Сім’я — це міцні тенети й зовсім не важливо, що вони можуть бути закладені не на крові.
— Хокаґе-сама!
Молодий хлопець увірвався до напівосвітленого кабінету, де за столом, біля вікна сидів сивочолий чоловік.
— Какаші, щось трапилося? — із зацікавленим виглядом запитав той.
— Ні, тобто не зовсім. Розумієте, у мене… — не встиг домовити той, як у двері постукали.
— Увійдіть.
— Пробачте, хокаґе-сама, я хотіла… Какаші? — здивувалася молода дівчина.
Він глянув на співкомандницю і здивовано підняв брову, ставлячи німе запитання, на що та відвела погляд.
— Так от, я хотіла з вами поговорити. Хоча ні, мабуть, ми хотіли з вами поговорити,— почала дівчина, хлопець кивнув за нею.
— Я вас слухаю. І здогадуюсь, що мова йтиме про якесь прохання, проте хотілося б вас вислухати, — мовив сивий чоловік.
— Так, мабуть, я… ми хотіли вас попросити опікунство над Наруто, — відповів срібляноволосий.
— Опікунство часто видають одруженим парам, якщо розглядати ваш випадок, то невже ви? — підняв брову той.
— Ні, ні, ми… кожен окремо хотів попросити, Какаші просто поєднав, — відповіла брюнетка.
— Ви ж знаєте, що це абсолютно неможливо, ви можете бачитися, але ніяк не взяти опікунство, кому як не вам відомі причини, — промовив Сарутобі.
— Тоді, дозвольте подбати про неї, ми не відступимо, наша бездіяльність призвела до жахливих наслідків, малечу ледве на той світ не відправили. Добре, нехай без офіційного підтвердження, але ми хочемо стати їй опікунами, адже вона віч-на-віч залишилася з демоном без будь-якої підтримки, а їй вона потрібна як нікому іншому. І ми повідомляємо вам одразу, щоб не викликати непорозуміння у майбутньому.
У кімнаті панувала гнітюча тиша, кожен думав про своє і якщо одні були тверді у своєму рішенні, то хокаґе зовсім не знав що робити. З одного боку, вони мають рацію, з іншого ж тиск з боку старійшин, та ще й Данзо насідає з необхідністю віддати йому зброю селища для виховання гідної бойової одиниці.
— Добре, але ви самі знаєте, що ваше втручання принаймні небажане, — відповів він.
— Звичайно, тому я й хотів попросити приставити до дівчинки охорону у вигляді АНБУ, у своєму обличчі. Я хочу отримати дозвіл на роль особистого охоронця, зробіть це місією на термін, доки Наруто не закінчить академію, а після досягнення звання геніна, вона цілком зможе самостійно приймати рішення, — промовив юнак.
— Але як бути з наймачем і який ранг ти пропонуєш мені зробити? Тебе як джоуніна я не можу відправити на місію нижче за рангом, ніж В, — дав відповідь літній чоловік.
— Вона стримує найсильнішого хвостатого, мусять же бути в неї якісь привілеї. До того ж не забувайте, що вона не просто сирота — її батьки пожертвували собою, щоб захистити селище і, напевно, були б незадоволені наявним перебігом подій, — промовив той, супившись від розуміння, що довелося використовувати становище Наруто.
— Я вас почув, дайте мені час на роздуми та ухвалення рішення.
— Як скажете, але незалежно від вашої відповіді, ми опікуватимемося дитиною і нехай це підкріплено особистими мотивами, для нас важлива Наруто, — сказала брюнетка, тим самим ставлячи крапку в діалозі.
Залишивши кабінет і попутно відходячи на пристойну відстань від будівлі та запитала:
— І що тепер робитимемо? Мені не подобається місце, де живе дівчинка, а забрати без будь-якої угоди ми її не можемо чи можемо?
— Так… завдання. Що ж, у такому разі допоможемо зробити її житло кращим, — відповів хлопець.
— Тоді завтра підемо в гості? Сьогодні пізно буде, та й у мене ще вечірня зміна,— повідомила дівчина.
На що отримала мовчазну згоду друга. Після чого борці проти системи розійшлися.
