«Хто збереже одне життя, це рівноцінно врятувати весь світ; хто знищить одне життя — це все одно, що він знищив весь світ».
Еріх Фромм, Мистецтво любові.
— Наруто! — крик було чутно у всьому селищі.
За дівчинкою гнався розлючений учитель, адже та вкотре прогулювала заняття. І все б нічого, але вона підбурює й інших. Сама того не підозрюючи. Діти дивляться на її вчинки й надихаються робити щось подібне, нехай і не зізнаються у цьому, навіть самі собі. Як-не-як багатьом батьки суворо-пресуворо заборонили навіть до неї наближатися, а тут ті надихаються, а деякі сміливці ще й повторюють за нею. І постраждалою стороною була Академія шиноби, адже саме тут вони промишляли різноманітні розіграші й тим самим порушували дисципліну. А для шинобі вона надмірно важлива, адже накази для ніндзя повинні стояти на першому місці. Першорядне та головне завдання для реалізації місії — це виконання наказу даного згори. Тому майбутніх захисників селища вчать ним слідувати, не порушувати та не оскаржувати.
Однак Наруто не була старанною ученицею. Її мало цікавили заняття, де дівчат навчають культурі чи мистецтву складання ікебани7.1 . І навіщо це взагалі? Що їй робити з цим віником? У розпал бою сказати: «Стійте, почекайте, я складу вам букет, а натомість ви мене не будете бити?» або ж «Чи не хочете відчути та оцінити мою майстерність складання ікебани?». Чи то « Не бажаєте послухати цікаву історію? Про культуру. Мені ж потрібно десь використовувати ці знання, раптом вдасться заговорити вас до смерті».
Іншим дівчатам з її класу подобалося, особливо Іно. У неї чудово це виходило й вона навіть допомагала Сакурі, як Узумакі зрозуміла, вони були подругами. Це вона дізналася, коли єдиний раз відвідала ці заняття, найперше, більше вона там не з’являлася. Наруто ненавиділа клас куноїчі. Дітей поділили на чоловічу й жіночу групи. Це ніби означало, ось дівчатка ви дещо слабші, ви підете збирати квіточки, а хлопчики вивчати щось явно цікавіше ніж це, але чим та не знала, ніхто не говорив. Несправедливість царювала в цьому світі.
Їй вдалося безнапасно прогуляти декілька таких занять, доки її відсутності не помітила вчителька, що вела ці нудні уроки. Вона поскаржилася класному керівнику й тепер Наруто тікає від нього. Той вирішив не зважаючи ні на що притягти її туди, проте в дівчинки були інші плани. Вона бігала вже досить довго, а той все ніяк не здається. Був би на її місці хтось інший давно б попався, але не Узумакі. Тій не позичати сили волі та витривалості. Тим більше тікати від людини чия чакра досить непогано розвинена й добре відчутна, з її сенсорикою, не так уже й складно. Хоча їй набридло тікати. Пора придумати план і скоріше з цим покінчити. А ще спробувати напроситися у клас хлопчиків, адже в дівчачому їй робити нічого.
Ідея в голові виникла раптово. Забігти в провулок, створити клона, накласти на себе хенґе й розділитися зі своєю копією. Її переслідувач явно не очікуватиме того, що вона вміє робити тіньових клонів, це і стане її порятунком. Однак важливо ще не попастися на цьому й за першої можливості розвіяти його, щоб якомога довше зберегти в секреті свої здібності. Усе геніальне просто. План складено, час переходити до дій.
Виконано без задоринки. Узумакі могла пишатися собою, але з’явилася нова проблема: чим зайнятися. Всі її друзі зараз в академії, до Шисуї або Ітачі вона не піде, ті відразу відправлять назад. І вже від них так просто вона втекти не зможе. Залишається тільки тренування. Як тільки в неї почало виходити більш-менш каліграфічно писати, дівчинка почала практикувати створення печаток. Зараз у неї витворювалось тільки підривати. При чому неважливо яку печатку вона хоче створити — усі вони вибухають. Відповідно, чудово виходить писати тільки вибухові.
Мета зараз — навчитися печатки утаювання чакри. Для Наруто, у якої її багато й просто так приховати ніяк не виходить, це відмінний варіант. Ні, вона вміє і без того це робити, але підтримувати довго такий стан неймовірно складно, а з печаткою має бути легше.
Папір для печаток їй видала Рін, зі словами: «Раніше мій учитель професійно цим займався, але зараз йому навряд чи це буде потрібно, а у мене залишилося. По правді, це повинно було стати подарунком, проте мертвим ні до чого папір для печаток». Було видно, що їй важко про це говорити й Наруто дуже хотілося розпитати про сенсея ні-сана та оне-чан, але остання відповіла, що якось іншим разом. Це не вгамувало її цікавості, але дало надію, все-таки та не відповіла категорично. А чорнила вона купувала сама, на гроші допомоги для дітей-сиріт.
Ні Какаші, ні Рін не були її опікунами. Ті просто підтримували її та допомагали. Наруто було страшенно незручно від цього, адже, по суті, вона живе їх коштом. Так, у неї є гроші з допомоги, яку виплачують щомісяця, але хай там як цього було досить мало. Хоч Нохара й заявила, що її ніяк не напружує або обтяжує таке, Наруто все одно віддавала гроші в їх бюджет, хоч їх кількість була незначна. Вона збирала на чорнила й папір, але кожен місяць стабільно кладала гроші в загальний бюджет.
Наруто не була з тих у кого все виходило з першого разу, їй потрібно було зробити безліч спроб, щоб отримати результат. Ні, вона розуміла й засвоювала теорію, проте практика давалася куди ефективніше. Тому мало чи не вся її шкіра була в саднах або дрібних порізах, на одязі плями від чорнил, а фаланги пальців трохи розбиті. Сама дівчинка на такі дрібниці уваги не звертала, але до неї ці «красоти» її залучали. Нічого дивного в тому, що у ніндзя, нехай і майбутнього, були такі відмітини, але на відміну від інших на Наруто вони швидко гоїлися і так само швидко з’являлися нові. Волосся вона завжди обрізала трохи нижче плечей або по лопатки, так їй було зручно, а на інше — все одно. Носила ж прості чорні шорти та зелену кофту, поверх якої була світло-брунатна футболка, також стандартні сандалі шинобі під колір шортів. Їй не потрібно нікому намагатися подобатися, її цікавлять тільки тренування та нові техніки. Вона не бігає за хлопцями, як і ніхто за нею, у неї інші цілі.
В Узумакі є матеріал і завзяття, а це вибухова суміш. При чому навіть в прямому сенсі, адже печатки виходять тільки вибухові. Можливо, вона погарячкувала коли сказала, що їй ніхто не потрібен і вона сама впорається. Але Наруто не та, хто буде шкодувати про своє рішення. Було складно розібратися у всьому тому мистецтві й сувоях самостійно, але не неможливо. Було довго, нудно й загайно, але врешті щось та вийшло перекласти й прочитати. Пізніше виявилося, що у фуїнджицу, яке вона збирається вивчати, є власна мова. Складається із візерунків і спеціальних кандзі. Вони малюються на поверхні кров’ю. Отже, зав’язані на крові, але це працює як треба тільки в неї. Вона навіть провела експеримент, щоб це з’ясувати, попросила Рін і Какаші зробити декілька печаток. У них вийшло, але ефект був не таким, який описувався у сувої, той був нестабільним і відчуженим. До слова, це була печатка паралізації. При правильному виконанні вона повинна була знерухомити об’єкт на декілька годин і ніщо не могло б зрушити його з місця. У Какаші дійсно вийшло, ні вогонь, ні вода, ні земля, ні блискавка, ні вітер не змогли похитнути вазу, але з кожною атакою печатка ставала все слабшою, поки зовсім не припинила діяти. У Рін теж вийшло, але тільки з водою і вогнем. Наруто прийшла до висновку, що подібне через особливості чакри та схильності до стихії, точніше не зовсім вона, а Хатаке, а та почала просити перевірити і її схильності до стихій. Той погодився та пообіцяв, що незабаром допоможе.
Зазирнувши додому і прихопивши матеріали для фуїнджицу, вона попрямувала на полігон відпрацьовувати каліграфію. І хоч це не повинно супроводжуватися ніякими травмонебезпечними діями, мало що. У місці куди вона прийшла було тихо, за винятком співу птахів в окрузі про щось своє. Сонце було досить високо й зігрівало своїм теплом жителів селища.
Притулившись спиною до стовбура найближчого дерева, дівчинка розклала перед собою принесені приналежності. Наруто заздалегідь подбала про те, щоб залишити на полігоні маленький столик, адже писати на траві незручно. Займатися так їй подобалося, нехай це й суперечило її непосидючості. Печатка утаювання чакри в неї практично вийшла, потрібно було ще пару-трійку разів спробувати намалювати ієрогліф і можна буде пробувати при створенні додавати чакру в малюнок. Не тільки ця печатка була тою, що її цікавила. Були ще такі як печатка розширення та запечатування об’єктів у сувої. Це досить прості печатки, яких їх навчатимуть в академії, але Узумакі хотілося уже навчитися, а не чекати доки покажуть.
Наруто занурила пензлик в чорнила й почала малювати візерунок на звичайному папері, щоб відточити сам малюнок. Запечатування в сувій — різноманітне. Можна використовувати як ручні печатки, так і вже готові сувої, на яких повинен бути малюнок і щоб щось туди вкласти необхідно активувати його спеціальним ручним грифом. Так само це працює і з розпечатуванням. Досить зручно, бо не потрібно нести в руках якийсь важкий вантаж, досить просто запечатати. Хоча якщо помилитися, то вага залишиться, а сам об’єкт буде захований в сувій.
