Глава 7: Не йдіть на компроміс. Ви все, що у вас є.

1*********

- Лобаста, тебе тільки за смертю посилай! Ти що, ходила за гелем для укладки в Суну? – Іно, вбрана у неймовірної краси фіолетове кімоно, висунулась з вікна й, обурено схопивши подругу за руки, втягнула її до будинку. Сакура, яка до цього сонно розглядала заквітчане подвір’я Яманака, ледь втримала рівновагу від несподіванки, коли перед її очима закрутилася святково прибрана, але сповнена творчого безладу, кімната. Уже готова висловити Іно все, що вона думає про такий ранній підйом у свій перший за місяць вихідний, дівчина набрала повні легені повітря і… Зайшлася таким гучним сміхом, що ледь не вдавилася.

- Ой, та пішла ти лісом, - ображено буркнула білявка і видерла у неї баночку. Підійшовши до дзеркала в повний зріст, вона стала старанно вичісувати своє довге волосся, намагаючись з допомогою гелю скрутити на шпильці церемоніальну зачіску. Не виходило. – Може б ти мені помогла, га? – роздратовано спитала вона, бачачи, що Харуно, переповнена розчуленням, спостерігає за нею здалеку – Я спізнююсь.

- Ну прости мені мою слабкість, - примирливо відповіла Сакура, наблизившись до трюмо майже впритул. Забравши в Іно гребінь і вишукану срібну шпильку, вона взялася за роботу. – Я не зі зла. Просто не пам’ятаю, коли востаннє бачила тебе такою патлатою, Свинино. Це так на тебе не схоже… Заснула з мокрою головою? – насмішкувато спитала дівчина. Вона таким, на жаль, часто грішила й білявка ніколи не оминала це критикою, хоча знала на власній шкурі, що робота в госпіталі селища шінобі ніколи не вирізнялася спокоєм.

- Ага, - нехотячи відказала Іно. Повністю занурена в організацію події останніми днями, зараз вона трохи розслабилася і, дивлячись на своє відображення, намагалася непомітно втирати сльози. Дуже боліла голова – їй сьогодні всю ніч снився тато. Настирливі думки, що він так і не побачить як його маленька дівчинка виросла, все не відступали. Зрештою, у неї навіть не було часу на те, аби оплакати свою втрату як слід…

Проте Яманака дуже старалася ні про що не шкодувати. Це був свідомий вибір – з самого початку існувала можливість передати титул голови клану комусь іншому. Легкий крок, якщо зважати, що Іно всього сімнадцять, а війна розтрощила на друзки її щасливе життя. Але чи змогла б вона здатися? А дзуськи! Серце гріла повага і любов, надто сильні, щоб дозволити собі зрадити батькові сподівання. Хіба ж не він завжди казав, що її доля - стати найкращою головою клану Яманака в історії?

«А тому, варто взяти себе в руки, - вмовляла вона своє відображення, – хоча б в заради світлої пам’яті тата». Бо доросла Іно – це абсолютна самовпевненість, талант й успішність в усьому, до чого тільки береться. І цей раз не мав стати винятком.

Харуно ж тим часом старанно крутила вавилони із гладких білявих пасм – ну хоч десь ця навичка згодилася. Дуже далека від усіх цих кланових перипетій, вона просто хотіла по-людськи підтримати подругу і водночас скористатися цією можливістю, щоб дістатися до Саске-куна. Зачепивши зубами шпильку, дівчина мугикала під носа веселенький мотивчик, бо щиро вірила, що удача на їхній стороні. Добре, що Іно, запропонувавши загальну канву плану, не знала усіх деталей і намагалася лишній раз нічого не розпитувати. Хоч це і було на неї не схоже. Довіряла? Що ж, тоді вона мусить все провернути ідеально.

Глянувши на свою підопічну, яка вже тихенько куняла, заколихана ніжними дотиками, Харуно шкодливо захихотіла. Грайливий настрій трохи допомагав впоратися із тривожністю очікування 

-Іно, - голосно покликала Сакура у самісіньке вухо. Бо нема чого спати, раз їй не дала такої можливості. Все одно залишалися тільки фінальні штрихи. - А де квіти?

Та, сердито затуляючи постраждале вухо, вказала їй на гору декорованих подарункових коробочок у кутку цієї переповненої світлом кімнати. Її гостя присвиснула від масштабів пошуків. І як вона оцю башту одразу не помітила?

