годину дня.

— Ви провалилися, — голосно проінформував їх Какаші. Почулися розчаровані зітхання. — Проте я дам вам ще один шанс. За умови, що один з вас буде прив’язаний до стовпа. Ви зможете перекусити, — він вказав на бенто, яке поклав туди прийшовши на полігон. — Але ні за що не давайте нічого Наруто, яка буде прив’язана до стовпа. Оскільки зробила менше за всіх.

Узумакі була обурена, мало того, що її звинуватили в бездіяльності, так ще й до стовпа прив’язали. До того ж ще й ділитися з нею їжею було не можна. Ні, вона, звичайно, поснідала перед виходом і зараз дякувала сама собі за це рішення. Усе одно це було несправедливо.

— Біс би побрав ці мотузки, — сказала прив’язана до стовпа Наруто. У неї забурчав живіт, якось не надто вчасно.

Саске сидів праворуч від Наруто, спершись об дерев’яний стовп тримав своє бенто. Він аналізував свої дії і рішення. Коли Наруто прийшла до нього з пропозицією атакувати разом він вагався. Та все ж вирішив спробувати нападати самостійно. Під час однієї такої атаки Узумакі завадила йому. Так він подумав спочатку. Зараз же коли він сидів і дивився на їжу усвідомив, що вона хотіла показати якою успішною могла б бути їх спільна атака. Щось схоже вона провернула з Сакурой. Виходило так, що це вони з Харуно зробили менше за всіх, ніяк не Узумакі. Він зітхнув і протягнув палички з їжею до рота Наруто.

 — А?

— Їж, голодна ти мало нам допоможеш забрати дзвіночки. — Дівчинка просяяла, тоді як Сакура зробила теж саме, що й Учіха. Вона не була дурною і прийшла до того ж висновку, що й він.

— Ви! — крикнув Какаші, що несподівано з’явився перед ними. — Пройшли тест!

— Що? Як? Ми ж не забрали дзвіночки, — не зрозуміла Сакура.

— Люди, які порушують правила — сміття, але ті, хто кидає у біді своїх товаришів гірше за сміття, — у кінці своїх слів він подивився на Наруто.

— Що? — пережовуючи їжу, запитала та.

— Дзвіночки.

Ледве як з’єднавши дві руки вона склала печать. Накладений раніше фуїн розвіявся і замість шпильок для волосся її коси тримали ті самі дзвіночки.

— Але як? — запитав шокований Саске.

— Це дуже просто, річ у тому клоні що розвіявся на початку. Його зникнення активувало гриф ілюзії. Він дуже простий у виконані, я навчилася його писати одним з перших. Потрапивши в зону ураження білого диму від зникнення клона, Какаші-сенсей потрапив до нього. Фокус у тому, що його можна виявити тоді, коли мета ілюзії буде виконана. Під час того, як сенсей підійшов до двійника той встиг схопитися за дзвіночки, але не забрав, як здавалося. Після чого відразу ж розвіявся. Насправді він перемістився, а вже потім розвіявся. Какаші-сенсей зрозумів, що це ілюзія практично відразу ж, тому й прив’язав мене до стовпа.

— Але звідки ти знала, що завдання було не забрати дзвіночки? — запитала Харуно.

— Хто сказав, що я знаю? Я просто показала, що вмію, — усміхнулася Узумакі.

— А чому дзвіночки не дзвеніли при русі? 

— Це просто. Гриф. А тепер мене хто-небудь розв’яже?

— Ні, стій так, — відповів Какаші.

— Це несправедливо стосовно мене.

— Нічого, ніндзя має вміти виплутуватися з таких пасток.

— Помста — це погано, Какаші-сенсей, ви поводите себе як Тайко, — насупилася дівчинка.

— Хто такий Тайко? — поставила питання Сакура.

— Наймстивіший тип на світі. Не розумію, як його підвищили до начальника однієї з патрульних служб Конохи.

Саске це набридло й він розв’язав Наруто, хоча чудово розумів, що якщо вона змогла провернути операцію з печатками, то з якоюсь мотузкою у неї проблем не буде. Це скоріше був цирк, ніж прохання допомоги з мотузкою.

— Спасибі, — подякувала вона та всміхнулася.

---

— Що, що ти зробила? — перепитав Шисуї.

— Наклала гриф ілюзії.

— І відібрала дзвіночки?

— Саме так.

— Ти моя найкраща учениця!

— Я твоя єдина учениця.

— Це не заважає тобі бути найкращою.

Вони сиділи на кам’яній голові Другого хокаґе. Наруто качала ногами, тоді як сидячий на сусідній голову Учіха робив теж саме.

Після того, як випробування завершилося і Какаші їх відпустив, при цьому повідомивши, що завтра вони зустрічаються біля резиденції хокаґе в дев’ять. Аби отримати перше завдання. Наруто запросила усіх в Ічираку рамен, але Саске не погодився, відповідно й Сакура відповіла відмовою. Ну, а Какаші-ні просто пішов, розуміючи, що платити буде він. Тоді вона зустріла двох Учіх, вони якраз збиралися спарингуватися. Наруто подобалося дивитися на бій цих двох, нехай він був тренувальним, тому вона попросилася постежити за ними. Ті не відмовили, вони знали, що ніякої шкоди або чогось подібного вона їм не зробить. А просто буде дивитися і креслити лінії у блокноті.

Ітачи пішов, залишивши їх з Шисуї вдвох й Узумакі запропонувала йому перегони до скелі хокаґе. Шисуї прийшов першим.

— Наруто?

— А?

— Як воно цілуватися з Саске? — він повернувся до неї, зображаючи саму невинність. Та широко відкрила очі, задаючи німе питання «Звідки?», на що він тільки всміхнувся.

— Це вийшло ви-па-д-ко-во, скільки можна повторювати, — пробурмотіла вона.

— Так тобі не сподобалося? — підвів ліву брову той, проводячи рукою по кучерях.

Дівчинка нічого не відповіла, а потім раптом розсміялася.

— Скажи, ти вже запитав Саске? — Шисуї на це знов усміхнувся згадуючи вираз його обличчя, коли Ітачі сказав про це. — Що? Ні? Як так?

— Ти для мене номер один, тому запитав, звичайно ж, тебе першу, — Узумакі всміхнулася, знаючи, що йому хочеться її подіставати.

— Звичайно ж.

---

Молода команда номер сім зібралася біля резиденції хокаґе й навіть Какаші прийшов майже вчасно. Їх завданням було повернути господарці кішку на ім’я Тора. Почувши це прізвисько Наруто скривилася, вона вже не раз спостерігала як команда генінів ганяється за пухнастиком. При чому, одного разу, коли вона в черговий раз, була в поліційному відділі, допомагала сортувати старі документи, туди прийшла дружина дайме. З вимогою повернути їй її тварину, ніби поліціанти повинні цим займатися. І зараз, ось знову її Тора від неї втекла й команді сім доведеться її переслідувати, бо таке ж у них завдання.

Гонитва за цією божевільною кішкою була довгою, кожного разу, коли вони майже її ловили, вона втікала. Більш-менш лояльною та була до Саске, втім, саме йому вдалося її впіймати. У той момент вони видихнули з полегшенням та попрямували повертати кішку хазяйці.

Вони підіймалися сходинками, розглядаючи інтер’єр, дерев’яні стіни прикрашали картини, що висіли всюди. Одна з таких зацікавила Наруто, вона була розташована прямо біля входу в кабінет. Прикметно, що на полотні були розміщені квіти. Багато-багато лікоріса що розцвів. Омитої кров’ю квітки. Поле було рясно всіяно ним, як і кунаями, що стирчать на задньому фоні ножами, а спереду, де не було квітів красувалися сюрікени. Унизу був недбалий підпис «紅海»9.12 . Дівчинка зупинилася і придивилася до картини поки інші заходили в кабінет. Щось було не так. У цій картині відчувалася чакра. А також бути не повинно? Чи це не картина? З роздумів її вивів голос сенсея.