— Втекла? — насупилася жінка. — Як це можливо? Адже вона тільки недавно вступила до академії.
— Дівчинці не вперше тікати. Упевнений, за роки такої практики та чогось навчилася, — з легким невдоволенням відповів чоловік.
— Втім, це неважливо. Ми виконали всі необхідні інструкції, решта не є нашою проблемою, — холодно повідомила жінка.
— Ви маєте рацію. За подальше ми не відповідаємо.
— Однак ми зобов’язані провести виховні роботи й ви дасте цьому раду, — побачивши роздратування на його обличчі вона поспішила продовжити. — Як-не-як Узумакі ваша відповідальність.
— Безперечно, — дав відповідь той, зберігаючи кислолиций вираз обличчя.
Лікарня завжди була багатолюдним місцем. Сюди щодня приходять сотні тих, хто потребує медичної допомоги. І проблеми найрізноманітніші: від невеликих порізів до серйозних поранень. Рін любила свою роботу, медицина була її покликанням. Це вона зрозуміла ще за часів коли була геніном. Адже їй пощастило бути в одній команді разом з Обіто й Какаші, а вони постійно потрапляли у всілякі халепи. І хоч Хатаке заперечував свою пряму участь, аргументуючи тим, що Учіха — магніт для проблем, а бідний він (Какаші) постійно випадково опинявся поруч. Утім, Рін же знала, що той просто не залишить свого, як він любив говорити: недолугого товариша. Другом він його не називав, хоча давно таким вважав. Але це було неважливо, ті, кому це потрібно було знати — знали, а іншим і нема чого.
Нохара не бажала просто спостерігати як її співкомандники отримують покалічення, тому вирішила навчитися справлятися з наслідками чергової колотнечі друзів. Так і потрапила на курси ір’єнінів. До слова, цьому також сприяв Мінато-сенсей, який якось обмовився, що з неї вийшов би непоганий медик. Опинившись у класі вона швидко стала однією з кращих учениць, як-не-як талант був помітний, та й завзяття на пару з відмінним контролем чакри робили свою справу.
Зараз вона один одна з кращих ір’єнінів Конохи. Їй було чим пишатися і про що шкодувати.
Поспіх і біганина — звична справа в цьому місці. Тут постійно йдуть будь-які баталії або суперечки. Як-не-як незадоволені пацієнти — часта практика. Причому як серед цивільних, так і шинобі.
— Рін-сан, там пацієнт вимагає, щоб його негайно виписали, але він же ще навіть стояти нормально не може, та й… — словесний потік молодої медсестри перервала Нохара.
— Добре, я поспілкуюся, яка палата? — дізнавшись потрібну інформацію дівчина попрямувала туди.
Вона не встигла вхопитися за ручку дверей, як з палати почувся гуркіт. Вирішивши не витрачати час відчинила двері. Перед нею постала вельми цікава картина. Молодий чоловік з чорним як смола волоссям, підстриженим під горщик, що стовбурчилося у різні боки, у пом’ятій лікарняній робі стояв догори ногами на одній руці, а другою рукою забезпечував собі підтримку. Рін відразу його впізнала. Гай. Її однокласник і як він себе любить назвати — Вічний суперник Какаші.
— Гай-кун, мені очікувати незабаром поповнення у вигляді Какаші? Або на це раз він тут і ні до чого?
— Какаші, мій Вічний суперник, — заголосив той, — цього разу ніякого відношення до цього не має, так мене на завданні пошарпало. І в ім’я Сили юності я буду тренуватися більше, щоб таке не повторилося, — легко змінивши позу, «дав надію» той. Тепер він сидів на краю ліжка.
— Обов’язково, але чому ти лякаєш медсестер і вимагаєш того, чого не буде. Прекрасно ж знаєш, що раніше покладеного терміну не відпущу.
— Я швидко оклигаю, Сила юності допоможе мені в цьому!
— Не сумніваюся, тільки ось припини діставати медперсонал, — загрозливим тоном сказала Рін.
— Звичайно, Рін-чан!
— У мене є трохи часу, так що розповідай як тут опинився, — розмовляти,а вже тим більше слухати його натхнені промови в дівчини не було особливого бажання, проте кому як не їй…
Вона пройшла вглиб палати, самої звичайної, стандартної. Білі стіни, що трохи віддавали блакиттю, дерев’яна підлога, два ліжка, біля дверей стояв стілець. Дівчина взяла його та підійшла ближче до вікна, вид якого виходив на внутрішній дворик. Сіла так, щоб підборіддям упиратися в спинку й жестом показала, що готова слухати. За цей час Зелений звір Конохи змінив положення тіла, аби дивитися на слухачку.
За розмовою вони й не помітили як день наблизився до полудня. Гай розповів як він відчайдушно та самовіддано бився з ворогами. Як врятував від тих мирне населення, яке вони тероризували. А також повідав про те, як отримав поранення, але швидко запевнив, що воно того варте й що він не шкодує. Нохара просто слухала, зрідка киваючи.
Іноді їй просто хочеться ось так от сидіти та не турбуватися ні про що, а з цією людиною це прекрасно виходить.
— …І тому я опинився тут, — завершив свою розповідь той, а Рін кивнула.
У кабінеті хокаґе завжди було людно. Регулярними відвідувачами були то шинобі, котрі прийшли за черговою місією, то з готовими для здачі звітами. Також постійно з’являлася буквально нізвідки, на скромну думку Хірузена, купа паперів, які вимагали негайного розгляду. Тиша — розкіш. А робота хокаґе — постійна відповідальність, як за свої рішення, так і дії. Адже голова селища відповідає за кожного, хто в ньому живе. Порядком сорока років Сарутобі займає цей пост і свій обов’язок перед селищем він виконує щодня. За ці довгі роки життя він був свідком безлічі подій, смертей, злетів, падінь і багато чого іншого. Усе це було його шляхом ніндзя і швидше за все, будь у нього така можливість, він би змінив тільки одне. Однак він занадто старий, щоб змінювати, але він може спостерігати й підтримувати починання нового покоління, захищати його, поки ті не перевершать старе.
Какаші щойно повернувся з місії з доставлення сувою до Прихованого селища. Вона пройшла успішно й тепер він поспішав здати звіт хокаґе, а потім піти знайти Рін і Наруто. Він їх кілька місяців не бачив. Хоч це й була, на перший погляд проста місія доставляння, але по дорозі команді зустрілася парочка нукенінів7.2 . У них не було хітай-ате7.3 , тому не можна було сказати до якого села ті належали. Однак вони були гідними супротивниками, їм вдалося завдати декілька серйозних ушкоджень команді у якій перебував Хатаке. Тому довелося затриматися, вони заліковували рани. Зараз команда розділилася. Одні пішли в госпіталь, інші супроводжують тих, що туди попрямував. Какаші ж послали здавати звіт. Підійшовши до резиденції, він, за звичкою, увійшов через вікно. Перед цим безсумнівно перевіривши чи не приймає кого хокаґе.
За столом з купою паперів сидів Третій. Вигляд у нього був втомлений і навіть замучений. Хоч той і сильний шинобі, найсильніший в селищі зараз, вік бере своє. Напевно, Сарутобі Хірузен — найстаріший ніндзя, якого Хатаке тільки знав, але при всьому цьому він визнавав його силу, навіть так той був гідним противником. У роті незмінна трубка, з якої зрідка виходить дим. Звичка курити для шинобі дійсно розкіш. Тільки най-най можуть собі це дозволити, адже для ніндзя одне з головних правил виживання — бути потайним. Ні зайвий запах, ні будь-які звуки, ні яскравий одяг та зовнішність не повинні видавати шинобі. Вміле маскування може стати смертельною зброєю.
Перекинувшись короткими фразами з головою селища, а також віддавши тому звіт з місії, Копіюючий ніндзя попрямував до госпіталю. По-перше, потрібно було перевірити чи дісталася туди команда, а, по-друге, відвідати Рін і дізнатися як у них справи з Наруто. Адже він відправився на завдання практично відразу після того, як дівчинка вступила в Академію шинобі, й що вже там, йому було цікаво, як вона справляється і чи не перебудовували ще академію.
Відчувши до болі знайомий вогник чакри, Какаші пішов перевірити, це ж не Наруто, так? Вона зараз має бути в академії. І чого б їй перебувати на полігоні, коли в неї заняття, якщо тільки… коли він підійшов ближче, то побачив дівчинку, що сидить спиною до дерева й вимальовує якісь візерунки. Вона не помічала нічого й нікого, була повністю зосередженою на роботі. Какаші підійшов до неї ближче та присів навпочіпки, прямо перед нею, склавши руки в замок уважно глянув на неї.
Дівчинка спочатку перелякалася і мало не перевернула все приладдя, але вчасно взяла себе в руки.
— Какаші … ні-сан … — пробурмотіла Узумакі.
— Наруто, — мало не проспівав її ім’я він, — ти що тут робиш? Адже якщо мені не зраджує пам’ять, — він приклав вказівний палець до обличчя, яке приховувала темно-синя маска, висловлюючи крайню ступінь задумливості. — То ти повинна зараз бути в академії, — вона нервово ковтнула, — однак чому ж ти тут?
Дівчинка спантеличено усміхнулася, адже й сказати нічого. Вона ж просто втекла.