Хмари. Хтось назве їх просто парою, для когось це доповнення до пейзажу, а комусь просто байдуже. Навряд чи з такими людьми мені вдалося б стати хорошими друзями. Адже хмари в моєму розумінні — це спосіб відволіктися від буденності. Вони різні, немає схожих. Вони вільні, у них є все й нічого. Спостерігати за їх рухом завжди цікаво, їх форми найхимерніші, незвичайні й водночас прості.
Хтось мені сказав, що спостереження заняття ліниве, на що я не відповів волівши проігнорувати. Сперечатися з кимось проблематично, а коли людина і слухати не хоче, то взагалі абищиця. Однак мене зацікавило таке твердження і подумавши над цим, можу сказати, що я не згоден. Спостереження — це частина опрацювання стратегії, інформація для плану дій неоціненна, без неї хорошого плану не вигадати чим більше відомо, тим ефективніша стратегія.
Клан Нара — розумники, які славляться своїми винятковими стратегіями, вони можуть скласти план дій бувши мінімум обізнаними. Коли інші бачать зазублену ситуацію ті помічають шанс на успішний результат, адже переможений не той, який не отримав першість, а той, хто не зміг вичавити максимум з перемоги. Усі, хто входить у цей клан, завжди знають як вчинити, прораховують все наперед, вони непогані собою, тільки ось у них є одна особливість, крім унікальних технік, — це їх лінь. Вони до остраху не люблять щось робити, якщо того не вимагають обставини чи інші причини. Їм притаманніший спокій та умиротворення, щось робити просто так ті нізащо не стануть, але в кожному правилі є винятки.
— Батьку, я піду пройдусь, якраз Чоджі мене сьогодні запрошував, — повідомив хлопчик чотирьох років.
— Іди, але повернися до вечері, бо мати буде незадоволена, — відповів чоловік із темним волоссям, зав’язаним у високий хвіст.
— Звичайно, — дав відповідь той, при цьому зіщулившись від можливого наганяю матері в разі запізнення.
Бродити вуличками селища цікаво, можна спостерігати за її жителями. Ось хтось сперечається із продавцем щодо цін, висловлюючи невдоволення з приводу них, хтось відпочиває від важкого робочого дня, просиджуючи зароблені гроші в барі. Гуляють парочки, батьки з дітьми й блукають коти та собаки в пошуку наживи чи доброго продавця, який пожалкує над нещасними та погодує.
Ще цікаво вести спостереження за дітьми на майданчиках, найчастіше вони створюють групи й у щось грають, така собі власна маленька громада, що складається з «обраних» на їхню думку. Насправді це не більше ніж пафос, адже як можна визначити, яка людина просто підвівши її до «старійшин» і чекати на їх схвалення.
Мені якось пропонували таку роль, аргументуючи це тим, що я дуже розумний, тому ідеальний кандидат. Смішно, адже я просто мимо проходив і помітив як вони мучать бідолашного кота, від чого той забрався на дерево, на що я їм порадив не чіплятися до нього й бути поблажливішими, тоді він спуститься, втім так і сталося. Отоді я й отримав це звання великого розуму.
Сьогодні на цьому майданчику було щось не так, атмосфера досить напружена, ніби до неї можна було доторкнутися, ніби вона відчутна. Хоча здавалося б усе як завжди.Ось діти грають у якусь чергову гру, ось ще гурт займається якимись своїми справами, трохи далі змагання хто швидше, запорука участі у якому мішечок цукерок. Хоча не все. У кутку, біля пошарпаної огорожі сидить червоноволоса дівчинка й з цікавістю спостерігає за тим, що відбувається.
— І чого вона не підходить до інших, видно ж що хоче, — промайнуло в голові в юного спадкоємця4.1 . Зваживши всі за й проти, відкинувши думки про те, що це дуже проблематично вирішив підійти.
— Гей, тебе як звати? — підійшовши ближче й нависаючи над тією, спитав він.
— Що? Ти мені? — збентежено глянула на нього дівчинка.
— Тут хіба біля тебе хтось ще сидить? — підняв брову той.
— А. Ні, нікого, — промовила блакитноока.
— Так що?
— А ой, мене Наруто звуть. Наруто Узумакі, — заговорила вона й простягла руку новому знайомому.
— А мене Шікамару. Шікамару Нара, — відповів хлопець і потис руку.
— Тепер ти мій друг, — констатувала вона.
