7. Купівля приладдя

Гаррі знову мав справу з радощами подорожей, як це роблять чарівники; він просто сподівався, що одного разу таки нормально приземлиться, а не вишвернеться з каміну. Здавалося, що сьогодні саме той день, коли це станеться; натомість Поттер трохи покотився й упав у центрі “Дірявого казана”, якщо вірити Северусу. Люди, звичайно, припинили робити будь-що, аби повитріщатися на нього, деякі стримували сміх, а інші просто сміялися з насупленого хлопчика. Гаррі не міг бути більш вдячним Снейпу, коли камін знову ожив, і його присутність змусила замовкнути весь паб.

– Гаррі, ти коли-небудь приземлишся на ноги? – запитав чоловік, піднявши одну брову й дивлячись на малого, що й досі лежав на підлозі. Однак хлопчина був радий, що всі настільки зосередилися на падінні, що не впізнали його за шрамом.

Щоки Поттера запалали від збентеження; якби тільки Леві був тут, то, можливо, поява стала б більш дотепною. На жаль, Северус змусив залишити змія на день у маєтку, не знаючи, як люди відреагують на великого плазуна, що обвивається навколо такого маленького хлопчика.

Снейп швидко допоміг Гаррі підвестися з підлоги, а потім відвів його в темний провулок і вийняв із мантії чарівну паличку. Він постукав по цеглинках у певному порядку, який малий швидко забув, щойно цеглинки почали переставлятися. Відкрився шлях до метушні галасливого провулка. Северус посміхнувся хлопчику, що шоковано дивився на багатьох людей, які кричали й сміялися одне з одного, на дітей, які бігали з дивними солодощами й запитували батьків, чи можна їм ту чи іншу річ.

– Що це за місце? – запитав стурбований шумом та людьми Поттер, притулившись до Снейпа, слова майже загубилися в гаморі алеї.

– Це Алея Діаґон – місце, де ти знайдеш усе потрібне для школи й навіть більше. А тепер зберися, Гаррі, ми йдемо до Ґрінґотсу, щоб отримати твої гроші, а також щоб зустрітися з Мелфоями, – сказав зіллєвар, пірнаючи прямо в натовп. Люди в цю ж мить розійшлися, звільняючи прохід для похмурого чоловіка та хлопчика, що крокував слідом. 

Поттер завмер, побачивши велику будівлю, яка, здавалося, вискочила нізвідки. Він хотів би просто стояти й дивитися з благоговінням, але Северус цього робити не збирався. Натомість він узяв крихітну руку й потягнувся в будівлю, геть із галасливої вулиці. Коли вони ввійшли, малий був шокований: робітники тут невисокі старі на вигляд створіння з гострими вухами та зубами. У кожного був однаково сварливий вираз обличчя, коли ті мали справу з чарівниками.

– Северусе, – прошепотів юний чарівник, смикаючи того за рукав, – хто це такі? – запитав, ховаючись за спину старшого та намагаючись уникати погляду цих дивних створінь.

– Це гобліни, Гаррі, будь із ними обережний, не ставай на неправильний бік, вони можуть бути рушійною силою, якою не можна нехтувати, – пояснив Снейп. Не зупиняючись, вони йшли до задньої частини будівлі, де свою допомогу міг запропонувати вільний гоблін. Не встигли вони підійти до консультанта, як велетень зайняв їхнє місце.

– Добридень, у мене лист від професора Дамблдора, – сказав той, швидко привернувши увагу Поттера через ім’я. – Це щодо Самі-Знаєте-Чого у сховищі 713.

Гоблін сердито зиркнув на нього, думаючи відмовити, поки велетень не навчиться поваги.

– Геґріде, радий бачити тебе поза межами школи, – сказав Северус, знаючи, що як не допоможе, директор буде не дуже задоволений.

– Вітаннячка, професоре Снейп, я Вас не впізнав, а це хто? – запитав Рубеус, дивлячись на малого.

