Дві клятви

- Пташечка, мала швидка птаха.
- Що? – спитав Лассе, щулячись від золотого світла, котре заливало галерею навскіс. Мереживні стіни пропускали світло Лауреліна, утворюючи на підлозі химерний візерунок.

- Слухай, справу маю. Я тут заклалась і програла. – Інділін з’явилась, як завжди, різко та весело, мов теплий вітер з Валімару.
- Ого.. І що ти винна? – спитала Ліероссе, встаючи назустріч. Вона вишивала в крихітному саду за їхнім будинком, біля її ніг в траву сідали метелики.

Початок будівництва Туркафінве, повернувшись із ловів зі здобиччю, законно проспав. Братів він зустрів уже тоді, коли вони з’явилися додому перекусити. Вийшов назустріч заспаний, зі скуйовдженим розпущеним волоссям і саркастично поцікавився, як справи.

Феанаро вийшов до них з мечем при боці, в шоломі з червоним плюмажем, у легкому блискучому обладунку. Все це залізо нестерпно блищало і робило його схожим на справжній дух вогню. Зовсім не задля поетичного порівняння.

На місці вони уже застали похмуру Аннавен, що поралася біля багаття. Чорнява сердита нолде роздмухувала вогонь під казанком з водою, на її щоці була кіптява. Побачивши своє товариство, стрибком звелась на ноги і посміхнулась.

- Дихає, - сказав із темряви хтось голосом Куруфінве-молодшого. – А ну. – з темряви чути було скрегіт та шурхіт, тоді навалились інші звуки. – Я майже відкопав.

Одяг йаванільді здавався чорним, хоча напевне був зеленим, сірим, блакитним… Зали в домі Фінве здавалися печерами, повними привидів. Хоча колись тут рясно падало золоте та срібне сяйво, омиваючи розписи, гобелени і коштовності.

Мервенде заклякла поруч, і Ліероссе почула тільки здушений стогін, страшний і болісний. Його перекрили несамовиті дзвони, низькі, металеві, лункі. В наступну мить їй на плече лягла тверда чоловіча рука.

Вона ніколи в житті не була така крихітна і самотня.