« Все більше і більше людей стають жертвами наркотику, що набирає популярність, небезпечну отруту постраждалі між собою називають Сяйвом … »
« … Препарат, створений в лікарських цілях став страшним наркотиком, сім’ї загиблих запевняють … »
« Я не міг перестати колоти собі Сяйво , відмовитися від нього неможливо! До цього дня мене переслідують кошмари про це… — Запевнив один із пацієнтів, які дивом вилікувалися…»
Запахи мокрої землі і їдкого машинного диму змішалися в носі, неприємно лоскочучи зсередини. Шум проїжджаючих повз, гримлячих залізяк і ллючого дощу зовсім не заглушував новини, що долинали з кожного кута. Автомобільне радіо, соціальні мережі, телепередачі на екранах невеликих телевізорів у вуличних забігайлівках, все гуло про новий наркотик.
«Покидьки підсадили мого сина на цю погань! Вони змусили його спробувати, і мій хлопчик… Вони мають нести відповідальність! Горіти їм у пеклі!..»
На старенькому наручному годиннику заіржавілі стрілки показували дві хвилини третьої, запізнювався він уже, дайте подумати, на сім годин і дві хвилини. Не надто пунктуально, але, мабуть, начхати. Намагаючись хоч ненадовго абстрагуватися від хаосу навколо, чоловік років двадцяти встромив навушники у вуха, сильніше натягнувши каптур, і продовжив енергійно крокувати по бензинових калюжах у бік будівель з облізлими сірими стінами. Велика парасолька з яскраво-зеленими написами в стилі графіті постійно намагалася скластися навпіл від сильного вітру, що ріже відкриту смагляву шкіру. Хлопець зіщулився і укутався сильніше в пошарпаний помаранчевий шарф, що виглядає крізь тонкий чорний плащ. Холодить все більше, осінь цього разу видалася страшенно похмура, а грошей зараз немає навіть на найдешевшу куртку, тому доводиться вже котрий рік зігріватися лише обігрівачем на роботі. До речі про роботу, його база — єдине, заради чого він прокидається щодня в цьому глухому куті. Холодно, голодно і самотньо, але чи шкодує Екко, що кілька років тому втік від батьків у цю дірку заради доброї мети? Ні. Нехай їх з друзями організація і не блищить успіхом, що не дивно, адже свідомо жахлива ідея розвивати благодійну діяльність у місті, де всім один на одного начхати, та й жити вони так звикли, але якщо є хоча б найменший шанс, що вони допоможуть людям стати на істинний шлях, то він готовий боротися до кінця. Спочатку «Підпалювачі» замислювалися, як група добровольців, що допомагатимуть наркоманам та алкогольним залежним з реабілітацією, за рахунок грошових пожертвувань та співробітництва з клініками. Ось тільки, на жаль, суми, що приходять на рахунок, були мізерно малі, і жодна клініка не погоджувалася лікувати задарма. Часом Екко лагодив речі на замовлення, на це й примудрився потихеньку жити, іноді доводилося зливати всі особисті гроші на покриття рахунків, пов’язаних із базою. Так було до того моменту, поки не здійнявся галас навколо цієї злощасної рожевої жижі. Страждали всі: школярі, молоді люди на світанку сил і навіть старі. Громадськості довелося визнати, що правоохоронні органи виявилися безсилими у цій боротьбі, тому багато людей тепер покладали надії на такі незалежні організації, як Підпалювачі. Не сказати, що люди в Зауні могли наскребти хоча б пару тисяч з людини, щоб пожертвувати, тож нехай рахунок фонду і зріс, але цього все одно було замало. Величезна калюжа розповзлася прямо перед входом, тому хлопцю довелося обходити її по бруду, забруднивши симпатичні білі кросівки в мотлох. Перериваючи свої не надто оптимістичні роздуми, Екко висмикнув навушники, в яких весь цей час грала його улюблена група, і ввійшов усередину старої будівлі, над