– Це Гаррі Поттер, мені доручили подбати про те, щоб він отримав усе необхідне для навчання в Гоґвортсі.

Тут велетень виглядав трохи ображеним, знаючи, що директор багато років тому обіцяв забрати хлопчика.

– Чому б нам не піти разом, адже Гаррі потрібно взяти трохи грошей? – Геґрід на це лише кивнув, а Северус швидко зайняв його місце біля консультанта й зачекав, поки гоблін заговорить першим, побачивши, як той трохи розізлився.

– Чим ми можемо допомогти Вам сьогодні? – голос працівника банку був глибоким і тягучим, хлопчик аж здригнувся від страху.

– Юний Поттер хотів би взяти золото зі своїх сховищ, – зіллєвар говорив замість Гаррі, знаючи, що малий не знає, що казати цим створінням.

– А чи є у юного містера Поттера ключ? – прогарчав гоблін, нахиляючись уперед, щоб глянути на згаданого наляканого чарівника.

Снейп дістав золотий ключ з однієї зі своїх численних потаємних кишень і простягнув його гобліну, рикнувши у відповідь, коли відчув міцну руку жадібного гобліна навколо ключа.

– Гаразд, панове, здається, усе гаразд, будь ласка, слідуйте за Ґріпгуком сюди, він відведе вас до відповідного сховища.

Гаррі та Северус пішли за меншим на вигляд гобліном до вагонетки й сіли в неї.

– Можливо, ти хочеш оце, – сказав Снейп, простягаючи ключ. – І тримайся міцніше.

Перш ніж хлопчик встиг запитати “чому?”, їх віднесло геть на неймовірній швидкості. Поттер ледве міг думати, поки повз пролітали інші вагонетки та скарбниці. Вони зупинилися перед великими дверима, перш ніж вискочив гоблін .

– Сховище 687, – сказав Ґріпгук, озираючись на чарівників, які насилу вилізли зі своїх місць. – Ключ, будь ласка, – сказав він, простягаючи руку. Гаррі віддав гобліну свій ключ і спостерігав за процесом, поки відкривалися двері.

Поттер стояв, задихаючись від вигляду величезної купи монет. Звичайно, це була єдина купа монет, яку він коли-небудь бачив. Гаррі зробив крок у велике приміщення, а потім повернувся до працівника банку.

– Можете, будь ласка, пояснити, що це за монети? Я не знаю, як ними користуватися, – сказав він, усе ще вражений величезною сумою, яку йому залишили, але збентежений, оскільки в чарівному світі була інша грошова система.

Ґріпгук усміхнувся, показавши гострі зуби. Принаймні цьому чарівнику вистачило розуму, щоб попросити допомоги в гобліна, замість того, щоб узяти всі гроші за раз. Так, йому вже дуже подобається цей юнак.

– Звичайно, містере Поттер, золота монета – галеон, срібна – сикль, а бронзова – кнут. Галеони коштують найбільше, за ними сиклі, 1 галеон – це 17 сиклів. І, нарешті, кнут, 1 галеон – це 493 кнута. Зараз галеони можна обміняти на маґлівські гроші, 1 галеон дорівнює приблизно 235 гривень, – уже детально пояснює, щоб Гаррі все зрозумів. Малий кивнув і швидко, з допомогою Северуса та гобліна, наповнив мішок монетами, щоб оплатити шкільні витрати. 

Ще одна дика поїздка й вони досягли наступної зупинки.

– Сховище 713, – сказав Ґріпгук, виходячи з вагонетки, – відійдіть, будь ласка.

Він погладив двері своїми “павучими лапками”, і двері перед ним розчинилися, ніби їх ніколи й не було. Геґрід виліз зі свого місця й увійшов до старезного сховища, у якому зберігався лише маленький, коричневий, погано загорнутий пакунок. Забравши його, вони знову залізли у вагонетку.