— А-а-а-а, це, о-о-о… — почала необмірковано чесати потилицю вона, попутно шукаючи шляхи до відступу. Хоча ситуація безвихідна. Ніяких технік переміщення вона не знає, бігти від досвідченого джоніна — не варіант, зараз він легко наздожене, навіть не докладаючи зусиль. Це не від вчителя в академії бігати, та й там можливостей було більше, а тут. — Какаші-ні-сан, а як пройшла твоя місія? Багато ворогів переміг? А як шлях? Я сумувала. А … — перевести тему було найбільш правильним рішенням, бо, а що вона ще може зробити, у такій-то ситуації?
— Зуби заговорити хочеш? — примружився той. Гаразд, сподіватися, що це спрацює було нерозумно, але спробувати варто було ж. — Мені зараз більше цікаво чого це ти прогулюєш?
— Мені не потрібні ці уроки для куноїчі, це жахливо нудно, датебайо, — вирішивши, що чесність кращий варіант, відповіла вона. — Дівчатка квіточки збирають, поки хлопчики … а я навіть не знаю, чим вони займаються! Але точно чимось цікавіше, ніж ці ікебани, — у кінці пробурмотіла Наруто.
— Ось воно як, — сказав срібноволосий зітхаючи й сідаючи в позу лотоса навпроти неї. — Це на тебе не схоже, зазвичай ти справляєшся з труднощами, а не тікаєш від них.
— Але ці уроки — це марна трата часу! Я краще займусь чимось кориснішим ніж це.
— Наруто, Наруто, — похитав головою він, — ти не можеш пропустити весь курс. З таким ставленням академію ти не закінчиш і будеш вічно вчитися. І ніяких тобі місій! — на це вона лише пирхнула, мовляв, і без цього зможу закінчити академію, а Хатаке продовжив:
— Гаразд, сьогодні повертатися в академію уже пізно, тож пішли до Рін, вона ж зараз в госпіталі? — запитав він і піднявся, подаючи свою руку Наруто.
— Ага, — відповіла вона та почала складати приладдя. Поки не прийшов Какаші вона встигла відпрацювати малюнок, але на практиці ще не випробовувала.
Розклавши чистий сувій, дівчинка змочила пензлик в чорнила, попередньо наситивши ті чакрою. Тепер головне не помилитися, бо знову все вибухне. Хатаке з цікавістю спостерігав за процесом, невже вивчила щось нове. Пензлик торкнувся паперу й на ньому почали з’являтися кандзі «為»7.4 і «握»7.5 , вони засвітилися і закріпилися на сувої, а навколо них з’явилося коло з ієрогліфів, що визначають місткість. Тепер потрібно скласти печатку та помістити предмети в сувій, вона зробила його невеликим, бо з вагою і тим як її зменшувати Наруто ще не розібралася. Предмети успішно запечатані, а Наруто світилася від радості.
— Ого, і нічого не вибухнуло, — зауважив хлопець. Ця була своєрідна похвала й Узумакі знала це.
— А то, — відповіла дівчинка.
Як тільки вона запечатала матеріали, Какаші взяв її за руку й перемістився Шуншином до госпіталю. Це була не перша її така подорож, але все одно не дуже приємна. Хоча, в порівнянні з першою, ця була стерпною, адже минулого разу її мало не знудило. Ні, Какаші попереджав, що так буде, проте відчути було куди гірше, ніж слухати про це. Причина такої реакції те, що тіло було мало підготовленим і попри всі тренування цього було недостатньо. Їй було недобре від техніки рангу D, це було майже що соромно.
Вони опинилися прямо біля входу в лікарню. Точності виконання техніки Тілесного мерехтіння7.6 Хатаке Какаші можна було заздрити. Перед ними стояла Будівля у кілька поверхів, яка колись була пофарбована в білий, але з часом колір збляк і тепер нагадував швидше сірий, упереміш з білим. Ще було багато вікон, біля яких містилися темно-зелені віконниці. Навколо будівлі, прямо біля стін були висаджені різні рослини, це надавало місцю особливого шарму. Також увагу привертав знак госпіталю, що був біля центрального входу.
Усередині були все ті ж сірі стіни з відтінком блакиті, а нижні з трав’яним. Вони крокували дерев’яною підлогою та ловили на собі косі погляди. Медсестри — люди, які надмірно люблять інформацію. Може це передаток професії або придбана психологічна потреба, адже лікарям необхідна інформація. Постійно. Без неї вони безсилі на полі бою за життя. Хтозна-яка насправді причина такої цікавості, та й безглуздо розбиратися.
— Рін, ми до тебе, — крикнула Наруто, привертаючи увагу дівчини, що тільки що вийшла з палати.
— Наруто, Какаші, що ви тут робите? Болить щось? — занепокоїлася та.
— Ні, чого б, — відповів Хатаке. — Що робимо? До тебе прийшли або за тобою, тут як пощастить. У тебе коли закінчується зміна? — запитав він.
— Досить скоро. Ви почекайте на вулиці, я скоро звільнюся.
— Добре, — відповіла Узумакі та потягла свого супутника якомога швидше в бік виходу. Що поробиш, їй тут категорично не подобається і вона не розуміє, як оне-чан кожен день тут проводить так багато часу.
— Руку відірвеш, якщо будеш і далі так мене тягти, — поскаржився срібноволосий.
— Нічого, Рін назад тобі її пришиє. Вона ж кращий медик Конохи! — запевнила дівчинка.
— Звичайно, але ж як вона каже: краще попередити, ніж доводити.
Вони сіли на лавку, що стояла біля будівлі лікарні. Звичайну дерев’яну. Вітер грав з волоссям, а вечір швидше бажав отримати свої права. Сонце світило в обличчя і замість того, щоб ховатися, вони вирішили підставитися прямо під його промені. Наруто мимоволі усміхнулася. Какаші наслідував її приклад, нехай його безсумнівно чарівну усмішку й приховувала маска. Поруч з такою сонячною дитиною неможливо було не усміхатися, вона заряжала своїм настроєм. Рін вийшла через деякий час, що вони просиділи в тиші. Насолоджуючись компанією один одного та гарної погоди.
— Ви голодні, так? — спрогожу запитала вона.
— А як же, — дав відповідь хлопець. — Вибирайте куди підемо, хочу вас пригостити, — повідомив той.
Він розумів, що дівчина втомилася, а маленький буревійчик підпускати до плити сьогодні не хотілося.
— А з чого така щедрість? Пам’ятається мені, сьогодні немає свят, я не помиляюся, Наруто?
Вона знизала плечима, мовляв, без поняття.
— Тоді ми його влаштуємо, — сказав він. — Гаразд, якщо ви не хочете вибирати, то йдемо в Ічираку, заперечення не приймаються, — власне таких і не було.
Рамен Ічіраку це не примітний заклад, але він мав величезний попит серед жителів Конохи. Вся справа в неповторному смаку рамена, що там подають. Якщо запитати в жителя селища, де подають найсмачніший рамен, то вас неодмінно направлять сюди.
Приміщення було скромним і невеликим. Всередині стояв довгий дерев’яний стіл і декілька стільців. Власник закладу Теучі — усміхнений чоловік середніх років, з коротким сивим волоссям, одягнений у халат працівника ресторану Й шапку кухаря з кандзі «楽»7.7
— Здрастуйте, Теучі-сан, — привітав того Какаші, — нам би три порції, — сказав він і пропустив своїх супутниць.
— Звичайно, негайно зроблю, — повідомив той.
Наруто сиділа за столом між Рін і Какаші. Вона з цікавістю розглядала приміщення. Скільки разів проходила повз, але ще жодного разу не була всередині. Тут завжди був натовп відвідувачів, але не сьогодні.
Одного дощового вечора, коли одяг вимок навстіж, а в сандалях хлюпала вода, вона хотіла забігти сюди, але побоялася. У той день вона вже натрапила на незадоволених жителів і втекти їй допомогла негода. Сил на ще одну подібну операцію не залишилося. Та й вона відчула задоволений поганий настрій, що кружляв у повітрі й навіть дощ не зміг цього змити.
У закладі пахло різними спеціями, локшиною й овочами, які туди можна додати. Власник був дуже хорошою людиною, це дівчинка могла сказати як емпат. Навколо нього так і кружляла доброта, таких людей вона ще не зустрічала. Він їй дуже сподобався.
— Ваше замовлення, — повідомив Теучі й подав миски зі стравою.
Запах рамена був чудовим, незрівнянним. Здається, у Наруто з’явилося улюблене блюдо.
Усі троє взялися за їжу. І якщо Рін і Какаші їли не поспішаючи, то Узумакі наминала за дві щоки. І навіть попросила добавки, а хлопець, який пообіцяв спонсорувати обід почав переживати за те, щоб йому вистачило оплатити все це. Хто ж знав, що апетит у дівчинки непомірний. А їй же дуже-дуже сподобався рамен, це була любов з першого запаху.
— Наруто, не хочеш? — запитав Хатаке вказуючи на практично незайману тарілку, йому якось перехотілося. Здається, у неї на мить навіть очі засвітилися.
Нохара зрозуміла Какаші без слів і теж посунула свою миску ближче до Наруто. А сама, спершись на руку спостерігала як та їсть.
— Ітачі, не хочеш у раменну сходити?
— Пішли.
Шисуї навіть завмер на кілька секунд. І повернувся до друга обличчям, бо йшов попереду нього.
— Я уже й забув як звучить твій голос. Признавайся, чого це в тебе такий гарний настрій? — змовницьки усміхнувся той.
— Не знав, що тобі настільки подобається тиша, — підмітив Ітачі.