— Наруто.

— А? Так, — ще раз подивившись на картину вона увійшла до кімнати, де молодим генінам видавали завдання.

За довгим столом сиділо кілька осіб, на чолі був хокаґе, поруч сидів Ірука-сенсей, пильно вдивляючись в документи, що лежали перед ним і ще декілька шинобі. Людина в капелюсі хокаґе покурювала трубку, а мадам Шиджимі стискала в обіймах кішку. Сама Тора була дуже цим невдоволена й всіляко намагалася вирватися, на що Сакура подумала, що так їй і потрібно, але в голос не наважилася озвучити. А ось Узумакі пробурмотіла щось подібне до «Так тобі й потрібно, осоружна ти кішка». Какаші, що почув її слова непомітно закотив очі, а Саске цокнув, але був з цим згоден.

— Що ж, ваше наступне завдання, — голос Третього змусив команду сім подивитися на нього, чоловік примружив очі, щоб прочитати, що написано на аркуші. — Робота в будинку літніх людей, з’їздити за дорученням у сусіднє поселення і допомога в збиранні врожаю картоплі.

— Ні, спасибі, я більше не піду в будинок пристарілих, мене звідти вигнали одного разу й не збираюся повертатися, — усі присутні дивно на неї подивилися. — Що? Дійсно вигнали, сказали, що я занадто життєрадісна для них і що вони втомлюються тільки дивлячись на мене. І взагалі, я хочу щось по цікавіше й по складніше, а не ось цей дитячий лепет.

Сакура й Саске подумки з нею погодилися. Какаші ж подумав, що рано чи пізно це повинно було статися.

— Ви ще занадто юні й не досвідчені, щоб виконувати складні завдання, — схопившись зі свого місця, сказав Умино.

— Наруто, ти, здається, не розумієш, щодня нам надходить величезна кількість запитів від послуг няньки до вбивства. Вони сортуються відповідно до рангів A, B, C, і D. — Далі вона не слухала, бо й так знала, що в підпорядкуванні хокаґе знаходяться різні ніндзя від джонінів до генінів і залежно від складності міська рада призначає виконавця.

— Сьогодні в Ічираку має бути місо, — пробурмотіла дівчинка.

— Ти взагалі слухаєш?

— Та я знаю усе це, не потрібні мені додаткові лекції.

— Гм, раз ви такі настирливі, то я доручу вам місію рангу С. Будете охоронцями.

— Нарешті! Кого треба охороняти? — збадьорилася вона. 

— Ведіть нашого гостя, — попросив голова селища.

До кімнати увійшов чоловік середнього віку. Він був великої статури та від нього сильно тхнуло алкоголем. Втім, він і тримав у руці пляшку. Одяг був найпростішим, сірі штани, темно-синя майка підв’язана фіолетовим поясом. Сиве волосся, що стирчало на всі боки, і пов’язка, у вигляді білого мотузка на голові.

— Що за чортівня? — зробивши ковток з пляшки, обурився він. — І вони мене захищатимуть? Вони ж діти. Ви правда ніндзя, особливо ти, з безглуздим обличчям і волоссям, — оперившись об двері, він вказав на Наруто.

Какаші подивився на неї. Звичайно, його теж образило те, що ця людина так відізвалася про його підопічну, але більше його здивувала відсутність реакції дівчинки.

Узумакі стояла й дивилася на нього, борючись з бажанням принести тому якусь шкоду. Вона ненавиділа п’яних людей. А потім вона зосередилася на його емоціях і відчула страх, було ще щось, але домінував страх. Ця людина чогось сильно боїться, а тому й п’є. Це не виправдовувало того, але пояснювало його дії. Наруто посміхнулася. Чим здивувала присутніх.

— Єдина дурна та безглузда людина в цій кімнаті — це ви. На вашому фоні навіть кішка Тора й та розумніша. Спрожогу ображати людей, яким довірите свої життя — тупість, — вона нахилила голову в бік і приклала вказівний палець до підборіддя. — На вашому місці я б озиралася на всі боки, хтозна, раптом людей, що бажають вашої смерті стало більше. Ще й алкоголь притуплює реакцію…

Чоловік нервово ковтнув слину. Звідки вона дізналася, що за ним ведеться полювання? А головне наскільки ж вона вправна як ніндзя.

Біля воріт Конохи зібралися люди. Какаші підписував папери, що підтверджують вихід з селища й початок місії. Наруто оглядалася поправляючи рюкзак, Сакура дивилася на Саске, але як тільки той дивився у відповідь відводила погляд.

— Я ще не була за межами селища, — зронила Наруто.

Вдалині дівчинка побачила два образи, але ще раніше відчула чакру. Ітачі й Шисуї. Напевно поверталися із завдання і по дорозі зустрілися. На першому була джоунінська форма, а другий був у формі поліції Конохи. Узумакі помахала їм і всміхнулася. Саске спочатку не зрозумів кому це вона, але потім придивився.

— Привіт, Наруто-чан, — поправляючи зброю, привітався Ітачі.

— Я ж просила мене так називати.

— Його кланове виховання від нього не відокремиш, — знизав плечима Шисуї, що стояв поряд.

— Какаші-сан, як справи?

— У них перша місія за межами селища, а в мене новий головний біль, — останні слова він промовив тихіше, але той його почув й усміхнувся.

— Рангу С, охоронятимемо ось цього чоловіка, — червоноволоса вказала на Тазуну. Той, своєю чергою криво на неї подивився.

— Шмаркачі, — пробурмотів він.

— Він щось не дуже приязний до людей, що мають його захищати.

— Саске, ти все взяв? — запитав того Ітачі, а Наруто хихикнула.

— Звичайно, ні-сан.

— Наруто, ти нічого не забула? — з милою усмішкою запитав Шисуї. Настала черга молодшого Учіхи всміхатися.

— Ненавиджу, коли ти так робиш. Коли копіюєш турботу Ітачі.

— А що? У нього є Саске, а у мене ти, — вона усміхнулася. — Саске сподіваюся ти не гніваєшся й не ревнуєш.

— Раз такі веселощі, — сказав Какаші, аби врятувати ситуацію і змінити тему, — то Сакура, ти взяла все необхідне?

Дівчинка невпевнено пробубніла слова згоди, гадаючи що це тільки-но було.

---

Дорога в країну Хвиль мала тривати кілька днів. Подумки Наруто заскиглила. Кілька днів в оточенні в устілку п’яного чоловіка, у якого алкоголь, здавалося, не закінчувався. А ось грошей на те, щоб підвищити ранг складності завдання не вистачило. Чи то він спочатку не хотів витрачатися. Натомість алкоголь був важливою складовою його речей. На думку дівчинки у нього тільки він і був. Іноді вона шкодувала, що була емпаткою. Або практично завжди. Відчувати емоції людей, бути до них настільки близько іноді дуже огидно. Не всі люди хороші й не всі емоції добрі, є і гидкі. Єдиний чиї емоції не викликали ніяких почуттів був Саске, тому що вона й не відчувала його. Причину такого незрозумілого їй явища дівчинка не знала, але була вдячна за можливість не відчувати емоції хоч когось. Тому зараз вона намагалася триматися ближче до нього, щоб зосередити свої здібності виключно на ньому. Звичайно, вона все ще відчувала емоції людей, що знаходяться поруч, але концентрація на чомусь одному фокусувала її на одній людині й трохи відгороджувала від інших.

