Однак наступного тижня не було. Продавець чекав цілий день, сподіваючись побачити цього молодого чоловіка, який заходить в його двері.
Але він більше ніколи його не бачив.
Він думає, що той не мав часу, можливо, пізно прокинувся або йому раптом довелося працювати.
Але він не знаходить поважної причини.
Крім того, це не те, що справді хвилювало його. Його розум займає спроба зрозуміти, чому його так цікавить доля цього чоловіка.
На додачу, він нічого про нього не знає. Навіть ім’я.
Все, що він знає, це те, що він обожнює свою родину, вечеряє з ними щонеділі й працює в редакції журналу.
Але відчуває, ніби знає його вічність.
Це дивно.
– Дадзає, ти йдеш? Треба закрити магазин.
Завідувач магазину трясе головою, намагаючись викинути того чоловіка з думок, але той не хоче їх покидати, він впевнений, що пам’ятає як чув, що той йому сказав: “Побачимося наступного тижня” .
Рука лягає йому на плече й трясе його. Дадзай обертається й бачить трохи стурбованого Рампо, який дивиться на нього.
– Дадзає, ти впевнений, що ти в порядку? Виглядаєш трохи втомленим.
– Нічого, можливо, думаю забагато. Нічого серйозного.
– Про цього хлопця? Так?
Продавець повертається до старшого зі здивованим виразом обличчя. Чи повинен він розповісти йому?
– А що?
Чоловік закочує очі, молодший не вміє брехати, та ще й не бачить очевидного. Він його дратує.
– Дадзає, ти провів увесь день дивлячись на двері, й цього разу він не прийшов, не змушуй мене думати, що це не через нього.
– Слухай, я справді не хочу про це думати, щось цілий день коїться з моїм мозком, я просто хочу лягти спати.
Брюнет кладе руку йому на лоб, у нього жар, мабуть, він застудився вранці. Чоловік згадує, що забув закрити вікно в кінці магазину, проклинаючи себе.
Продавець підходить до вхідних дверей, перевертає табличку, що сповіщатиме, що магазин зачинено. Його старший кладе руку йому на плече, коли квіткар кашляє.
– Залишайся завтра вдома, Дадзає, відпочинь і повертайся до нас у формі. Мені не подобається бачити тебе таким. Знаєш, ти повинен перестати турбуватися про все і вся, це може зробити тобі боляче.
– Дякую, тоді я швидко піду додому, дощ закінчився.
Двоє молодих людей посміхаються один-одному, перш ніж молодший швидко помахав рукою і вийшов з закладу.
Його трусить, температура не піднімається і тримається вже тиждень. Він ненавидить це. Його погляд зупиняється на небі. Йому теж сумно. Але у нього може бути причина.
Проте Дадзай не знаходить вагомої причини для свого смутку.