— Не знав, що ти настільки любиш розмовляти, але якщо заради мене, — він зробив акцент на останньому, — ти готовий на такі жертви, то… — договорити йому не дав поштовх в плече, мовляв, та досить тобі.
Тим часом вони дійшли до місця призначення і спостерігали цікаву картину: Наруто тримає локшину й намагається нагодувати то Копіюючого ніндзя, то одну з кращих медиків селища, зі словами «Я сама їсти не буду! Й або ви їсте, або ми тут до закриття сидіти будемо!»
— Ого, а мене погодуєш? — запитав Шисуї підійшовши ззаду. Вони з Ітачі привіталися і перекинулися парочкою слів з відвідувачами закладу. Наруто відчула їх чакру, коли вони підходили, тому не злякалася.
— Коли потренуєш, — відповіла та, а решта придушили усмішку.
— Хитро, як я і вчив, молодець, схоплюєш на льоту, — потеребив їй волосся він.
Троє друзів крокували вулицями селища. Дівчинка з червоним волоссям у світло-брунатній футболці з чорними шортами йшла весело сміючись і щось захоплено розповідала, а двоє хлопців, що були одягнені в чорні сорочки з символом клану Учіха на спині, йшли поруч. Юнаки слухали зрідка вставляючи своє слово усміхаючись. Навіть вічно похмурий Ітачі підіймав куточки губ.
— І що, зовсім ніяк?
— Ні, ікебана — це жахливо нудно, — відповіла дівчинка, хитаючи головою. — От якби ми говорили про тренування, то… — Шисуї засміявся, а Ітачі замаскував свої веселощі кашлем.
— Тоді пішли? — запитав той.
— Куди?
— Як куди? Узумакі, ти іноді таке гальмо. Тренуватися. Й Ітачі з собою візьмемо, — повідомив він.
— Справді? — перепитала Наруто. — Тоді чого ми чекаємо? — вона взяла тих за руку й потягла до найближчого полігону, доки не передумали.
Полігон номер дев’ять був вільним, тут нещодавно закінчила тренування якась із команд, що нещодавно стали генінами. Місцевість була трохи пошарпаною, але в цілому все добре. Дерев’яні манекени, для відпрацювання кидків кидальної зброї, стояли трохи віддалік і були всі в зазублинах. Поляну оточували дерева.
— Ну що? Почнемо, — сповістив Учіха, змовницьки потираючи долоні.
На дерев’яному ґанку будинку сидів хлопчик з чорними, як смола очима й такого ж кольору волоссям. Саске було прикро. Саске був розчарований. Ітачі вкотре, коли він попросив, щоб той його потренував, відмовив йому, зі словами «Наступного разу» і ткнув двома пальцями по лобові. Саске дуже любив свого старшого брата та для нього він був прикладом для наслідування, але він ненавидів деякі його рішення.
Ітачі Учіха — шинобі, що подавав величезні надії, але за всіма цими очікуваннями та перспективами стоїть хлопець, який хоче жити як йому хочеться. Він до помутніння розуму любить молодшого братика, але у нього немає часу. Він усе робить заради нього. Однак за всіма цими вчинками в того не вистачає сил проводити вільний час з Саске.
Хлопчик жонглював камінчиками. Він прочитав у сувої по керівництву з метання зброї, що це розвиває моторику рук. Звичайно, було б краще, якби він кидав безпосередньо сюрікени, але ті потрапляють не в ціль, що йому категорично не подобалося. Його брат майстер у цій справі й було б непогано, якби він показав і направив, про що Саске й попросив, але Ітачі… він би міг ще попросити батька, але ймовірність, що той погодиться дуже мала.
— Ти неправильно робиш, потрібно між пальцями їх перебирати.
— Мамо? — з подивом запитав він.
— А що тебе дивує? Я теж шинобі, але, по-моєму, ти про це забув, — трохи докірливо відповіла Мікото. Вона знала, що її старший син відмовив молодшому в тренуванні. І могла зрозуміти першого, як і другого.
Саске нічого не відповів, деякою мірою йому було соромно, адже він дійсно просто забув про це.
— Почекай мене тут, я зараз закінчу з вечерею і допоможу тобі. Візьми сюрікени й кунаї, — сказала йому та.
Полігон сім’ї Учіха, що знаходиться за будинком, був добре оснащений. Тренувальні дерев’яні манекени стояли в кутку з мішенями посередині. Майданчик був оточений кам’яною стіною, де був зображений мон клану. Під ногами відчувалася трава. Хлопчик сидів, притулившись до манекена.
Мікото знала про непросту ситуацію між її синами. Вона не була простою домогосподаркою, жінка також була ніндзя. Звичайно, вона кинула кар’єру заради сім’ї, але це не скасовує того, що вона шинобі. Вона в курсі всього, що відбувається в селищі, в клані, в сім’ї. Навичок добування інформації вона ж не розгубила. Ітачі дуже любив Саске, а той своєю чергою його. Вона могла бути спокійна за них, адже ті, безсумнівно, прийдуть один одному на допомогу, щоб не було. Але зараз старший надмірно опікує молодшого, нехай другий і думає, що його ігнорують.
— Саске, сьогодні ми з тобою відпрацюємо кидки. Мішені там, — вона вказала на круглі дерев’яні дощечки, — кунаї у тебе. Чи можемо приступати?
Він лише хмикнув на знак згоди. А жінка почала показувати як правильно прицілюватися і під яким кутом краще кидати.
Іно подобалися квіти. Ще з самого дитинства вона була ними оточена. Її мама завідувала квітковою крамницею і дівчинка все дитинство, до вступу в Академію шинобі, тільки там і проводила. За допомогою тих же чудових рослин вона познайомилася зі своєю найкращою подругою — Сакурою.
Сталося це одного сонячного дня. Птахи співали своїх пісень, а в повітрі кружляв не тільки гарний настрій, але й завзяті горобці. А насичував і розносив ці мотиви легіт, що тріпав волосся. На тлі такої чудової погоди Іно вирішила піти погуляти в поле, де зараз сезон цвітіння у самому розпалі. Там вона й зустріла дівчинку, що валялася на траві та просто дивилася на небо. Здалеку Яманака сплутала її з квіткою, пізніше виявилося, що вона була недалека від своїх припущень.
Так вони й познайомилися та стали дружити. Тепер, якщо запитати обох, хто твоя найкраща подруга, то вони обидві назвуть ім’я один одної. Вони разом вступили до Академії шинобі. Потрапили в один клас. І закохалися в одного хлопчика. Саске Учіха став яблуком розбрату між ними, сам того навіть не підозрюючи. Кожна з дівчаток поставила собі за мету завоювати цього прекрасного принца, яким той був у їхніх очах. Хай там що, але їх дружба не зійшла нанівець, як це буває.
Звичайно, у них траплялися перепалки, бувало ті не розмовляли одна з одною, показово ігноруючи. Але завжди, якщо що раптом, у разі необхідності, й Сакура й Іно допоможуть одна одній.
Сакура мала найкращі результати у класі, навіть Саске був за нею у цьому списку. Іно не вважала, що якийсь список дійсно важливий. Вчилася вона добре, теорію знала, практику непогано відпрацьовувала й гнатися за місцем у списку не збиралася. Тут вона могла зійтися на думці з Наруто. Вона була однією з останніх у цьому списку, діливши це місце з Шікамару. Вони по черзі опинялися на останніх місцях. Билися у першості за кінцеве місце.
Зараз дівчатка йшли з академії додому. Вони жили неподалік один від одної. Іно в клановому кварталі, а Сакура у звичайному двоповерховому будинку. Харуно не перебувала в якомусь надмірно відомому клані, у неї за спиною не було цілої громади людей, як у тих же Учіх, але й безклановой її теж не назвеш. Колись її клан був досить популярним7.8 , але зараз він налічував декілька людей і то, якщо й налічував, то по всьому світу. У Конохі таких було всього троє, сама дівчинка та її батьки. Останні теж були шинобі в минулому, але поживши й того, й того життя вибрали цивільне, проте прагнення дочки стати ніндзя підтримали.
— Я вдома, — повідомила дівчинка, коли закрила за собою двері й зняла взуття.
— Як справи в Академії? — нарізаючи овочі з кухні запитала Мебукі.
— Відмінно, у мене найкраща оцінка за тест, який ми сьогодні писали.
— Молодець, Сакура. А як щодо Іно? У неї що? — цікавилася світловолоса жінка.
— Теж нормально, — буркнула дівчинка.
— А Саске? — багатообіцяльно усміхаючись запитала та.
— Він тут при чому? — мимо волі червоніючи поставила питання Сакура.
— Аякже. Та й хіба мені не може бути просто цікаво? — на це питання дівчинка не збиралася відповідати, тому просто попрямувала у свою кімнату.
— Саске, — покликав того старший брат.
— Ітачі? Ти щось хотів? — поцікавився молодший.
— Ти завтра не зайнятий? У мене з’явилося вільне вікно в графіку і я міг би тобі допомогти з тренуванням.
Після того як сьогодні вони з Шисуї провели час з Наруто тренуючи ту, Ітачі весь час думав про свого молодшого брата. Адже чому він не допомагає йому? Так, він хоче, щоб той був від усього цього якнайдалі, але тим самим він робить його беззахисним. Звичайно, як старший брат він завжди буде поруч, щоб допомогти, виручити, наставити та дати пораду, але він не зможе ступати за ним крок-у-крок і стежити за тим, щоб з Саске нічого не сталося. Хлопчик повинен сам уміти за себе постояти, та й не тільки за себе, у разі гострої потреби. Він уже пішов в Академію шинобі й через декілька років стане повноправним ніндзя, буде ходити на місії та захищати селище. Сам Ітачі став тренуватися мало не з пелюшок, так чому він так сильно обмежує у цьому свого молодшого брата? Хоче захистити? Безсумнівно, але ставлячи палиці в колеса цього ніяк не досягти. Ітачі це зрозумів сьогодні і якби це банально та нерозумно не звучало, допомогла йому в цьому Наруто, однолітка Саске.