— Містер Тазуна, — звернулася до того Сакура, якій набридло загальне мовчання.

— Що? — невдоволено відгукнувся той.

— Ви ж з країни Хвиль?

— Так, а що?

— Какаші-сенсей, а там немає ніндзя?

— Ні, в країні Хвиль немає, — дав відповідь той. І далі почав розповідати про приховані селища та країни, у яких ті знаходяться. Що вони не підкоряються країнам, проте ведуть з ними справи. Сакурі було цікаво, хоча їм це вже розповідали на уроках, навіть Наруто це пам’ятала.

Погода була спекотною, уже тиждень або близько того не було дощів, що додавало невидимі бали до складності завдання. Глянувши на небо, вона побачила кілька самотніх хмаринок, що плавно рухалися. Раптом Наруто відчула чиюсь чакру під землею. Спочатку вона списала це на пастки, але потім вирішила прислухатися до емоцій. Злість, жадібність і вигода транслювалися звідти. Це були люди, ба більше ніндзя. Рівня десь чуніна. Вони переміщалися, постійно використовуючи чакру. Їй спало на думку, що це хтось тренується, а потім дівчинка згадала, що вони відійшли від селища на пристойну відстань, та й хто посеред дерев буде застосовувати техніки? Вони зупинилися за декілька метрів.

Узумакі побачила як Какаші більше не читав книгу, а зосередив погляд на сторінці, не рухаючи очима. Скоріше за все відчув те ж, що й вона. Наруто зупинилася, поклавши руки на стегна. Щоб визначити точно якого вони рівня їй потрібно сконцентруватися тільки на них.

— Ти чому зупинилася? — запитала її Сакура.

— Перевіряю чи не загубила сувій, — вона вказала на прикріплені до сірого поясу фоліанти. Дівчинка поправила безрозмірну помаранчеву кофту з чорними рукавами, перш ніж усміхнутися. — То ви йдете? Тільки обережно, — склавши руки в замок на потилиці й пройшовши повз Харуно, запитала Узумакі.

Вони пройшли невелику кладку через бурливу річку й побачили дві калюжі. Саме від них Наруто відчувала скупчення чакри. Недобре помітили всі, крім Тазуни, який продовжував безтурботно йти вперед. Узумакі перебирала варіанти знешкодження, але нічого так і не придумала, адже наносити мальовані печатки різними частинами тіла, використовуючи ручні печатки вона ще не навчилася. Для цього потрібно було підібрати ручний гриф до мальованого та закріпити ту за нею. Цього вона ще не вміла. Зітхнувши від того, що за допомогою свого нинішнього рівня фуїндзюцу вона їх не знешкодить, вона витягла кунай з кишеньки, що була прикріплена до лівого стегна.

Коли група пройшла біля калюж, ніндзя вирішили атакувати. В їх розпорядженні малися гострі ланцюги, що були прикріплені до правої руки одного й лівої іншого. Щоб знешкодити найсильнішого з усіх, тобто джоніна, вони накинули свою зброю на нього й обмотали тіло ланцюгом стиснувши його.

— Тепер твоя черга, — сказав один з них, звертаючись до Наруто й почав атакувати. Щоб не потрапити в радіус їх атаки Наруто підстрибнула та кинула кунай, прикувавши ланцюг до дерева. Своєю чергою Саске використав сюрікени й посиливши ноги чакрою розірвав ланцюг.

Сакура побачивши, що ці двоє націлені на будівельника, стала перед ним, сказавши ховатися за нею. Помітивши її дію Саске став перед нею, те ж саме зробила Наруто. Але ворожі ніндзя не встигли завдати удару, оскільки Какаші знешкодив  їх, схопивши ліктями за шию.

— Хороша робота, — похвалив він свою команду й усміхнувся одним видимим оком. Після того як він прив’язав їх до дерева почав про них розповідь. — Це чуніни з селища Прихованого Туману. Вони вважаються самовідданими ніндзя, адже беруться за будь-яку роботу.

— Як ви передбачали напад? — поставив питання один з них.

— Калюжі, дощу давно не було й мені здалося це дивним. Та й ви вирішили застати зненацька сильного сенсора, — він вказав поглядом на свою команду.

— Ти сенсор? — подивившись на Наруто, запитала Сакура.

— Ага, трішки.

— Ви знали заздалегідь, але дали їм напасти, — висловив своє невдоволення сивоволосий чоловік.

— Я хотів перевірити на кого вони полюють. На нас, на ніндзя або вас, архітектора моста. І знаєте, в мене до вас кілька запитань.

Після слів Какаші Тазуна почав нервувати та розповів, що за ним полює якийсь Гато, який виявився одним з найбагатших людей. І який не бажає, щоб міст, який спроєктував Тазуна був добудований. У підсумку виявилося, що завдання рангу В. Причина брехні будівельника виявилася банальною: брак грошей для оплати завдання рангом вище.

— Ми ще не готові до такого, нам потрібно якомога швидше повернутися, — висловила свою думку Сакура.

— Відмовитися і повернутися? Ні-ні, може бути мені й не подобається цей п’яниця, але відмовлятися я не збираюся. Ні за що, я хочу продовжити, — сказала Наруто.

— Я з нею згоден, не хочу повертатися і відмовлятися на півдорозі, — підтримав її Саске. У нього були свої причини, як-не-як він хоче довести, що він нічим не гірше Ітачі, а цьому не сприятиме відмова від завдання.

Подивившись на своїх поплічників Сакура теж погодилася.

— Що ж, Ви повинні бути вдячні цим генінам, вони не відмовляються від виконання навіть попри вашу брехню.

У штабі найманців був переполох, невисокий чоловік в костюмі та потішною зачіскою, котра стирчала сторчма, лаявся на лідера Руху.

— Ви не виконали місію?! — він тупнув ногою і звук ехом пролунав по круглій кімнаті. — Ви ж сказали, що ви першокласні найманці! Навіщо я вам стільки заплатив?!

— Досить скаржитися, — діставши з-за спини довгий і величезний меч чоловік у смугастих сірих штанях і рукавах в забарвлення білого з чорним вказав на Гато. — Я сам візьмуся за це завдання. Останнє, що він побачить буде цей клинок.

— Сподіваюся це правда, він найняв ніндзя для охорони, навіть Брати Демони не здолали їх. Тепер він на сторожі. Потрібен хтось з видатними здібностями.

— А з ким, по-твоєму, ти розмовляєш? Я Демон Прихованого Туману Мамочі Забуза.

---

Країна Хвиль зустріла їх туманною та хмарною погодою. Та ще й аби дістатися до її володінь потрібно було перетнути невелику відстань від суходолу країни Вогню до суходолу країни Хвиль, через море Касундри. Їх віз чоловік у солом’яному капелюсі й сірому одязі. Він гріб веслом, хоча на судні був встановлений мотор. Води були тихими та спокійними.

— Який туман, — прокоментувала Харуно.

— Нас скоро винесе до суходолу країни Хвиль.

Вдалечині вони побачили контури недобудованого мосту. Його вид наскільки здивував джинчурікі Дев’ятихвостого, що вона навіть голосно вигукнула. На неї шикнув човняр.

— Ми пливемо так, аби нас ніхто не почув і не побачив. — Дівчина закотила очі, адже точно знала, що нікого, хто б почув її тут не було.

— Саске, сядь ближче до Сакури, вас закриє туман і це буде майже побачення, — з задумливим видом мовила Наруто.

— Узумакі, закрий рота, — попросив злий на неї Саске.

