Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Хейд позіхнула, лінію спостерігаючи за дивними мідгардцями та Тором. Після того як її посадили на величезний повітряний корабель, з невимовною назвою – Гелікарер (хоча, чого б їй жалітися, взяти до уваги ім’я ручного змія Локі – Йормунганда, аж язик заплітається), дівчину одразу ж посадили за круглий стіл та всунули якийсь. циліндр з малюнком вусатого чоловіка, аби вона не була голодна. Жінка, яка назвалася Наташею Романовою, пояснила, що це «чіпси». За піднятою бровою Хейд, жінка зрозуміла, що це їй нічого не пояснило й коротко відповіла, що це запечена картопля з приправами, нарізана тонкими слайсами, яку полюбляють підлітки на Землі. Хейд скривилась:
«Святі сили, давно мене, чорт забирай, підлітком не називали. Мені ж біля тисячі років! Ех, довбана молода зовнішність»
Проте, все ж відкрила пачку, обдумуючи останні події. Вигнання з Асгарду, телепорт у Мідгард і ще й Локі з тесерактом. Хейд не була вразливою особою, тим паче з таким багажем досвіду та подорожей за спиною, проте, слова кузена про тесеракт змусили її напрягтися. Камені нескінченності завжди неслі за собою загрозу, це дівчина розуміла дуже добре. Стародавні тексти, оповідки настільки детально та яскраво описували весь той жах, що може за собою принести ці різнокольорові камінці, що сам Суртур би здурив від переляка, а він, між іншим, теоретично причини гибелі Асгарду!
Від задуму, її витягнув сміх Локі, що долинав через екрани на столі. Хейд інтересо нагнувся вперед, продовжуючи хрустити чіпсами. Її чорноволосий кузен, що знаходився у великій, скляній, круглій камері, що могла впасти в той самий момент, якби він намагався втекти. Якщо подивитися з емпатичної точки зору, то Хейд слід було б допомогти Локі вибратись, чи хоча б переживати за нього. Але, ні того, ні іншого, дівчина робити не бажала. Принаймні в цій ситуації, що склалася, Локі слід було сховати від інших, аби зрозуміти, що з ним, чорт би його побрав, стало не так.
— Як ефектна клітка. Будували, мабуть, не мені.
— Будували для просто дужчого ніж ти. — почувся голос Ніка Ф’юрі – чоловіка з темною пов’язкою на оці. Він шо, був одним із керівників організації ЩИТ, це те, що Хейд почула від Романової.
— О, я чув, — Локі поглянув прямо в камеру, підходячи ближче. — Для тупого звіра, що прикидається людиною. — Хейд обернула голову до мідгардця, яка ніяк не поглянула на неї у відповідь. Дівчина нахмурила брови. Доторкнувшись до золотої сережки, на її очах з’явилися невідомі для інших лінз. Всі живі створення, були обведені зеленими лініями. Тим же кольором були наведені основні дані про шкіру людини в цій кімнаті. Особиста розробка, якою вона дуже пишалась, мала технологію змішану з її магією та асгардськими інноваціями, що було просто вибуховою сумішшю. Хейд задумливо поглянула на мідгардця та гмикнула — в ньому дійсно є якась дивна мутація. Рід цієї мутації, зміни вона не змогла, очевидь її розробка не була всесильною. — Як же ти опустився, що кличеш таких ніких істот, себе боронити.
— Як я опустився? Ти лякаєш мій світ війною. Крадеш силу, якою не можеш керувати. Говориш про мир та вбиваєш заради забави. Ти опустив мене до свого рівня. І пошкодуєш про це не раз. — дівчина здивовано гмикнула, закидаючи картопляний слайс у рот. Цей чоловік був досить…Рішучим. Зважаючи на те, що він говорив із істотою, яка значно сильніша за нього. Спіткнувшись про цю думку, вона смикнула плечем. Дійсно, а що заважає Локі, просто телепортуватися звідси?! Хейд була впевнена, що йому це було під силу. Але якщо ж він досі цього не зробив, то хлопець мав якийсь план.