-Ти дістала усі запаси свого краму? Не боїшся банкрутства, Свинино?

Білявка закотила очі й показала доглянутим наманікюреним пальчиком собі на голову. Трохи покрутила…

-Сама така, - пирхнула Сакура і полізла у першу, впавшу в око, коробку. Іно прикрила очі знову, сподіваючись, що цей жахливий шурхіт дасть їй хоч на хвилиночку перепочити.

Так і минуло пів години. За цей час дівчата встигли повністю вбратися у традиційний одяг й коштовності, а тому тягнули останні миті до початку церемонії за дурнуватими жартами й спогадами. Потім Іно з нудьги стала діловито перевіряти усі виконані роботи за списком і вголос рахувала гостей, чим викликала у Сакури легку усмішку і навіть дрібку заздрощів. Свинино справді виглядала схвильованою у найкращому сенсі цього слова.

Закінчивши усі свої маніпуляції та залишившись вдоволеною підготовкою, Яманака врешті протягнула подрузі якийсь дивний дрібнуватий предмет, схований до цього в одній із паперових обгорток.

-Заслужила, - гордо всміхнулася Іно і грайливо клацнула ту пальцями по лобі. – Як і домовлялися – кімната у вашому розпорядженні. Тільки пообіцяйте, що все пройде як слід, гаразд? Знаю я твою дурну натуру… Мені проблеми не потрібні.

-Це точно те, що я просила? – скептично перепитала Харуно через хвильку, прискіпливо обдивляючись з усіх сторін щось, що більше нагадувало зовнішнім виглядом сміття. Повернувши голову, вона ледь не пирснула вже вкотре за ранок: її подруга майже наполовину вилізла у вікно, щоб поправити оздобу зовні.

-Нагадай мені, Лобаста, а ти у нас вже й бар’єрний спеціаліст? Так? Чи я щось пропустила? – навіть стіна не могла заглушити глузливий тон білявки, який та щедро здобрила єхидством. Сакура почервоніла – звісно, що нічого вона в тому не тямила. Її максимум – фуїн, та й тому ще вчитись і вчитись… Що ж, у неї не було приводу сумніватися в професійності майбутньої голови відділу аналізу у розвідці Конохагакуре.

- Піду, знайду Наруто, - швидко попередила вона і, не чекаючи відповіді, залишила ту на самоті. В долонях дівчина стискала крихітний, але дуже потрібний і дієвий бар’єр. Тепер діло залишалось за малим – дочекатися кінця церемонії й знайти Наруто. А там…  Хай їм пощастить, бо вони поставили на кін все. І найголовніше: від цього напряму залежало життя Саске-куна.

Сакура здригнулася, коли їй на лоб щось крапнуло. А потім знову і знову. Глянула вгору й швидко закліпала, бо тепла крапля одразу втрапила в око. Виходить, вона й сама не зчулася, як вийшла надвір?

Було навіть трохи весело спостерігати, як найняті зі столиці декоратори метушливо затягували в приміщення усі прикраси під гучні прокльони щойно прибігшої Іно. Схоже, ніхто не додумався глянути прогноз погоди, бо через декілька хвилин почалася справжнісінька злива. Вона з жалем побачила, як райдужні гірлянди з пап’є-маше розповзлися кольоровою масою по всій території. Все одно вона, почуваючись в усіх цих тісних шарах тканини лялечкою в коконі, не встигла б їх врятувати.

Тому, старанно ігноруючи все довкола, Сакура продовжувала нерухомо стояти на місці, прикрита від стіни води лише невеличким козирком даху, й вперто не спускала очей з хвіртки, крізь яку гасала в гості ще малою дитиною. Шкода, що зараз все не настільки просто…

Проте сьогодні все вирішиться. Може, не дуже правильно, але всі законні методи вона спробувала. Бо вже до оскоми набридло бути безправною істеричною слабачкою з розхитаною нервовою системою. 

А так, принаймні, ніхто серйозно не постраждає.

