Глава 1: Правила для всіх однакові, тільки винятки різні.

Глава 1
1*******

З точки зору Сакури

-Харуно-сан, я зуміла дістати вам улюблену каву, - двері грюкнули об стіну і Сакура, яка до цього проводила ревізію ліків, з роздратованістю відірвалась від полиці. Її молодесенька колега, Інудзука Ханока, з мовчазним тріумфом протягувала їй повитий парою паперовий стаканчик, змушуючи сварливу начальницю змінити гнів на милість. По приміщенню величезного холодильника для реактивів одразу рознісся приголомшливий запах трохи підгорілих кавових зерен.

-Дякую, Ханоко-чян, тільки ти мене і рятуєш. Що б я робила без тебе? – Медикиня з вдячністю прийняла напій і з насолодою вдихнула гіркий аромат перш ніж зробити перший ковток. Ідеальна, саме така як вона любить, ранкова кава з лікарняного автомата! Так, вона була неперебірлива, коли стояв вибір між її обов’язками й тим, щоб не впасти від втоми.

-Ходили бись як привид і надалі, - з сумною усмішкою відповіла її помічниця, яка теж валилася з ніг. Вона дістала з кишені баночку з газованкою-енергетиком і сперлася на холодну стіну, готуючись зустріти зі своєю шефинею ще один мирний сонячний ранок.

Ось уже минуло п’ять днів як закінчилася Четверта велика війна шінобі. П’ять дуже довгих, безперервних днів, впродовж яких медики не мали жодної вільної хвилинки, бо були прикуті до госпіталю величезною кількістю поранених.

Дивлячись на згорблене дівча Інудзука з розтріпаним темним волоссям, Сакура не могла не відчути спустошення. Вона була абсолютно виснажена, як і увесь персонал, що по черзі ходив додому тільки щоб поспати. Зараз в госпіталі були медичні працівники усіх рангів і вікових категорій, усі, хто був здатний до лікування. Проте це не рятувало медичну галузь Конохи від краху: втрати серед лікарів на полі битви досягли катастрофічних показників. Після війни палати були переповнені. В коридорах клініки тепер постійно чувся гамір відвідувачів і пацієнтів, дерев’яні ліжка стояли скрізь, де тільки могли поміститися. Місць всім не вистачало, ліки дуже швидко закінчувалися, поранені одужували й помирали – загалом, довкола був цілковитий хаос, який сильно бив по нервовій системі.

-Не те щоб ти мала кращий вигляд, Ханоко-чян. Он які синці під очима, - зітхнула медикиня, допиваючи каву. Вона зіжмакала стаканчик і потягнулася, відчувши у собі ледь помітний заряд енергії. – Я сподіваюся, ти нікого не покалічила, поки добиралася до автомата з напоями. Бо щось мені не віриться, що черга в коридорі стала хоч на краплинку менша, - Сакура кивнула на щільно закриті двері, за якими чувся гул від сотень ніг. Вона чудово пам’ятала, як два дні тому необережна Інудзука, перебуваючи у паскудному настрої, злегка штовхнула наглу відвідувачку, бо та намагалася пролізти за шоколадним батончиком без черги.

-Ой, ну далася вам та тітка. Було б що згадувати..,- пробурмотіла дівчинка, надувши щоки. Притуливши пусту бляшанку до свого лоба, вона закрила очі, вирішивши дати собі пару хвилин на перерву. В холодильнику її, принаймні, ніхто не шукатиме.

- Ханоко-чян, дуже мило, що ти дістала мені каву, але я тебе відправляла за виписками із медичних карт стаціонарних хворих. Мені потрібно йти в обхід по тяжким в нашому відділенні. Знаєш же, що з ними немає як тягнути, а окрім мене – нікому, - пробурчала учениця П’ятої, яка теж дуже хотіла десь загубитися хоча б на вісім годин.

Дівчинка мовчки, не відкриваючи очей, витягла з рюкзака за плечем невелику стопку документів, перев’язаних грубою мотузкою. Сакура, зітхнувши, сіла за крихітний робочий столик у кутку і взялася перечитувати нові дані по важких хворих під її відповідальністю. Загальна картина тішила її червоні від недосипу очі стабільним покращенням здоров’я і відсутністю смертей за минулу ніч. Перебираючи папери, вона на автоматі вносила короткі нотатки у свій робочий блокнот, щоб не забути перевірити необхідні показники й внести корективи у лікування.