— Аж пече як хочеш його мати. Мати тесеракт. Мати владу. Владу необмежу. Але навіщо? — Локі усміхнувся, ще раз поглянувши в камеру. — Ділитись світлом з людством? А тоді пригадати, що таке справжня влада.
— Свиснеш, якщо справжня влада від нудьги що почитати. — після недовгого мовчання мов Ф’юрі, і ефектно махнувши чорним плащем, вийшовши з приміщення, де була камера Локі.
Екран на столі згас.
— Локі затягує час. То ж, — Стів Роджерс, виявляється так називався той чоловік у дивному синьому костюмі, перевів погляд з Хейд, яка й далі хрустила чіпсами, незважаючи на все навколо, на Тора. — Тор. Що він хоче?
— У нього є армія. — кузен задумливо склав руки. — З істота читуарі. Вони не з Асгарду, не з тих світів. Він збирається вести їх на вас. Вони завоюють Землю, переконаюю взамін на тесеракт.
— Є армія. Космічна сила. — Стів поглянув на Романову, що напружено спостерігала за їхньою розмовою.
— То він будує інший портал, — Беннер зняв окуляри. — От нащо йому Ерік Сельвік.
— Сельвік? — перепитав Тор.
— Вчений-Астрофізик.
— Він друг. — спантеличено сказав той.
— Він наклав на нього, які чари, і на інших наших. — Романова відвернула погляд кудись у сторону.
«Вірно мислиш, це справді магія. Проте, — Хейд пробарабанила пальцями по нозі. — У Локі немає дружби до такого чару. Неможливо аби він за такий короткий термін все ж таки опанувати контроль над істотами, тим паче, що це складна чорна магія…»
— Чому Локі дав себе взяти? Звідси армію не поведеш.
— Не варто зосереджуватися на Локі. У нього мозок торба з котами. Він аж смердить божевіллям. — гмикнув Беннер.
— Стеж за язиком, мідгардцю! — одночасно з Тором, сказала Хейд, різко повертаючи голову до вченого. Кинувши застережливий погляд на вченого, вона повела плечем, не звертаючи уваги на здивовані погляди інших. Схоже, ніхто не очікув від, на перший погляд, спокійної дівчини такої яскравої реакції. Скривившись, вона дала слово кузену. — Він може й божевільний, але він з Асгарду. І він мій брат.
— Він убив вісімдесят душ за два дні. — дивлячись на асградців, з під лоба промовила Романов.
— Він усиновлений.
Хейд закотила очі
— Думаю, їм потрібні метали. Іридій…Де вони його використовують? — продовжив вчений.
— Це стабілізуючий реагент. — у приміщення зайшов чоловік у костюмі. Біля його висвітлилося ім’я «Ентоні Говард Старк», Хейд повела плечем і вимкнула лінзи – довго тримати їх увімкнутими приносив дискомфорт. Старк прошепотів щось агенту Колсону і той хитнувши голову, швидко пішов у якийсь кабінет. Гмикнувши, чоловік продовжив. — Тобто портал не закритий сам як тоді в ЩИТі. Не представляйся Котигорошко, мочеш добре. — він розслаблено хлопнув Тора по руці. Хейд інтересо нахилила голову. Щось мідгардці стали якимись дуже впевненими у своїх силах. Це вже друга людина, за весь цей час її перебування тут, яка відносилась до асгардців, так наче вони їм рівня. До чого ж наївні! — Також портал можна відкрити так широко як Локі захоче. Решту сірих матеріалів агент Бартон одержить досить легко. І ще потрібний компонент,
Хейд здивовано видихнула, переглядаючись з Тором. Той ледве кивнув у сторону чоловіка, мовляв, «Він дійсно правий?». Дівчина закивала, задумливо чухаючи шию. Це були базові, для неї, знання з астрофізики, проте чути це від простого, на перший погляд, мідгардця було…якось незвично.
«Ще пару десятиліть, і вони залишаться спокійно літати по галактиці!» зі здивуванням протягнула Хейд, не зводячи погляду з Ентоні Старка.
— Коли ти став фахівцем з термоядерної астрофізики? — складаючи руки, спитала одна з агенток ЩИТа. О, це та, що дала їй цю дивну упаковку чіпсів! Її звали Марією Гілл, начебто.