– Як гадаєте, зможете трохи сповільнити цю приблуду? – запитав Рубеус, трохи позеленівши від думки про ще одну божевільну поїздку.

– У налаштуваннях лише одна швидкість, – сказав Ґріпгук, перш ніж вони знову рушили, але цього разу здавалося, що швидкість стала ще більшою, вагонетка робила більш круті повороти, а шлях подовжився, просто аби насолити велетню. Ну, так здавалося.

Поттер, принаймні, був задоволений тим, що вперше у своєму житті він тримає гроші, які належали йому, і їх не потрібно нікому віддавати. Здавалося, більше не потрібно ні на кого покладатися. Незабаром вони повернулися до метушні переповненої вулиці, якраз вчасно, щоб побачити три білі маківки, які прямують до них. Коротко привітавшись, дивна група рушила, щоб почати покупку шкільного приладдя.

Після численних крамничок, Луціус і Северус вирішили, що саме час відпочити й спуститися до іншого провулку, залишивши малих наодинці з Нарцисою, яка потягла їх до “Мантій мадам Малкін на всі випадки життя” . Звичайно, Гаррі був щасливий, що нарешті отримав власний комплект одягу, який не перейшов у спадок від Дадлі. Місіс Мелфой залишила хлопців і почала обирати одяг, слідуючи новим модним тенденціям.

Поттер сидів позаду блондина, коли піднявся на подіум до жінки. Мадам Малкін зняла мірки Мелфоя й усе записала. Хлопець, звісно, насупився, не задоволений тим, що жінка торкалася його.

– Драко, можеш розповісти більше про Гоґвортс? – попросив Гаррі, бажаючи знати більше, бо навіть уявити не міг подібне місце. Друг справді намагався пояснити, як виглядає Гоґвортс, навіть розповів про декількох привидів, але Поттер хотів ще більше дізнатися про місце, де збирається проводити багато часу.

Мелфой зітхав на кожне запитання, але, звісно, з задоволенням відповідав, але ж Гаррі міг легко прочитати про все, що його цікавить. Це змусило на мить замислитися: чи вміє Поттер читати? Батьки трохи розповідали про те, чому той залишився з дядьком, але недостатньо, щоб можна було це повністю зрозуміти.

– Як я вже тобі казав, Гоґвортс – величезний замок, у якому є чотири факультети, на які розділяють учнів першого курсу: Слизерин, Гафелпаф, Рейвенкло та Ґрифіндор. Факультет стане твоєю родиною, поки навчатимешся в Гоґвортсі, принаймні саме так мені говорили батьки. Ми маємо наглядати одне за одним, щоб не потрапити в халепу. Також ти можеш грати в квідич, але, на жаль, першокурсників до нього не допускають, – Драко пирхнув, побачивши відображення співрозмовника в дзеркалі; той запитально нахилив голову. – Квідич – це така забавка чарівників, у яку грають на мітлах у повітрі. Загалом є 3 м’ячі та 4 різні позиції… Знаєш, я розповім тобі про це пізніше, коли ми повернемося до маєтку, – запропонував, сходячи з подіуму, і Гаррі швидко зайняв його місце.

Коли з обох зняли мірки, після короткої суперечки з Нарцисою щодо оплати вбрання Гаррі, яку жінка з легкістю виграла, вона взяла рахунок Поттера, а також купила йому трохи дрібничок, щоб замінити теперішній одяг від маґлівської родини.

– Мамо, ми можемо піти до крамниці із совами? Я хотів би мати власну, – сказав Драко, дивлячись на неї. Нарциса хвильку подумала, але вирішила, що її син уже достатньо дорослий, аби мати тваринку.