Нарешті перелиставши все до кінця, медикиня здивовано тріпнула папкою і взялася передивлятися по-новому, уже тільки за прізвищами. Невже пропустила? Даремно, вона так і не побачила необхідного їй жовтуватого аркушика. А де ж..?

-Інудзука, тут не всі. Де ти вже поділа документацію по Неджі Х’юґа? – сердито запитала Сакура. Вона знала, що це дівча іноді грішило неуважністю. – Та не спи ти, Ханоко, ти ж на роботі! – прикрикнула медикиня, намагаючись розбудити закунявшу біля дверей помічницю. Вона страшенно не любила бардака у своїх паперах.

Ханока різко розплющила очі й вп’ялася наляканим поглядом у начальницю. Сакура роздратовано повторила своє запитання і схрестила руки на грудях, очікуючи на відповідь.

-Це не я, Харуно-сан. Годину тому усі документи по Х’юґа віднесли до кабінету Хокаґе-сама по її розпорядженню. А, і цей… - Дівчинка хлопнула себе по лобі, червоніючи від своєї забудькуватості. – Леді Цунаде передала посильним, щоб ви прийшли до неї в офіс завтра ввечері. Сказала тільки, що це стосується вашої роботи й щоб ви захопили усі нові показники по Неджі-сану.

Сакура тихенько вилаялася і піднялася зі стільця. Останнє, чого вона зараз хотіла – це провести вечір в компанії своєї закритої в чотирьох стінах без алкоголю і сну, а від того дуже агресивної й невдоволеної життям, наставниці. Особливо після їхньої останньої розмови три дні тому. Але хто її питав?

Ставало холодніше: знову увімкнувся охолоджувач, який забезпечував у холодильній кімнаті стабільну температуру. Медикиня сильніше закуталася в халат і, прихопивши папку, вислизнула за двері. Одразу стало дуже шумно і жарко. Позаду дріботіла маленькими підборами Інудзука, діючи на й без того перевантажену нервову систему. Попереду була перспектива провести найближчі три години у компанії лежачих важкопоранених, що теж не вселяло позитиву.

Харуно тяжко зітхнула, в думках клянучи свої обов’язки завідувачки відділення хірургії, й старанно пригладила волосся навпроти дзеркала біля столика реєстрації. Їй би зараз закритися у своєму кабінеті й заснути на незручному, але вже звичному диванчику, випити чаю і полистати сувій, знайдений нею ще десь у минулому, довоєнному житті…

Думка промайнула швидше, ніж вона встигла це усвідомити. Ні. Понад усе на світі хотілося побачити Саске-куна. Можливо, П’ята нарешті проведе її до в’язниці? А то не хотілося хвилюватися ще й через це.

Сакура потрусила головою, щоб хоч на трохи забути про безтолкового Учіху. Волосся знову впало їй на очі колючою соломою, затуляючи свою власницю рожевою стіною від гучного світу. Дівчина вже вкотре вирішила проігнорувати необхідність відвідати перукаря, бо то було не на часі. Переб’ється якось. Та і що їй до зачіски, коли її власне життя просто зараз висить на волосинці?

Вона попрямувала по коридору і рішуче штовхнула перші двері зі списку, думаючи про те, чи правильно вона вчинила три дні тому у кабінеті Цунаде-сама. Можливо, завтра вона дізнається більше про плани П’ятої щодо неї, бо в голові нав’язливо крутилися думки про нові й такі невчасні проблеми.

 

2***********

Три дні тому

Сакура зігнулася у глибокому поклоні, ухиляючись від важкої чорнильниці, якою цілили їй просто у голову. Та пролетіла дуже близько і з усього маху розбилася об стіну кабінету, забризкавши все навколо. Дівчина кинула на Хокаґе обережний погляд з-під чуба, оцінюючи обстановку і ховаючи брудні від бризок долоні. Ну, приблизно на таку реакцію від наставниці вона і очікувала. А це вона ще про Саске-куна жодного разу не заїкнулася.