 

2***********

З точки зору Неджі

Лагідний вересневий день, щедрий на світло й легкий вітерець. Обідня пора, щойно пройшов рясний літеплий дощ, а на небі вже - жодної хмаринки. В його полі зору розлоге подвір’я, всіяне то тут, то там клумбами з ранніми айстрами, по якому повільним кроком прогулювалися пацієнти у лікарняних піжамах. Крізь прочинене вікно до третього поверху долітали пахощі парку й спокій, який хотілося вдихати повними легенями чи не більше, ніж запах прілого від вологи листя.

Неджі лежав з новою книгою, підпертий подушкою, біля самісінького вікна й намагався насолоджуватися комфортним читанням в умовах неймовірної природи рідного селища. Допоміг зі зміною обстановки Йоко-сан, його реабілітолог, піддавшись на настійливі переконання Х’юґа, що навіть найтерплячішим людям може набриднути постійне вивчення білосніжної стелі. І це, певно, було його найкращою ідеєю за останні кілька днів.

Вільною долонею Х’юґа старанно натискав на кнопки маленького ґумового кубика, тренуючись по інструкціях його лікарки. І хоча не все вдавалося ідеально з першого разу, було приємно помічати дрібні зміни у здерев’янілих пальцях: згинати їх вдавалося все легше і легше. Тож мотивації йому вистачало з головою. І все ж було дещо, що затьмарювало собою все хороше – Хіната-сама.

Зазирнувши рано-вранці у компанії Наруто, вона подарувала підставку під книгу, затримавшись, щоб потеревенити компанією… Неджі вже й не пам’ятав толком про що, бо мимоволі його погляд спинився на кузині, яка виглядала сумнішою, ніж зазвичай - авжеж намагаючись це приховати. І навіть те, як щиро вона побажала брату одужання наостанок, не змогло його обдурити - щось трапилося, доки він валявся у госпіталі. А люба сестра, звісно ж, не обмовиться про це жодним словом: така вже у неї турботлива натура. Шкода, що їй невтямки, що цим все тільки ускладнює: Неджі не знаходив собі місця, думаючи, що його кузину гноблять. Бо чому б могла тривожитися дівчина, якщо зараз все мирно, а з її Удзумакі все добре? Звісно, першими спали на думку проблеми з її батьком. Потім – з кланом. На жаль, доля обділила їх на тепле родинне коло. А в розпорядженні залишилися самі лише здогадки  – більше ніхто з Х’юґа не обтяжував себе візитами.

Юнак вмостився на подушці ще зручніше і, розслаблено відкинувши голову, здув з обличчя декілька гладких пасм. Що ж, ніде правди діти, було й хороше – кузина принесла гребінь й допомогла йому заплести звичну зачіску. Неджі й не уявляв, що можна так сильно скучити за звичайною охайністю і що він почуватиметься настільки краще морально від такої буденної справи. Варто докласти зусиль і зовсім скоро зможе впоратися із цим самостійно – було незвично дратівливо відчувати чужі дотики на своєму волоссі.

Як і будь-який шануючий себе шінобі Конохи, молодий Х’юґа волів би уникати госпіталь всіма можливими шляхами. Ось і зараз серце переповняла надія: пройде іще декілька тижнів і можна буде повернутися додому, знову жити без цілодобового нагляду медперсоналу і, нарешті, заборонити будь-кому навіть наближатися до його крихітної квартирки без нагальної потреби. Неджі просто сподівався, що їхній будинок вже відновили – квартал Х’юґа сильно постраждав під час нападу Пейна і повертатися у намет не було жодного бажання. Провини за собою у таких простих людських потребах юнак не бачив: його справді розраджували щоденні візити друзів й іноді сестри, але він щиро хотів побути на самоті, щоб відчути себе у відносній безпеці рідних стін. А головне – якомога далі від велелюдного госпіталю й обридлої скупої обстановки палати, куди в будь-який момент хтось може вдертися через вікно, бо мстива Сакура «забула» поновити фуїн-захист.

Він тяжко зітхнув, торкнувшись долонею незвично відкритого лоба - спробував би Лі провернути свій тепер регулярний ранковий фокус з «візитом» на території помістя Х’юґа… Від нього, певно, і мокрого місця б не лишилося. Все ж іноді приватність і відокремлений стиль проживання його клану несли у собі певні переваги.

Раптом його увагу привернуло невпевнене шкрябання у двері. І це було незвично – цю пору, зазвичай, він проводив на самоті.

-Увійдіть, будь ласка, - неголосно сказав він, озираючись.

