Глава 2, де Хейд зустрічається з кузенами

Через вікно вертольота було видно лише темні дощові хмари. Прогриміла блискавка. Тоні Старк,себто Залізна Людина. Стів Роджерс та Наташа Романов озирнулись на переполоханого Локі, що сидів зв’язаним на металевій лавці.

— Блискавки злякався? — схилив голову Роджерс, переглядаючись з рудоволосою агенткою ЩИТа.

— Я боюсь того, що йде за ними. — Локі уважно дивився на сині блискавки. Його брови здивовано піднялись, побачивши зелену іскру в небі. Але хлопець одразу ж спохмурнів – вертоліт захитався. Хтось зовні став на нього.

Тоні Старк, швидко надягнув шолом від свого залізного костюма та відкрив двері. Стів Роджерс та Наташа Романов напружено вслухались. На відкриті двері вертольота з важким грюкотом приземлилась людина (а чи дійсно це людина?), з молотом. З усієї сили вдаривши Залізну Людину, він взяв Локі за шию, наче мале кошеня, й буквально вилетів з вертольота.

— Тепер ще й він. — цикнув Тоні Старк. Він бачив цього чоловіка в резюме, яке передав йому агент ЩИТа Філ Колсон. З важливого, він виділив лише те, що він зветься Тором і він є богом грому зі скандинавської мітології.

— Ще один асгардець? — викрикнула Романов, клацнувши щось на пульті управління вертольотом.

— Він не ворог? — спитав Стів.

— Яка різниця, якщо він звільнить Локі чи вб’є, Тесеракт пропав. — промовив Тоні та розвернувся до дверей.

— Старк, повинен план дій. — викрикнув Роджерс.

— Я маю план – діяти. — твердо мовив той та полетів вслід за асградійцями.

Роздратовано видихнувши, Роджерс витягнув парашут.

— Не варто це робити, кеп. — скосила на нього погляд Романов ще раз клацнувши щось на пульті управління.

— Я не можу інакше.

— Вони родом з легенди. Це практично боги.

— Є тільки один бог, і навряд він так одягається. — фиркнув той, защіпаючи парашут та з розбігу вилетівши з вертольота.

Одразу ж за ним, у зеленій імлі з’явилась рудоволоса дівчина, на вигляд років вісімнадцяти, у вишуканому чорному лляному платті. Одна частина її рудого, майже помаранчевого волосся, було хитромудро заплетене у безліч косичок. В довгих кістлявих руках вона тримала невелику шкіряну сумку та здивовано подивилась на Романов, яка також витріщалась на неї.

— Хто ти така? — виклично запитала агентка, ставлячи руку на кобуру з пістолета.

— Тут же мав бути Тор! — вигукнула Хейд, не звертаючи жодної уваги на агресивний настрій жінки. — Невже телепорт не спрацював? Та ну, бути такого не може. Слухай, дівчино, — вона звернулась до рудоволосої, що не зводила погляду з неї. — Це ж Мідгард, правда? Ну, типу, Земля, як хтось називає вашу планету.

— Так, це Земля. — насторожливо кивнула та, не забираючи руки з пістолета.

— О, я так і думала! Святі сили, певно Тор тут зупинився на пару секунд і зник. Ти бачила такого мускулистого блондина з молотом? — знову спитала Хейд, задумливо дивлячись на ліс. Через нічну темноту, було мало що видно, але її це не зупиняло.

— Так. Ти прийшла за Локі? — делікатно спитала Романов, ледве помітно кивнувши своєму наляканому напарнику, що разом з нею керував вертольотом.

— А він тут? — здивовано повернулась дівчина і закотила очі, врешті помітивши як Романов тримається за кобуру пістолета. — Ясно-ясно, я вже звідси йду, можеш не хвилюватись. Хоча, ти й так би нічого мені зробила цією штукою. — хитнула головою вона й повільно пішла до ще відкритих дверей.

«Мідгардці такі агресивні, жахіття якесь. – зітхнула Хейд, потираючи перенісся. Ще раз уважно поглянувши на ліс, вона помітила знайомі силуети на скелі. — О, Тор та Локі!»

Її руки засвітились ледве помітними зеленим сяйвом. Хейд вистрибнула з вертольота, але не впала – застигла у повітрі.

— Святі сили, давно я так не робила! — вона посміхнулась, зробивши оберт навколо себе. Волосся залетіло їй в рот, і дівчина скривилась. — Тьфу!

Хейд склала руки за спину та нахилившись вперед, полетіла до скелі. Чим ближче вона підлітала до кузенів, тим голосніше ставали їхні голоси.

 

— …Я думав ти вмер. — почувся голос Тора. Хейд застигла, ховаючись серед хвої. Гілки неприємно кололи обличчя, але вона продовжила прислуховуватись до розмови.

— Ти сумував? — Локі високо підняв голову, не звертаючи жодної уваги на те, що Тор тримав його за шкірку.

— Не я один. Хейд, наш Батько…

— Твій батько. — перебив його Локі. Тор відпустив його. Локі ліниво обійшов Тора, кидаючи погляд на гілля дерев. — Він розказав тобі, що я не рідний. І ти, Хейд. Я впевнений, що ти здогадувалась. Але говорити про це не бажала.