Навпроти у своєму величному кріслі сиділа похмура леді Цунаде і шукала під рукою ще щось важке, що можна було б кинути у щойно прийшовшу безтолкову ученицю без небезпечних для її життя наслідків. Не знайшовши нічого корисного, вона досадливо гупнула по столі своїм тяжким кулаком, зганяючи злість на ні в чому не винному предметі інтер’єру.

По лакованій дерев’яній поверхні поповзли тоненькі тріщинки, а далі настала цілковита тиша. Харуно відчула себе ще більш некомфортно. Ліпше б її побили. Вона дуже не любила нотації від П’ятої, після яких почуваєшся або тупоголовим брудом, або останньою невдячною скотиною. Ну бо іншого просто не дано.

-І що ти скажеш у своє виправдання? – Сенджу нарешті подала голос, дивлячись на свою ученицю палаючими люттю очима. Уся її напружена поза випромінювала ворожість.

А що Сакура Харуно могла їй відповісти? Що вона не хотіла? Що вона жалкує? Що вона воліла б вчинити інакше? Та ні. Хотіла, не жалкує, вчинила б так само. Що їй, брехати? Вона прийшла сюди, уже маючи попередження від Шідзуне – візьме прочуханки. Але вибирати не приходилося, бо це був єдиний спосіб дізнатися про Саске-куна. Думками вона все ще була поруч із колишнім членом команди сім і його тихим «вибач». Від цих спогадів на очі наверталися сльози. Що він там? Як почувається?

Сакура вирішила просто промовчати. Цунаде Сенджу знала її як облуплену, вона все і так зрозуміла, без слів.

І дійсно – Хокаґе нахмурила світлі брови й грюкнула шухлядою – маленька пляшечка саке і порцелянова чашечка були їй життєво необхідними, щоб провести цю розмову і надати подальші інструкції. Це противнюче дівча заслужило отримати на горіхи, а потім піти й виконувати свою роботу в госпіталі, бо ніхто крім неї її не зробить. А рук не вистачало від слова зовсім.

Усього лишень два дні як закінчилося її особисте пекло. Для Цунаде це була вже друга війна у її житті й вона дуже хотіла вірити, що ця таки буде останньою. Вона почувалася старим, ламаним мотлохом, бо знову занадто багато чудових молодих людей пішли у небуття і не повернуться вже ніколи. Не те щоб у цьому було щось нове: жінка вже давно усвідомила для себе, що всіх не врятуєш. Це прийшло з віком - поле бою вимагало спокою і зосередженості, тому так одразу й не помітиш. Проте безпорадність  підступна: вона накриває пізніше, коли залишаєшся на самоті, як щось мерзене і болюче десь глибоко у підсвідомості. І дряпає душу, і мучить за нікчемність, і повільно знищує зсередини простою думкою, що можна було зробити більше.

Зробити краще. І уся ця трагедія через кількох нещасних недобитків з проклятого вирізаного клану. А ще один виродок Учіха – останній з живих, військовий злочинець, з силою бісового божества, просто зараз спить у її в’язниці під препаратами! І хто його знає як повернеться звивина в його голові й що він утне як прокинеться, усвідомивши, що знаходиться в полоні. І Наруто… Він досі не ламає її двері через чортового зрадливого шмаркача тільки тому, що лежить в лікарні з переломами й без однієї кінцівки.

Цунаде налила зовсім трішки, для смаку. Вона не могла дозволити собі зараз сп’яніти: надто багато роботи. Величезна відповідальність перед селищем безжально тиснула на жінку, не даючи й шансу на те, щоб побути звичайною людиною, яка сама ледве вижила після того, як була перерубана навпіл. У неї ще буде час напитися і виплакати все горе, згадуючи кожного, кого вона втратила. А доти… Вона лідерка.

Випивши все одним махом, Хокаґе продовжила спостерігати за мовчазною дівчиною, роздумуючи над своїми подальшими діями. Та досі стояла в поклоні. Ну от не прибити її?