— Але ж це чудовий… — вона не встигла договорити як Учіха встав і викинув її за борт. Опинившись у холодних водах дівчина нахмурилася. — Шанс, — все ж договорила та барахтаючись у воді.

Одного разу вона вже опинялася у воді й найкраща порада, яку б вона тепер могла собі ж дати, оскільки не вміла плавати, менше рухатися. Доки човен поплив далі, Наруто постаралася обережно перевернутися на спину й розкинула руки. Тепер її повинна була підхопити течія і якщо пощастить, то віднесе до берега.

Тим часом Какаші зняв свій рюкзак і залишив у човні. Встаючи той сказав:

— Саске, ти викинув за борт людину, що не вміє плавати. Досить нерозумно.

— Наруто не вміє плавати? — перепитала рожеволоса дівчинка.

— О так, зовсім ні. Наруто, — крикнув він, — ти жива?

— А повинно бути навпаки? Тут не глибоко, сама виберусь. І так, я у цьому впевнена.

Човняр висадив їх, недалеко від берега й повернувся туди, звідки вони припливли. У той час Наруто, що змокла йшла по воді. Сакура й Саске подивилися на неї як на диво світу.

— Ще раз так зробиш і я тебе запечатаю у сувій! — пригрозила Учіхі Узумакі. Той був надто шокований її ходьбою по воді, аби реагувати. Вона видерлася на дерев’яне підвищення. Й обтрусившись зальопала Саске.

Весь її одяг звичайно ж змок і прилип до тіла. Вона відчувала як капельки води, що капали з мокрого волосся потрапляли за комір на й так мокрі бинти, котрими були перев’язанні груди. 

— Може знімеш мокру кофту? — запитав Какаші. — А краще б перевдягнутися.

— Ага, у такий же ж мокрий одяг, — дівчинка вказала на сувої. Але все ж зняла кофту з пов’язала її на бедрах, залишаючись у білій футболці. — Хіба що Саске віддасть мені свої сухі труси, — побачивши погляд Сакури, вона поспішила додати. — Спокійно, спокійно, не треба мені його труси, я жартую, я жартую. На вулиці досить жарко, тому обсохну.

Учіха оминув дівчат і пішов уперед перший, аби ніхто не побачив його рум’янцю.

Команда йшла доріжкою до дому Тазуни. Він повідомив, що на знак вдячності поселить їх у себе. Як раптом Наруто зупинилася відчуваючи ворожу чакру. Хто б це не був його чакра була сильною. Рівня джоніна. Вона нахмурилася, знаками вказуючи зупинитися. Ручним знакам їх навчали в академії, хоч Узумакі прогуляла тоді урок, Ірука-сенсей не відстав від неї, доки вона не вивчила всі. Зараз вона була йому навіть вдячна.

— Він рівня джоніна, досить сильний, тому ми повинні бути обережними, — сповістила їх дівчинка. Всі окрім Какаші здивувалися її поведінці. Наруто може бути серйозною.

— Звідки чекати?

— Я не знаю, важко сказати його чакра постійно в русі. Ніби той може її розпилювати. Я ще такого не зустрічала.

— Хм, що ж будьте напоготові.

Почувши шурхіт у кущах ніндзя насторожилися. Виявилося, що то був біленький кролик. Проте зараз літо, подумала Сакура, яка перевіряла кущі. Як тут Какаші крикнув:

— Пригніться!

Величезний меч, на якому стояв кремезний чоловік, обличчя якого було замотане бинтами, застряг у стовбурі дерева. На його голові була пов’язка зі знаком селища захованого в Тумані.

— Це серйозний противник, тому доведеться скористатися ось цим, — сенсей команди сім підняв хай-ате, яке закривало його ліве око. — Командо, станьте навколо будівника. У бій не вступати.

— Какаші на прізвисько Шарінган, якщо я не помиляюся, — припустив нукенін.  — Мені дуже шкода, але старому доведеться піти зі мною.

— Ото-сан говорив про Какаші, проте я ще не бачив як використовує джицу клана Учіха не Учіха, — подумав Саске.

У той час як Харуно думала про те, наскільки сильний їхній сенсей, Тазуна й гадки не мав про що вони всі говорять.

Уже ближче до випуску вони вивчали особливості кланів, що живуть у Конохі. І ще з занять Сакура знає, що шарінган — це сила, що захована в очах і визволяється вона за допомогою зіниць. У цього доджицу є властивості зчитування 体9.13 , 幻9.14 , 忍9.15 , але є ще одне — це можливість копіювати рухи противника та техніки. Про всі ці особливості знав і Забуза, адже це були основні характеристики, без подробиць. Тому він уявляв наскільки Какаші небезпечний противник.

— У нашому загоні вбивць селища Схованого в Тумані ти перший кандидат на знищення. Людина, що скопіювала понад тисячу джицу. Копіюючий ніндзя Какаші Хатаке.

— А він крутий, правда? — шепнула Наруто Сакурі, що стояла поруч з нею.

— Ага, — перебуваючи в шокованому стані відповіла вона.

— Гаразд, час для розмов вичерпано. Я маю вбити цього старого, — від його слів у Тазуни мороз по шкірі, — але спочатку я маю вбити тебе, — дивлячись в очі Какаші зробив висновок Забуза. — Я не заперечую.

Висмикнувши свій меч він побіг до озера й стоячи на воді склав гриф для техніки Зникнення у тумані.

— Учителю, — мовила розгублена Сакура.

— Спокійно, спочатку він прийде по мене.

— Хто він?

— Мамочі Забуза, член загону вбивць селища Схованого в Тумані. Відомий майстер безшумних убивств. Як можна зрозуміти з назви це здатність вбивати безшумно, без зайвих рухів. Ти навіть нічого й не зрозумієш, як будеш мертвий. Шарінган не здатен повністю нейтралізувати його. Тому не послабляйте оборону.

Туман охопив всю площу дороги на якій вони знаходилися. Він зробив видимість практично нульовою. Наруто відчувала чакру скрізь, вона була рівномірно розподілена по всій площі. Й оскільки вона переміщувалася та не могла сказати де знаходиться противник. Проте за допомогою емпатії цілком могла. Він рухався… прямо на них!

Узумакі швидко мізкувала що ж робити, як увернутися від такого здоровенного меча? Відбити кунаєм? Навряд чи допоможе. Кинути сюрікени? А чи буде достатньо швидкості. Спробувати варто. Вона дістала з набедреника металеві зірки й спробувала сконцентруватися на шинобі.

Перед тим як Хатаке за допомогою грифу та своєї чакри розвіяв туман Наруто кинула сюрікени. Тим часом Саске завмер у розгубленості.

— Така сила, могутність двох джонінів, які зійшлись у бою, мороз по шкірі, — промайнуло в його думках.

— Саске, не хвилюйся, я захищу вас, навіть ціною власного життя.

Аби ухилитися від сюрікенів Мамочі поставив перед собою меч, що загальмувало його напад.

— Як? І хто? — подумав той.

Какаші відтіснив його від команди встромивши кунай в тіло. Це виявився водний клон. Інший теж вдарив Хатаке й цей теж виявися водним клоном.

— Непогано, — почувся голос джоніна, — але цього було б замало.

— Хто сказав, що це було все? — запитала дівчинка, повертаючи сувій на місце. — Сакура, не бійся, сенсей не дасть нас убити, — взяла за руку її Наруто. Вона відчувала як та переймається, тому вирішила підтримати.

Харуно здивувалася такому жесту, проте була їй дуже вдячна за нього.

Тим часом Какаші приставив кунай до горла Забузи.

