Хейд

За довге життя, Хейд багато разів наступала на одні й ті самі граблі. Не те що їй було за це соромно, ну з ким не буває, га? Але тепер ця думка здавалась їй тупою, надзвичайно тупою. Так, що хотілось виривати на собі волосся та втекти у лабораторію й не висовуватись пару днів. Дівчина зіщулилась й нахилила голову.

— …Ґулльвейг, ти мене чуєш? — сердитий голос Одіна ехо пройшовся по, майже пустій, тронній залі. Від цього їй ще дужче кортіло втекти кудись, лише якомога далі звідси.

Хейд вже не хотілось вкотре виправити його, аби він запам’ятав що її тепер звуть Хейд. Коліна тряслись від пронизливого, всюдисущого погляду Одіна. Раптом захотілось випити єлю.

Піднявши голову до тітоньки Фрігги, в пошуках підтримки, Хейд одразу ж її опустила. Мовчазний погляд, повний розчарування, бив сильніше ніж строгі слова Всебатька.

Облизнувши губи, Хейд заламала пальці й глибоко видихнула.Зізнаватись у своїй вині давалось нелегко. Було б легше якби тут був Тор, але він був десь на Мідгарді. Дівчина подумки посміхнулась, і що він знайшов на цій нерозвиненій планеті такого надзвичайного?

— В цього соколиного пера аномальні магічні нитки. — твердо промовила вона, зібравшись зі силами. Виправивши плечі, Хейд продовжила. — Залишити його пилитись там, у вашому Сховищі, ще на пару сотень тисячоліть було б просто несусвітньою тупістю, ви хоч уявляєте, що саме може критись у цьому артефакті? Певна, що ні. Вам же це все потрібно лише для вдоволення власного… — дівчина різко замовкнула. Одінове лице було настільки роздратованим, що в неї знову почали трястись коліна.

Запала тягуча тиша. Хейд сковтнула в’язку слину й розглядала свої руки, аби відірватися від тривожного почуття, що сковувало її. Невеликі шрами від опіків, синяки, дивні червоні лінії – результати її необережності під час експериментів. Хейд любила їх розглядати, сама не розуміла чому. Від думок її перервав сухий голос Одіна:

— Твоє хамство переходить усі межі, Ґулльвейг. Від нині тебе буде вигнано з Асгарду на не фіксований термін. Це покарання за всі твої витівки.

Хейд нервово усміхнулась:

— Ви це не серйозно.

Фрігга заперечно похитала головою. Дівчина з недовірою подивилась на неї. «Не може бути…Вона навіть не намагається попросити Одіна ще раз подумати. Вона…»

— Ви не можете вигнати мене з мого ж дому. В мене тут все! Моя лабораторія, книги…Де зрештою я буду жити!? — викрикнула Хейд, дивлячись то на Одіна, то на Фрігг.

— Тобі потрібно стати самостійною, Хейд. Ти занадто інфантильна. Мені потрібно перерахувати, скільки разів інші асградці опинялись у небезпеці, через тебе? — вперше за весь час подала голос тітка Фрігг.

— Святі сили, ви дійсно… — Хейд шоковано пробурмотіла, зачісуючи рукою руде волосся. Навколо неї з’явились зелені іскорки – явний знак того, що вона злилась. Цикнувши, Хейд зробила мах рукою й біля неї опинилась шкіряна набита сумка. Якщо вони хочуть, аби вона пішла, то гаразд, вона піде.

— Геймдалль телепортує тебе куди захочеш, я вже йому повідомив.

— Чудово! — не стримуючи свого агресивного настрою, вона махнула вказівним пальцем – пляшка єлю, яка стояла біля трону Одіна, опинилась у неї в лівій руці .— Прощавайте, Всебатьку, тітонько Фрігг.

Махнувши рукою, вона відкрила масивні двері й вийшла зі зали. Шкіряна сумка полетіла за нею. Закліпавши, дівчина намагалась зупинити сльози. Почувся шурхіт. Різко повернувши голову, вона побачила дівчат, що переполохано дивилась на неї. Хейд звузила очі.

«Чергові служниці-пліткарки»

— Ну, давайте, розкажіть, що Хейд нарешті покидає Асгард. — гучно пирхнула вона. Дівчата налякано розбіглись по замку. Відкривши пляшку, дівчина зробила ковток прямо з горла.

Плітки, це була одна з тих багатьох речей, які вона не любила. Саме через них у неї й не було багато друзів, окрім Тора, Геймадалль, Локі та ще пару людей. Не те що їй було до цього якесь діло, але перешіптування за спиною дратували.

Після однієї незначної витівки (черговий невдалий експеримент), та сварки з іншими чаклунками, про неї почали розпускати досить…Негативні чутки. Те, що вона позашлюбна донька Фрігги, себто бастард, чи те, що вона вбила пару сотень чоловік, або ж, найсмішніше, на її думку, те, що вона провісниця Раґнароку.