-Добренько, я тобі допоможу, - майже промуркотіла П’ята, відкидаючись на кріслі, від чого Харуно скулилася ще більше. Нічого хорошого такий тон Леді Цунаде не означав. – Ти, абсолютно ігноруючи свої обов’язки й власну безпеку, бувши дуже цінним медиком, втратила голову на полі бою і кинулася рятувати уже практично труп. І так, коли я кажу труп, то я не перебільшую – я бачила стан Неджі Х’юґа, коли ми прибули в селище після перемоги. Його дядько… дуже настирна людина, - скривилась жінка, очевидно, згадуючи розмову. Їй ніколи не подобався Хіаші Х’юґа. – Наражаючи на небезпеку себе і другу спадкоємицю Х’юґа, тратячи при цьому безцінну в умовах війни чакру, ти без жодних сумнівів знехтувала тим, що могла б за цей час поставити на ноги з десяток легко поранених шінобі, які вступили б у битву після зцілення. Однак твоїм пріоритетом чомусь став помираючий і майже безнадійний з такими ранами навіть у мирний час Х’юґа. – На останніх словах Цунаде-сама перейшла вже майже на шепіт, з підозрою дивлячись на свою ученицю.

- Він не.., - невпевнено почала Сакура, але одразу ж замовкла, бо сенсей показала їй кулак.

- Я не закінчила, Сакуро. Потім ти викликала спадкоємицю клану Яманака і наразила на небезпеку ще й її білобрису голову, знаючи, що вона не зможе тобі відмовити. І так, - Сенджу продовжувала пожирати хижими очима ученицю, не даючи собі навіть крихітного права на жалість, хоч і любила цю пройдисвітку майже як дочку. Ні, саме тому й не можна. Якщо спустить зараз – невідомо, що може статися наступного разу. Може вже і не пощастити. – Я знаю, що Іно пропонувала відступити. Я знаю, що ти не послухалася нікого, вперта дурепо. З такими вчинками ти не доживеш і до двадцяти, бо твоя гарячковість тебе ж і вб’є. – На останніх словах лідерка селища уже шалено кричала, бризкаючи слиною. Їй було дуже лячно - спина вкривалась холодним потом від однієї тільки думки, що вона могла втратити ще й Сакуру. Не в змозі контролювати сплеск агресії, жінка знову поцілила кулаком по столу. Нового удару він не витримав: жалібно скрипнув і розвалився на шматки. По кабінету стривоженими птахами розлетілися документи. Леді Цунаде, зла, як чорт, і бровою на це повела - їй не вперше. Тому вона просто вмостилась на кріслі ще зручніше.

Харуно здригнулася, коли почула, що стіл таки не пережив хвацького характеру її наставниці. Проте вона знайшла у цьому і позитивні моменти – все ж, то не її кістки попали під гарячу руку. Залишалося хіба що з тихою приреченістю слідкувати за повільно осідаючими паперами.

-Встань, Харуно! Це вже не смішно навіть, - роздратовано гаркнула Цунаде, коли їй набридло гратися у цю награну покору. Можна подумати, що це дівча розуміє провину! Ага, аякже, чорта з два! Дуже вже горда і завжди сама собі на умі.

Вона встала, все ще ховаючи очі за довгим рожевим чубом і горблячись, бо не могла знайти в собі рішучість дивитися у вічі цілком справедливо розгніваній пані.

 

3************

Зараз

Сакура сиділа на крихітному шкіряному диванчику в своєму кабінеті й задумливо розглядала сині від чорнил руки. Декілька днів пройшло, а плями досі не відмилися повністю.

Щойно закінчився обхід. Тепер варто було скорегувати лікування важких хворих. Як закінчить – обов’язково сходить провідати Наруто, він в сусідньому відділенні травматології. Біля неї парував ароматний м’ятний чай, який вона заварила із залишків, знайдених у шафці. Її невеличкий кабінет був трохи душним і дуже світлим, він наскрізь пропах травами, хлоркою і зовсім трохи нотками солодкуватих парфумів теперішньої власниці кімнати. Попередня завідувачка – Місакі-сама, мир її праху, покинула це приміщення трохи менше ніж тиждень тому, ставши жертвою Білих Зецу, які напали на мобільний госпіталь під виглядом поранених союзників. Харуно була вдячна цій чудовій жінці за абсолютний порядок у картотеці, акуратний архів і стерильну чистоту. Місакі-сама була гарним спеціалістом і дівчині було дуже шкода, що вона стала її заміною через таку трагедію. Проте, що кабінет, що співробітники прийняли призначення Сакури Харуно завідувачкою відділення хірургії більш ніж привітно. Вона навіть вирішила влаштувати невеличкий корпоратив з тортом і чаєм для усього колективу, коли вони нарешті розгребуть наслідки цієї війни.