входом красувався розгонистий малюнок, зроблений недорогими балончиками, з гордою назвою бази. Попередньо зробивши глибоке зітхання, хлопець неквапливо зняв верхній одяг і повісив його на обламаний гачок, залишившись у об’ємному білому худі та темних спортивних штанях. На порядку денному купа питань, які потрібно було негайно вирішити, а в нього, лідера Вогників, так між собою називають себе члени Підпалювачі, ідей не було абсолютно. Навіть гірше, ідеї були, але усвідомлення їхньої провальності неприємно мазолило шлунок. З тривогою всередині, що давить, передвіщаючи тонну завдань і проблем попереду, Екко повільно піднявся бетонними сходами, немов злочинець, що йде на страту, і поклав руку на дверну ручку. Смикнути. Потрібно відкрити. Вперед. Яскраве світло, що вирвалося з кімнати, змусило хлопця заплющити очі і відсахнутися. Зазвичай ніхто не включає всі лампи в робочому залі, так вони називають простору кімнату з кількома комп’ютерними столами, де зазвичай рубаються в ігри, тому що робити більше нічого. Не думати ж, як мінімілізувати споживання наркотику, з яким навіть влада не впоралася, насправді. Колись у нього були такі амбіції, але з кожним днем поїдання ролтону на останні гроші, від якого вже вивертає амбіцій, ставало все менше. Із самого початку дня все пішло якось дивно: він знав, пролитий на світлу скатертину капучино був ознакою чогось грандіозного, а тепер, ось, його друзі з’їхали з глузду й увімкнули світло, наплювавши на рахунок на електрику. Скажіть ще, що вони почали тут працювати і видалили League of Legends, ха-ха.
- Привіт, ти сьогодні пізно! - вигукнув Уейн, не відриваючись від монітора. На вигляд він був звичайнісіньким кучерявим очкариком, але насправді він сильний малий, який колись допоміг Екко з переїздом у гниючий Заун.
- Так, ти багато пропустив, Босс! - підхопив Айзек, насмішкувато виділяючи останнє слово. Рудоволосий невдалий тип, якщо не впізнати його ближче. Раніше лише завдяки його зв’язкам Вогникам вдалося орендувати цю будівлю за приємною ціною. Екко ще не встиг привітатись і сформулювати питання, коли раптом повз нього, показово зачепивши хлопця плечем, у кімнату прослизнув їх новенький Блейк. Його попелясто-чорне волосся як завжди було покладене мерзенним гелем, а недешевий костюм погано поєднувався з нав’язливим запахом низькосортного парфуму та кривими татуюваннями на шиї. Виглядає, як довбаний сутенер.
— У нас новий співробітник, — зарозуміло кинув чоловік, вальяжно завалюючись на пошарпаний диван з ногами, на яких були брудні черевики, — тобі, як голові, слід було б про це знати. Цей тип завжди дратував Екко, Бог знає, яким вітром його взагалі сюди занесло і як його прийняли, але цього разу Таймс вирішив спустити з рук чуже нахабство, адже тепер з’явилися речі важливіші.
- Новий співробітник? — З незаперечним невдоволенням запитав лідер, навмисно звертаючись до всіх, крім Блейка, намагаючись навіть не дивитися у бік чорної плями, що дратує. Без відома лідера приймати до себе когось ще з вулиці, щоб потім виявилося, що це хтось подібний до цього виродка…
— Не бісися, вона гарненька! — з променистою усмішкою запевнив Айзек, хизуючись. Зазвичай оптимізм цього хлопця змушував усіх довкола заряджатися його настроєм, але з Екко таке не прокотить.
- Вона? — Дівчата тут велика рідкість, ніхто не захоче працювати за копійки у непопулярній благодійній компанії, особливо Заунські фіфи, тож питань стає ще більше. — Гарненька? Шкіра та кістки, дивитися там нема на що. — Огидний прокурений голос знову перебив Екко. Ні, серйозно, колись він не стримається і вмаже йому по потворній пиці.