Повертаючись до теми з друзями, вона сумнівалась щодо Локі. Точніше, Хейд точно вважала його близькою людиною, але от чи він вважав її такою, вона вже не була певна. Останні його вчинки посіяли великий сумнів у її серці. Ні, не те що б Локі був завжди дуже чемним, чесним та благородним, але спроба вбивства Одіна та Тора…А потім ще і його інсценоване самогубство та угода з Таносом. Це було, на скромну думку Хейд, аж занадто навіть для неї.

— Можливо, якби я не сиділа постійно у лабораторії, то змогла б зрозуміти, коли все стало…не так. — бурмотіла вона, проходячи через місто. Ніхто не звертав на неї уваги, не дивно – вона рідко коли вибиралась на простий люд, мало хто знав, що вона племінниця самої Фрігг.

***

Дійшовши до початку райдужного моста, вона застигла.

— Він зламаний. Ну очевидно! — позіхаючи, протягнула Хейд. — А я вже думала, буду подорожувати, наберусь серйозності, самостійності, врешті решт! Ну, не судилось, мабуть… — удавано жалісливо промовила вона й розвернулась до сторони міста.

— Шкода тебе засмучувати, але не сьогодні. — почувся знайомий голос. Дівчина відсахнулась, перед нею різко опинилась колісниця, а на ній – Геймдалль.

— Налякав. — гикнула вона, проте залізла. — Ти тепер перевізником працюєш, га, Геймадалль? І як, добре платять?

— Залиш свою іронію при собі, Хейд. — похитав головою чоловік. Він сперся о поручні колісниці й уважно подивився на неї. — Ти як?

— В цілковитій, абсолютній нормальності! — вона радісно підняла майже пусту пляшку міцного єлю. Дорогою дівчина встигла випити майже все.

Геймдалль глибоко зітхнув. Не те що б він був здивований, це була стандартна поведінка Хейд, коли вона стикалась з чимось таким, де її знання та магія були безсилі. Проте, дівчині все ж таки потрібно було швидко вирішити куди вона хоче відправитись, а з таким станом…Е, ні-ні, краще вже вона протверезіє, а потім він був її кудись відправляти.

— Ой, леле, знаєш куди я хочу? — ліниво посміхнулась вона, не помічаючи задумливого погляду друга. — Я хочу на Ксандр! До Квіла! Він обіцяв мені показати найліпший бар у цілій галактиці, — Хейд широко розвела руки, зачіпаючи сумку, що продовжила летіти за нею. — Або на ту цікаву планетку Сакаар, я чула там з наших хтось є… — пробурмотіла вона, позіхаючи.

Цикнувши, Геймдалль обвів поглядом дівчину, що вже майже дрімала. Придушивши у собі гучний стогін, він витягнув напівпусту пляшечку зілля, який Хейд сама ж колись приготувала. Не те що б Геймдалль любив випивку, це скоріше було більше для Тора чи самої Хейд, якщо він зустріне їх п’яними.І це був якраз один з тих випадків.

Обережно наливши їй у рот зілля болотяного кольору, він прийнявся чекати. За словами самої Хейд, результат мав прийти через 5 хвилин.

— Святі сили! Це що за… — і справді, через 5 хвилин почувся незадоволений голос. Дівчина скривилась. — Гидота яка…

— Менше пити потрібно. — гмикнув чоловік.

— Угу, — пробубніла дівчина, тримаючись за голову.. — Ну так, що ти будеш робити, якщо міст зламаний?
— Спершу скажи куди ти хочеш? — незворушно відповів той, схрещуючи руки.

Хейд зітхнула. Вибору у неї було небагато. Можна було дійсно попроситись на Ксандр, але…Але їй на думку прийшла планетка Мідгард. Там був Тор, і можливо він зможе переконати Одіна, дозволити Хейд повернутись назад… Тим паче її завжди цікавило, що у цій планеті такого особливого.

— Мідгард. — твердо вимовила вона, скошуючи погляд на сумку з речами.

***

Шлях до телепорту був довгим. Вони літали крізь вітри, моря, гори та ліси. У Хейд вирували різні відчуття. Спочатку злість від Одінового рішення. Невже не можна було знайти якесь інше покарання? Чогось ганебнішого ніж вигнання годі було шукати. Їй ще пощастило, що про це одразу не дізнались придворні, бо їй би не вдалось вийти з міста з так легко. Часом, вани та аси були надзвичайно гострими на слова та витівки. Якби вони дізнались, що Одін перестав бути протектором Хейд, вони б…Думати про таке й не хотілось. О, та навіжена ванірка Ідун з радістю б забрала її лабораторію. При згадці про місце, яке вона «будувала» роками, дівчина ледве стримала сльози. Лабораторія була її домівкою, місцем де вона почувалась собою. Звичайно, вона нікуди не ділась, але от чи скоро Хейд повернеться до неї? Навряд.