Обхід залишив по собі швидше приємні враження. Лише восьмеро пацієнтів мали деякі погіршення в показниках, але вони й до того були критичними, тому медикам не приходилось сподіватися на їхнє одужання. Всі інші мали або стабільний стан, або видимі покращення. Усього під її контролем перебувало біля дев’яносто трьох хворих, серед них тридцять п’ять – важкі, яких вона вела особисто. І один – абсолютно винятковий випадок.

Медикиня повільно зробила ковток, насолоджуючись смаком м’ятної свіжості. Їй не хотілося думати про власні проблеми, але вони дуже органічно переплелися з роботою. Тому вона зручніше вмостилася на декоративних подушечках і стала розписувати нову схему лікування для Каноє Юкіо з Селища, Схованого у Піску. Паралельно з цим її голова була забита спогадами.

 

4************

Три дні тому

Похмура Цунаде продовжувала міряти її тяжким поглядом, бо у всьому цьому не могла зрозуміти найголовнішого.

-Чому Х’юґа? – прозвучало давно назріле запитання. 

До цього моменту П’ята вважала, що Харуно робить скажені дурниці лише заради одного психічно-нестабільного мудака. А тепер сталося ось це і вона навіть не була впевнена, як реагувати. Може, то на краще? 

Сакура таки наважилася підняти голову і виглядати при цьому впевнено.

-Вдячність, - тихо відповіла вона, спостерігаючи за змінами у позі легендарної куноїчі. Та виглядала трохи збентежено. Дівчина вирішила говорити далі: - він врятував Наруто і Хінату, без сумнівів віддавши своє життя. Він неодноразово рятував моє життя на спільних місіях. І ще… Він якось ледь не помер, допомагаючи повернути Саске-куна. Він наш товариш, пані, якого я щиро поважаю, а також - довіряю. Надто юний, щоб померти ось так. Хіба це була б не жахлива несправедливість? Я не могла цього допустити.

Сенджу мовчала, закусивши нижню губу, і перебирала у голові спогади. Все було так, але… Вона пам’ятала розповідь голови клану Х’юґа, який стирчав там від самого початку. А він, переказуючи події, чомусь дуже докладно поділився й тим, як Сакура рвала свою душу над тілом його племінника. Хокаґе не раз була присутня на операціях дівчини й була знайома з її завжди бездоганною поведінкою і професіоналізмом. Тому це було… кричуще дивно для завжди зібраної під час лікування Сакури? І її бентежили ось ці підозріло інтимні подробиці з вуст Хіаші Х’юґа, бо голова одного з наймогутіших кланів Конохи, схоже, сприйняв це неоднозначно. Біс їх розбери з їхніми клановими катавасіями і з тим, як вони то трактуватимуть. Бо а нащо було робити на цьому такі акценти? Що він хотів тим добитися? Цей чоловік не був схожий на базарну пліткарку.

-Це все? – перепитала жінка, допитливо вглядаючись в обличчя улюбленої учениці. Було б дуже цікаво, якби виявилось, що вона щось таке упустила.

-А цього мало? – сконфужено відповіла та, відводячи очі в сторону.

Звісно ж, це було не все. Але як пояснити ось те відчуття, коли після активації б’якуґо вся твоя чакросистема і єство «кричать»? Сакурі вже доводилося рятувати Наруто, доводилося витягувати й Саске-куна, проте щоб так? Ні, такого ще не було. І це було двояким досвідом. Наче як легко списати все на війну, на сплеск адреналіну, на те, що він був її мотивацією пробудити б’якуґо і першим пацієнтом, якого вона лікувала під дією печатки… Але вона не звикла гадати, тому це потребувало подальших досліджень. 