— Наруто, навіщо ти тренуєшся?
— Щоб зуміти захистити дорогих собі людей.
У той момент старшого спадкоємця ніби струмом пробило. А що, якщо й Саске хоче того ж? Чим погане бажання уберегти своїх таких людей? А він, Ітачі, сприяє рівним рахунком протилежному … тоді він і вирішив, що допоможе своєму отото в цьому прагненні. Звичайно, не постійно, але відмовляти так яро більше не буде.
— Зайнятий. Вибач, ні-сан, може іншим разом?
Якби Ітачі не був Учіхою, то напевно б стояв і в німому русі рухав ротом, не маючи сил щось відповісти. Його молодший брат, який марив тренуваннями разом з ним тільки що йому відмовив. У тій же манері, що зазвичай відмовляв тому старший. Саске ж розвернувся і пішов у свою кімнату. Так, йому дуже хотілося, щоб ні-сан його потренував, але він уже домовився з ка-чан.
Його мама була справді дивовижною, у всіх сенсах, як господиня і як шинобі, і як жінка. Так, він бажав тренуватися з Ітачі, понад усе на світі хотів, щоб він звернув на нього свою увагу, але не помічав нічого іншого навколо себе. Хоча б людей, що також можуть йому допомогти в його починаннях.
Увесь наступний день Ітачі думав, що сталося такого, що Саске відмовився від тренування. Думки відвідували найрізноманітніші, від побачення і прогулянки з кимось, хто справді настільки важливий, що відмовитися той не може, до загальної змови. Йому й справді було цікаво. Сьогодні у нього день чергування. Якраз йому поставили спостереження, тож відлучитися ніяк. Хоча чому це він хвилюється? Можна ж просто запитати в самого Саске. До слова, ось і він йде в академію та виглядає досить щасливим, навіть трохи усміхається, поки не виходить за межі рідного кварталу. За цими стінами потрібно триматися відсторонено та непохитно, так завжди говорив батько як Ітачі, так і Саске. Ще трохи поспостерігавши за ним, хлопець перемикнувся на іншу ділянку. Біля кварталу Х’юго кілька днів неспокійно.
Настрій у Саске сьогодні просто чудовий і навіть натовпи дівчаток, що слідували за ним, ніби друга тінь не затьмарили його. Та ще й погода була відмінною, теплою і сонячною, було чути спів птахів. Дійшовши до будівлі академії, хлопчик зайшов туди й почав шукати потрібний клас. У приміщенні вже було шумно, кожен був чимось зайнятий. Хтось спав, як Шікамару, Учіха відразу запримітив цього ніби непомітного, на перший погляд хлопчика, як з’ясувалося пізніше він вельми непоганий, але моторошно ледачий. Хтось шумно перемовлявся зі своїми друзями, голосно щось доводячи. Друзі. Зараз Саске відчув гостру потребу в таких людях або одній людині. У перший день відвідування академії він хотів завести знайомства, а надалі й дружбу, але практично відразу, як Третій закінчив промову їх розподілили по класах, дівчатка обступили його, бажаючи познайомитися. Сам він не був готовий до такої надмірної уваги й навіть розгубився, але знаку не подав, просто хмикнув і попрямував до потрібного класу, по дорозі слухаючи ніжні зітхання. Після цього хлопчаки дивилися на нього вовком, а дівчатка з обожнюванням, практично всі.
Може Саске й здавався відстороненим, тим хто не звертав уваги ні на кого та ні на що, але він помічав багато. Наприклад, те, що вчитель завжди спочатку пише тему однією крейдою, а якісь пояснення або записи іншою. Або те, що ніхто не любить сідати біля вікна першої парти третього ряду, через сонце, що яскраво сліпить під час занять. Результати спостережень були різними, адже й люди не схожі один на одного.
Коли вчитель увійшов у клас і вже хотів було вимовити тему сьогоднішнього уроку, голосно відчинивши двері, у приміщення влетів червоноволосий буревій. Вона спочатку від чогось мимоволі зіщулилася, ніби намагалася щось відкинути, але швидко стрепехнулася і яскраво усміхнулася:
— Вибачте за запізнення, я по дорозі зустріла кішку й ось вона, — трохи захекавшись говорила вона, але продовжити їй не дав сенсей:
— Узумакі. Мені не цікава причина. Залишишся після уроків, — голосно та чітко вимовив він. — А зараз сідай на вільне місце.
Їй дісталося те саме, біля вікна. Видихнувши, вона попрямувала прямо до нього.
Наруто. Вона була своєрідною, дуже енергійною і живою, не в тому сенсі, що інші були мертвими, а в тому, що її енергію ніби можна було побачити. Узумакі була його другом…? Декілька тижнів тому вони, здається, такими стали, коли вона запропонувала дружити та подала руку, а він погодився. Насправді йому самому шалено хотілося з нею дружити, але підійти й так просто, без нічого та нікого, познайомитися і запропонувати дружбу не дозволяла гордість, він же Учіха. Гаразд, вони це зробили, але що далі? Що роблять друзі? Він не знав, а запитати не дозволяла все та ж гордість, тому їх спілкування обмежувалося рідкісними, малопомітними кивками й усмішкою з боку дівчинки. З академії додому Саске повертався один і заходити кудись не було бажання, Ітачі був на місії, тому забирати його той не міг. Та й хлопчик цілком в змозі дійти сам, йому просто було приємна така увага з боку старшого. А за межі кварталу нікуди й не виходив, за винятком відвідувань занять. Спілкуватися не було часу або вся справа в бажанні, збентеженні або незручності.
Наприкінці лекції про отрути та спектр дій деяких з них, Дайкоку-сан оголосив, що сьогодні в них день практики. Вони будуть практикуватися у киданні сюрікенів, а через кілька занять складати нормативи.
Відсидівши ще кілька занять, дітей повели на полігон при навчальному закладі. Місце було обтягнуте парканом та металевою сіткою навколо, в одному кінці росло дерево, під яким можна було посидіти, присівши на зелену траву і сховатися від сонця. У правому куті від сітки стояла стіна. Мабуть, хтось із вчителів звів її своїм елементом стихії Землі. На ній були розміщені мішені з білою основою і чорним колом посередині. Клас розглядав місцевість, деякі уявляли як будуть кидати зброю і відразу ж потрапляти точно в ціль, докладаючи мінімум зусиль. А інші ж просто хотіли не схибити. Практично кожен, хто тут стояв уже мав досвід у такому занятті, як-не-як вони живуть у світі ніндзя. Тут на людину, яка жодного разу не тримала в руках зброю подивляться щонайменше дивно.
— Зараз вам усім роздадуть сюрікени, але попрошу не поспішати ними користуватися. Ви можете почати тільки після того, як я вам продемонструю техніку кидка, — повідомив учитель й обвів суворим поглядом учнів.
Останні оглядали метальну зброю і в пів вуха слухали настанови, але начебто ніхто бешкетувати не збирався, Дайкоку цього вистачило.
Діти стали в ряд збоку від мішеней, на відстані приблизно п’ять-шість метрів, так вони могли побачити техніку кидка та й не потрапити під удар у разі чого. Дайкоку розташував праву ногу перед лівою. Ноги поставив на ширині плечей. Міцно затиснув зірку між великим і зігнутим вказівним пальцями. Сконцентрувався на точці мішені в яку планував потрапити. Трішки підвів руку з сюрікеном у сторону, одночасно згинаючи зап’ястя всередину. Одним рухом перенесіть вагу на передню ногу й різко викинув зап’ястя у бік цілі.
— Зброю потрібно відпустити точно в той момент, коли ваша рука повністю випрямиться і стане паралельна землі. Ви повинні вказувати своєю рукою точно на точку в яку цілитеся.
Виконавши всі потрібні операції, він кинув зірку. Зброя потрапила в межу чорної мішені, схиляючись трохи правіше.
— Тепер по черзі будете пробувати. Список я, на жаль, не взяв, лише листи, щоб записати ваші попередні успіхи, тому самі визначте хто з вас перший і так далі.
Учні почали активно сперечатися хто буде цим найпершим, але ні до якого результату це не привело. Більшість дівчаток хотіли, щоб першим був Саске-кун, аргументуючи це тим який він крутий і все в цьому дусі. А кожен з хлопчаків хотів сам бути таким, щоб показати який, кожен з них здібним, навіть якщо й кидати вони будуть вперше в житті. Учитель помітивши, що ні до чого це не призвело, вирішив сам призначити.
— Тихіше, я зрозумів, що кожен з вас бажає виділитися, але ви так і не вирішили. І тому першою буде Узумакі, вона сьогодні запізнилася і чому б їй не показати свої вміння.
Наруто, до якої й зверталися, стояла й засинала. Вчора до самого вечора Шисуї тренував її кидки, тому вона неабияк втомилася, та так, що навіть проспала й мало не запізнилася на перший урок. Вона стояла та хмурилася, бажаючи, щоб цей день швидше скінчився і не відразу зрозуміла, що звертаються до неї, поки гучний вигук з глибин підсвідомості змусив мало не підстрибнути:
— Узумакі, перестань спати! Покажи, що вмієш.