Проте, Хейд вперто відганяла думку, що можливо це й на краще. Те, що вона майже весь час проводила в лабораторії, завалюючись дослідами, та не даючи собі відпочинку, подекуди і її саму лякало, що вже казати про інших. Проте, на теперішній час, дівчину хвилювало лише…

— І я маю залізти в цю діру й тупо уявити де або біля кого я хочу опинитись? — Хейд ще раз перепитала Геймдалля. У щілині між скелями, булькало щось темно-синє. Руде волосся дівчини стало дибки. — Та тут темної магії просто навалом! Як це вона взагалі тут опинилась? Я думала що, Одін та Фрігга контролюють її розповсюдження на території Дев’яти світів.

— Довго розповідати.

— Розкажи коротко тоді. — гмикнула Хейд, не зводячи погляду зі щілини. Вона не була прихильницею темної магії, навіть попри те, що рід магії Хейд вважався «сірим». Темна магія була занадто отруйна, навіть для такої досвідченої відьми як вона.

— Після того, як зруйнували міст, Одін та Фрігга створили декілька порталів, для екстрених випадків. Ти – один з них.

— Не назвала б вигнання екстреним випадком… — фиркнула вона, відчуваючи як голочка образи кольнула серце. — Не думала, що вони скористаються темною магією. Ну і що? Мені просто треба туди зайти?

— Так, тримай у думках образ того чи тієї біля якої ти хочеш опинитись. — кивнув Геймдалль.

— Зрозуміла, — зітхнула Хейд, беручи в руки сумку з речима. Підійшовши до Геймдалля, вона легенько його обійняла. — Ще зустрінемось.

— Будь обережною. — тихо сказав той, постукавши її по спині.

Хейд з посмішкою закотила очі й не оглядаючись зайшла у щілину.

— Святі Сили! — видихнула вона, відчувши як темна магія огортає її. Руки тремтіли. — Бляха, надіюсь я не телепортуюсь до Тора, коли він буде…

Хейд закрутило у темно-синьому вирії.

Через вікно вертольота було видно лише темні дощові хмари. Прогриміла блискавка. Тоні Старк,себто Залізна Людина. Стів Роджерс та Наташа Романов озирнулись на переполоханого Локі, що сидів зв’язаним на металевій лавці.

— Блискавки злякався? — схилив голову Роджерс, переглядаючись з рудоволосою агенткою ЩИТа.

— Я боюсь того, що йде за ними. — Локі уважно дивився на сині блискавки. Його брови здивовано піднялись, побачивши зелену іскру в небі. Але хлопець одразу ж спохмурнів – вертоліт захитався. Хтось зовні став на нього.

Тоні Старк, швидко надягнув шолом від свого залізного костюма та відкрив двері. Стів Роджерс та Наташа Романов напружено вслухались. На відкриті двері вертольота з важким грюкотом приземлилась людина (а чи дійсно це людина?), з молотом. З усієї сили вдаривши Залізну Людину, він взяв Локі за шию, наче мале кошеня, й буквально вилетів з вертольота.

— Тепер ще й він. — цикнув Тоні Старк. Він бачив цього чоловіка в резюме, яке передав йому агент ЩИТа Філ Колсон. З важливого, він виділив лише те, що він зветься Тором і він є богом грому зі скандинавської мітології.

— Ще один асгардець? — викрикнула Романов, клацнувши щось на пульті управління вертольотом.

— Він не ворог? — спитав Стів.

— Яка різниця, якщо він звільнить Локі чи вб’є, Тесеракт пропав. — промовив Тоні та розвернувся до дверей.

— Старк, повинен план дій. — викрикнув Роджерс.

— Я маю план – діяти. — твердо мовив той та полетів вслід за асградійцями.

Роздратовано видихнувши, Роджерс витягнув парашут.

— Не варто це робити, кеп. — скосила на нього погляд Романов ще раз клацнувши щось на пульті управління.

— Я не можу інакше.

— Вони родом з легенди. Це практично боги.

— Є тільки один бог, і навряд він так одягається. — фиркнув той, защіпаючи парашут та з розбігу вилетівши з вертольота.

Одразу ж за ним, у зеленій імлі з’явилась рудоволоса дівчина, на вигляд років вісімнадцяти, у вишуканому чорному лляному платті. Одна частина її рудого, майже помаранчевого волосся, було хитромудро заплетене у безліч косичок. В довгих кістлявих руках вона тримала невелику шкіряну сумку та здивовано подивилась на Романов, яка також витріщалась на неї.

— Хто ти така? — виклично запитала агентка, ставлячи руку на кобуру з пістолета.