А найбільше бентежила двосторонність цього феномену: чакра Неджі чіплялась за неї під час лікування, наче шукаючи у ній точку опори, щоб не зникнути з цього світу. Та це виглядало дуже правильно, хоч і дивно, бо саме це дозволило їй втримати Х’юґа і повернути до рідних.

І, без зайвих слів, це було неймовірне єднання. Завдяки б’якуґо вона відчувала кожну клітинку його тіла, кожен потік крові, кожен тяжкий хриплий подих. Її власне тіло палало чакрою і могутністю, її тактильність і світосприйняття були помножені в сотні разів. Пекло то вогнем, то холодом, долоні відзивалися болем при дотику до чужого чола, а розум не слухався, намагаючись виблагати у Неджі не залишати їх, боротися за себе… І цей крижаний, жалючий вихор його чакри! Вона із захопленням й жахом згадувала, як її пальці відчували цю стихію. Але як таке могло бути в помираючого юнака, який завжди мав досконалий контроль чакри і ніколи не був носієм Хвостатих?

- Він був чи не найкращим другом Наруто, хоча вони ніколи б у цьому не зізналися, - натомість невпевнено прошепотіла Сакура, подумки перебуваючи на полі битви перед закривавленим товаришем.

Дівчина помотала головою, відганяючи досі тривожні думки. Вона була вражена тим, що все ще відчуває це так яскраво і явно. Ймовірно, то через стрес. Звісно ж, такі моменти закарбуються у її пам’яті ще на багато років… І ось це все вона мала пояснити наставниці? Як? Вона і сама толком не розуміє, що там сталося. Чи може це взагалі бути наслідком першого використання печатки?

-Пані Цунаде, а що ви відчували, коли пробудили своє б’якуґо? – раптом спитала Сакура, намагаючись зрозуміти пережите хоча б для себе.

Та виглядала трохи розгубленою питанням, очевидно не усвідомлюючи зв’язок зі своїм допитом. Та і, відверто кажучи, зараз не дуже хотілося згадувати про події минулих днів.

Сенджу плавно підвелася з крісла і, переступивши залишки стола, підійшла до підвіконня. Їй дуже подобалося бачити як рідне селище вирує життям. Вона милувалася б цим мирним пейзажем кожного дня. Це навіювало спокій і давало сили говорити.

-Страх. Я відчувала страх, що помре Шідзуне. Вона тоді була підлітком, трапився нещасний випадок під час тренування. Перед цим я довго вчилася по старих записах моєї бабусі Міто, але пробудити печатку змогла лише в найкритичніший момент. Мені тоді було тридцять чотири. – Тон Цунаде був рівним, фігура – розслабленою. Було чітке усвідомлення, що це непростий момент у її житті, але вона його пережила і залишила позаду.

- Вибачте, я не хотіла – Сакура підійшла ближче, розуміючи, що буря поки що минула, і обережно обійняла свою наставницю. Вона була для неї важливою і дорогою людиною, частково замінивши їй матір, з якою у дівчини завжди були складні стосунки. Нелегко жити з батьками, які усвідомлюють тільки цивільну сторону її життя.

Жінка зітхнула і пригорнула дівча у відповідь. У неї не було нікого ближчого за Шідзуне і Сакуру. Вона справді дбала про своїх учениць. І у неї серце кров’ю обливалося, коли котрась із дівчат втрапляла у неприємності. Тому, ця розмова не могла зачекати.

 

5*************

Зараз

Все те, що розповідала їй шишо, не було секретом для жодного із медиків високого рангу ще від початку навчання. З’явилися, хіба що, деякі нові деталі, які тільки погіршували її становище, бо, на жаль, Неджі-сан став її проблемою номер два одразу після Учіхи. А що зроблено, те зроблено – треба було думати, як розгребти наслідки. І хоча раніше дівчина мала загалом нейтральні (місцями позитивні, коли бачила, як він змінився по відношенню до Хінати) почуття до цього юнака, його ж клан, навпаки, підсвідомо викликав у неї страх. Знала вона всі ці старомодні заскоки родів, які не вийшли з феодальних часів своїми устоями, брррр. Від цього хотілося триматися подалі.