Вони зайшли до зоокрамнички, і хлопець був вражений кількістю сов та інших тваринок, які тут були. Мелфої ходили довкола, дивлячись на тварин, яких Драко захотів би завести, а Гаррі стояв біля дверей, оглядаючись, але нічого не привертало його увагу. Так було до тих пір, поки він не почув тихий приглушений шум, що долинав із маленької клітки. Зробивши кілька кроків у приміщення й прослідкувавши, звідки лине звук, Поттер зазирнув усередину й побачив маленьке чорне кошеня з яскраво-блакитними очима, що пильно дивилися в його зелені. Він усміхнувся й почав воркувати до котика, спостерігаючи, як той повільно пробирається до середини клітки, тихенько нявкаючи.

– Тільки погляньте, здається, маленька леді знайшла власника, – пролунав голос, змусивши Гаррі відскочити від маленького кошеняти. – Не хвилюйся, хлопче, я радий, що в неї буде власник, усі обходять її стороною, забирають усіх її сестер та братів, а її лишають, – сказав чоловік, дивлячись на малого. – Слухай, я продам її за 15 галеонів, згода? – Поттер подумав про те, що, глянувши на кошеня, яке дивилося на нього очима, повними надії, не зможе відмовити. Тоді кивнув чоловікові й дав йому 15 галеонів, той випустив кицю з клітки. Хлопець помітив, що Драко обрав собі пугача, який гордо напинав груди, надувшись. Тепер залишалося лиш сподівався, що Снейп буде не дуже засмучений його покупкою.

 

*** У той час Северус***

 

Снейп шукав інгредієнти на зілля для Гаррі. Спостерігаючи за ним цілий день, чоловік помітив, що той погано бачить предмети зліва. Хотілося, щоб хлопцеві стало легше жити, коли він далеко від тих маґлів, і зробити це означало стерти всю шкоду, яку ті завдали бідоласі. Тож Северус подумав, що здивує малого цілющим зіллям, він не був упевнений, наскільки серйозні пошкодження, і не дізнається, доки вони не повернуться до маєтку, тому просто купив усі складові, які, на його думку, можуть знадобитися.

На превелике розчарування зіллєвара, Луціус вирішив надати перевагу його компанії, замість того, щоб залишитися з дружиною та хлопцями. Тож тепер змушений слухати блондина, говорити ні про що, шукаючи інгредієнти, поки одна частина розмови не привернула його увагу.

– Знаєш, Северусе, ти був би хорошим батьком для Гаррі, – чоловік завмер від цих слів, здивовано кліпаючи. Він та й у ролі батька? Ні, цього не могло трапитися, він був лише вчителем і шпигуном, не можна такій людині виховувати дитину.

Мелфой, звичайно, усе помітив.

– Тепер знаю, про що ти думаєш, але наразі ти показував себе тільки з кращого боку. Ти впустив юного містера Поттера у свій дім і показав те, що міг би показати батько, навіть не задумуючись. Я знаю, що Гаррі схопився б за шанс, аби ти його всиновив, ти ж бачив, як він прив’язався до тебе? – Луціус, звісно, навів забагато вагомих аргументів, щоб Снейп посперечався з ним, тож лишалося просто кинути пильний погляд. – Тепер ми можемо зробити так, щоб втілити це в реальність. Або ти його усиновиш, або ми, оскільки Нарциса також дуже до нього прив’язалася, – з усмішкою продовжив Мелфой. – Але, думаю, це краще зробити саме тобі, оскільки хлопчик знає тебе краще, ніж мене та Нарцису. Він бачить у тобі свого рятівника. Знаю, що я міг би змусити міністерство дуже швидко обробити документи, нам не потрібно хвилюватися, що Гаррі повернуть до тих маґлів.

– Луціусе, дай мені подумати над цим, будь ласка. У мене ніколи не було сім’ї, і виховання хлопчика буде для мене чимось новим. Доведеться змінити спосіб життя й пристосуватись до дитини, – сказав Снейп, оскільки знав, що друг не закине цю тему, доки не почує, що він над цим подумає. Мелфой облишив його, знаючи, що, як підштовхне занадто сильно, Северус закриється, і він не доб’ється свого. Тож просто посміхнувся зіллєвару, переконуючись, що насінина, яку посіяв у його свідомості, виросте в те, з чим можна працювати.