З-за напіввідчинених дверей показалась смутно знайома скуйовджена голівка. «Наче як дрібна Інуздука, помічниця Харуно» - пригадав юнак. Він щоразу бачив її у компанії медикині, коли та проводила огляди в перші дні після коми.

-Вибачте, Неджі-сан, що потривожила, - тоненько проговорила вона, бувши помітно схвильованою. - До вас відвідувач – голова вашого клану. І, знаєте… Зараз неприйомна година, я-а-а…

-Пропустіть мене до мого племінника, ірьоонін-сан, - голос його дядька звучав приглушено. – Я обіцяю, що особисто напишу вашій Харуно-сан листа, пояснюючи, що ви непричетні до порушення правил і нічого не могли тут вдіяти. До речі, а де вона сьогодні? – примирливо запитав Хіаші-сама, уже пановито височіючи у прорізі дверей.

-Вихідна вона… - пропищала дівчинка, засоромлено притискаючи долоні до щік. Іще б ні – такий поважний пан звернувся до неї, дрібноти ґеніна, з повагою, гідною професіонала.

Неджі дивився на цю картину з химерною сумішшю радості й ледь помітної нотки образи, яку він сам себе вмовляв ігнорувати. Все ж, його дядько навряд чи міг дозволити собі вільний час для його відвідин раніше, у такі буремні для селища часи, хіба ж ні? Значить, так було треба. І яке тут може бути невдоволення?

-Нарешті, - злегка роздратовано пробурмотів чоловік, коли за Інудзукою зачинилися двері. – Прилипла, як п’явка до підошви. Таке відчуття, що Харуно їх всіх тут «на олівці» тримає: ходять якісь залякані, слова від них лишнього не дочекаєшся…

Юнак пожав худими плечима - він щиро вважав, що Сакура була на це здатна. Особливо зважаючи на те, що останні кілька днів вона відносилася до нього більш ніж прохолодно. Схоже, що образилася, але її почуття його майже не обходили: зрештою, саме вона перша перетнула межу в їхньому ввічливому діловому спілкуванні. Але, можливо, вона має погану звичку зриватися на працівниках? Її товаришам по команді, наскільки він знав від Тен, часом прилітало.  

-Що ж… - протягнув його дядько, спостерігаючи реакцію племінника, доки дуже повільно й обережно сідав на стілець для відвідувачів, - тоді моя їй повага як керівниці…

-Радий вас бачити, оджі-сама, - перебив його Неджі, про себе з подивом відмітивши, що рухи у чоловіка якісь незвично скуті. Можливо, він теж був поранений у війні? В будь-якому разі, він не бажав тратити час таких дорогоцінних відвідин на обговорення своєї лікарки. Принаймні, точно не з дядьком, бо значно більше його цікавили відбудова їхнього кварталу і становище клану після війни – чомусь Хіната-сама постійно оминала ці теми. А Сакура… Її і так надто багато останнім часом: і в житті, і в думках.

-І я радий, дорогий оі-кун, - відказав Хіаші, вирішивши поки що пропустити повз вуха очевидну неприязнь родича до дівчини: зараз це не завадить його планам, а молодь до тієї пори може й сама якось розібратися. А дізнатися, при потребі, він завжди встигне. – Хочу щиро перепросити, що прийшов тільки зараз. Справи… Але маю сказати, що уважно слідкував за перебігом твого лікування і чудово обізнаний у твоєму стані.

Неджі нахмурив брови і відвів погляд. Неприємно. Ні, повчання від дядька точно не входили у топ найбажаніших тем для післяобідніх розмов.

-І саме тому я пропоную опустити цей некомфортний для нас момент і одразу перейти до суті справи, - голова клану кивнув, погоджуючись із враз потемнілим обличчям навпроти. Сумнівів вистачило на декілька секунд: раз не хоче – він не наполягатиме. Все одно не за цим прийшов. – Я просто бажаю, щоб ти знав, - невпевнено почав він, прочистивши горло, - що я щиро зичу тобі одужання і мені не все одно, як ти почуваєшся. Все ж, ти продовження життя мого молодшого брата, яке я ледь не втратив знову… І вже вкотре - по власній дурості, -  він торкнувся плеча співрозмовника і проникливо заглянув тому у вічі. У його погляді відчутно читалися скорбота, провина й уся пережита тривога. Неджі похолов, легко зрозумівши, що дядько вже неодноразово подумки хоронив його. – Прости мені, що це не я кинувся напереріз шипам. То ніколи не мав бути ти - тільки не знову. Тоді був мій час віддати свої старі борги… Ти не уявляєш, який я вдячний Харуно-сан, що історія не повторилася й у мене є ще одна спроба, щоб все залагодити.