— Показати, що вмію? Гаразд.
Вона вийшла вперед минаючи дітей, що стояли перед нею, підійшла ближче до місця, де стояв учитель, яке він уже встиг відзначити намальованим на землі хрестиком.
— Якщо готова, то зобрази, що вмієш.
Наруто безумовно все це не подобалося. По-перше, її відірвали від сну, в неї майже вийшло спати стоячи, а, по-друге, якщо всім присутнім тут, так хочеться подивитися на шоу, то як вона може відмовити собі у веселощах.
Дівчинка придивлялася як би краще кинути, щоб зірка не вилетіла за межі полігону й нікого не покалічила. Зі сторони це виглядало так, ніби вона вперше тримає у руках щось подібне й поняття не має як цим користуватися. Дайкоку вже було вирішив, що вона й не кине, як раптом та просто викинула сюрікени. Усе сталося настільки швидко, що вчитель навіть не зрозумів, як кинутий незрозуміло куди сюрікен зумів пролетіти над його вухом і порізати його хітай-ате та залишити подряпину на металевій основі. Зброя ж спочатку відрикошетила від металевого стовпа, до якого була прикріплена сітка й полетіла в небезпечній близькості від Дайкоку.
Клас залився сміхом, мовляв, ця Узумакі навіть кинути сюрікени ствердно не може. Вона ж, усміхнувшись вчителю, що ще не відійшов від шоку, поспішила піти, по дорозі давши п’ять Шино, вони сьогодні ще не віталися. Оскільки дівчинка на всіх уроках і перервах просто спала.
Саске про себе зазначив, що кидки не були безладними.
— Ти ж можеш потрапити в ціль, навіщо цей цирк? — цікавився Курама.
— Може й так, коли будемо складати нормативи, то може й потраплю — хтозна. А до того часу мені більше ніхто зброю в руки не дасть.
— Узу-ма-кі, — по складах вимовив її прізвище Фунено. — Завдання полягало в тому, щоб потрапити в ціль, а не кидатися сюрікенами незрозуміло куди!
— О, ну так би й сказали, — обурення на обличчі Дайкоку могла прочитати навіть людина з обмеженнями зору. — А то покажи, що вмієш. Я і показала, — розвела руками вона, мовляв, у чому проблема.
— Безнадійна, — пробурмотів він, перш ніж голосно оголосити прізвище наступного страждальця, як охрестила його Наруто.
Їй самій просто було весело, навіть перехотілося спати. Вона підійшла до Шино й попросила, щоб той позичив їй свій сюрікен, так він і зробив. Потім до Шікамару, що, стоячи просто спав, притулившись до масивного Чоджі, який служив тому опорою. Вирішивши не турбувати його сон, вона попросила Акімічі ненадовго дати їй свою метальну зброю. Той пом’явся, але вирішивши, що в цьому нічого такого, віддав їй зірку, Наруто усміхнулася та пообіцяла, що зараз поверне.
Сюрікени в її руках дзвякнули. Узумакі кинула зброю у різні боки, таким чином, що ті по дорозі зіткнулися між собою з характерним звуком. Одна з зірок потрапила прямо в знак селища, що був висічений на стіні, а друга біля лівого вуха вчителя, що якраз витягував раніше кинуті сюрікени в мішень.
— Упс, — сказала Наруто й залилася реготом, який підтримали інші. Адже такого злого й збентеженого виразу на обличчі сенсея не бачив ще ніхто.
— Узумакі! — з усією злістю в голосі, на яку тільки був здатний, рикнув Фунено.
— Дайкоку-сенсей…
— Мовчати, — перервав її той. — Значить так, це твоя не перша витівка й мені це вже набридло. Якщо тебе не навчили як себе вести, то думаю у поліції Конохи тобі детально розкажуть як правильно, нехай вони тобою займаються7.9 . Усі твої витівки тобі вийдуть боком, коли вони зацікавляться твоєю особистою справою. Я до останнього не хотів цього робити, але ти не залишаєш вибору, за всіма законами селища таке покарання буде для тебе найбільш прийнятним.
Наруто насупилася. Це дійсно може стати проблемою. Нехай вона й була дитиною, але життя змусило швидко подорослішати й що таке інтерес до твоєї особистості вона знала.
— Ти дійсно догралася, але це хоч було ефектно, — висловив свою думку Лис.
— Дійсно, — повторила за тим дівчинка.
— А академію мені можна буде відвідувати? — запитала Узумакі.
— Що за питання? Якщо ти її не будеш відвідувати, то покарання буде ще гіршим.
— Тоді це дійсно покарання, — прорекла Наруто, розчаровано усміхнувшись, але через кілька секунд стрепехнулася і побігла в бік виходу, як здалося Фунено. Насправді повернула метальну зброю своїм власникам зі словами:
— Тримай, як обіцяла.
На подив Наруто Дайкоку-сенсей був серйозний і справді привів її в поліційну дільницю. Туди, де вона досить часта гостя. Поки він підійшов до адміністрації, вона розглядала дошку на стіні, нові оголошень за час її останнього візиту не з’явилися. Все ті ж повідомлення й інформація, навіть якось нудно.
— Тобі обов’язково постійно контактувати з цими Учіхами? — невдоволено озвався Девятихвостий.
— Я не винна, що їх так багато працює в поліції Конохи, — пирхнула дівчинка.
— Але ти можеш просто не робити так, щоб тебе сюди за шкірку тягли.
— Проси щось реальніше.
Поки Узумакі перепиралася зі своїм рудим другом, Дайкоку залагодив адміністративні питання з приводу її особистості й ту покликали до адміністрації. Там її поінформували, що якщо вона продовжить у тому ж дусі, то їй світить до кінця своїх днів відпрацьовувати покарання у вигляді громадських робіт. Така перспектива зовсім не потішила як саму Наруто, так і її майбутніх наглядачів.
У ділянці теж були свої негласні правила й одне з них звучало так: «… якщо тебе поставили наглядачем за Узумакі Наруто, то ти або сильно завинив або в немилості в начальства. Адже така легка робота, як нагляд з покарань була однією з найлегших, якщо тільки відпрацьовує не вона».
— Ех, ну й що сьогодні потрібно прибрати? — голосно поцікавилася дівчинка.
— Наруто, Наруто, якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, то незабаром всю Коноху позбавиш від сміття, — сказав чоловік, що сидів за столом адміністрації, він досить добре знав цю дитину.
— Хто, як не я, — хмикнула вона.
— Дайкоку-сан, ви можете бути вільні, далі вона наша турбота, — повідомив черговий. Той кивнув і щось пробурмотів на кшталт прощання та покинув будівлю. — А ти, — поглядом темно-карих очей він окинув стоїть перед ним, — сідай туди, — той вказав на дерев’яні лави біля стіни. — Зараз прийде той, хто наглядатиме за тобою.
Узумакі пішла туди, куди їй сказали. Сидіти та чекати було одним з найбільш нудних занять, але діватися нікуди, бігти пізно. Тим, хто сьогодні за нею буде доглядати виявився Тайко. Побачивши його Наруто усміхнулася і помахала рукою, той всім своїм виглядом показував приреченість, треба ж було так дати маху.
— Знову ти? — подумки він навіть завив, а ті, хто звернули увагу на вигук подумки тому поспівчували.
— Це доля, — радіючи відповіла дівчинка. — Ну й де сьогодні будемо прибирати?
— Не будемо, а будеш, а де нехай буде сюрпризом, тобі сподобається, — сказав той, і рукою вказав слідувати за ним.
Місцем, де вона сьогодні відпрацьовує покарання виявилася річка, що пролягає недалеко від кварталу Інузука. Це була вільна територія, непідконтрольна жодному з кланів, тому догляд за нею був на обліку селища. Тут було досить красиво. Скрізь росли дерева, навколо була галявина, де виднілися квіти, сама місцевість переливалася різними кольорами з палітри колірної гами. Картину псувало лише сміття, що забруднювало прозору воду.
Залишити все як є було б злочином проти природи, вирішила Наруто. Єдина проблема полягала в тому, що сміття було на березі й посеред річки і якщо з першим вона впорається, то ось з другим можуть виникнути труднощі. Вона досі не вміє плавати й померти потонувши для ніндзя, нехай і майбутнього, було б величезною ганьбою.
— Оскільки академію ти ще не закінчила, й з такими успіхами нескоро це зробиш, всю територію прибирати не тобі, але чверть твоя, — повідомив Учіха. Це ще як врадувало дівчинку, адже в річку лізти й не доведеться. Раніше вона хотіла створити тіньових клонів, щоб було швидше, але зараз у її інтересах цього не робити.
Узумакі провозилася з прибиранням до вечора. Берег і територія поруч були прибрані. Сонце сідало за горизонт і забарвлювало своїми вечірніми променями хмари в криваво-червоний колір. Наруто відкинула назад трохи розпатлану косу й примруживши очі, подивилася на захід. Було красиво. Дуже. Що й казати. Було чутно цвіркунів і шум води в якій відбивалася вечірня зоря. Вона подивилася на гору пакети зі сміттям, потрібно було це донести до смітника, але вона знає хто цим займеться.
— Гей, Тайко-кун, — почала Наруто, — потрібно віднести ці пакети. Сама я не впораюся, так що допомагай.
— Само собою.