 

* * *

 

– Гаразд, хлопчики, ще одна крамничка: час купити чарівні палички! – сказала Нарциса, крокуючи через алею до магазину чарівних паличок. Крамниця в такий час була безлюдна, а старого майстра не було видно, поки вони не задзвонили в двері.

Він зіскочив зі своєї драбини, підглядаючи, хто ж там щойно зайшов до його магазину.

– Ах, тільки гляньте, хто тут у нас, юний містер Мелфой і, ах, так, юний містер Поттер. Було цікаво, коли ж я побачу вас двох у своїй крамниці, ну д бо глянемо, о, так, почнімо з Вас, містере Мелфой, думаю, що маю для саме те, що треба, – пробурмотів Олівандер, перебираючи коробку за коробкою, перш ніж обрав ту, що хотів. – Ось і вона, спробуйте! – вигукнув він, простягаючи паличку Драко.

Блондин узяв її та відчув теплий вітерець із магією, що лилася навколо, але цього не бачив ніхто, крім Олівандера, який усміхався, наче божевільний.

– Десять дюймів, глід, із серцевиною волосини єдинорога! Ідеальна для юного Драко.

Тепер чоловік повернувся до Гаррі, дивлячись згори донизу, трохи насупившись, думаючи про чарівні палички, які могли б підійти юному чарівнику.

– Подивимося, – він обернувся й понишпорив по коробках. – Спробуйте цю, – сказав, простягаючи паличку.

Поттер узяв чарівну паличку, нічого не відчуваючи.

– Ну ж бо, махніть нею! – вигукнув Олівандер, тож Гаррі виконав прохання. Хвиля розбила вазу, малий швидко відклав паличку на прилавок і відступив, ніби вона його обпекла. – Ні, не ця! – продавець знову ринув у пошуки.

Після ще декількох спроб Поттер відчув бажання здатися, не було палички, яка йому підійшла б. Драко з мамою вийшли на вулицю після того, як заплатили за покупку Мелфоя, кошеня також пішло за ними, оскільки кожне тестування викликало нову катастрофу. Олівандер насупився, коли подумав про наступний екземпляр, і рушив за ним, звичайно, він прекрасно знав, що це було саме те.

– Спробуйте цю, містере Поттер, одинадцять дюймів, падуб, серцевина з пера фенікса, – Гаррі взяв паличку, злегка побоюючись, що ця також не підійде, але відчув теплу радість, у крамниці піднявся вітер і швидко вщух. – Цікаво, дуже цікаво, – це все, що сказав старий, зачаровано дивлячись на покупця.

– Сер? Що ви маєте на увазі під “цікаво”?

Олівандер гордо випрямився.

– Я пам’ятаю кожну паличку, яку продав, містере Поттер, до останньої. Цікаво, що фенікс дав ще одну пір’їну… Ще одну. Цікаво, що саме ви власник цієї палички, адже її копія залишила вам шрам, – Гаррі здригнувся від цієї думки. – Так, тринадцять дюймів, тис. Цікаво, що подібне трапляється. Чарівна паличка обирає чарівника, містере Поттер… Зрештою, Той-Кого-Не-Можна-Називати робив великі речі… Так, жахливі, але великі.

Гаррі здригнувся від цих слів, не знаючи, що відчуває. Убивця його родини носить копію його палички. Хлопець подякував Олівандеру й заплатив за паличку, перш ніж вийти з крамниці, занурений у темні думки, які тепер не виходили з голови через слова продавця. Було вже пізно, і Северус із Луціусом знову приєдналися до групи якраз тоді, коли вони закінчили покупки. Попрощавшись, усі покинули Алею Діаґон й повернулися додому, щоб роздивитися куплене.