— Все скінчено.

— Ах, ти відвернув мою увагу розмовами, а сам скопіював техніку й контратакував. Але це не все, — він перестрибнув через нього, зробивши сальто назад і змусив його відступити до води.

Винирнувши з води Хатаке зробив вдих. А Мамочі швидко підбіг до нього та склав грифи.

— Джицу Водяної в’язниці! — Какаші огорнула вода, той опинився замкнутий у круглій кулі.

— Це була помилка, ховатися у воді, — подумав він.

— Я заточив тебе в особливу незнищенну в’язницю. Знаєш, ще гірше, коли ти можеш рухатися, проте не можеш вибратися. І з тобою Какаші ми розберемося пізніше, але спочатку я вб’ю їх. Джицу водяного клонування!

Біля нього з’явився двійник, що попрямував прямо на команду номер сім.

— Вдягнули бандани й корчите з себе справжніх ніндзя, але знаєте що? Справжніми ніндзя вважають тих, хто не раз стикався зі смертю віч-на-віч і зміг вижити.

— О, твої характеристики називають, твій зірковий час, Узумакі, — прокоментував Курама.

— Вважайте себе справжніми шинобі, коли з’явитесь у моїй книзі небезпечних ніндзя. Дітлахи на кшталт вас недостойні бути шинобі. Ви ще не доросли, — мовив він і зник у тумані з чакри.

Коли той хотів атакувати Узумакі вона вдарила кунаем по його мечу.

— Як ти…?

— Ти вирішив обрати своєю жертвою ніндзя, що відчуває чакру з дитинства. Що зустрічалася віч-на-віч зі смертю!

— Як цікаво…

— Увага! Беріть пана Тазуну і біжіть звідси. Доки він тримає мене у своїй водяній в’язниці він не зможе рухатися, а його клон далеко від нього відійти, — дав наказ їм Какаші.

— Тікати? Що за дурний жарт? Без вас він однаково наздожене нас. Це лише відтягне розв’язку. Байдуже як швидко ми бігтимемо, як далеко сховаємося, він вистежить нас. Вистежить. З захисної позиції нам не впоратися. Вибору в нас немає. Щоб вижити нам треба звільнити вас, — міркував Саске. — Ми це зробимо. — Він вирішив застосувати сюрікени й напасти зверху, проте Момочі його відкинув у бік.

Наруто була такої ж думки, хоч і не читала думки Учіхи. Вона побігла прямо на противника, чим здивувала всіх присутніх.

— Ну що за дурість? — закотив очі нунікен.

— Наруто, ти збожеволіла? Ми лише геніни, нам не подолати джоніна!

Коли дівчинка наблизилася той за допомогою меча відкинув її назад. Але перед тим вона встигла вихватити свій протектор з його руки, який він зміг забрати під час останньої атаки.

— Так от навіщо вона…

— Тікати? Ні за що, не для того аби тікати я стала ніндзя! — зав’язуючи на лобі хітай-ате. — Агов, безбровий виродку, запиши у свою книгу ім’я ніндзя, що зможе перевершити всіх інших. Ім’я шинобі, що одного разу буде звучати в усьому світі! Узумакі Наруто!

— Що за пусті розмови.

— Саске, у мене є план, працюймо разом, згоден?

— План у такому становищі? — подумав той. — Згоден.

— Ідіоти, що ви робите тікайте! Ваша місія не доводити свою хоробрість, а захищати Тазуну! — крикнув їм Хатаке.

— Какаші-сенсей, ніхто не забув, — вона розвернулася лицем до будівельника та підійшовши ближче, великим пальцем витерла кров біля куточків губ і сказала: — Дайте своє зап’ястя, — той скептично на неї подивився.

— Навіщо це?

— Та не буду я вас убивати, не переживайте, зараз моя місія вас захистити.

— Добре, але що ти будеш робити? — протягуючи зап’ястя мовив він.

Дівчинка схопила зап’ястя і великим пальцем правої руки почала малювати на ньому кандзі кров’ю 守9.16 і 代用9.17 . Ті засвітилися й зникли. А навколо нього за допомогою чакри був намальований круг.

— Вам треба не виходити за цей круг. Доки ви там, то не зможете отримати ніяких поранень.

— Наруто… — вимовила Сакура.

— Нам є що показати! — дівчинка склала гриф і на ділянці з’явилося щонайменше п’ятдесят двійників.

— Тіньові клони? Їх досить багато.

Вони напали аби відволікти увагу. В той час Саске зміг підійти до Забузи, щоб якщо що допомогти Узумакі. Мамочі розкидав усіх двійників, проте це ще було не все. У польоті справжня Наруто розпечатала один із сувоїв і дістала звідки величезний чотирьох лезовий сюрікен. Учіха схопив його одразу розуміючи її план.

— Сюрікен Фуума, гарний план, Наруто, — той кинув його в Забузу, але не водяного клона, а справжнього. У польоті металева зірка перетворилася на Наруто й вдарила п’ятою Мамочі. Той відвернувся й послабив свою техніку Водяної в’язниці, що дало змогу вибратися Какаші.

— Кмітливо, дякую вам, — подякував той.

Після цього події почали розгортатися стрімко. Хатаке копіював усі джицу Забузи. Робив дзеркальні атаки й зрештою переміг його. Але перед тим з’явився АНБУ Туману та забрав його тіло, попередньо кинувши в його шию сенбон. Узумакі зрозуміла, що це не кінець, проте зупиняти не стала, тому що потрібна була допомога виснаженому сенсею.

— Ну, що? Несемо разом? — вказавши на виснаженого Хатаке запитала Наруто.

— Куди ж нам діватися, — відповів їй Саске.

— Ой, до речі, а куди йти? — червоноволоса глянула на Тазуну, який стояв не рухаючись. — А, можете рухатися, як тільки перетнете лінію джицу розвіється.

— А що це за техніка? — запитала Сакура.

— Це одне з фуїнджицу мого клану.

— Що ти з ним зробила, коли написала печаті? — поставив питання Учіха.

— Помінялася з ним місцями. Тобто не буквально, але якби його уразили, то удар би відобразився на мені. Це досить складне джицу, яке я можу підтримувати лише декілька хвилин і воно потребує великої кількості чакри. Я лише на другій стадії його вивчення. Тому воно досить вразливе.

— Іншими словами померла б замість нього?

— Та не померла б, отримала травму. Говорю ж, усе залежить від удару.

— Усоратонкачі.

---

 Лежачи в ліжку Какаші подумав про те, що використовував шарінган надто довго.

— Ви вже прокинулися? — запитала молода жінка з чорнявим волоссям та такими ж очима.

— Так, напевно, але нормально рухатися ще не зможу десь тиждень.

— Тоді не підводьтеся, відпочивайте, — після цих слів до кімнати зайшла його команда.

— Какаші-сенсей, ви вже прокинулися, — раділа Сакура, що сіла біля нього. — Камі-сама, шарінган, звісно, неймовірна штука, але якщо він вимагає так багато може не варто його використовувати?

— Пробачте.

— У будь-якому разі ви перемогли наскільки сильного суперника, — мовив Тазуна, що тільки-но увійшов.

— Усе було так, але він ще живий.

Усі подивилися на Наруто.

— Коли той хлопець у масці його забирав, то він був живий. Він не помирав, його лише ввели в коротку й примусову кому.

— Що ти таке кажеш? Та й звідки тобі знати такі речі? — невдоволено говорила Харуно.

— Я знаю і вмію більше ніж тобі здається. Тому не слід на мене кричати чи злитися. Зрештою, ми одна команда, — усміхнулася вона.