Хейд зітхнула й повільно вилетіла з-за гілок. Тор здивовано поглянув на неї:

— Ти що тут робиш?!

— Пізніше розповім. — дівчина встала на скелю, навпроти Локі. Той холодно поглянув на неї, так що у Хейд поповзли мурашки по тілу. Вона повела плечем.

— Ми виросли разом.Ми грались разом. Ми билися разом. Ти пам’ятаєш це? — Тор і не думав заспокоюватись.

— Я тінь пам’ятаю. Життя у тіні твоєї величі. Пам’ятаю, ти кидав мене у прірву, а я був і я є царем. — зневажливо фиркнув Локі.

— Ти береш світ який я люблю як плату за уявні кривди? Ні, Землю я буду боронити.

— Ти борониш неймовірно добре. Людство нищить себе мільйонами, а ти відважно спиш. Я правитиму ним, бо чом би й ні? — усміхнувся хлопець.

— Вважаєш себе вищим? — нарешті подала голос Хейд, уважно спостерігаючи за кузенами.

— Ну так. — гмикнув Локі.

— Ти так і не збагнув суті правління, брате. Трон тобі не підходить. — продовжив Тор, серйозно дивлячись на того.

— Я бачив світи про які ви й не чули. — роздратовано відповів Локі, плечем зачіпаючи Тора. — Я бачив всю потугу тесеракту і я її опаную!

«Тесеракт!?» — Хейд застигла, повільно піднявши погляд на Локі, який був зайнятий сваркою з Тором. Останній раз вона бачила цей надзвичайно могутній артефакт близько шістсот років назад, коли Одін сховав його у Мідгарді. Енергія тесеракту ще в дитинстві лякала та водночас захоплювала її, викликаючи прискорене серцебиття.

— Хто тобі її показав, ніби царю?! — басистий голос Тора вивів її зі задуми.

— Я і є цар! — роздратовано вигукнув Локі

— Не тут. Віддай мені тесеракт. Забудь свою потворну мрію. — Тор підійшов до Локі та взяв його за комір. Хейд напружено спостерігала, не влізаючи. Це була їхня особиста розмова, але якщо все дійде до бійки, вона обов’язково втрутиться. — Повертайся додому.

— Не в мене він. — усміхнувся Локі. Тор різко відпустив його та витягнув руку – срібний молот зі шкіряним руків’ям одразу ж опинився у його грубій долоні. Він навів молот на свого брата. — Для повернення потрібен куб, а я його відіслав. Не знаю куди.

— Слухай мене, брате… — Тор не встиг договорити. Щось чи хтось збив його з ніг. Недалеко від скелі, серед лісу, було видно спалах – схоже там і приземлився Тор.

Хейд швидко переводила погляд то з лісу, то на Локі. Вона зітхнула та махнула рукою. Ноги Локі заплутали бліді зелені нитки. Він не зміг би поворухнути ними, навіть якби спробував використати сейдр.

— Мені шкода. — тихо промовила дівчина, підходячи до нього. Локі промовчав. З кожним кроком Хейд, його погляд ставав все колючішим.

— Ти знаєш, що якби ти мені все розповіла, цього б і не сталось? — холодно зауважив він.

— Що може зробити дим із залізом?* — Хейд смикнула плечем та зацікавлено придивилася до хлопця. З Локі було щось не так, вона була в цьому впевнена. На ньому був надзвичайно легкий «запах» магії, джерело якої вона не могла визначити.

Від думок її перервав хрускіт дерев та звук блискавки. Вона різко перевела погляд на місце, де приземлився Тор.

— Святі сили, Тор! — Хейд налякано прикрила рот рукою. Скосивши погляд на Локі, вона повела плечем та швидко полетіла до лісу. В ніс вдарив запах горілої деревини, було чутно металевий гуркіт.

Цикнувши, Хейд побачила як Тор бився з якоюсь…Залізною Людиною. На здивування не було часу. Помітивши як Залізна Людина в черговий раз нанесла руку аби вдарити Тора, Хейд стиснула долоні в кулак та різко розвела руки, аби затримати обох. Водночас з її рухами пролунав і швидкий металевий помах, неначе хтось вдарив і по молоту Тора і по Залізній Людині.

— Якого… — ледве прошепотіла вона, дивлячись на чоловіка у дивному синьому костюмі та масці. Тор не звернув жодної уваги на її чари, а от Залізна Людина повернула голову до неї.

— Перестали! — прокричав той, пригнувши з поваленого стовбура дерева. Він звернувся до Тора. — Не розумію твоїх дій.

— Тут Локі. Я…Ми перешкоджаємо його злочинам. — кузен кинув погляд на дівчину, що махнула рукою – магія спала і тепер вони знову могли рухатись.

— Поклади молот.

Хейд зітхнула, приклавши руку до лоба. Це було надзвичайно погане прохання. Але цього разу вона вирішила не зупиняти свого кузена від покалічення інших створінь – нехай вони зрозуміють, що асградців краще не чіпати та…Звук удару молота о круглий щит оглушив її на мить.

— Якого…!? — викрикнула дівчина, мружачись від яскравого світла. Проморгавши, вона озирнулась на важко дихаючих Тора, Залізну Людину та чоловіка у синьому костюмі. Вона видихнула.