Почалася ця історія ще за часів Хашірами Сенджу - було укладено непорушний договір між щойно прибулими в пошуках безпечної оселі Х’юґа і засновниками селища. Через це розкладка карт у Харуно була максимально паршивою, позаяк Х’юґа від моменту пробудження кеккей ґенкаю були об’єктом полювання. Логічно, що їхній лідер одразу ж потурбувався про недоторканність родини: вони просили про збереження секретів б’якуґану і нерозповсюдження будь-якої інформації про чакроканали у їхньому тілі. Тепер, зустрівшись з Каґуєю, Сакура це розуміла. Було б жахливим марнотратством не берегти дар від Великої Богині, яка колись дала початок їхньому роду. Та і охочих заволодіти білими очима завжди буде більше, ніж вдосталь. Їм потрібна була безпека і, в обмін на неї, вони пропонували свої послуги шінобі.

На паперах все виглядало чудово, проте, як це часто буває, на практиці виникли проблеми. Так, однією із багатьох гарантій став договір з госпіталем. За умовами, ірьооніни від селища могли лікувати все, окрім органів, на які була накладена заборона: усе, що пов’язано з системою чакри й специфічною будовою очей. За будь-яке втручання покарання - смерть. Серед обов’язків Конохи також було забезпечення навчання кланового лікаря Х’юґа і його виклик при будь-якій сумнівній ситуації.

Такий порядок існував десятки років, доки не втрутилася війна. Кохако-сан, їхній клановий лікар, також став жертвою, а приписка в договорі щодо критичних ситуацій зайняла б цілу вічність… Дивно, що ніхто не усвідомив проблематичність цього пункта раніше.

Дівчина відклала від себе порожню чашку і обхопила голову долонями, пропускаючи жорсткуваті рожеві пасма крізь пальці. Заплющивши очі, вона згадувала. Так, Сакура мала Кохако-сана собі за знайомця, але не могла похвалитися його дружбою. То був високий, завжди зарозумілий сивуватий чоловік з зовнішністю типового Х’юґа – надто вродливий навіть для своїх 50-ти з лишнім років. Він помер під величезною біджедамою, не маючи жодного шансу на порятунок. Все, що залишилося по ньому – напис на похмурому Камені Героїв, серед сотень інших, хто віддав свої життя за мирне існування світу. Його син (і учень) пережив батька всього лиш на кілька годин, загинувши під час невдалого контрнаступу.

Розплющивши очі й втерши вологу в кутиках, Сакура сіла писати наступну схему лікування. Усуї Сейко із Конохи, чюунін. Хлопцю дуже пощастило вижити після того, як він потрапив під шипи Десятихвостого. Його знайшли заледве живим вже після перемоги…

Неджі-сану теж пощастило – війна закінчилася швидко і допомогу було надано вчасно. І хоча небезпека все ще не минула, з кожним днем його рани повільно загоювалися. Він жодного разу не приходив до тями до того, як було прийняте рішення ввести його в кому. Сакура уникала цього, як могла, але, зрештою, вибирати не доводилося: біль від таких травм мав би бути нестерпним. Крім того, це дозволяло лікарці не перейматися зайвими запитаннями: вона займалася зціленням під таємним протекторатом Цунаде-сама, приводячи до ладу понівечену систему чакри шінобі.

Медикиня ніколи такого не бачила - руйнування були вражаючими. Так, у Десятихвостого був жахливий покрив чакри, здатний на клітинному рівні знищувати людське тіло, але… Юний Х’юґа був одним із небагатьох таких пацієнтів. Чому саме він і такі пошкодження? Були й інші, хто вижив після колючок, проте без таких наслідків!