— Наруто права. Забуза не помер, той хлопець устромив йому в шию сенбони, певно в потрібні точки. АНБУ Туману цьому навчають.

— Це означає вони прийдуть знову, — зробив висновок Учіха.

— Саме так, і ви повинні бути до цього готовими.

— Але як ви будете нас тренувати?! Ви ж ледь рухаєтеся!

— Але ж тренувати вас зможу.

— Що ж, буде весело, — прокоментувала Наруто.

— Не буде весело. Ви всі помрете, — сказав маленький хлопчик у смугастій панамці.

— А спершу ти здався мені милим, — повернулася до нього обличчям Узумакі. — Але ти втратив віру. Я з такими не дружу.

— Інарі, не можна так поводитися, — сварила його мати, — це ніндзя, які захистили твого дідуся.

— Все гаразд, правда ж Інарі, я теж не надто ласкавий з ними, — гладячи малого по голові сказав Тазуна.

— Мамо, хіба ти не розумієш? Немає жодної можливості перемогти Гато, він знайде їх і вб’є.

— Слухай, малий, може дехто з нас тобі здається слабким, то тобі лишень здається. Ти не бачив кожного нас у битві. Не треба робити передчасні висновки і розкидатися гучними словами, — мовила Узумакі. Вона ненавиділа тих, хто обрав не боротися, тому його слова дещо злили її.

— Ви не знаєте у що вплуталися! — з цими словами він вибіг з кімнати.

— Пробачте його.

Наруто вирішила піти за ним і коли підійшла до кімнати, то почула плач. Він тримав фото й плакав постійно повторюючи тато, тато.

---

Команда номер сім стояла посеред галявини. Вітерець куйовдив волосся, а птахи співали своїх пісень. Їхню мелодію підхоплювало зелене листя дерев.

— Що ж, що таке чакра вам відомо й нагальної потреби пояснювати немає. Тому скажу вам, що ви можете її використовувати не тільки аби створювати джицу. До вашої уваги, — він пішов по стовбуру дерева, використовуючи милицю. — Ваше завдання пройтися так само. Усіх, крім Наруто. Вочевидь, якщо вона опанувала ходьбу по воді, то й по деревах ходити зможе.

— Що? По деревах теж можна?

— Ти не знала?

— Ні, мене навчили тільки по воді, бо це виявилося легше ніж плавати.

— Добе.

— Ей, теме. Я, до речі, на відмінну від тебе, умію використовувати чакру таким чином, — склавши руки на грудях відповіла вона.

— Що ж, ми не знаємо скільки місяців у неї на це пішло, тому… — дівчинка докірливо на нього глянула, — можете починати. Впевнений у вас обох вийде значно швидше, ніж у Наруто, — з цими словами він покинув поляну.

— Йолоп, не так уже й довго мені довелося вчитися. І взагалі, що це за несправедливість? Вам він дав завдання, а мені що? Самій знайти свої слабкі сторони й тренуватися аби це виправити? Навіщо мені тоді вчитель?

— Наруто, — докірливим голосом промовила її ім’я Сакура.

— Ох, — вона відійшла до дерева, що знаходилося якнайдалі, щоб їм не заважати й витягла чорнила. Їй необхідно довершити фуїн. Відкривши сувій, де була описана техніка вона занурилася у роботу.

Цей фуїн треба «тримати» за допомогою чакри того, хто його виконує й того, кому наносять. Це як невидимий зв’язок між одним та іншим. Ця концепція була дещо надто банальною і Наруто працювала над тим, аби замість того, щоб переносити удари, вони відбивалися. Це означало зміну бази печаті, тому й було складно. Але в підсумку в неї вийде одразу дві. Та, яка створює бар’єр всередині якого людина захищена, доки не рухається і та, котра віддзеркалює удари. Несподівано до неї підійшов Саске створюючи тінь над сувоєм.

— Що таке? — дівчинка підвела погляд і побачила перед собою втомленого хлопця і рожевоволосу дівчинку, що сиділа, рухаючи ногами туди-сюди на одному з найвищих дерев.

— Як?

— Ногами.

— Тч, — вдихнувши та видихнувши повітря він знову мовив, — яким чином це робити?

— Сконцентрувати чакру й рівномірно розподілити між ступнями.

— Я так і роблю, чому не виходить?

— У тебе більше чакри ніж у Сакури, а чим менше, тим легше її контролювати.

— Хн.

— Будь ласка, — хмикнула та, — а тепер відійти ти мені затуляєш світло та й взагалі я тобі не центр консультацій.

Сакура пішла допомагати готувати їжу, а Саске й Наруто залишилися на галявині. Остання заснула над своєю роботою, у неї майже вийшло дістатися до наступного етапу. Прокинулася ближче до вечора від доволі голосних звуків тріскання деревини. Розплющивши очі вона побачила Учіху, що все ще намагався піднятися. Вона мусила визнати, що він досяг деякого успіху, а саме добрався десь до половини, судячи з відміток на стовбурі.

— Агов, Саске як успіхи?

— Хн9.18 .

— Є одна методика, мене так вчив Шисуї, коли побачив як я тону у воді, — дівчинка підійшла до нього ближче. — Але мені треба тримати тебе за руку.

— Добре, — він простягнув свою долоню. Наруто здивувала тому як швидко він погодився. Певно дійсно виснажився. Вона схопила його за долоню.

— Тож, все просто, ти робиш все те саме, але поруч ще буду йти я. І коли втратиш рівновагу я не дам тобі впасти, своєю чергою це дасть тобі змогу серед ходу знову вирівняти баланс у стопах. Тож, ходімо.

Вони йшли по стовбуру й коли він знову втратив баланс Наруто не дала впасти. Вони повторили декілька разів, доки в нього не вийшло самостійно.

— Супер, молодець, — раділа вона його успіху, як раптом у неї загурчав живіт. — Ой, схоже нам пора.

— Усоратонкачі, — ледь помітно всміхнувся Учіха.

---

За столом вони їли мовчки, доки Інарі знову не почав свою баладу про непереможність армії Гато та що вони всі помруть. Наруто вибухнула від таких заяв і накричала на нього. Сказавши гірку правду, що аби чогось досягти треба тренуватися, постійно вдосконалювати себе, свої вміння, а не плакатися від того, що всі такі сильні, а ти слабкий.

Пізніше вони дізналися його історію про те, як його батько захищав поселення і як люди Гато жорстоко з ним вчинили. Під глибокий вечір на даху будинку його знайшов Какаші й пояснив чому Наруто так сказала. Про те, скільки разів вона падала й вставала, про її самотність та життєвий шлях. І хлопчик почав поважати її силу духу. 

— Агов, Інарі, — зустрівши його вранці на ґанку покликала Узумакі.

— Чого тобі? — бовкнув хлопчик.

— Ти не віриш у героїв, проте я доведу тобі зворотне. Обіцяю, що зроблю все можливе, аби допомогти вашій країні звільнитися від впливу Гато.

— Це лише пусті слова, які насправді… — вона перебила його.

— Запам’ятай, я ніколи не розкидаюся пустими обіцянками і якщо сказала, значить так і зроблю. А поки я хочу тебе дечому навчити, ходімо за будинок, де відкрита місцевість, — відчувши його емоції дівчинка додала: — Та не бійся, моя місія тебе захищати, а не вбивати.

Коли вони опинилися на ділянці, що була оточена деревами, то стали один напроти одного.

— Я навчу тебе як захиститися від когось хто хоче тобі завдати шкоди. Тож, нападай.