— Ага, щось на зразок того. А ти чому сидиш тут і до інших не підходиш? — поцікавився Шікамару.
— А я підходила, але вони не хочуть зі мною грати. Ображають і проганяють, — з якоюсь ноткою образи говорила Наруто. — Але це нічого, нехай, я не ображаюся, точніше ні, спочатку ображалася, але зараз ні. Я їх не засуджую або щось у цьому роді, — затараторила володарка червоної копиці волосся.
— Проблематично, — промовив хлопчик.
— Напевно, але нічого не буває просто, — філософськи промовила та.
— Напевно-о-о-о, — протяг брюнет на що дівчинка захихотіла й сонячно усміхнулася.
— У тебе усмішка гарна й така яскрава, тобі під стать, — констатував хлопчик на що та якщо й зніяковіла, але знаку не подала.
— А… Ем… Спасибі, датебайо, — промовила вона.
— А твоя… я не знаю, яка в тебе, але постараюся зробити так, щоб ти не сумував і частіше усміхався, адже ти мій друг.
Від чогось йому стало тепло, чи сьогодні було спекотно, чи це дівчинка ділиться з усім і вся своїм теплом.
— Ти готовий?
— Це питання ти ставиш втретє і відповідь на попередні два не змінилася. Та й чого ти хвилюєшся? Їй чотири роки, навряд чи вона буде проти того, щоб хтось прийшов до неї в гості, особливо, коли ніхто не приходить, бо нема кому, — промовив хлопець з сріблястим кольором волосся.
— Знаю, знаю, але це так, ну, ми ж тоді просто провели її, щоб вона без пригод дійшла. А тут без запрошення прийшли, — почала було брюнетка, але супутник її перебив.
— Заспокойся, це не місія рангу А, а візит до маленької дитини, хай навіть вона дочка нашого сенсея.
— Так-так, ти маєш рацію. Ну? Ідемо? — сказала дівчина й попрямувала до вже знайомого будинку.
— Іноді вона нестерпна, — вголос міркував хлопець і пішов за співкомандницею.
Квартал ніяк не змінився з останнього їхнього відвідування, хіба що будинок, на якому раніше красувалися всілякі образи, був уже без цих мистецтв. Вже краще, але все ж таки довіри будівля як і раніше не вселяла.
Піднявшись на другий поверх будинку і знайшовши потрібні двері, дівчина постукала. На що не отримала відповіді.
— Її вдома немає, та й чакри я не відчуваю, раптом щось трапилося? А раптом…
— Камі-сама4.2 , припини, хіба вона гуляти не може, не сидіти ж їй удома весь час, та й у цієї дитини шило в одному місці. Довго сидіти на одному місці вона фізично не може, іноді здається, що так, — перебив її хлопець.
— А. Ну, може, і що тоді робити? Чекати на неї чи що? — цікавилася дівчина.
— Звідки я знаю? Я не відповіді на всі твої запитання, — закотив єдине видиме око той.
— Дуже дотепно, як завжди.
— Стараюсь. Як завжди.
— Може зайдемо? Двері навіть не зачинені.
— А ось це дивно, з чого…
— Чорт, Какаші, невже щось трапилося? — занепокоїлася дівчина.
— Р-і-і-н, — розтягуючи ім’я і майже загрозливо промовив той, — крові немає, слідів бійки теж, отже, просто забула закрити, хоча навіть не знаю добре це чи погано, — роздумував хлопець.
—Та ну тебе, — відповіла дівчина й рішуче зайшла до будинку, де обстава чимало здивувала, скрізь було прибрано й досить чисто як для дитини, яка тут проживає. Ліжко застелене, практично нічого ніде не валяється, та й валятися особливо нічому, речей у дівчинки майже немає.
— Так, став пакети з їжею на стілець біля столу, розбиратимемо і приготуємо щось до приходу Наруто, — скомандувала брюнетка.
— Так-так, слухаюсь, — бурчав юнак.
Світла частина дня невблаганно закінчувалася, віддаючи свої права до світанку вечірній. Небо підсвічувало в червоний колір сонце, що сідало, захід був красивим і граціозним, наступав повільно, але впевнено. Хмари пливли за своєю течією, закриваючи собою сонце.
За всім цим дійством спостерігали двоє друзів, червонява дівчинка, неслухняне волосся якої обрамляли плечі й темноволосий хлопчик, чиє волосся зібране в хвіст, а карі очі спрямовані на небо, на хмари.