До того часу як вона повернулася додому настав вечір. Рін уже повернулася з роботи та чекала Наруто. Вона знала, що та десь або гуляє або тренується і скоро повинна повернутися. Узумакі була дуже самостійною дитиною і якби вони з Какаші не взяли ту під свою опіку, то вона б цілком собі впоралася сама. Напевно було б складно, але та змогла б, проте жодна дитина не заслужила все тягнути на своїх плечах самостійно, всім потрібна підтримка, особливо дітям.
— Ти де так довго сьогодні? — запитала Нохара, відриваючись від сувою, який читала й подивилася на Наруто. Волосся, що раніше були заплетене в акуратну косу розпатлане, а одяг місцями брудний, але попри все це дівчинка усміхалася.
— З Тайко була, — відповіла та, Рін знала, що це означає.
— Що знову накоїла?
— Нічого такого, просто Дайкоку-сан не оцінив мої кидки, — хмикнула Узумакі. Брюнетка похитала головою, вона більш ніж була впевнена, що ці «кидки» не були нешкідливими.
— Їсти хочеш?
— Ніт, я втомилася, спати хочу, — позіхнула дівчинка.
— На добраніч, — почула Наруто по дорозі в кімнату й відповіла взаємністю.
— Сьогодні складаємо нормативи, — повідомив учитель і обвів поглядом клас, зупинившись на Наруто. Він очікував якогось підступу від тієї. — Я буду викликати по черзі у вільному порядку, ваше завдання потрапити в ціль, у вас є три спроби, — він подивився на папір, де були написані прізвища. — Першим буде Учіха Саске.
Дівчата кричали, своїми криками підтримуючи свого ідола. Той від такої уваги лише насупився. Переклавши два сюрікени в ліву руку, він затиснув третій великим і вказівним пальцями.
Зосередивши увагу на центрі мішені, Саске підніс руку із зіркою в сторону, одночасно згинаючи зап’ястя всередину. Одним рухом переніс вагу на передню ногу та різко кинув сюрікен. Так повторив ще двічі. Два потрапили точно в ціль, ще один трохи віддалік від інших, але все одно в зону мішені. Оцінка була десять з десяти.
Наступною була Іно Яманака, вона трохи неправильно виконала техніку, тому отримала оцінку сім. Досить непоганий результат.
Нара Шікамару не був зацікавлений ні в чому, крім сну, а тому навіть не намагався потрапити, тому результат був шість з десяти. Двома зірками він ледве потрапив в зону за чорною мішенню, а третій ледь знаходився в білій.
Шино Абураме показав чудову влучність, а тому його бал був дев’ять. Техніка останнього кидка підвела.
Сакура Харуно, як найкраща в теорії, отримала свою заслужену вісімку.
Кіба Інузука здебільшого лише хвалився і говорив, що якісь кидки — це дитячі забави. І чому ж тоді в такому випадку, той отримав п’ять з десяти так і залишиться загадкою.
Хінату Х’юґо навчали мистецтва ніндзя мало не з пелюшок, як-не-як вона член головної гілки клана (такий поділ є особливістю клану Х’юґа) Тому кинула вона на вісім з десяти.
Чоджі Акімічі зараз був зацікавлений тільки в їжі, й тому така річ як потрапляння сюрікеном у ціль його мало цікавила. Тому й результат був відповідним — п’ять з десяти.
Після всіх настала черга Наруто. Її навмисно викликали останньою. Взявши в руки метальну зброю, вона покрутила її в руках, а Фунено напружився. Складалося враження, що вона абсолютно не знає як з тим поводитися. Прикусивши ліву щоку зсередини й трохи надувши губи, вона подивилася то на мішень, то на сюрікени. Переклавши дві зірки в праву руку, Наруто вдарила тими між собою.
— Годі гратися, ти зараз доведеш цього людця до інфаркту, — відгукнувся Курама. — І хоч мені абсолютно все одно на нього, але зайву годину проводити в компанії Учіх за твоєї ласки я не збираюся. — І хоч в поліції Конохи працювали не тільки Учіхи, Дев’ятихвостий наполегливо продовжував говорити, що це місце збору тільки цих придуркуватих.
На перший погляд, дівчинка просто викинула зірки, без особливої техніки, не таку, яку використовував той же Учіха. Але це було не так, в академії вчили стандартної техніки кидків, яка в неї не виходила, це відразу ж зазначив Шісуї. А тому навчив інший, не зовсім «правильної», але як виявилося ефективній. Сюрікени полетіли прямо в мішень, на превеликий подив Дайкоку. Усі три потрапили точно в ціль. Клас ахнув. Ніхто не очікував від тієї, що вона зможе взагалі куди-небудь потрапити, а тут точно в мішень. Наруто зімкнула руки в замочок і виставила перед собою. Ще б вона не потрапила, Шісуї їй влаштував би пекло на Землі, адже він її вчив і зганьбити того вона не має права. Знали б її однокласники як довго вона відпрацьовувала ці кидки та як довго нічого не виходило. Але ніхто їм про це розповідати не збирається.
Наруто хляпнула в долоні, тим самим руйнуючи тишу, що утворилася після її попадання.
— О, відмерли, а то я подумала, що ненавмисно використала техніку Зупинки часу й залишилася єдина, хто може рухатися. Я рада, що це не так, адже попри все без вас було б нудно, — прокоментувала вона, усміхаючись, але лише одиниці помітили в її словах подвійне дно.
— Кхм, десять з десяти, Узумакі, — стримано повідомив учитель, хоч такі кидки заслуговують більшої оцінки. І десь він їх уже бачив…
— Круто, — відповіла вона. — Сьогодні більше занять не буде?
— Вірно, — дав відповідь злегка збентежений таким питанням Фунено.
— Тоді до завтра, — махнула та рукою і попрямувала в бік виходу з майданчика.
Саске був здивований. Ні, навіть шокований тим, як Наруто кинула сюрікени. Він ще, коли в них була практика помітив, що вона не просто так кинула метальну зброю. У неї спочатку не було мети потрапити в мішень, швидше повеселитися. У нього самого вийшло не так добре, третій кидок підвів, проте він потрапив у зону чорного поля. Він водночас був радий за Наруто й розчарований у собі, адже він не найкращий. І нехай в Узумакі одна з найгірших успішностей, це ніяк не показує її реальних можливостей. А судячи з усього може вона багато чого. У голові прослизнула думка про те, що Наруто його головна суперниця у силі й та здавалася йому наскільки правильною, що він навіть не намагався її спростувати.
Звичайно, у його класі було повно здібних ніндзя і Саске цього не заперечував, але вона в його очах варта куди більшої уваги, ніж усі вони. Він подумав про те, що ж йому відомо про Наруто й прийшов до висновку, що практично нічого. Вперше він її побачив декілька років тому, коли Ітачі привів її у їх будинок, щоб познайомити батьків зі своїм другом. Тоді Саске було дуже прикро, що його ні-сан проводить час з якимось дівчиськом, яка до того ж була занадто прямолінійною і життєрадісною. Усе в ній було занадто, але вона чимось привернула увагу Ітачі, а той надмірно добре розбирався у людях, щоб водити дружбу з ким попало. Потім він ще декілька разів бачив цю дівчинку, але вони не віталися чи навіть перетиналися поглядами. Відтак вони в один рік вступили до Академії шинобі, були розподілені в один клас. Йому було відомо, що вона була сиротою, хоча він кілька разів помічав її в компанії якоїсь брюнетки, але вони навряд чи були родичами, занадто різні.
Наруто хотіла дружити з усіма в класі, але практично ніхто, крім мовчазного Шино, з яким та й так вже була знайома та вічно сонного Шікамару не хотів з нею навіть розмовляти. Учіха й справді не розумів, чим викликана така неприязнь, Узумакі була цікавою особистістю, чого тільки варті її витівки. Але занадто гучні шепітки, що були їй адресовані під час довгих перерв або після занять, коли вона гойдалася на гойдалках, зовсім не набагато прояснювали ситуацію. Демон і монстр були найпопулярнішими, але зовсім необґрунтованими. Чому, звідки це пішло і як з’явилося — на ці питання йому ніхто не збирався давати відповіді.
Коли одного разу він зустрів Наруто після академії під час її прогулянки з Шино й коли та попрямувала до них з Ітачі й Шісуї, то якоюсь мірою він навіть зрадів. Йому справді хотілося з нею подружиться і він навіть трохи заздрив своєму братові та кузену, які так просто з нею спілкуються. Тоді вона запропонувала йому дружбу, чим навіть збентежила й Саске був би дурнем, якби не потиснув її руку у відповідь.
За всіма роздумами він навіть не помітив, як дійшов спочатку до рідного кварталу, а потім і додому. Там виявився переполох, що було дуже дивно. Відкривши седзі (традиційні японські двері), він роззувся і поспішив до джерела шуму — вітальню, яка була поділена на дві частини, перша виконувала свою звичну всім функцію, а друга ж була щось на подобі додаткової гостьової та кімнати відпочинку. Тут він і застав досить незвичну картину…
Інтуїція ще не підводила Наруто й зараз вона кричала, що щось не так. Відбувається щось дуже погане. Проігнорувавши те, що сьогодні в неї відпрацювання та за прогул її по голові не погладять, пішла туди, де відчувала згущення злої аури й це не передвіщало нічого хорошого. Джерелом злісних емоцій виявилася та частина селища, де вона була не так вже й часто. Та була якоюсь приглушеною, неповноцінною у плані емоцій і це напружувало Узумакі. Наче емоції були приховані або запечатані, що категорично їй не подобалося.