— Учора. Роботи Сельвіка, його теоретичні викладки. Я що єдиний їх читав? — здивовано розвів руки Старк.
— Чи має Локі якесь джерело енергії? — Роджерс різко повернувся до головної теми, через яку вони й зібрались.
— Йому потрібно таке джерело яке могло б здолати бар’єр куба. Досить потужне. — врешті втрутилась у розмову Хейд, ліниво крутячись на кріслі. Зупинивши навпроти Роджерса, який здивовано поглянув на неї, вона клацнула пальцями. — Близько сто двадцяти жовтий градус буде достатньо.
— Якщо Сельвік не винайшов як стабілізувати квантове тунелювання. — кивнув Старк.
— Тоді термоядерний синтез йтиме у будь-якому реакторі планети. — підхопив Беннер.
— Нарешті зрозуміла мова! — хлопнув долонями Старк, підходячи до нього та Хейд. Чоловік потиснув долоню Беннеру. — Дуже приємно доктор Беннер. Ваша праця з антиелектронних зіткнень незрівнянна. Я шанувальник вашого способу перетворення на великого зеленого монстра. І приємно познайомитись з вами… — Старк обернувся до дівчини.
— Хейд, асгардська вчена та винахідниця, а також кузина Тора і Локі. — ліниво кивнула вона, й не встаючи з крісла, потиснула йому руку.
— Доктор Беннер та міс Хейд у нас тут вистежують куб. Сподіваюсь ви нам допоможете. — у приміщенні зайшов Ф’юрі. Хейд промовчала, згадуючи те, як швидко вона погодилась допомогти мідгардам з тесерактом. Хоча, в цій була і її власна вигода – чим швидше вона знайде куб, тим швидше повернеться в Асгард.
— Я почав би з його дрючка. Він може й чарівний, але діє як гідравська зброя. — кивнув Роджерс. Дівчина сховала посмішку за пачкою чипсів. Рідко коли почуєш, як хтось називає такий можутьній артефакт – дрючком.
— Я про це не знаю, але енергію він має з куба. І як Локі успішний, що дві такі розумні людини тепер його персональні літаючі мавпи?
Хейд вирішила не загострювати увагу на дивному слові «мавпа». Кивнувши на пропозицію Старка, щодо початку над роботою, вона пішла в слід за вченими.
***
— Та це тупо старе барахло! Як ви взагалі тут щось вивчаєте?! — вигукнула Хейд, тикнувши пальцем у кнопку мідгардського комп’ютера. Старк з Беннером перезірнулись. Вона скривилась, вдаривши головою і знову клацнула пальцями. Перед нею опинилась велика зелена напівпрозора панель. Хейд задоволено кивнула. — Моя персональна розробка. Насолоджуйтесь, мідгардці.
Темне плаття відразу ж змінилося на просторий лляний костюм. Всівшись прямо на стіл, вона задумливо махала рукою перед скіпетром час від часу протягуючи руку до упаковки з чіпсами, очевидь, вони їй сподобалися. Зелена панель, що висіла над скіпетром вивела все більше й більше даних. Старк Бен Танер цікаво наблизилися до неї.
— Напруженість поля така ж як в Сельвікових даних про тесеракт. — помітив Беннер, дивлячись на зелені цифри. — У простій ситуації нам би потрібен був місяць для роботи, але з твоєю… — чоловік обвів ручною розробку Хейд й помітивши щось, застиг. — Тут понад п’ять тисяч терафлопсів, це що, магія?!
— Це наука. Хоча я не здивована такою реакцією, все ж таки ви відстаєте від нас у розвитку. — похітала головою Хейд, даючи Беннеру спробувати керувати панеллю. Доктор спочатку поводив себе не досить впевнено, все ж таки, це були як-не-як зовсім інші технології. Проте, через пару милосердних підказок Хейд і тому, що система керування була логічною та легкопристованою, він через пару хвилин уже з ентузіазмом вивчив дані скіпетра. Розвеселившись від такої поведінки, дівчина з ліжком оперлася на інший стіл й з усмішкою спостерігала за Беннером:
«Моя програма вже почала шукати тесеракту, але цікаво подивитись на їхні спроби»
— Забіжи якось у Старк-вежу. Впевнений, ти зміниш свою думку. — гмикнув Старк, ховаючи здивований погляд за пачкою горішків. — Останні поверхні, дослідний відділ, там гарно – Діснейленд.