— Тут же мав бути Тор! — вигукнула Хейд, не звертаючи жодної уваги на агресивний настрій жінки. — Невже телепорт не спрацював? Та ну, бути такого не може. Слухай, дівчино, — вона звернулась до рудоволосої, що не зводила погляду з неї. — Це ж Мідгард, правда? Ну, типу, Земля, як хтось називає вашу планету.

— Так, це Земля. — насторожливо кивнула та, не забираючи руки з пістолета.

— О, я так і думала! Святі сили, певно Тор тут зупинився на пару секунд і зник. Ти бачила такого мускулистого блондина з молотом? — знову спитала Хейд, задумливо дивлячись на ліс. Через нічну темноту, було мало що видно, але її це не зупиняло.

— Так. Ти прийшла за Локі? — делікатно спитала Романов, ледве помітно кивнувши своєму наляканому напарнику, що разом з нею керував вертольотом.

— А він тут? — здивовано повернулась дівчина і закотила очі, врешті помітивши як Романов тримається за кобуру пістолета. — Ясно-ясно, я вже звідси йду, можеш не хвилюватись. Хоча, ти й так би нічого мені зробила цією штукою. — хитнула головою вона й повільно пішла до ще відкритих дверей.

«Мідгардці такі агресивні, жахіття якесь. – зітхнула Хейд, потираючи перенісся. Ще раз уважно поглянувши на ліс, вона помітила знайомі силуети на скелі. — О, Тор та Локі!»

Її руки засвітились ледве помітними зеленим сяйвом. Хейд вистрибнула з вертольота, але не впала – застигла у повітрі.

— Святі сили, давно я так не робила! — вона посміхнулась, зробивши оберт навколо себе. Волосся залетіло їй в рот, і дівчина скривилась. — Тьфу!

Хейд склала руки за спину та нахилившись вперед, полетіла до скелі. Чим ближче вона підлітала до кузенів, тим голосніше ставали їхні голоси.

— …Я думав ти вмер. — почувся голос Тора. Хейд застигла, ховаючись серед хвої. Гілки неприємно кололи обличчя, але вона продовжила прислуховуватись до розмови.

— Ти сумував? — Локі високо підняв голову, не звертаючи жодної уваги на те, що Тор тримав його за шкірку.

— Не я один. Хейд, наш Батько…

— Твій батько. — перебив його Локі. Тор відпустив його. Локі ліниво обійшов Тора, кидаючи погляд на гілля дерев. — Він розказав тобі, що я не рідний. І ти, Хейд. Я впевнений, що ти здогадувалась. Але говорити про це не бажала.

Хейд зітхнула й повільно вилетіла з-за гілок. Тор здивовано поглянув на неї:

— Ти що тут робиш?!

— Пізніше розповім. — дівчина встала на скелю, навпроти Локі. Той холодно поглянув на неї, так що у Хейд поповзли мурашки по тілу. Вона повела плечем.

— Ми виросли разом.Ми грались разом. Ми билися разом. Ти пам’ятаєш це? — Тор і не думав заспокоюватись.

— Я тінь пам’ятаю. Життя у тіні твоєї величі. Пам’ятаю, ти кидав мене у прірву, а я був і я є царем. — зневажливо фиркнув Локі.

— Ти береш світ який я люблю як плату за уявні кривди? Ні, Землю я буду боронити.

— Ти борониш неймовірно добре. Людство нищить себе мільйонами, а ти відважно спиш. Я правитиму ним, бо чом би й ні? — усміхнувся хлопець.

— Вважаєш себе вищим? — нарешті подала голос Хейд, уважно спостерігаючи за кузенами.

— Ну так. — гмикнув Локі.

— Ти так і не збагнув суті правління, брате. Трон тобі не підходить. — продовжив Тор, серйозно дивлячись на того.

— Я бачив світи про які ви й не чули. — роздратовано відповів Локі, плечем зачіпаючи Тора. — Я бачив всю потугу тесеракту і я її опаную!

«Тесеракт!?» — Хейд застигла, повільно піднявши погляд на Локі, який був зайнятий сваркою з Тором. Останній раз вона бачила цей надзвичайно могутній артефакт близько шістсот років назад, коли Одін сховав його у Мідгарді. Енергія тесеракту ще в дитинстві лякала та водночас захоплювала її, викликаючи прискорене серцебиття.

— Хто тобі її показав, ніби царю?! — басистий голос Тора вивів її зі задуми.

— Я і є цар! — роздратовано вигукнув Локі

— Не тут. Віддай мені тесеракт. Забудь свою потворну мрію. — Тор підійшов до Локі та взяв його за комір. Хейд напружено спостерігала, не влізаючи. Це була їхня особиста розмова, але якщо все дійде до бійки, вона обов’язково втрутиться. — Повертайся додому.

— Не в мене він. — усміхнувся Локі. Тор різко відпустив його та витягнув руку – срібний молот зі шкіряним руків’ям одразу ж опинився у його грубій долоні. Він навів молот на свого брата. — Для повернення потрібен куб, а я його відіслав. Не знаю куди.

