Засунувши пасмо волосся за вухо, Чуя повільно йде вулицею. Дихання нерівне, хлопець намагається зігрітися. Холодно… Зима, безсумнівно, є порою року, яка подобається йому найменше. Він більше віддає перевагу теплим і сонячним пляжам влітку. Сумнівів нема.
Хлопець потирає руки, а погляд губиться в місті повному змін. Всюди встановлюють декорації, у парках ставлять високі ялинки, а особливо в тому парку, який має перетнути рудий, аби дістатися до квіткового магазину.
Стосовно квітів, коли бабуся Чуї дізналась, що він придбав справжні, то вибухнула від радості. Ця невисока жінка, зростом метр п’ятдесят, має велике серце і ділиться ним з усією родиною. Тому молодик хотів знову зробити усмішку бабусі ширшою, тож він поставив будильник трохи раніше, щоб встигнути купити квіти.
Його погляд падає на зелено-рожеву вивіску магазину. Він усміхається, це все дуже мило, дуже по-дитячому. Чуї справді подобається це видовище. Він штовхає двері, і його знову атакують різні запахи. Він сумував за цим…
Накахара ковзає поглядом в пошуках того, що ідеально підійде на домашній стіл. Цього разу він хоче особливо порадувати маму. Він шукає фіолетові квіти. І, на щастя для нього, їх тут багато — він задоволений вибором.
Очі повільно блукають, переходячи від одного стелажу до іншого, а ноги ведуть його до маленького вікна, звідки можна спостерігати за вулицею. Нема нікого, ще рано. Чуя посміхається, йому подобається це відчуття самотності в такому багатолюдному місті.
— Чим я можу Вам допомогти?
Чуя обертається та впізнає продавця. Він дивиться на нього з усмішкою на губах, а кілька пасм волосся спадають йому на чоло. Було б брехнею сказати, що він не милий.
— Так, я трохи розгубився серед такої великої кількості гарних квітів…
Квіткар тихенько сміється, а рудий трохи збентежено чухає шию.
— Мабуть, ще один сімейний обід?
— Ви пам’ятаєте!? – здивовано запитує юнак.
— Я пам’ятаю кожного, хто заходив до моєї крамнички, — відповідає він усміхаючись.
Чуя м’яко киває головою з роззявленим ротом. Він вважає, що це дивовижно мати таку визначну пам’ять.
— Ого… Це й справді для недільної трапези, але цього разу для моєї мами. Я шукаю фіолетові квіти, це її улюблений колір!
— Це чудово, у нас є все, що Вам потрібно. Щось ще, окрім кольору, звичайно?
Парубок декілька секунд міркує… він справді не знає, йому просто потрібний красивий фіолетовий букет, котрий сподобається матері, а все інше…
— Я вам довіряю, оскільки не дуже розуміюся на такому, тож дозволю вам робити свою справу.
Обидва посміхаються один одному за кілька секунд до того, як молодий флорист веде його до іншого куточку крамниці. Чуя помічає іншого чоловіка за прилавком, якого раніше не бачив. Щоправда, він не звертає на це особливої уваги. Проте йому щось таки впадає у вічі.
— Ого, які гарні!
Продавець повертається і дивиться на нього, перш ніж опустити очі на відповідні квіти. Він усміхнувся, побачивши вибір клієнта.
— Півонії. Це правда, що вони дуже красиві. Вони означають щедрість і вірність, а також захист. Це буде ідеальним вибором, якщо ви хочете почути мою думку.
У рудого на декілька секунд відняло мову від краси цих квітів, а потім, похитавши головою, він підвівся.
— Тоді я б узяв з них букет, будь ласка!
— Звісно, зараз принесу.
Як і минулого разу, Чуя розплачується і забирає чудовий букет, перш ніж попрямувати до виходу. Та, коли він вже збирався вийти за двері, зупинився й обернувся.
— До речі, моїй бабусі дуже сподобались жоржини. Дякую!
— Радий був допомогти.
Вони усміхаються один одному кілька секунд, перш ніж Чуя йде та щасливий повертається до своєї квартири.