Він побіг прямо на неї, але дівчинка просто трішки відійшла. Хлопчик повторив так декілька разів намагаючись її зачепити. Один раз йому вдалося схопитися за її куртку, але йому це нічого не дало. Вони вправлялися до самого полудня, доки той зовсім не втомився. Перед тим, як віднести його у ліжко Наруто показала прості прийоми тайджицу й сказала вже самому тренуватися.

Коли вона поверталася, то по дорозі зустріла Сакуру.

— Наруто.

— А?

— Що ви робили?

— Та так, показала йому декілька прийомів тайджицу, аби він умів бодай як себе захистити. Нічого особливого, — вона усміхнулася.

Якби це було щось не варте уваги, то Наруто б не витратила на це цілий день, жертвуючи тренуванням з командою. І Сакура це прекрасно розуміла.

— Слухай, не хочеш подивитися на захід сонця? Тут з даху чудово видно, — трішки подумавши запропонувала Узумакі.

— Хочу.

Коли вони туди прийшли, то побачили Саске, який споглядав вечірнє небо. Наруто знала, що він там, в принципі тому й запропонувала Сакурі туди піти. Дівчата сіли коло нього й лишень тоді він їх помітив. Але не прогнав чи пішов, а продовжив свої спостереження. Команда номер сім сиділа в тиші й тільки поодиноке цвіркання її порушували. Узумакі якось набридло мовчати.

— Тож, чому вас навчив Какаші-ні?

— Какаші-ні? — перепитала здивована Сакура.

— Ага, він з дитинства за мною дивитися разом з оне-чан.

— У тебе ще й оне-чан є?

— А ви ж певно не знали, ми особливо не розмовляли в академії.

— Тебе майже не було на уроках. Як з тобою розмовляти? Відправляти листи соколом? — вставив коментар до цього мовчазний Учіха.

— Ти чула? — вона подивилася на Сакуру, трішки нахиляючись через корпус Саске. — Виявляється він уміє жартувати. Але добре, я вас може з ними познайомлю колись, — дівчинка розставила руки за спиною, торкаючись даху і глянула вверх. — Хоча з Какаші ви знайомі було б нерозумно це робити ще раз. А оне-чан постійно зайнята в госпіталі.

— Мені цікаво, а як ти дізналася, що ти сенсор? — її справді турбувало це питання і якщо вже вони розмовляють, то чому не запитати. Саске теж.

— А, це, н-у-у, ще коли я жила у притулку, то добре відчувала, що навколо мене знаходиться якась невидима енергія, що є у кожного там. Я знала де знаходитися людина, але думала, що так уміє кожен. Проте як виявилося не кожен. Це не раз мене й рятувало.

— То тому ти тоді сказала, що не раз зустрічалася віч-на-віч зі смертю?

— Так, було.

Вони розмовляти про все, улюблений колір, заняття. Наруто запитала Сакуру як вона познайомилася і подружилася з Іно. А Сакура її як вона з Шино. Саске пішов раніше дівчат, а вони продовжували розмову майже до глибокої ночі.

---

Тільки-но прокинувшись Сакура пішла снідати. За столом вже сидів Саске, Інарі та Тазуна. Какаші примостився біля стіни. Мама хлопчика подавала чай.

— Наруто знову не повернулася на ніч? — запитав Тазуна.

— Так, певно, коли ми лягали, то вона пішла до лісу тренуватися.

— Лазити по деревах? — поцікавився сивочолий чоловік. — Але хіба вона цього вже не вміє? Ви ж так говорили.

— Так, вміє, її тренування інше. Певно просто витратила забагато чакри й померла.

— Сподіваюся з Наруто все добре. Дитина сама в лісу, вночі.

— Не переймайтеся за Наруто. Може вона й виглядає як дитина, але вона ще й шинобі. Чесно кажучи навіть я не знаю наскільки сильно вона виросла з моменту нашого останнього тренування разом.

— Ну не знаю, не здивуюся якщо ця божевільна й справді помре. Піду прогуляюся, — встаючи з-за столу мовив Саске.

На галявині спала дівчинка. Її волосся скуйовдилося, а шпилька для волосся десь загубилася. Навколо неї були розкладенні пусті сувої та чорнила. Учіху це здивувало, адже якщо вона займалася, то вони повинні були бути списані. Уві сні вона виглядала безтурботною.

— Добе, — підійшовши ближче сказав він.

— Теме, — пробурмотіла вона, відкриваючи блакитні як найсвітліше небо очі. — Щось сталося? Інакше чому ти тут?

— Ти забула про сніданок.

— А, так. Та нічого не вперше ж, міг би й не приходити, — сідаючи в позу лотоса сказала дівчинка.

— Тч. Ходімо.

Пізніше ввечері вони теж прийшли разом, опираючись одне одного, бо посперечалися, що залізуть на саму верхівку.

---

— Хаку, ти готовий? — запитав Забуза, коли вони підпливали до моста.

— Так.

Наруто прокинулася коли вже всі пішли. Певно використання тіньових клонів для допомоги будівництва моста все ж дало свій відбиток. Вона швидко одягнулася і заплела волосся у косу. По дорозі з будинку зустріла маму Інарі та запитала як давно пішла її команда.

Стрибаючи по гілках дерев вона відчула чакру ніндзя. Вони були не дуже сильними, скоріше за все розбійники.

— Ох, Какаші, Саске, Сакура, доведеться вам поки що без мене розважатися, — подумки сказала вона.

Міст де вони стояли оточив туман. Вони швидко зробили круг, який оточив Тазуну.

— Це ж техніка Забузи, — здогадалася Сакура.

— Як і говорила Наруто, він живий, — мовив Какаші.

Водяні клони Мамочі оточили їх ще одним колом.

— Бачу ти досі тремтиш, шмаркач, — почувся голос. Саске посміхнувся.

— Тремчу від нетерпіння, — він уразив кунаєм двійникам, ліквідувавши тих.

— А ти підріс, — вийшовши до них з тим самим хлопцем АНБУ, помітив Забуза. — Хаку, схоже тобі дістався достойний суперник.

— Схоже на те.

— Що ж, мої припущення були правильними, це лише банальна вистава.

— Вистава? — перепитав Тазуна.

— Цей хлопець у масці, так ми й думали.

— Мисливець шинобі, що захищає своє селище, то це теж вигадка?

— Він та Забуза одного поля ягоди, схоже цю виставу розігрують не вперше.

— Як він насмілився після цього всього показатися?

— Ще й за маскою ховається.

— Кого він намагається цим надурити?

— Говоріть за себе, вчителю.

— Досить, я битимуся з ним, — вирішив Учіха. — Ще й за маскою ховається, кого він намагається цим надурити.

— Саску-кун, ти такий класний.

— Я щось не те сказав, — поклав руки в кишені Какаші. — Її не змінити.

— Дивовижний юнак, проте водяні клони мають лише десяту частину сили Забузи-сана.

— Але ми вже отримали першу перевагу. Іди.

— Так, — той закрутився вихром і наблизився до Саске.

Коли Наруто прийшла на міст, попередньо розібравшись з бандитами та залишивши щасливого Інарі, адже її уроки тому допомогли стати сильнішим і захистити маму. То Саске був оточений якимись дзеркалами, а Какаші бився з Забузою. Вона кинула сюрікени одночасно у всі дзеркала, таким чином той хлопець навряд чи зміг би від них ухилитися. Це й справді змусило його опинитися поза межами дзеркала.

— Маєш кепський вигляд, — сказала Наруто, подаючи йому руку, аби він встав.

— Ти що тут робиш? — самостійно підіймаючись і витягуючи декілька сенбонів з тіла запитав Саске. — Ти мала б спробувати зруйнувати їх зовні!