— Слухай мене, брате… — Тор не встиг договорити. Щось чи хтось збив його з ніг. Недалеко від скелі, серед лісу, було видно спалах – схоже там і приземлився Тор.

Хейд швидко переводила погляд то з лісу, то на Локі. Вона зітхнула та махнула рукою. Ноги Локі заплутали бліді зелені нитки. Він не зміг би поворухнути ними, навіть якби спробував використати сейдр.

— Мені шкода. — тихо промовила дівчина, підходячи до нього. Локі промовчав. З кожним кроком Хейд, його погляд ставав все колючішим.

— Ти знаєш, що якби ти мені все розповіла, цього б і не сталось? — холодно зауважив він.

— Що може зробити дим із залізом?* — Хейд смикнула плечем та зацікавлено придивилася до хлопця. З Локі було щось не так, вона була в цьому впевнена. На ньому був надзвичайно легкий «запах» магії, джерело якої вона не могла визначити.

Від думок її перервав хрускіт дерев та звук блискавки. Вона різко перевела погляд на місце, де приземлився Тор.

— Святі сили, Тор! — Хейд налякано прикрила рот рукою. Скосивши погляд на Локі, вона повела плечем та швидко полетіла до лісу. В ніс вдарив запах горілої деревини, було чутно металевий гуркіт.

Цикнувши, Хейд побачила як Тор бився з якоюсь…Залізною Людиною. На здивування не було часу. Помітивши як Залізна Людина в черговий раз нанесла руку аби вдарити Тора, Хейд стиснула долоні в кулак та різко розвела руки, аби затримати обох. Водночас з її рухами пролунав і швидкий металевий помах, неначе хтось вдарив і по молоту Тора і по Залізній Людині.

— Якого… — ледве прошепотіла вона, дивлячись на чоловіка у дивному синьому костюмі та масці. Тор не звернув жодної уваги на її чари, а от Залізна Людина повернула голову до неї.

— Перестали! — прокричав той, пригнувши з поваленого стовбура дерева. Він звернувся до Тора. — Не розумію твоїх дій.

— Тут Локі. Я…Ми перешкоджаємо його злочинам. — кузен кинув погляд на дівчину, що махнула рукою – магія спала і тепер вони знову могли рухатись.

— Поклади молот.

Хейд зітхнула, приклавши руку до лоба. Це було надзвичайно погане прохання. Але цього разу вона вирішила не зупиняти свого кузена від покалічення інших створінь – нехай вони зрозуміють, що асградців краще не чіпати та…Звук удару молота о круглий щит оглушив її на мить.

— Якого…!? — викрикнула дівчина, мружачись від яскравого світла. Проморгавши, вона озирнулась на важко дихаючих Тора, Залізну Людину та чоловіка у синьому костюмі. Вона видихнула.

Хейд позіхнула, лінію спостерігаючи за дивними мідгардцями та Тором. Після того як її посадили на величезний повітряний корабель, з невимовною назвою – Гелікарер (хоча, чого б їй жалітися, взяти до уваги ім’я ручного змія Локі – Йормунганда, аж язик заплітається), дівчину одразу ж посадили за круглий стіл та всунули якийсь. циліндр з малюнком вусатого чоловіка, аби вона не була голодна. Жінка, яка назвалася Наташею Романовою, пояснила, що це «чіпси». За піднятою бровою Хейд, жінка зрозуміла, що це їй нічого не пояснило й коротко відповіла, що це запечена картопля з приправами, нарізана тонкими слайсами, яку полюбляють підлітки на Землі. Хейд скривилась:

«Святі сили, давно мене, чорт забирай, підлітком не називали. Мені ж біля тисячі років! Ех, довбана молода зовнішність»

Проте, все ж відкрила пачку, обдумуючи останні події. Вигнання з Асгарду, телепорт у Мідгард і ще й Локі з тесерактом. Хейд не була вразливою особою, тим паче з таким багажем досвіду та подорожей за спиною, проте, слова кузена про тесеракт змусили її напрягтися. Камені нескінченності завжди неслі за собою загрозу, це дівчина розуміла дуже добре. Стародавні тексти, оповідки настільки детально та яскраво описували весь той жах, що може за собою принести ці різнокольорові камінці, що сам Суртур би здурив від переляка, а він, між іншим, теоретично причини гибелі Асгарду!

Від задуму, її витягнув сміх Локі, що долинав через екрани на столі. Хейд інтересо нагнувся вперед, продовжуючи хрустити чіпсами. Її чорноволосий кузен, що знаходився у великій, скляній, круглій камері, що могла впасти в той самий момент, якби він намагався втекти. Якщо подивитися з емпатичної точки зору, то Хейд слід було б допомогти Локі вибратись, чи хоча б переживати за нього. Але, ні того, ні іншого, дівчина робити не бажала. Принаймні в цій ситуації, що склалася, Локі слід було сховати від інших, аби зрозуміти, що з ним, чорт би його побрав, стало не так.