І не те щоб неодноразове грубе порушення договору, яке могло коштувати життя, було в радість. Просто вибору у Сакури не було від початку – вона влізла у чакроканали пораненого ще на полі битви, рятуючи від смерті. А оскільки Кохако-сами вже не було у світі живих… Що їй залишалося? Відповідно до умов договору, це мало б бути рішення Ради Старійшин клану – Неджі помер би раніше, ніж ці поважні старці зібралися б у залі засідань. А перевіряти любов дядька до племінника «чесним словом» у цій дивній родині, де практикувалося щось схоже на рабство, дівчина банально боялася. Свіжим у пам’яті був поєдинок Наруто на фіналі Чуюніна, не забулась розмова брата і сестри з різних філій у вирі бою після Лісу Смерті… А ще важко було зрозуміти, чому Хіаші-сама самотужки не заступив доньку своїм тілом, оскільки тоді між ними була навіть менша відстань… Ні, ліпше вона попіклується про свою безпеку пізніше. Все-таки дуже багатьом людям Сакура пообіцяла поставити Неджі на ноги. Договір її сенсей пообіцяла взяти на себе, доручивши поки що вести всі офіційні документи без жодної згадки про стан чакроканалів.

Медикиня відклала від себе останню схему і витягла руки, намагаючись розім’яти надто напружені плечі. Роблячи нехитру вправу, думки її потихеньку перемкнулися на її проблему номер один. Її хвилювало непевне майбутнє останнього Учіха у Коносі. Цунаде-сама тоді чітко дала їй зрозуміти, що легко не буде.

 

6************

Три дні тому

-Саске? – уточнила Хокаґе, спостерігаючи за емоційною палітрою на обличчі навпроти. Відповіддю їй був густий рум’янець. Все ж таки вона її неймовірно добре розуміла. – З ним все нормально. У в’язниці з підвищеною охороною. Живий, не дуже здоровий, але нічого, що загрожувало б його життю, немає. Лікує особисто Шідзуне.

Почувши це, Сакура розквітла вдоволеною усмішкою. Одна репліка її улюбленої сенсей дала їй привід жити та рухатися далі, незважаючи на незгоди.

Хокаґе ж, навпаки, не дуже цьому раділа. Уся особистість останнього Учіха створювала їй додаткові неприємності. Та і бачити як блаженно тішиться цим вістям Харуно було неприємно. Цунаде теж колись була молода, теж втратила свого товариша по команді у темряві, проте… Що ж, справедливості заради, вона ніколи не відчувала до Орочімару більше, ніж симпатію. Можливо, тому вона не здатна усвідомити цього до кінця?

-Сакуро, я… Його будуть судити, коли він одужає. Я просто хочу, щоб ти це розуміла. Так, він ваш товариш, для тебе навіть більше, але… Він все ще розшукуваний у всьому світі злочинець, нукенін і терорист.

Усмішка на обличчі її учениці згасла так само швидко, як і з’явилася. Звісно ж Сакура знала, що так буде, але морально все ще не була до цього готова. Хоч би побачити його разочок…

-Зараз немає сенсу туди йти. Він спить. Як і Наруто, він втратив багато крові й отримав безліч травм. Я тобі потім скажу, коли буде можна. А поки – у тебе багато роботи. До вечора буде готовий наказ про твоє підвищення. Вітаю з новими обов’язками, які ти будеш проклинати уже… зараз, - з усмішкою додала Сенджу і хлопнула ту по плечі значно сильніше, ніж зазвичай.

Харуно зціпила зуби, але продовжила усміхатися – легко ще обійшлося. А тріщину залікує по дорозі в госпіталь.

-Дякую, Цунаде-сама. Я вас не підведу.

 

7*************

Спогади перервав стукіт у двері. На порозі з ноги на ногу переминалась вбрана у медичний халат Хіната Х’юґа. Вона прижимала до себе невеликий пакунок і ошатний букет соняхів, нишком оглядаючи світле приміщення з-під довгих закручених вій.

Декілька секунд пішло на спробу згадати, чому брюнетка не в травматології. І ось думка блискавкою проскочила у замореній голові. Точно! Вона ж обіцяла Хінаті провести її в палату до брата. До важких хворих поки що не пускали відвідувачів.

Сакура вже було підвелася за ключами, але спинилася на півдорозі, пильно оглядаючи гостю. А потім рішуче пішла в сторону шафки: заварювати чай і робити канапки. В шухляді знайшлась коробка з солдатськими піґулками.

Хіната звідси нікуди не піде, допоки не з’їсть бодай щось. Їй не потрібні медичні працівники (хай і не в її відділенні), яких не тримають ноги від виснаження.