— Кричати не обов’язково, ти говориш це сенсору. Я б не змогла, чакра з якої вони створені надто щільна, кунаєм не пошарпати, а вибухова печать лише зашкодить.

— Ти це визначила вже коли зробила дурість, — почула вона голос з підсвідомості.

— Тихо, всім про це не обов’язково знати.

— Хн.

— Час випробувати фуїн над яким я працювала весь цей час, давай руку, — мовила дівчинка, великим пальцем правої руки стираючи кров.

— Ні.

— Що?

— Ти так травмуєшся удвічі більше, усоратонкачі.

— Це вдосконалена версія, що має відбивати удари. Будь моїм першим піддослідним.

Він мовчки простягнув руку. Дівчинка взяла його ліве зап’ястя і написала своєю кров’ю кандзі 鏡9.19 . Воно засвітилося і зникло, а навколо них утворився круг.

— Тепер ти ніби опора на якому все тримається. Ступиш за лінії і все зникне. А доки удари будуть відображатися. Хоча зараз ми перевіримо наскільки довго це може тривати.

— Хн. І ми просто будемо тут стояти, доки техніка не зникне, це найтупіший план.

— Не ми, а ти, — вона усміхнулася. — Тобі досить, стій тут і дай мені спробувати його побити. Я буду атакувати, а ти визнач слабке місце. Саме аби ти побачив, а не ухилявся від сенбонів навкруги тебе й фуїн. Каге Буншин но джицу! — всередині джицу Хаку з’явилося щонайменше сорок клонів, вони одночасно атакували дзеркала, проте це не дало значного результату.

Наруто атакувала знову й знову, проте не дуже успішно. Саске набридли ці ігри й він розірвав зв’язок з печаттю. Круг намальований чакрою зник і сенбони знову до нього долітали. Він мусив визнати, що фуїнджицу Узумакі було неймовірним і скільки ж сил вона на нього витратила?

— Ти чого? — запитала Наруто, коли печать, котру вона підтримувала чакрою і яка була зав’язана на її крові, зникла.

— Твої атаки нічого не дають, ти змогла лишень його трішки виснажити.

— Ах, це й не були атаки, я лишень шукала слабкі місця.

— Нам потрібно спробувати разом.

— Ох, добре, — дівчинка стала за спину Саске. Тепер вони стояли так, що їхні спини стикалися об одна одну. — Тож, що будемо робити?

— Я зовсім не хотів стати шинобі, це боляче, але якщо ви будете впиратися, — Хаку перебив дівчинку, — я змушений буду на шлях справжнього шинобі й вбити вас. Для мене ваші рухи не швидші від черепахи.

— Так я і знав, — мовив Какаші, — це кекей-генкай.

— Кекей-генкай? Що це? — запитала Харуно.

— Те саме, що й мій шарінган.

— Тобто вони…

— Так, у пасці.

— От дідько, — вигукнула Наруто, — то й що тепер? Я не помру тут, навіть не сподівайся! Вона вийняла сувій і повернулася до Учіхи. — Я зроблю так, що він вибухне, а ти використай свій Великий шар вогню, аби підсилити ефект, зруйнуємо одне дзеркало й інші не матимуть сили.

Узумакі розгорнула сувій і за допомогою ручних грифів склала потрібні для техніки запечатування, проте допускаючи помилку в одному грифі.

— Техніка запечатування! — дівчина взяла папір і лицевою стороною направила прямо на одне із дзеркал.

— Великий шар вогню!

Дзеркало залило чорнилом і використовувати його стало неможливим. Тим часом джицу Саске змусило те потріскатися й розвалитися. Хаку це щонайменше здивувало, проте від швидко відновив втрачене дзеркало й закидав їх сенбонами.

— Та з чого ж вони?!

— З чакри, ти сама це сказала.

— Наруто, спробуй вибратися, можливо все ж вдасться їх знищити зовні, я прикрию.

— Добре.

Створивши двійників вона спробувала контратакувати, а Учіха прикривав її за допомогою Вогняного джицу. Проте вибратися не вдалося, Юкі закидав сенбонами, які потрапили в точку, що відповідала за рух. Вона опинилася на землі.

— Так довго тривати не може. Я повинен щось придумати. Якось обманути його. Мої очі починають звикати.

— Хочеш битися сам на сам? Що ж.

Коли Юкі знову кинув сенбони, то Учіха схопив один з тих, що лежав на землі й відбив їх.

— Що? Неможливо? Мої рухи швидші за світло.

— Вставай, недотепа, час працювати у команді. — Наруто поворушилася, але з першого разу встати не змогла.

— Я знаю, не командуй мною, — перевертаючись з живота й приймаючи сидяче положення бовкнула Узумакі.

Хаку знову кинув леза, проте Учіха відбив.

— Збіг? Ні, не схоже. Він відбиває, бо захищає дівчину.

— Він зник. Але куди? Не міг же він просто розчинитися. Наруто, тобі краще не втрачати свідомість. Я більше не можу тебе прикривати.

— Я знаю, а я й не просила про допомогу, — перед тим як на декілька митей втратити свідомість відповіла вона.

— Не старайся, — почувся голос противника, — вона вичерпала свої сили. Вражає, — знову кинувши сенбон сказав той, — чудові рухи. Але твої сили також вичерпано. Тіло, рефлекси, реакція, усе це повільно, але упевнено тобі відмовляє. Тобі кінець!

Перед тим як противник знову кинув леза, Саске схопив Наруто й відійшов від зони ураження атаки. Тяжко дихаючи він підвів погляд на Хаку.

— Ці очі… Ти ж власник кенкей-генкаю.

— А? — заметелилася Наруто, яка прийшла до тями.

— Тепер ще один у твоєму колі спілкування, котрий має шарінган, — скривився Курама.

— Я використаю цю дівчинку, а потім знищу їх обох, — вирішив Хаку. Побачивши, що той наближається до Наруто, Саске побіг туди.

Тим часом тривав бій між двома джоунінами. Немає нічого моторошного ніж битва бувалих шинобі.

— Саске, — Хатаке побачив як той падає.

— Твій противник я! — вигукнув Мамочі.

— Зараз уже ти маєш кепський вигляд, — мовив Саске, що закрив своїм тілом Наруто, перед тим як та його спіймала.

— Ти що наробив? — підвищила голос вона.

— Тіло рухалося саме по собі.

— Дурень, дурень, що ти наробив? — промовляла Наруто. Чакра забурлила в ній і намагалася вирватися назовні.

— Наруто, Саске, він… — проте вона його не чула. Чакра Дев’ятихвостого затьмарила все.

У той день померло двоє ніндзя. Що жили як шинобі й померли як шинобі. Що жили заради один одного. Той хто мав знищити та вбити надію країни Хвиль врятував її. Того дня йшов сніг, але не заморожував мрії та сподівання, а подарував їх. У той день на одного Наруто стало більше. Тоді з’явився міст як символ незламності з гучним ім’ям ніндзя, що не здається.

• 9.1Вогонь
• 9.2Щастя не бути самотнім.
• 9.3Це меморіал на цвинтарі.
• 9.4Він робив це задля схвалення хокаґе
• 9.5Воля Вогню
• 9.6Одного поля ягода
• 9.7А ще мене назвали клоуном
• 9.8Так це й сталося
• 9.9Мені це не цікаво
• 9.(10)Небо
• 9.11Ми не розважатися сюди прийшли.
• 9.12Червоне море
• 9.13Тай (Тіло)
• 9.14Ген (Ілюзія)
• 9.15Нін (Хитрість)
• 9.16Захист
• 9.17Заміна
• 9.18Ніби ти не бачиш
• 9.19Дзеркало