— Як ефектна клітка. Будували, мабуть, не мені.

— Будували для просто дужчого ніж ти. — почувся голос Ніка Ф’юрі – чоловіка з темною пов’язкою на оці. Він шо, був одним із керівників організації ЩИТ, це те, що Хейд почула від Романової.

— О, я чув, — Локі поглянув прямо в камеру, підходячи ближче. — Для тупого звіра, що прикидається людиною. — Хейд обернула голову до мідгардця, яка ніяк не поглянула на неї у відповідь. Дівчина нахмурила брови. Доторкнувшись до золотої сережки, на її очах з’явилися невідомі для інших лінз. Всі живі створення, були обведені зеленими лініями. Тим же кольором були наведені основні дані про шкіру людини в цій кімнаті. Особиста розробка, якою вона дуже пишалась, мала технологію змішану з її магією та асгардськими інноваціями, що було просто вибуховою сумішшю. Хейд задумливо поглянула на мідгардця та гмикнула — в ньому дійсно є якась дивна мутація. Рід цієї мутації, зміни вона не змогла, очевидь її розробка не була всесильною. — Як же ти опустився, що кличеш таких ніких істот, себе боронити.

— Як я опустився? Ти лякаєш мій світ війною. Крадеш силу, якою не можеш керувати. Говориш про мир та вбиваєш заради забави. Ти опустив мене до свого рівня. І пошкодуєш про це не раз. — дівчина здивовано гмикнула, закидаючи картопляний слайс у рот. Цей чоловік був досить…Рішучим. Зважаючи на те, що він говорив із істотою, яка значно сильніша за нього. Спіткнувшись про цю думку, вона смикнула плечем. Дійсно, а що заважає Локі, просто телепортуватися звідси?! Хейд була впевнена, що йому це було під силу. Але якщо ж він досі цього не зробив, то хлопець мав якийсь план.

— Аж пече як хочеш його мати. Мати тесеракт. Мати владу. Владу необмежу. Але навіщо? — Локі усміхнувся, ще раз поглянувши в камеру. — Ділитись світлом з людством? А тоді пригадати, що таке справжня влада.

— Свиснеш, якщо справжня влада від нудьги що почитати. — після недовгого мовчання мов Ф’юрі, і ефектно махнувши чорним плащем, вийшовши з приміщення, де була камера Локі.

Екран на столі згас.

— Локі затягує час. То ж, — Стів Роджерс, виявляється так називався той чоловік у дивному синьому костюмі, перевів погляд з Хейд, яка й далі хрустила чіпсами, незважаючи на все навколо, на Тора. — Тор. Що він хоче?

— У нього є армія. — кузен задумливо склав руки. — З істота читуарі. Вони не з Асгарду, не з тих світів. Він збирається вести їх на вас. Вони завоюють Землю, переконаюю взамін на тесеракт.

— Є армія. Космічна сила. — Стів поглянув на Романову, що напружено спостерігала за їхньою розмовою.

— То він будує інший портал, — Беннер зняв окуляри. — От нащо йому Ерік Сельвік.

— Сельвік? — перепитав Тор.

— Вчений-Астрофізик.

— Він друг. — спантеличено сказав той.

— Він наклав на нього, які чари, і на інших наших. — Романова відвернула погляд кудись у сторону.

«Вірно мислиш, це справді магія. Проте, — Хейд пробарабанила пальцями по нозі. — У Локі немає дружби до такого чару. Неможливо аби він за такий короткий термін все ж таки опанувати контроль над істотами, тим паче, що це складна чорна магія…»

— Чому Локі дав себе взяти? Звідси армію не поведеш.

— Не варто зосереджуватися на Локі. У нього мозок торба з котами. Він аж смердить божевіллям. — гмикнув Беннер.

— Стеж за язиком, мідгардцю! — одночасно з Тором, сказала Хейд, різко повертаючи голову до вченого. Кинувши застережливий погляд на вченого, вона повела плечем, не звертаючи уваги на здивовані погляди інших. Схоже, ніхто не очікув від, на перший погляд, спокійної дівчини такої яскравої реакції. Скривившись, вона дала слово кузену. — Він може й божевільний, але він з Асгарду. І він мій брат.

— Він убив вісімдесят душ за два дні. — дивлячись на асградців, з під лоба промовила Романов.

— Він усиновлений.

Хейд закотила очі

— Думаю, їм потрібні метали. Іридій…Де вони його використовують? — продовжив вчений.

