Хлопець, змій та камінь

Біль був єдиним, що знав Гаррі у своєму житті. Щоразу, коли він не виконував чогось як говорили Дурслі, йому робили сувору догану. Звичайно, хлопчик завжди намагався робити те, що казали, не будучи прихильником болю, але вони завжди знаходили недолік у всьому, що робив юнак.

Після цього випадку минуло кілька важких тижнів. Коли дядько закінчив із ним тієї ночі, вони зачинили його в комірчині на решту тижня, даючи мало води й зовсім залишивши без їжі.

Пройшов тиждень із того моменту як хлопець відправив листа, і, здавалося, час сповільнився. Авжеж, Леві був поруч, розмовляв із ним і навчав шляху до чарівного світу настільки, що юнак пам’ятав усе з розповідей; увесь час парубок був загнаний у пастку в будинку.

Чоловік хвилювався за хлопчика; він зробив усе, що тільки міг придумати, але через три дні після того, як узяв цю відповідальність, підопічний так і не прокинувся. Він крокував перед каміном і думав, що робити, щоб надати безпеку малому.

Северус сидів, дивлячись одразу й усюди, і лише на дитину, яку врятував; він проклинав себе, уже будуючи думку, що хлопчина буде копією свого батька, Джеймса, та чарівник забув, що малий також був дитиною Лілі.

Навіть після довгої ночі Гаррі думав лише про одне: чим він має заплатити за шкільне приладдя? Усе життя Дурслі передавали йому старі речі Дадлі, хоча одяг був завеликий, шкільне приладдя було вживаним і порваним, а іграшок не існувало зовсім.

Гаррі знову мав справу з радощами подорожей, як це роблять чарівники; він просто сподівався, що одного разу таки нормально приземлиться, а не вишвернеться з каміну.

Здавалося, тиждень пролетів непомітно, Гаррі насолоджувався часом, який проводив з усіма, готуючись до майбутнього навчального року.

– Тож, Драко, до якого факультету ти хочеш потрапити? – запитав Гаррі, дивлячись у темряву за вікном. Вони все ще їхали потягом, але вже переодягнулися в мантії, оскільки наближалася зупинка Гоґвортсу.