— Що таке Діснейленд? — зацікавлено поглянула на нього Хейд.
— От і побачиш, — усміхнувся Старк. — Ви, доктор Беннер, також подивіться.
— Дякую. Але коли я останній раз був у Нью-Йорку, я розгромив Гарварда. — пробурмотів Беннер, не відволікаючись від вивчення даних.
— О, я обіцяю повну без стресу, ні сварок, ні сюрпризів. — пошкоджень плечима Старк, тикнувши ручкою-електрошокером у ребро Беннера.
— Ти здурів?! — у лабораторію зайшов Роджерс, явно незадоволеною поведінкою Старка.
— Не втручайся. — не глянувши на нього, мовив чоловік і продовжив розпитувати Беннера. — Вам вдається стримуватись? У чому секрет?
— Зосередьтесь на проблемі, містере Старк. — сухо сказав Роджерс. Хейд слухала їх краєм вуха, зосередившись на дивному скіпі. Якщо в ньому та ж енергія, що й у тесеракта, то це означає лише, що цей синій камінь у скіпетрі, може бути…Хейд тихо видихнула:
«Ну так, тоді все стає логічним…І ситуація з Локі стає зрозумілою! Святі сили, як я раніше не здогадалась»
— Зосередився. Чого Ф’юрі кликав нас зараза, не перед цим. Що він не каже? Я не розв’яжу рівняння, не знаючи змінної.
— Думаєш Ф’юрі щось приховує? — спокійно запитав Роджерс, який вочевидь зацікавився словами Старка.
— Він шпигун, капітане, він шпигун. Його секрети секретні. Я його дратую теж, правда? — закинувши черговий горішок у рот, спитав Старк доктора Беннера.
— Е-е-е…Я хочу закінчити роботу, і… — нервово протягнув той, продовжуючи працювати з панеллю.
— Докторе. — твердо сказав Роджерс.
— Ділитись світлом з людством. Локі сказав це Ф’юрі про куб. Ці слова були для вас. — він кивнув на Старку, який задумливо протягнув йому горішки. — Якщо Бартон і не сказав Локі про вежу, вона була у новинах.
— Старк-вежа. Ця потворна… — почав було Роджерс, але погляд власника вежі змусив його виправити. — Будинок у Нью-Йорку.
— Його живить арк-реактор – самодостатнє джерело енергії. Будинок може жити автономно рік? — зверну Бенвсянер до Старка.
— Це лиш прототип. Я єдиний фахівець з чистої енергії. На Землі. — про всяк випадок додав Старк, кинувши погляд на Хейд, що краєм ока спостерігала за ними. Перед нею була невелика панель, проте інформація була невідомою мовою, на відміну від англомовної панелі, яку вона дала Беннеру.
— То чому ЩИТ не притяг його до проєкту тесеракт? Що вони роблять в енергетичному бізнесі в такому випадку?
— Я це точно бачу, коли моя програма закінчить ламати ЩИТівські секретні файли. Джарвіс її проганяє відколи я на кораблі. Кілька годин і я буду знати всі брудні секрети, які вони приховують.
— Це ти злишся, бо вони тебе не захотіли покликати. Хейд, ти куди? — Роджерс помітив, як дівчина підійшла до дверей.
— Занадто багато негативу на один квадратний метр. — не обертаючись мовила вона, й махнувши рукою Беннеру відкрила двері. — Я залишаю панель на твоє розпорядження, докторе Беннер, грайся.
— Хіба вона не мала допомагати?… — почувся голос Роджерса, але Хейд вже опинилася в коридорі.
Повз неї проходили агенти ЩІта, які цікаво дивилися на дівчину. Очевидь, і тут червоні очі були незвичними. Вона зітхнула й знову торкнулась золотої сережки.
— Гм, ну і де ж саме вони ховають Локі? — пробурмотіла вона, дивлячись на зелену карту з синім квадратом, що постійно рухалася в напрямку міста з назвою «Нью-Йорк». Це був тесеракт.