— Коротше, вона дизайнер, — наче вирок пролунав з вуст Уейна, — нам справді це потрібно. — Передбачаючи обурення лідера, низькорослий хлопчина відірвався від комп’ютера і продовжив. - У нас не сайт, а шматок лайна. — Отримавши схвальне кивання Айзека, почав говорити впевненіше. — Можливо, якби він виглядав кращим, то на нас звернули б увагу нормальні інвестори.
— Може, хоч вона щось зробить із цим убожеством біля входу! — пирхнув чорнявий, натякаючи на творчість Екко. Здулися вени біля скроні, головний Вогник стиснув кулаки до хрускоту і збирався надірвати зад Блейку, але раптом…
— Тим більше, ми їй не платимо! — Натхненно вигукнув рудий, з усмішкою у всі тридцять два, знаючи, що зараз найбільше лідера хвилюють гроші, і саме цим він зможе привернути увагу. Ось тоді питань стало надто багато. Повисла незручна пауза, тихенько цокав дерев’яний настінний годинник, ніби намагаючись загіпнотизувати і заспокоїти. Лють змінилася шоком, всі емоції були написані у лідера на обличчі. На декілька довгих хвилин він повірив у те, що досі спить у своїй маленькій квартирці. Це в якому такому чудовому світі люди працюють задарма?!
« …Ту-Ду-Ду-Ть … You are dead … Піум … » По кімнаті рознеслася безглузда мелодія, і всі погляди тут же кинулися в бік застиглого на місці Уейна.
— Мх, — хлопчина нервово проковтнув, чухаючи потилицю, — вибачте… — Він швидко тицьнув по вимикачу комп’ютера і від’їхав убік на скрипучому стільці. Зізнатись чесно, це розрядило обстановку. Трохи відійшовши, Екко зміг глибоко зітхнути та адекватно поставити запитання.
- Тобто як «не платимо» ? — Похмуре обличчя робило зовсім юного хлопця схожим на суворого чоловіка, а його серйозний тон голосу викликав у навколишніх мурашки по шкірі.
— Ну, так… — Айзек вийшов уперед, рятуючи друга від свердлуючого погляду. - Не платимо. — Він знизав плечима, ніяково усміхнувшись.
- Не може бути такого. - відрізав Екко. — Тільки хворий погодиться працювати без заробітної плати!
— Значить, вона довбана. — підключився Блейк. - Питання вирішено?
— Може, їй потрібна практика? — несміливо виглядаючи з-за спини Айзека припустив Уейн.
- Хто з вас вирішив її взяти? — Цілком ігноруючи татуйованого, Екко твердо звернувся до своїх товаришів, готуючись винести вирок. Тиша, що давить, опустилася на плечі хлопців. Тік так. Тік так. Тік-так… Хто ж зламається першим?
— Ну, чуваку, вона мила! - Айзек безпорадно ляснув по своїх стегнах, не знаючи, куди подіти руки
- …Ти ідіот? — Як факт видав Екко, дивлячись на рудого дурня. Його ніздрі, що постійно розширюються, інформували про те, що терпіння у голови на межі. Він уже набрав у легені повітря, щоб почати тираду про те, що вони повні придурки, коли раптом із сусідньої кімнати, де весь цей час була невеличка захаращена комора, почувся короткий гуркіт.
- …це що? — з нечитаним обличчям спитав Екко і, не чекаючи відповіді, попрямував до маленьких дверей.
— Це, ну, розумієш… Ай-я-яй! З повною готовністю до всього на світі, навіть побачити там довбаного літаючого Каспера, молодик з силою відчинив двері, зустрічаючи на собі пильний погляд неоново-рожевих очей, що світяться.
- М, привіт… ? — розгублено промовила струнка дівчина, перевалюючись з ноги на ногу. Гаразд, до такого він таки не був готовий