— Мені час, скоро вечір, а отже треба повертати додому, — промовила дівчинка.
— Батьки хвилюватимуться? От моя мама якщо вчасно не прийду, такого наздоганяю влаштує, — розповідав юнак, зіщулившись від неприємних спогадів минулого прочухана.
— У тебе вона хоч є, — тихо промовила дитина. — Мені ввечері загалом… е-е-е небезпечно в такий час… й ось і треба повернутися.
— А тоді побачимось, адже мені теж час, — сказав той.
— Звичайно, до зустрічі, — усміхнулася дівчинка й помахала на прощання.
Той постояв трохи й дивився їй услід, пізно схаменувшись і думаючи: Її провести треба б було.
Коли Наруто підходила до будинку, то відчула знайому чакру, яка належала тій дівчині з коричневим волоссям і великими добрими очима темно-еленого кольору. А ще хлопцю зі сріблястим волоссям у масці, яка закриває все обличчя і навіть одне око.
— Цікаво, що вони тут роблять, чи в гості прийшли? Чи ще чомусь?
— Ти занадто голосно думаєш, зайди вже, нічого вони тобі не зроблять, — гаркнув Лис, а слова луною промайнули у голові.
— Ага, ось покалічать мене й ти помреш разом зі мною, знатимеш як… — хотіла вона домовити, як її нахабно перебили.
— Досить драматизувати, нумо крокуй, — погрозливо загарчав Дев’ятихвостий.
Прикинувши шанси на успішний результат цього діалогу в мій бік, я вирішила не продовжувати, а просто піти додому. Зрештою, це мій будинок, що ж мені тепер боятися у власну квартиру повернутися.
— Ну, вже ні, — я рішуче відчинила двері й щойно я це зробила на мене оточила велика кількість приємних запахів.
Звичайно, ще з вулиці я відчула приємний запах їжі, але ніяк не очікувала, що він долинатиме з мого будинку.
— О, Наруто, привіт! Ми цейво, провідати тебе прийшли, а тебе вдома не було. Ось і вирішили зачекати на тебе, а заразом і приготувати що-небудь, — защебетала брюнетка.
— Ага, привіт Наруто, — не відриваючись від своєї книги відповів хлопець.
— Провідати? Приготувати? Мене? Мені? — роздумувала та.
— Ти чого прикипіла до місця? Ми щось не так зробили? — занепокоїлася дівчина.
— А, ні, ні, просто мене вперше хтось навідує і готує, мені якось незручно, — усміхнувшись відповіла та.
— Рін, ми їсти сьогодні будемо? — все-таки, відірвавшись від читання, запитав юнак.
— Ой, точно. Наруто, йди мий руки та будемо їсти.
— Добре.
Закінчивши миття рук вона пішла до столу, на якому ніколи раніше не було стільки страв. Варений рис, смажена курка, салат, фрукти — мала частина того, що було. Скільки всього, причому різного й багато, ніби вечеря із сім’єю. Від таких думок накотив смуток, це вперше так вона з кимось вечеряє. І нехай ці люди не її батьки, але їсти не наодинці куди краще.
Помітивши тривожний стан дівчинки Рін запитала:
— Все добре? Ти пожурилася, не подобається їжа?
— Ні, ні, подобається! Дуже подобається, датебайо! Просто я подумала, що ще жодного разу ні з ким так не вечеряла. Разом. З кимось, — відводячи погляд убік і швидко моргаючи, промовила дівчинка.
Кімната поринула в тишу, чути було як на вулиці хтось голосно кричав, гучно співали цвіркуни й гавкали собаки. Першим заговорив Какаші:
— Ну і чого ви? Їжа охолоне.
— Тобі аби поїсти! — пробурчала брюнетка, на що Наруто хихикнула і сказала:
— Ви такі кумедні, датебайо. А чого це ми, адже й справді охолоне, — сказала вона й сіла за стіл.
— Бачиш? Вона мене розуміє, на відміну від тебе, — сховавши книгу і приготувавшись їсти, сказав той скоса поглядаючи на співкомандницю.
— Швидко ви якось здружилися, — звузивши очі відповіла та.