Розгублене мовчання – ось все, на що спромігся Неджі. Він був фізично не в змозі відповісти - вже й не пам’ятав, коли востаннє відчував цей колючий давкий клубок в горлі. Певно, тоді, коли його дядько, поважний голова клану Х’юґа, став перед ним, поглинутим ненавистю шмаркачем, на коліна після завершального етапу Чуюніна? Примружені очі знову дивно пощипувало від непролитої вологи. Так боляче… Десь біля серця щось тужливо тріпнулося - захотілося чи не вперше в житті обійняти цього зазвичай суворого й холодного чоловіка, який зміг сказати таке. Який… Любив його, правда ж?

-Це… Нічого, - після довгої паузи нарешті видавив з себе Неджі, опускаючи повіки, коли не зумів себе опанувати. Ще не вистачало, щоб ця сирість дійсно пролилася сльозами і його відвідувач побачив приховані десь глибоко в душі почуття болю й, так по-дитячому, самотності, - Я теж їй дуже вдячний. Певно, значно більше, ніж вона думає. – Якщо не втримається зараз, то потім буде дуже соромно. Майже так само, як коли Тен застала його після покарання міткою, бо він не догодив Старійшині своїми словами у захист кузини.

Лице Хіаші помітно посвітліло, щойно з насупленого лоба зійшли ранні зморшки: отримана відповідь його цілком влаштувала. Обом родичам здалось, що атмосфера в кімнаті одразу ж стала легша, приязніша. Вони один одного зрозуміли.

Все ще не знаючи, що сказати, Неджі несподівано помітив, що його дядько, виявляється, непомітно теребить своїми довгими пальцями рукав кімоно, коли його поглинають власні хвилювання. «Просто як Хіната-сама» - подумалось йому втішено і він усміхнувся самими кутиками тонких губ. Стало краще. Чомусь сама думка про те, що він теж почувається не в своїй тарілці, допомогла розслабитися й поводитися більш вільно.

-Добре, що ти не сердишся, бо це не все, - тим часом продовжив голова клану Х’юґа. Його тонкі брови зійшлися на переніссі, але голос звучав рівно – вірна ознака того, що справа дійсно серйозна. Юнак одразу ж сів рівніше, налаштовуючись не пропустити жодної краплини інформації: дядько не любив повторювати двічі. – Ще однією причиною мого візиту є новина, яка змінить твоє життя: оцінивши твої заслуги перед кланом, Рада Старійшин проголосувала за те, щоб позбавити Хінату-саму її формального статусу другої спадкоємиці й надати цей статус, але вже офіційно закріплений за всіма правилами, тобі. І це справедливо, любий оі-сан. Вітаю тебе, нарешті ми виправимо цю жахливу помилку і душа Хідзаші упокоїться з миром, - стримано закінчив він, молитовно склавши долоні.

Гуп! Книга, яку весь цей час молодий Х’юґа притримував рукою, таки вислизнула на підлогу зі стрімко спітнівших й ще більше ослаблих долонь. 

-Що? – ввічливо й аж надто стримано перепитав він, витріщившись на дядька як на примару. Той навіть не поворухнувся - лишень терпляче схилив голову у подобі поклону.

Але ж перед ним сидів останній із людей, хто міг би жартувати про такі речі. Ні?

Неджі оторопів: такого повороту він, звісно, не чекав. Та, власне, ніхто б не очікував на його місці! І, не кривлячи душею, міг відверто сказати, що давно вже цього не прагнув. Тільки не зараз. Не так. Це звучало надто неможливо.

Кулаки міцно стиснулися без жодних зусиль. В голові скорботною тінню промайнула його сердешна кузина. То ось чому… Що буде з нею?

Він не пробачить собі, якщо ціною його свободи стане свобода Хінати-сама.

