— Щиро прошу вибачення, це не було заплановано…
— Не хвилюйтеся, я не проти. Я не збирався залишати вас під дощем, не хочу, щоб ви захворіли.
Чуя злегка усміхнувся: він не очікував, що цей квіткар буде таким доброзичливим і привітним. Хоча хлопець знав, що той був дуже милим на вигляд, все одно не думав, що це буде так.
Настала незручна тиша, поки рудий потирає руки, намагаючись зігрітись, хоча, здається, це не дуже працює. Чуя тремтить. Дощ, мабуть, завдав йому достатньо шкоди.
— Чи можу я дещо дізнатися? — раптом питає юнак.
Перш ніж нахилити голову вбік, чоловік дивиться на нього кілька секунд, здивований раптовим запитанням.
— Так, звісно, у будь-якому випадку ми й так не маємо чим зайнятися.
Рудий усміхнувся, перевівши погляд на вікно, в яке б’ють краплі дощу.
— Чому ви вирішили стати флористом?
Продавець тихо зітхає, перш ніж усміхнутись, і дивиться на квіти навколо себе.
— Бо це, безперечно, найкраща робота, яка тільки існує! Мої батьки завжди захоплювалися квітами, тож вони передали свою пристрасть мені. Та й хіба це не ідилія?
Своїми великими руками він швидко вказує на м’яку та барвисту рослинність, що їх оточує. Цей магазин — справа його життя. Осаму шалено його любить, любить більше, ніж власне існування.
— Гм, зрозуміло. Мабуть, добре жити справою свого життя.
— А ви чим на життя заробляєте?
— Я працюю в редакції модного журналу, — він робить паузу й дивиться на підлогу. — До речі, дуже гарний паркет. Це була мрія мого дитинства, але з часом я зрозумів, що хотів би займатись чимось іншим.
Юнак зітхає, блукаючи поглядом. Накахара губиться у своїх думках. Багатьом сподобалася б ця робота, та не йому.
— Що б ви хотіли робити насправді?
— Я б хотів бути власником кафе, мати змогу готувати тістечка, робити гарячий шоколад, відчувати запах кави в кімнаті, бачити як люди ховаються в моєму закладі під час дощу так, як зараз.
Коли він говорить, його щоки трохи червоніють. Хлопець ніколи ні з ким не ділився своєю мрією. І перший, з ким він це робить, майже незнайомець — досить іронічно.
— Я б хотів сказати вам, що ніколи не пізно, і ви завжди встигнете здійснити свою мрію.
— Я теж хотів би, але не маю ні часу, ні грошей. Чесно кажучи, я не купував справжні квіти до того через те, що не мав достатньо часу, щоб піклуватися про них, оскільки доводилось працювати в редакції, а зараз вдалося звільнити кілька днів, щоб займатися цим…
Чуя затнувся. Парубок думає, навіщо він відкриває своє життя незнайомцю? Хіба це не дивно?
— Забудьте, це не важливо. Дивіться, дощ закінчився, я вже піду, — підтверджує рудий, вказуючи на еркерне вікно.
*Еркери — це багатогранні виступи в стіні будівлі, засклені низкою вікон, які розташовані під певним кутом відносно один одного. Особливість такого архітектурного рішення полягає в тому, що всі віконні блоки з’єднані між собою одним додатковим спеціальним профілем — еркерною трубою з адаптерами. У перекладі зі старофранцузької «arquier» перекладається, як «захисник». Ймовірно, раніше такі виступи використовували для того, щоби відстрілюватися від ворога, який наступав на фортецю.
Він швидко забирає квіти й штовхає двері магазину, щоб піти. Опинившись на вулиці, Накахара не озирається і продовжує іти, все ще дивуючись з самого себе.
Що йому навернулося на думку, що він почав відкриватися цій людині?