— Вона моя споріднена душа, ти не розумієш, — повідав хлопець і додав: — Не хвилюйся Наруто, я тебе в образу не дам, ти мені подобаєшся навіть. Називатимеш мене аніки?
— Буду, Какаші-ні-сан,— не розгубилася дівчинка.
— Ти подобаєшся мені все більше! — вигукнув той.
Дивлячись на картину, що розгортається, Рін розуміла: ця дитина стане незамінною в їх житті. Стільки радості та світла вона не бачила в жодній людині раніше, ця дівчинка по-справжньому особлива.
— Какаші-ні-сан, коли ти мене вже тренуватимеш? — ходила за тим дівчинка й допитувалася.
— Наруто, ти за мною вже ходиш, — той задумався, — довго, дуже довго. Чи не втомилася ще?
— Звичайно, ні! Ми ж ще навіть не починали, — вигукнула дівчинка й поспішила за ніндзя, що ховається.
Вони бігали селищем весь ранок, точніше Наруто бігала за Какаші і просила потренувати. А почалося все з того, що той заявився до неї рано-вранці та повідомив, що сьогодні у них тренування сенсорних здібностей.
Нічого до ладу не повідомивши поспішив втекти, зронивши, щоб знайшла його пізніше. Дівчинка зраділа такій раптовій новині та поспішила зібратися, але її радість тривала недовго, адже вчителя ще знайти треба. А оскільки пересуватися по дахам у неї поки що виходить не дуже добре, вона бігала за горе-сенсеєм по всій Конохі. А той ще й знущався, ніби зосібно пересувався по верху з одного боку поселення до іншого, але гаразд. Нехай так, проте вона не здасться і досягне свого.
Лис посміювався зі своєї макоцвітної, на його нескромну думку, джинчурікі. Адже так і не зрозуміла, що це тренування. Вона ж за допомогою своєї сенсорики шукає цього Копіюючого.
— Бездарність, — вирішив підбадьорити ту Кьюбі. — Весь день женешся за ним, як собака за своїм хвостом.
— І ти вирішив познущатися, — констатувала факт дівчинка. — Думаєш, я не зрозуміла, що я за допомогою сенсорики його шукаю? З самого початку було ясно, мені треба знати як цю здатність відключати або робити так, щоб не відчувати все те, що відчувають інші люди. Це нестерпно знати почуття кожного і здебільшого не приємно, а іноді й боляче.
— Так ти емоції відчуваєш? — чимало здивувався Лис і не зрозуміло чому ось цьому чи тому, що ця дрібниця з самого початку зрозуміла суть біганини.
— А що? Не повинна? Датебайо! Ще одна проблема, — страдницьки вимовила власниця червоного кольору волосся.
— Ти — емпатка, — констатував той.
— А, зрозуміло, і я звичайно ж знаю хто це такі, — повідомила дівчинка.
— Нетяма. Ті, хто відчуває емоції інших. По суті я одного такого знаю, крім тебе, — вирішив пояснити Курама.
— І хто ж це? А мене навчать це контролювати? Це не дуже приємно, — цікавилася та.
— Я сам, — повідомив він.
— Ось як, і ти мене навчиш, як це контролювати, адже правда?
— Ще чого, — фиркнув той,— сама розбирайся.
— Я так і думала, ніякої допомоги, — сказала вона, на що Лис нічого не відповів.
— Гей, Наруто,— покликав її знайомий голос.
— Шисуї, привіт! — усміхнулася та йому.
— Учіха?! — заревів Дев’ятихвостий. — Ти коли встигла зспіватися з Учіхами? Вони — зло, відійди від нього, — мало не кричав він.
— По-перше, він сам підійшов, по-друге, тихіше, у мене від твоїх криків голова болить, — попросила дівчинка.
— А мене це не цікавить, — уже значно тихіше сказав він. — Важливо те, що він біля тебе треться! Ох, за що це мені?! — обурювався Лис.
— Ти що тут робиш? Я тебе трохи раніше зовсім у протилежному кінці селища бачив, — запитав той.
— Треную здібності сенсора, — видихнула та.
— Сенсора значить, то ти сенсор? — поставив швидше риторичне запитання він.
— Ага, датебайо.
— Ось як… а гарний? — примружився той.
— Н-і-і-і, не кажи, що теж хочеш мене перевірити, — благала вона.
— Теж? — перепитав темноволосий.