3***********

З точки зору Сакури

-Повірити не можу, що ви пішли на це, - голос Шідзуне, сповнений болем, дзвенів у глухій тиші кімнати. Вона ще ніколи в житті не почувалася настільки зрадженою.

Наруто, такий галасливий зазвичай, кволо сидів на підлозі й, засоромлений, ховав свій погляд. Довкола розкинулися залишки його ж святкового вбрання. Не вірилося, що він вчинив із сестричкою Шідзуне… Ось так. Що він здатен на такі речі навіть задля друга.

Сакура ж, навпроти, притулилася спиною до стіни й дивилася прямо, гордо задерши підборіддя. Їй було нічого червоніти – вона з самого початку усвідомлювала, що робить. Усі свої муки совісті дівчина вперто задушила ще на корені, бо, а яка з них користь? Зрештою, їй не вперше зраджувати чужу довіру заради Саске-куна. Тому примружені очі блимали з-під довгого чуба невимовною люттю, бо це не її провина, ні. Їй не залишили вибору. Вони також зрадили її, коли не допустили до Учіхи.

Якщо вона про щось і жаліла, то це про маленьку калюжу отрути, яка розповзалась по паркету серед осколків розбитої колби. Тиждень клопіткої роботи Пакуну під хвіст…

Так, цей план був неідеальним з самого початку, але нічого ліпшого, щоб дістати зліпок чакри Шідзуне, у них не було. Саме це стало останньою перешкодою до входу у моторошні каземати Конохи, які дівчина, в силу свого учнівства у Хокаґе, знала як свої п’ять пальців. Тому у рукаві її нарядного кімоно, в таємній кишені, була надійно схована величенька ємкість із паралізуючою речовиною – Шідзуне теж мала резистентність до отрут, тому їй знадобилася б велика порція чогось новенького. Наруто мав відволікти жінку і заманити до кімнати в помісті Яманака, де Іно заздалегідь, на свій страх і ризик, поставила бар’єр. Їх би ніхто не почув і не знайшов. Шідзуне трохи полежала б непритомна, доки організм впорався б з токсином, а потім, забувши все за останні кілька годин (легка побічка), повернулася б на свято. І всім було б добре.

Але ж ні!

Сакура фиркнула, невдоволено зиркнувши на Удзумакі. І треба ж було йому так невдало впасти, у самий, блін, непідходящий момент… От і понадійся на нього. Все зіпсував, ще й колбу розтрощив. Але навіть крізь досаду пробивалося розуміння, що нема чого насідати на друга, бо вона теж добра: знала ж, що хлопець ослаблений через ліки…І не подбала про це заздалегідь.

Потік її думок перервали слова Като:

-Сакуро, ти справді хотіла мене отруїти? – з недовірою перепитала вона, вглядаючись у дівчину. Коли та лише міцніше, до побіління, стиснула губи, вона присіла на підлогу. – Наруто… Чому ти на це погодився?

- Це вже не має жодного значення, - безапеляційно відказала Харуно за двох, теж не спускаючи очей з хлопця. Її друг, очевидно, був не в тому настрої, щоб розкривати рота і його поведінка почала її непокоїти. Чого він не встає?

-Звісно ж має! – гаряче не погодилася Шідзуне. – Ви могли мене вбити!

- Не драматизуй, ти ж знаєш, що я б тобі ніколи не нашкодила, - грубо відбилася від цього безглуздого обвинувачення дівчина, схрестивши руки на грудях. Ну, це однозначно провал. І що Шідзуне тепер з ними робитиме? За планом возз’єднання з Саске-куном мало б відбуватися за інших обставин і ймовірне сусідство по камерах її не влаштовувало.

Помічниця Хокаґе скривилася, наче від зубного болю і торкнулася до порізу на долоні – саме вона й прийняла цей неточний удар. Він пощипував, але небезпеки не ніс.

-А я не можу бути в цьому впевнена, - стиха мовила жінка і подивилася своїй колезі у вічі. «Другом» назвати її язик не повертався. – Я тепер розумію, чому Цунаде-сама заборонила тобі допуск до Учіхи. Це ненормально, Сакуро!

- Ненормально те, що ми, його друзі, божеволіємо тут щодня, не знаючи, що з ним, - почувся знизу слабкий, але дуже серйозний голос і дві жінки одразу глянули на героя Конохи. Розгледівши нарешті його лице, Шідзуне здригнулася - виглядав він жахливо. – Ми не маленькі діти й чудово розуміємо, що відбувається з впійманими нукенінами у підрозділі Сил тортур і допитів Конохагакуре. Знаєш, назва дуже промовиста, - гірко сказав він і закашлявся.