Вона відчула чакру Шисуї. І майже відразу усвідомила, що у нього не все добре. Він ледве стояв, притримуючи ліву руку в яку, скоріше за все, був поранений. Дивна людина, що була обмотана бинтами не викликала ніякої довіри. Вони з Учіхою билися і не просто, а на смерть. Від усвідомлення дівчинка мало не ахнула, але вчасно закрила рот рукою, щоб не видати своєї присутності. Потрібно терміново придумати як допомогти Шисуї. Ця людина, була їй не суперником, принаймні зараз, вона ні за яких можливих обставин, при нинішньому рівні сили не змогла б його перемогти та навіть затримати. Від розуміння власної безпорадності хотілося лізти на стіну, але вона не може собі цього дозволити. Вона повинна допомогти.
Людина в бинтах стала стрімко наближатися до Учіхи і явно не з благими намірами. Не встигнувши допуття подумати, Наруто кинулася туди, проігнорувавши крик зупиниться з глибин своєї підсвідомості. І коли той практично дотягнувся до обличчя Шисуї, мабуть, щоб забрати його ліве око, вона завдала удар ногою прямо по його руці.
— Маленька погань, — виплюнув той, кому дівчинка завадила здійснити задумане.
Узумакі застигла в німому жаху, поблизу вона повною мірою зрозуміла й відчула наскільки небезпечним був той, хто стояв перед нею. Усе його обличчя було всіяне зморшками, а на підборідді був величезний шрам у вигляді хреста. Весь він був перемотаний бинтами та мав тільки одне відкрите око, друге було поховане під мотками білої тканини. Бувалий ніндзя рвано дихав, але не так часто й важко, як Шисуї. Останній же просто завмер від шоку, тільки Наруто тут не вистачало. З її появою ситуація не покращилася, а скоріше навпаки, адже тепер під загрозою було її життя. Хлопець розгубився. Чакри у нього практично не залишилося і захистити її у нього навряд чи вийде, але спробувати мінімізувати збиток і врятувати їй життя може й вийде.
Його противник не став зволікати і зробив спробу усунути відразу двох. Наруто в пів оберту розвернулася до Учіхи й усміхнулася, складаючи печатки.
— Каге Буншин но джицу! — крикнула вона, після чого на галявині з’явилася неміряна кількість її клонів. Нападник навіть сповільнився, дивуючись такій зміні подій. Клони, що стояли найближче до нього кинулися в бій, але це було ніщо для противника такої сили як він. Копії, що стояли за першими, застосували хенґе Шисуї. Справжній хмикнув на таку винахідливість, а Узумакі звернулася до нього:
— Шисуї, можеш застосувати Шуншин?
— Не впевнений, але у нас немає вибору, — відповів він. До приходу Наруто він був готовий померти, але сама її присутність змушує боротися. Він взяв ту за руку, готуючись застосувати техніку. Вони лише змогли опинитися на досить недалекій відстані.
Тим часом решту клонів ворог знищив Катоном: Великою вогненною кулею. І помітивши, що хлопчисько з дівчиськом відступали, швидко перемістився до них. У цей момент сталося відразу кілька несподіванок: зі спини Наруто стало з’являтися померанцеве, близьке до червоного світіння, яке формувалося у ланцюги, що кинулися на людину в бинтах, огорнули його та знерухомили, а також з’явився Ітачі.
Ланцюги висмоктували чакру й старійшина бачив такі лише один раз, у людини, що була мертвою і ніколи не припускав, що випробує їх на собі.
Що це було Узумакі не знала, але це спрацювало, хоч довго так триматися вона не змогла. У момент, коли техніка трохи ослабла ворог застосував техніку Підміни й справедливо вирішивши, що з ще одним генієм клану Учіха він не впорається, поспішив піти.
Наруто ахнула й ледве втрималася на ногах. Це відняло в неї дуже багато сил, але зараз існувала ще одна проблема, яку терміново потрібно вирішити.
— Ітачі, з Шисуї не все добре, йому потрібно допомогти. Терміново потрібен ір’єнін, у нього мало чакри й швидше за все пошкоджені внутрішні органи, — сказала Наруто, подумки відзначаючи, що лекції Рін не пройшли даремно й перевела погляд на нього. Той якраз не дав впасти Шисуї, що втратив свідомість.
Він кивнув, подумки картаючи себе за те, що не прийшов раніше. Може тоді б ці двоє не так постраждали. Шисуї запевняв його, що впорається і це проста зустріч, хоч і не дуже довіряв Шимурі, тому попросив не ходити за ним. Однак Ітачі б не пробачив собі, якби його послухав і зробив як той сказав. Він прийшов якраз на той час, який Шисуї згадував у їхній розмові, проте цього Учіху не просто так називали генієм.
Він підхопив Шисуї й взяв за руку вимотану Наруто, перемістивши в місце, де точно зможуть допомогти його кузену, при цьому задаючи мінімум питань: до себе додому.
Опинившись біля входу в будинок, він відкрив двері, підтримуючи свого друга за талію і перемістивши його руку собі на шию. Їх зустріла стурбована Мікото й без зайвих питань допомогла синові перенести Шисуї до другої частини гостьової кімнати.
— Судячи з того, що я бачу, тут потрібен ір’єнін і якомога скоріше. Одні ми не впораємося з такими ранами самостійно. Ітачі, наш клановий зараз на завданні й має повернуться не раніше, ніж післязавтра. Потрібна людина, що вже працював з шарінганом і той, кому можна довіряти, адже як я розумію ви не хочете, щоб хтось дізнався про те, що трапилося, — одним з базових навичок ніндзя має бути розважливість і вміння приймати швидкі рішення. Мікото була не тільки хорошою матір’ю, але й талановитим ніндзя.
— Я знаю, хто допоможе! Я швидко, датебайо, — вигукнула стривожена Наруто й вибігла з маєтку.
— Доки вона прийде нам необхідно зупинити хоча б кров. Ітачі, ти ж вивчав медичні джицу, допомагай підтримувати життєдіяльність.
Через кілька хвилин з’явилася захекана Наруто з Нохарою за руку. Вона коротко пояснила Рін, що сталося і чому їй потрібно допомогти. Дівчина майже нічого не зрозуміла з того гучного бурмотіння, але слів про те, що терміново потрібна її допомога вистачило, щоб ненадовго відлучилася з нічної зміни.
Побачивши, кому потрібна допомога, Нохара зрозуміла чому це так важливо для Наруто. Кивком привітавши дружину голови клану Учіха та його старшого сина, вона почала лікування Шісуї. Він не раз допомагав її імото, та й взагалі вони з тією, як і з Ітачі, були друзями, відмовляти дівчина й не збиралася. До того ж як ніндзя-медика — це її обов’язок, допомагати шинобі селища.
— У нього були пошкоджені кілька життєво важливих органів і шарінгану завдано значної шкоди, не можу сказати чому, це потрібно питати безпосередньо в Шисуї-куна. І тому йому потрібен постільний режим і декілька днів утриматися від використання кланового доджицу, — дала настанови Нохара, закінчуючи лікування.
— Звичайно, я за цим простежу. Наш клан вам дуже вдячний Рін-сан, — відповіла Мікото.
— Не варто. Мені пора йти. Наруто, не засиджуйся довго, — сказала та й попрощавшись пішла. Залишати пост надовго не можна.
— Оне-чан нікому не скаже, — запевнила дівчинка.
— Наруто, ти ж, — не встиг він договорити, як Узумакі звалилася від втоми, — теж втомилася.
— Ітачі, віднеси її у вільну кімнату, — попросила жінка. — А потім поясниш, що у вас сталося.
Переступивши поріг свого будинку Саске, побачив Шисуї, що лежав весь у бинтах й Ітачі, який підхоплює Наруто, а та, здається, спить.
— Ти сьогодні пізно, щось сталося? — запитала його ка-чан.
— Ні, просто вирішив прогулятися. А у вас? — поставив резонне питання хлопчик.
— Все добре, уже все добре, — відповів Ітачі подивившись на дівчинку, а потім і на Шисуї.
— Не смій більше так робити! Дурень! А якби ти там загинув? Як ти міг вчинити так нерозважливо? — читала нотації Учіхі Наруто.
— Тихіше ти, мені ж спокій потрібен, пам’ятаєш? — усміхаючись відповів той. — І невже ти так злякалася за мене?
— Звичайно, ще як! — дала відповідь дівчинка не подумавши й швидко відвернулася від нього.
— Наруто, Наруто, — піднімаючись на ліктях і намагаючись не морщитися від болю говорив Шисуї, — все добре й спасибі тобі. За все.
— Більше так не роби, — витираючи сльозу, сказала вона.
— Нічого не обіцяю…
— Шисуї!
— Все, все, не гнівайся.
Примітки авторки: Нудні розділи закінчилися, далі буде веселіше. Хоча я не проти почитати відгуки й про них:) А то що ж, пишу я, та я, нумо мінятися ролями! До речі, як ідея з фуїнджицу?
- 7.1Мистецтво складання з квітів, рослин, гілок букетів, художні композиції за правилами, що виникли в Японії.
- 7.2Шинобі, що відреклися від свого селища.
- 7.3Налобна пов’язка з металевою вставкою.
- 7.4Перекладається як «робити».
- 7.5Перекладається як «хватка».
- 7.6Теж саме, що й Шуншин.
- 7.7Перекладається як «Ічіраку».
- 7.8Так, а що?)
- 7.9В окремих випадку заклад, що навчає сироту, що фактично знаходиться під опікою держави, може звернутися до відповідних органів. Я вирішила додати трохи законів в цей світ, просто спостерігайте, що з цього вийде. Додати закони у світ ніндзя, які живуть за законами вбий і все таке це треба бути генієм.