— Атож, по-твоєму, я просто так туди-сюди метаюся, — відповіла дівчинка й різко зірвалася з місця з криком:
— Знайшла, Какаші-ні-сан, а тепер почнете нормальне тренування?!
— Наруто, — почав він, — ми цим і займалися…
— Стоп, знаю, я знаю, що ти весь час перевіряв мене. І я завжди знала, де ти, в радіусі приблизно кілометра, напевно, це не точно, я ще не дуже добре це визначаю. І мені швидкості не вистачало, щоб встигати. Мені потрібно, щоб ти навчив мене це контролювати! Я відчуваю майже всіх в цьому радіусі, це дуже заважає і знесилює, — сказала та.
Шисуї, що стояв поруч, свиснув. У такому віці такі здібності. Очевидно, росте один із найсильніших сенсорів в історії селища.
— Ось як, треба було одразу сказати, — вигукнув юнак, на що Наруто підняла брову, висловлюючи невдоволення.
— Так що? Коли почнете навчати? — спитала вона й була безнапасно проігнорована.
— О, Шісуї-кун і ти тут? Пам’ятається, ти теж сенсор? Не допоможеш юному обдаруванню? А то мені давно до хокаґе треба, — промовив Копіюючий ніндзя і не встиг той відповісти, як був «атакований» щенячим поглядом дитини.
— І як тут відмовити, — промайнуло в його думках.
— Чудово, залишаю її на тебе, не загуби мою новоспечену імото, — вигукнув той і поспішив зникнути.
— Коли почнемо? — спитала та сама новоспечена імото.
— Зараз і почнемо, — сказав хлопець і підійшовши ближче та взявши за руку, на що вона толком відреагувати не встигла, переніс Шуншином4.3 на найближчий полігон.
— Датебайо! Попереджати треба! — сказала вона й спробувала сфокусувати погляд і вгамувати запаморочення на пару з нудотою після «поїздки» на що той хмикнув і знизив плечима.
— Дуже дотепно, — відповіла вона.
— Мене починає напружувати, що ти так точно визначаєш, що саме я говорю, — промовив хлопець.
— Тут нічого складного, — відбила та.
— У тому й річ, — примружився той, на що у відповідь отримав вигнуту брову і німе запитання:
— Може вже почнемо?
— Так, гаразд, з цим ми ще розберемося, — на що отримав хмик, — а зараз тобі треба сконцентруватися, а краще зайнятися медитацією і відчути власний потік чакри, щоб зуміти наблизитися до контролю, — сказав він.
— Це я вже робила, стало тільки гірше, я почала відчувати іншу чакру тільки краще, — видихнула червоноволоса.
— Ось як, тоді одним етапом менше, хоча все одно доведеться зараз медитувати, тут на практиці треба показувати, як зуміти цим керувати.
— Добре, — відповіла вона і прийняла позу для медитації, сідаючи на траву, юнак повторив ті самі дії.
— Відчуваєш потоки?
— Ага, свою добре, а інших не надто, в радіус моєї сенсорики потрапляє небагато людей.
— Цікаво, я сам ледве відчуваю іншу чакру. Я ж її на найбезлюдніший полігон переніс, таки з визначенням радіуса вона помилилася, він у неї набагато більший, — зробив висновок Шисуї.
— Відмінно, якщо ти кажеш, що вмієш зосереджуватись на своїй чакрі, то спробуй зосередитися на якійсь одній і ніби «відключити» її, перервати, — пояснював він.
— Добре, зараз, — почала виконувати вказівки дівчинка. Ох, це складніше, ніж здається тут занадто багато цих вогників, не виходить тільки один «схопити». — Це складно, датебайо! І чому мені ніхто не сказав, що концентрація є настільки складною?
— Хочеш силу — умій контролювати, — філософськи відповів кучерявий хлопець і додав: — Ну, ти тренуйся. А якщо що зможеш мене знайти, — сказав він і поспішив зникнути.
— І цей втік і чому мені трапляються такі недолугі вчителі, — заголосила та.
— А я тобі казав: Учіхи — зло, тримайся якомога далі, але хто ж мене слухав, — у відповідь голосив Лис.
— Ти не допомагаєш.
— А я й не збирався, — пирхнув той.
— Гаразд, а як же тоді Какаші, він теж утік.
— До нього в мене явних претензій немає.