— Це стабілізуючий реагент. — у приміщення зайшов чоловік у костюмі. Біля його висвітлилося ім’я «Ентоні Говард Старк», Хейд повела плечем і вимкнула лінзи – довго тримати їх увімкнутими приносив дискомфорт. Старк прошепотів щось агенту Колсону і той хитнувши голову, швидко пішов у якийсь кабінет. Гмикнувши, чоловік продовжив. — Тобто портал не закритий сам як тоді в ЩИТі. Не представляйся Котигорошко, мочеш добре. — він розслаблено хлопнув Тора по руці. Хейд інтересо нахилила голову. Щось мідгардці стали якимись дуже впевненими у своїх силах. Це вже друга людина, за весь цей час її перебування тут, яка відносилась до асгардців, так наче вони їм рівня. До чого ж наївні! — Також портал можна відкрити так широко як Локі захоче. Решту сірих матеріалів агент Бартон одержить досить легко. І ще потрібний компонент,

Хейд здивовано видихнула, переглядаючись з Тором. Той ледве кивнув у сторону чоловіка, мовляв, «Він дійсно правий?». Дівчина закивала, задумливо чухаючи шию. Це були базові, для неї, знання з астрофізики, проте чути це від простого, на перший погляд, мідгардця було…якось незвично.

«Ще пару десятиліть, і вони залишаться спокійно літати по галактиці!» зі здивуванням протягнула Хейд, не зводячи погляду з Ентоні Старка.

— Коли ти став фахівцем з термоядерної астрофізики? — складаючи руки, спитала одна з агенток ЩИТа. О, це та, що дала їй цю дивну упаковку чіпсів! Її звали Марією Гілл, начебто.

— Учора. Роботи Сельвіка, його теоретичні викладки. Я що єдиний їх читав? — здивовано розвів руки Старк.

— Чи має Локі якесь джерело енергії? — Роджерс різко повернувся до головної теми, через яку вони й зібрались.

— Йому потрібно таке джерело яке могло б здолати бар’єр куба. Досить потужне. — врешті втрутилась у розмову Хейд, ліниво крутячись на кріслі. Зупинивши навпроти Роджерса, який здивовано поглянув на неї, вона клацнула пальцями. — Близько сто двадцяти жовтий градус буде достатньо.

— Якщо Сельвік не винайшов як стабілізувати квантове тунелювання. — кивнув Старк.

— Тоді термоядерний синтез йтиме у будь-якому реакторі планети. — підхопив Беннер.

— Нарешті зрозуміла мова! — хлопнув долонями Старк, підходячи до нього та Хейд. Чоловік потиснув долоню Беннеру. — Дуже приємно доктор Беннер. Ваша праця з антиелектронних зіткнень незрівнянна. Я шанувальник вашого способу перетворення на великого зеленого монстра. І приємно познайомитись з вами… — Старк обернувся до дівчини.

— Хейд, асгардська вчена та винахідниця, а також кузина Тора і Локі. — ліниво кивнула вона, й не встаючи з крісла, потиснула йому руку.

— Доктор Беннер та міс Хейд у нас тут вистежують куб. Сподіваюсь ви нам допоможете. — у приміщенні зайшов Ф’юрі. Хейд промовчала, згадуючи те, як швидко вона погодилась допомогти мідгардам з тесерактом. Хоча, в цій була і її власна вигода – чим швидше вона знайде куб, тим швидше повернеться в Асгард.

— Я почав би з його дрючка. Він може й чарівний, але діє як гідравська зброя. — кивнув Роджерс. Дівчина сховала посмішку за пачкою чипсів. Рідко коли почуєш, як хтось називає такий можутьній артефакт – дрючком.

— Я про це не знаю, але енергію він має з куба. І як Локі успішний, що дві такі розумні людини тепер його персональні літаючі мавпи?

Хейд вирішила не загострювати увагу на дивному слові «мавпа». Кивнувши на пропозицію Старка, щодо початку над роботою, вона пішла в слід за вченими.

***

— Та це тупо старе барахло! Як ви взагалі тут щось вивчаєте?! — вигукнула Хейд, тикнувши пальцем у кнопку мідгардського комп’ютера. Старк з Беннером перезірнулись. Вона скривилась, вдаривши головою і знову клацнула пальцями. Перед нею опинилась велика зелена напівпрозора панель. Хейд задоволено кивнула. — Моя персональна розробка. Насолоджуйтесь, мідгардці.

Темне плаття відразу ж змінилося на просторий лляний костюм. Всівшись прямо на стіл, вона задумливо махала рукою перед скіпетром час від часу протягуючи руку до упаковки з чіпсами, очевидь, вони їй сподобалися. Зелена панель, що висіла над скіпетром вивела все більше й більше даних. Старк Бен Танер цікаво наблизилися до неї.

— Напруженість поля така ж як в Сельвікових даних про тесеракт. — помітив Беннер, дивлячись на зелені цифри. — У простій ситуації нам би потрібен був місяць для роботи, але з твоєю… — чоловік обвів ручною розробку Хейд й помітивши щось, застиг. — Тут понад п’ять тисяч терафлопсів, це що, магія?!

