12 років

«Так, де я? Спокійно, Гермі, спокійно. Так, стоп, чому я себе назва Гермі, мене ж так ніхто ніколи не забував. Окей, це зараз не саме головне. Треба заспокоїтися і розібратися де я», - думала Герміона.

Дівчина обернулася навколо себе, побачила дім, стежинку та яскраві зелені ворота, побачила свого песика Х’юго. «Я вдома!», - зраділа Герміона. «Звичайно, я вдома, я в саду, а ось моя улюлена гойдалка», - на цій гойдалці вона ще з дитинства любила читати книжки, - «Треба знайти маму».

Та тільки но дівчина вийшла з саду, як побачила свою сестру Роуз, однак тій на вигляд було років 5, що було дивним. Тоді вона подивилася на своє відображення у вікно, в неї зменшився зріст і волосся ще було довге, хоча після турніру трьох чарівників, вона обрізала каре. І одяг, що був на ній - завеликий. «Дивно, дуже дивно!», - подумала вона і одразу почула такий знайомий голос:

- Роуз, люба, не бігай так швидко, ще впадеш! Я вже не втигаю за тобою, зачекай! Ну куди ти так спішиш?

- Бабуся?! - вслух мовила Герм.

«Але, але ж бабуся померла 5 років тому… Це не можливо! Хоча…», - вона глянула ще раз на своє відображення, на вигляд їй було не більше 12 років.

- Ох, Міона, люба, ти вже дочитала? Ходімо обідати, я приготувала твій улюблений чізкейк.

«Міона, мене ніхто так не називав вже 5 років, так мене кликала тільки бабуся», - думки не покидали Герміону. Вона кинулася щосили до бабусі та обійняла її так міцно, як тільки могла.

- Міона, люба, що з тобою? Ти ж мене задушеш. Ходімо, дівчата!

Герміона не могла повірити, що тільки-но обіймала свою бабусю, скільки разів вона хотіла цього, скільки разів думала, що віддала би все на світі, щоб хоча б раз почути бабусин голос, щоб скуштувати хоча б шматочок її улюбленого чізкейку, такий робила тільки бабуся, вона додавала в нього свіжих ягід чорниці. 

- Бабуся, я так сильно тебе люблю і так сильно сумувала! Якщо б ти знала, як мені тебе не вистачає!

Бабуся трохи розгубилася від слів її онуки, але вирішила, що дівчинка замріялася під час читання.

- Ммм, як же смачно! Півжиття віддала би, щоб кожен день їсти твій чізкейк, бабусю!

- Ох, дякую, моя люба! Роуз, а тобі сподобалося?

Роуз тільки кивнула і далі продовжила їсти чізкейк руками. Гермі і бабуся тільки посміялися.

- Бабусю, а де мама?

- Сонечко, ти що забула, мама у відрядженні і буде завтра після обіду.

«А чи є в мене стільки часу», - подумала дівчинко.

- Так, поїли? Тепер вистрибуйте зі столу і йдіть зберіть полуниці на вечерю! - мовила старенька.

Поки дівчата збирали полуницю, ну як дівчата, Роуз бавилася та ганялася за метеликами, Герміона думала: «Окей, я перемістилася в часі приблизно на 5 років тому. Окей, а як? І де тоді хлопці? Ну чорт з Малфоєм, він сидить собі у Малфой-Менорі, йому прислужують ельфи (Герміона цього терпіти не могла), зі своїм татком, який викликав в неї тільки огиду, навіть від однієї думки про нього, як і від думки про слізеринського принцу, оце ж він себе підніс звичайно. Мабуть, в нього велика кімната з ліжком з балдахіном та срібними шторами, а на ніжках ліжка - змії. Фу! Нанавиджу Малфоя із його зарозумілістю, яка притамана тільки його сім’ї, чистокровним, у 28 коліні. І чому я стільки часу думаю про Малфоя? Так, Герміоно, зберися. Окей, Гаррі. Бідний Гаррі! Він напевне у Дурслів, і якщо… якщо я не помиляюсь, то це як раз те літо, коли дядько Вернон зачинив Гаррі в кімнаті і поставив решітку на вікна. Так, треба якось домомогти йому. Але як? Хм, цікаво, чи можна мені чарувати? По ідеї, я за межами Хогвортсу і мені менше 17 років, але ж я - не я. Чи я? Боже, Годрік, як все складно!», - думки не покидали дівчину до вечора, поки не настав час лягати спати.

Наступного ранку, коли Герміона прокинулася і поснідала, вона вирішила почитати, можливо в тих підручниках, що в неї є, є відповіді на її питання. Марно гортаючи книжки вже втретє, дівчина подумала: «Чорт, що я намагаюся знайти в підручниках, звісно тут нічого такого немає, є про перевертнів, русалок, але про перенесення в часі немає. І мій останній маховик часу професор Дамблдор знищив». Герміоні стало сумно, минулого року професор Дамблдор помер від серцевого нападу, і вона була впевнена, що це зробив Драко Малфой. «Точно, Малфой, в його домі є велика бібліотека, і там точно є відповіді на всі питання.».

- Чорт! - вслух сказала Гермі.

«Чому я знову думаю про Малфоя? Я ж повинна його ненавидити! І звідки я взагалі взяла, що такі пихані сноби, як Малфої, читають книжки і взагалі мають бібліотеку?».

В цей момент двері в кімнату дівчинки відчинилися, Герміона побачила маму. вона не бачила маму з 1 вересня, помахавши рукою на платвормі 9 і 3/4. «Хм, а чому я не їздила додому на зимові канікули? Не пам’ятаю… Ай, не важливо!». Дівчинка підбігла до мами і обійняла її, після чого взяла чемодан маи за ручку і: «Ні! Ні, тільки не це! Знову» Чому це знову зі мною відбувається?» - дівчина знепритомніла.