- До біса це все, що з тобою, Наруто? Ти раптом не порізався об осколки?

З тяжким серцем медикиня відірвалася від стіни й, спостерігаючи краєм ока за стривоженою Като, схилилася над блондином. Стан хлопця під час проходження імуносупресивної терапії й так був не дуже, але це вже був перебір. Описати можна було одним словом «паршиво»: землисте обличчя, піт на скронях й чолі, почервоніла слизова оболонка очей… Вона вилаялась, зрозумівши, що він таки примудрився отруїтися через контакт токсину зі шкірою. Це Шідзуне ця штука нічим не загрожувала, але Удзумакі – інша справа. Ще й незрозуміло, якої реакції чекати від клітин Хашірами…

Не довго думаючи, вона дістала шприц з протиотрутою. Добре хоч, що додумалася приготувати порцію, а то хтозна, чим би це закінчилось.

-Допомогти? – невпевнено відізвалася з іншого кутка кімнати помічниця Хокаґе, все ще не наважуючись підійти до цих двох ближче. Хтозна, може в них ще одна колба в запасі?

  Сакура мовчала. Тільки її долоні, сяючи зеленню зцілення,  відкидали химерні спалахи на пастельні стіни напівтемної кімнати.

-Переб’ємось, - в’яло витлумачив німоту подруги Наруто,  схиляючи голову у дитячому, невинному жесті на підставлене гострувате плече. Його здорова рука міцно обійняла її за шию. Запах м’яти заколисував, підступно змушуючи очі злипатися. Він і сам не зчувся, як засопів у комір кімоно, замастивши його слиною.

Почувши його сонне бурмотіння, дівчина кисло всміхнулася і, привставши, потягла його до єдиного предмета декору у кімнаті – зашморганого старого дивана. А коли допомогла хлопцю влягтися, то сама всілася на підлозі поблизу. Сенсу остерігатися пилюки все одно вже не було - її розкішне вбрання безповоротно зіпсоване.

-Що з ним буде? - пошепки спитала Шідзуне десь збоку, значно ближче. Схоже, таки зрозуміла, що чіпати її вже ніхто не збирається.

Сакура навіть не повернула голови, але зло процідила крізь зуби:

-Я б хотіла спитати те саме у П’ятої.

Сплячий джінчюурікі уві сні тривожно поворухнувся. На його засмаглі щоки повернулися звичні кольори, але загальна виснаженість нікуди не зникла. Їй було боляче спостерігати як згасає найкращий друг. З останньої їхньої зустрічі він змінився тільки в гіршу сторону. Тепер залишалось хіба що картати себе за те, що не могла бути поряд. Проте куди дивиться сенсей? Чому Хіната не б’є на сполох?

Шідзуне тільки руками розвела.

-Тобі варто звернутися до Цунаде-сама з цим питанням. Все, що я знаю – так треба. І що це не триватиме дуже довго. Ну і Наруто, звісно ж, був поінформований про такі тимчасові побічні реакції, давши на це згоду. Безпосередньо я не маю до цього жодного стосунку, - Като підійшла до неї майже впритул. – Але навіть так… У нас не те щоб раніше проводилися такі маніпуляції. Клітини Хашірами тварині не пересадиш, а у Наруто значно більше шансів на успіх хоча б тому, що клан Удзумакі кровно спорідений з Сенджу… А ще, - жінка торкнулася плеча Сакури, від чого та в’яло ним тріпнула, - це чудова можливість знову почати говорити з пані. Знаєш, вона ніколи цього не покаже, але їй дуже боляче від вашої сварки.   

Дівчина різко відкинула руку Шідзуне і відсахнулася, практично відстрибнувши від неї на пару метрів. У неї затряслися губи. Помічниця Хокаґе, побачивши цю неадекватну реакцію, тільки збільшила дистанцію на три кроки. Масштаби кімнати більше не дозволяли.