— Ти нестерпний, — констатувала Наруто.
— До тебе мені ще далеко, — не став мовчати той.
Коли Шисуї йшов звітувати з місії, то по дорозі зустрів колишнього напарника і просто не зміг відмовити в проханні, та і як тут відмовиш, той вміє бути переконливим. Хоча все не так погано, Наруто вислухала, що треба робити й взялася виконувати.
— Може, не треба було залишати її там одну, нехай вона й сенсор, але все ж таки дитина, — задумався хлопець. За таким заняттям і застав його найкращий друг Ітачі.
— Що це ти такий вдумливий? — вирішив одразу спитати брюнет.
— І тобі привіт, — відповів володар кучерявої маківки. — Просто про свою новоспечену ученицю думаю.
— А тепер детальніше, — зацікавлено протяг друг.
— Пам’ятаєш дівчинку, з якою ми на полігоні познайомилися? У неї ще волосся червоне та очі блакитні,— почав той, на що отримав кивок. — Вона й стала, точніше за мене Какаші-семпай попросив, а тому спробуй відмов. Ця дівчинка — сенсор і доволі непоганий, на далекій відстані вже відчуває чакру.
— І тебе як теж сенсора попросили, хоча швидше змусили, її потренувати? — спитав хлопець із незвичайними зморшками на обличчі.
— Точно.
— І тоді в чому річ? Чи ти її одну залишив освоювати науку, попередньо абияк пояснивши, що треба робити?
— Іноді твоя проникливість мене лякає, — відповів він на що співрозмовник хмикнув і продовжив.
— І зараз тебе мучить совість, бо ти залишив її там одну.
— Браво, і розповідати нічого не довелося.
— Ага, то де ти кажеш її залишив? — Шисуї на це усміхнувся, Ітачі завжди розумів без слів.
— На крайньому полігоні, тому, який нещодавно закрили, — як тільки він це повідомив хлопці зникли в Шуншині.
Поляна полігону була по-своєму красива, зелена, попри всі тренування, що вона бачила. Місцями покоцана кора дерев від сюрикенів і кунаїв та місцями обгоріла трава від вибухових печаток, яка вже не піддається відновленню. Трохи віддалік стояли старі тренувальні манекени, побиті життям та ніндзя. Десь у землі були тріщини, від технік, які вона бачила.
— Ти точно тут її залишав? — перепитав темноволосий.
— Ага, тут.
— Хм, мабуть, ти за однин день зумів обзавестися ученицею і втратити її, — констатував той.
— Я завжди швидко виконував поставлені завдання та прохання, — відбив хлопець.
— А зараз навіть перевершив сам себе.
— Звичайно, нема чого зупинятися на вже досягнутому. Запам’ятай, мій друже, життя — це постійне самовдосконалення, — філософськи сказав той і додав: — Ну, що ж, з мудростями закінчили, а тепер його знайти треба. Одна з умов, адже, було не загубити.
— Хм4.3.
— Звичайно, я це пам’ятаю, нічого дивного, — обурився він.
— Сказав концентруватися, а сам пішов. Можна було й допомогти на його чакрі, яка зовсім близько була, концентруватися куди простіше, ніж на тій, що на відстані, — невдоволено бурмотіла червонява.
— Усі Учіхи такі. Допомоги від них не дочекаєшся, одних лих і проблем чекай, — заголосив Лис.
— Що б я робила, без твоїх «мудрих» порад? — в голос відповіла Наруто.
— Не вижила б у цьому суворому світі.
— Кхм, тоді може ти займешся моїми тренуваннями?
— Ще чого, я тобі не особистий тренер і наставник, проси свого Какаші.
— Добре, іншого я й не чекала, — відповіла мала. — Тоді я попрошу Шисуї чи ні, краще за Ітачі. Думаю, Учіхи мені допоможуть.
— Так значить? Вирішила на моїй ненависті до них зіграти. Тобі всього чотири роки, а вже намагаєшся мотузки вити, далеко підеш.
— Нічого я не намагаюся, просто шукаю варіанти розв’язання своєї проблеми з тренуваннями, — знизала плечима та.
— Я подумаю.
— Чудово, — сказала дівчинка та ляснула в долоні.