— Це наука. Хоча я не здивована такою реакцією, все ж таки ви відстаєте від нас у розвитку. — похітала головою Хейд, даючи Беннеру спробувати керувати панеллю. Доктор спочатку поводив себе не досить впевнено, все ж таки, це були як-не-як зовсім інші технології. Проте, через пару милосердних підказок Хейд і тому, що система керування була логічною та легкопристованою, він через пару хвилин уже з ентузіазмом вивчив дані скіпетра. Розвеселившись від такої поведінки, дівчина з ліжком оперлася на інший стіл й з усмішкою спостерігала за Беннером:

«Моя програма вже почала шукати тесеракту, але цікаво подивитись на їхні спроби»

— Забіжи якось у Старк-вежу. Впевнений, ти зміниш свою думку. — гмикнув Старк, ховаючи здивований погляд за пачкою горішків. — Останні поверхні, дослідний відділ, там гарно – Діснейленд.

— Що таке Діснейленд? — зацікавлено поглянула на нього Хейд.

— От і побачиш, — усміхнувся Старк. — Ви, доктор Беннер, також подивіться.

— Дякую. Але коли я останній раз був у Нью-Йорку, я розгромив Гарварда. — пробурмотів Беннер, не відволікаючись від вивчення даних.

— О, я обіцяю повну без стресу, ні сварок, ні сюрпризів. — пошкоджень плечима Старк, тикнувши ручкою-електрошокером у ребро Беннера.

— Ти здурів?! — у лабораторію зайшов Роджерс, явно незадоволеною поведінкою Старка.

— Не втручайся. — не глянувши на нього, мовив чоловік і продовжив розпитувати Беннера. — Вам вдається стримуватись? У чому секрет?

— Зосередьтесь на проблемі, містере Старк. — сухо сказав Роджерс. Хейд слухала їх краєм вуха, зосередившись на дивному скіпі. Якщо в ньому та ж енергія, що й у тесеракта, то це означає лише, що цей синій камінь у скіпетрі, може бути…Хейд тихо видихнула:

«Ну так, тоді все стає логічним…І ситуація з Локі стає зрозумілою! Святі сили, як я раніше не здогадалась»

— Зосередився. Чого Ф’юрі кликав нас зараза, не перед цим. Що він не каже? Я не розв’яжу рівняння, не знаючи змінної.

— Думаєш Ф’юрі щось приховує? — спокійно запитав Роджерс, який вочевидь зацікавився словами Старка.

— Він шпигун, капітане, він шпигун. Його секрети секретні. Я його дратую теж, правда? — закинувши черговий горішок у рот, спитав Старк доктора Беннера.

— Е-е-е…Я хочу закінчити роботу, і… — нервово протягнув той, продовжуючи працювати з панеллю.

— Докторе. — твердо сказав Роджерс.

— Ділитись світлом з людством. Локі сказав це Ф’юрі про куб. Ці слова були для вас. — він кивнув на Старку, який задумливо протягнув йому горішки. — Якщо Бартон і не сказав Локі про вежу, вона була у новинах.

— Старк-вежа. Ця потворна… — почав було Роджерс, але погляд власника вежі змусив його виправити. — Будинок у Нью-Йорку.

— Його живить арк-реактор – самодостатнє джерело енергії. Будинок може жити автономно рік? — зверну Бенвсянер до Старка.

— Це лиш прототип. Я єдиний фахівець з чистої енергії. На Землі. — про всяк випадок додав Старк, кинувши погляд на Хейд, що краєм ока спостерігала за ними. Перед нею була невелика панель, проте інформація була невідомою мовою, на відміну від англомовної панелі, яку вона дала Беннеру.

— То чому ЩИТ не притяг його до проєкту тесеракт? Що вони роблять в енергетичному бізнесі в такому випадку?

— Я це точно бачу, коли моя програма закінчить ламати ЩИТівські секретні файли. Джарвіс її проганяє відколи я на кораблі. Кілька годин і я буду знати всі брудні секрети, які вони приховують.

— Це ти злишся, бо вони тебе не захотіли покликати. Хейд, ти куди? — Роджерс помітив, як дівчина підійшла до дверей.

— Занадто багато негативу на один квадратний метр. — не обертаючись мовила вона, й махнувши рукою Беннеру відкрила двері. — Я залишаю панель на твоє розпорядження, докторе Беннер, грайся.

— Хіба вона не мала допомагати?… — почувся голос Роджерса, але Хейд вже опинилася в коридорі.

Повз неї проходили агенти ЩІта, які цікаво дивилися на дівчину. Очевидь, і тут червоні очі були незвичними. Вона зітхнула й знову торкнулась золотої сережки.

— Гм, ну і де ж саме вони ховають Локі? — пробурмотіла вона, дивлячись на зелену карту з синім квадратом, що постійно рухалася в напрямку міста з назвою «Нью-Йорк». Це був тесеракт.