-Їй боляче?! – вигукнула вона з іронією, проте її очі залишалися сухими. Уся ця напруга, яку вона тримала в собі останні тижні, нарешті прорвалась назовні. – А чому ніхто не думає про мене? Мені, так мені, уявляєш, - тикнула вона пальцем собі в груди, - теж достобіса болить! Це ж Саске-кун, розумієш? Майже все моє життя він був тим, заради кого я, не вагаючись, могла пожертвувати абсолютно всім, що тільки мала! Я залюбки б померла, якби це означало, що він житиме! Я була ладна на все задля його похвали! А ви навіть не дозволили мені переконатися власноруч, що з ним все нормально!

Шідзуне тільки цокнула каблуком. Оце так… Усе це більше нагадувало їй події якоїсь дурної вистави, по типу тих, які часто бували у театрах на гарячих джерелах задля розваги. Тільки зараз смішно не було.

-І ти вважаєш це коханням?

Груди Сакури розірвав сміх навпіл зі схлипами. Схоже, вона зовсім забула про сплячого друга й навіть не намагалася поводитися спокійніше.

-Ну звісно ж, мені так цікаво почути твою думку! Самотня поросятниця за тридцять - ти точно маєш достатню кваліфікацію у справах амурних, - глузливо пробулькотіла вона, намагаючись якнайболючіше її вколоти. Їй остогидло, що кожен вважає за належне ритися у її особистому житті й розсипатися порадами, наче бодай хтось знає її краще за неї саму! Цунаде-сама, мама і тато, Іно, Сай, Наруто, ось тепер ще й Шідзуне! Дістали!

Като навіть бровою на це не повела, лише трохи піджала губи: не те щоб ці відчайдушні спроби хоч якось її образити сильно зачіпали. Обпікшись одного разу, вона свідомо відрізала для себе шлях бути пов’язаною стосунками з чоловіками. І зараз, споглядаючи з висоти свого досвіду, як оце дурне дівча так вперто продовжує ламати собі життя… Це, радше, була жалість.

-Його можуть стратити. Дуже скоро, – помітила вона, чим змусила Сакуру у відчаї вхопитися за залишки скуйовдженої зачіски. Наче вона не думала про це майже щодня. – І заслужено, - додала вона вперто. – Що робитимеш? Підеш визволяти?

- Я… не знаю, - розпачливо прошепотіла Харуно, притиснувшись тім’ям до стіни, щоб трохи остудити гарячу голову. Цей приступ гніву її знесилив. Не хотілося вже нічого.

Її співрозмовниця тим часом тарабанила каблуком по паркету у роздумах. Схоже, що її відповідь наштовхнула Като на якусь ідею, але Сакурі було так все одно, що ще вони вигадають, щоб віддалити її від Учіхи, що вона заплющила очі, абстрагуючись від кімнати. Навіть коли Саске-кун був у Орочімару, в неї було більше надії на щасливий кінець, ніж зараз.

- Тоді пропоную угоду, - врешті нагадала про себе помічниця Хокаґе через якийсь проміжок часу і, дочекавшись свідомого погляду від враз ожившої колеги, кивнула. – Я допоможу тобі й Наруто пройти до Саске. Можливо, навіть не один раз. Проте, - додала вона, піднявши вказівного пальця, - жодних дурниць. Тобто, ви не намагатиметеся пронести заборонені речі й будь-яким чином порушувати правила розпорядку – ти їх, власне, добре знаєш. І, найголовніша умова, - суворо відчеканила жінка, - жодної втечі. А ще - жодної допомоги в організації втечі. Навіть, якщо вирок буде не в його користь – ви з цим змиритеся. Бо він, подобається це вам чи ні, нукенін, учасник терористичної організації й міжнародний злочинець. Справедливість і право для всіх одні, Сакуро. Ну і… - зітхнула Като, - я забуваю усе, що тут сьогодні було.

-Я… не знаю, що сказати на це, - трохи подумавши, висловила недовіру Сакура. Усвідомити пропозицію було важко, бо вона справді ледь не отруїла цю жінку. А ще.. деякі умови були неприпустимі. – Проте я хотіла б перепросити за все, що тут було сьогодні, - сказала вона, неохоче повторивши слова Шідзуне. Ховати очі за довгим чубом при помічниці Хокаґе було незвично, але каялася вона дійсно щиро.  

- Погодитися. Бо наступного разу буде арешт. І навіть не думай надурити, - похмуро застерегла Като, - ти тут не одна розумна.