Просидівши весь день за медитацією та концентрацією блакитноока не помітила, як день поступово підходив до завершення, небо по-осінньому хмурилось, а сонце опускалося все нижче, слабо підсвічуючи хмари в багряні кольори. Вирішивши, що на сьогодні достатньо вона піднялася і пішла додому, все-таки будь-яке тренування — справа виснажлива.
Шлях видався на подив не таким вже й далеким, полігон де вона була перебувати недалеко від місця її проживання. Квартал зустрічав своїм звичним не примітним виглядом, але, як не дивно, став уже рідним. Вулички не найпрезентабельніші, але хоча б тихі, більшість і так не численних крамничок і прилавків були закриті, господарі пішли відпочивати, щоб завтра з «новими силами» розпочати роботу.
Діставшись потрібної будівлі дівчинка піднялася на свій другий поверх і провернувши кілька разів ключ у дверях, смикнула її. Квартира зустрічала звичною самотністю, зачинивши за собою двері, вона почала вечеряти, що не кажіть, а це заняття не можна пропускати. Дівчинку взагалі дивувало те, як можна пропустити прийом їжі, адже поїсти вона любила, хоча так і не скажеш. Ввімкнувши світло в кімнаті, та й у всій квартирі в принципі, вона взялася за готування. Тільки все, що вона вміла «готувати» був рамен.
— Треба буде попросити Рін, щоб навчила готувати, все ж таки яким смачним і палко коханим не був рамен, зрідка треба їсти й щось ще, — промайнула думка.
Поки та заглибилася в роздуми, поставлена раніше кип’ятитись вода виконала своє завдання. Взявши чайник вона почала заливати свою вечерю. А поки той готуватиметься, було прийнято рішення розібратися з горою брудного посуду, що накопичилася. Покінчивши з поставленим завданням, дівчинка сіла їсти свою заслужену вечерю, як раптом її усамітнення перериває стукіт у двері.
— І кому ж я знадобилася? — сама себе запитала Узумакі.
Піднявшись з місця вона пішла відчиняти ці двері, де на порозі стояло двоє темноволосих юнаків.
— О, знайшлася! — вигукнув кучерявий хлопчик чухаючи потилицю.
— Знайшлася? — перепитала дівчинка і продовжила. — Я й не губилася.
— Ще як губилася, тебе ж коли я повернувся на полігоні не виявилося, — повідомив хлопець.
— Щось не пригадую, щоб я мала тебе чекати, ти ж втік і здається повертатися і не збирався, — відповіла та.
— Що? Як ти могла таке подумати, у мене… ем… справи були, от я й пішов, — відговорився той.
— Так-так, я так і зрозуміла, що ви з Какаші-ні-саном ділите одну дуже важливу справу. То ви хотіли щось? — спитала вона.
— А? — підняв брову темноволосу.
— Прийшли навіщо? До речі, якщо прийшли, то, може, зайдете? — жестом запросила та й хлопці увійшли. — Тільки на частування вечерею не сподівайтеся, у мене лише рамен. І щось мені підказує, що його ви не будете, — вголос думала та.
— Як грубо, а ми ж з усією душею! — вигукнув він. — Але добре як вибачення ми тобі допоможемо з вечерею. Так, Ітачі? — спитав друга той, на що він відповів коротке «Хм».
— Добре, чудово, що ви й в гості прийшли й приготуєте все собі самі, — відповіла дівчинка променисто усміхнувшись.
Поки хлопець, що провинився, займався готуванням, брюнет з довгим волоссям прибраним у низький хвіст волоссям вирішив порушити тишу.
— Наруто, як успіхи у тренуванні?
— Не знаю, чого я хотіла, щоб мене навчили мене так і не навчили, — відповіла та.
— Ось як. А чого ж мали навчити?
— Відключати свої здібності відчувати всіх у пристойному радіусі, бо це виснажує, а коли багато людей ще й боляче.
— Хн4.4 .
— Ага, саме так.
- 4.1Шікамару — син голови свого клану, звідси й статус спадкоємця.
- 4.2Слово-паразит. Якщо проводити аналогію з українською мовою, то звучатиме як Господи чи Боже.
- 4.3Одна з технік, що допомагають у швидкому переміщенні з одного місця в інше. Не мають нічого спільного з просторово-часовими, вона базується на швидкості. Чим вища швидкість, тим швидше переміщення.
- 4.4Цікаво.