Глава 5. Перед боєм кожен план хороший.

Глава 5

1***********

Три тижні після війни, з точки зору Сакури

Сакура поспіхом допивала своє лате з автомата, намагаючись втиснути в себе вже другий підряд стаканчик об’ємом XL. Вона сиділа в своєму кабінеті у напівлежачому стані й гіпнотизувала двері, сподіваючись, що ніхто не зайде. Зачинятись на ключ, доки не було перерви, не дозволяла совість – вона й так була відсутня близько п’яти годин, провівши їх в операційній і от-от збиралася відлучитись по особистих справах.

Дівчина не стрималась і позіхнула. Госпіталь все ще «радував» величезним обсягом роботи й, наче чорна бездонна діра, вбирав у себе її енергію. Про відпочинок вдома годі було й думати: в пам’яті уже стерся момент, коли вона востаннє не прокидалась декілька раз за ніч. Частими гостями були кошмари: поле бою, всіяне трупами; помираючі без допомоги друзі; божевільний Саске Учіха, який проштрикує-таки їй груди своєю катаною-чідорі… Бррр. Виспишся тут.

Останнє сновидіння нав’язливо промайнуло перед очима й медикиня нервово облизала потріскані губи. Саске-кун снився найчастіше і чомусь майже завжди він намагався її вбити. Рідше - помирав сам. Важко сказати, що з цього було гіршим.

Їй набридло сидіти, тому вона підійшла до вікна, розсовуючи вазони. Сьогодні був дивовижно погожий день. Шкода, що не виходить цим насолодитися як слід.

І наче ж не дурепа, так?

Сакура висмикнула крихітний бур’ян з ринки й викинула у відкриту квартирку.

Точно не дурепа. Було ж усвідомлення, що верзе нісенітницю, вперто зберігаючи почуття до свого невдалого вбивці, так?

Харуно стиснула долонею футболку у місці, де швидше ніж зазвичай билося її дурне серце – на жаль, одного разу цей клятий Учіха таки влучив. І чортзна-як того позбутися.

Проте часу на «порозкисати» теж не було - спершу витягнути б цього блазня із в’язниці. А до того – візит. Завдяки Свинині у неї був план як то втілити. І хай шанс на успіх був мізерним… Вона собі не пробачить, якщо бодай не спробує. Тому Сакура постійно озиралася на маленький годинник на столі, смакуючи залишок гіркого напою, бо знала, що пунктуальна Хіната прогулюється з Наруто завжди в один час. Сьогодні їй доведеться поступитися місцем його найкращій подрузі.

І справді – тільки-но стрілка досягла відмітки полудня, як через декілька хвилин на лікарняному подвір’ї, серед натовпу, показалась білява голова її вірного друга. Сакура, розглядаючи у вікно як Х’юґа невпевнено веде хлопця до парку, вирішила не баритися й, кинувши порожній стаканчик в урну, хутчіше помчала на вулицю.

-Ти гарно освоїв ціпок, Наруто. Навіть занадто, - на півдорозі до зарослої корчами альтанки медикиня таки зуміла їх наздогнати й одразу ж поспішила сховатися під розлоге дерево. Сонце пекло немилосердно.

Удзумакі моментально повеселішав, зачувши її голос, і поспішив у сторону відвідувачки. Хіната пішла слідом, стурбовано подивляючись на свого підопічного, якого досі погано тримали ноги.

-Сакуро-чян, давно не бачилися, - замість вітання він помахав палицею, в той час, як друга рука, вся перетягнута бинтами, пластом висіла додолу. Сакура закусила губу. Джинчурікі виглядав… нездорово. І хоча всьому виною була імуносупресивна терапія (1), яка є обов’язковою після трансплантації навіть для клітин Хашірами, бачити його таким було незвично.

-Дивись не вбий мене тією палюгою, - усміхнулася Харуно, підходячи ближче і даючи хлопцю задушити себе в обіймах. Х’юґа так і залишилася стояти осторонь, намагаючись приховати дискомфорт, але Сакурі було байдуже: після того, як вона декілька раз ледь не поховала друга на війні – хай звикає і до такого, раз хоче бути поряд. – Хінато, я змогла вислизнути на годинку, щоб провідати Наруто. Вступиш мені прогулянку? Я його навіть в палату поверну, чесно, - виплутуючись з кільця рук, додала вона. Десь збоку зі схваленням пролунало вічне «Даттебайо!» і медикиня відчула легкий укол сорому: їй слід частіше знаходити час на відвідини.

- Ну звісно, жодних проб-блем. Бажаю вам гарно провести час, - брюнетка мило почервоніла й уже було розвернулася, щоб йти, але одразу ж спинилася. – Сакуро-сан, у твоєму відділенні зараз же приймальні години, так? Я у Неджі-сана вже пару днів не була…

Отримавши усмішку й кивок у відповідь, спадкоємиця Х’юґа попрямувала у сторону відділення хірургії.

-Передавай Неджі мої вітання, хай видужує! О, ну і скажи, що я теж на днях заскочу! - крикнув їй в спину джінчюурікі, змушуючи дівчину зашпоркнутися об власні ноги. Щойно стрункий силует Хінати зник з поля зору, він схопив свою відвідувачку за лікоть і активно почимчикував до парку.

- Стоп, Наруто, не так активно – я не встигаю, - запротестувала Харуно, коли її майже скинули на лавочку. Хлопець одразу ж вмостився поруч. – Та яка муха тебе вкусила? – спитала вона, але майже одразу звузила очі в підозрі – надто вже вдоволеною виглядала ця пика навпроти. – І чому мені здається, що ти радий здихатися Хінати?

- Бо так воно і є! – на емоціях вигукнув блондин, знову небезпечно замахнувшись ціпком, коли дівчина затиснула йому рота і, вже по звичці, насторожено оглянулася. «Вітаю, Лобаста, твоя перша параноя!» - глузливо підтвердила голосом Іно її підсвідомість, перш ніж Харуно помітила здивований погляд напроти. – Чого ти така шарпана останнім часом, Сакуро-чян? От і минулі рази, як бачились, теж ледь на людей не кидалася…І не дивись на мене такими очима, сам ще не в’їхав, чого з Хіною не клеїться - спантеличено пробурмотів Удзумакі, відвертаючись від переповненого осудом обличчя.

Учениця П’ятої схрестила руки на грудях й ображено засопіла.

-Сам ти шарпаний… Очевидно ж, у ліжку цілий день валялася, клопотів – катма - буркнула вона. Хотілося вперіщити цьому довбню легкого стусана, аби припинив псувати собі життя, проте зараз були більш нагальні проблеми. Її рука лягла на плече співрозмовника, висловлюючи мовчазну підтримку. - То що там у вас сталося? 

Наруто почухав потилицю, задумливо розтріпуючи трохи відросле біляве волосся. А що він їй розкаже? З Х’юґа проблем не було. Просто її… надто багато. Купа уваги та вічна присутність когось поряд були в новинку й, на подив Удзумакі, втомлювали.

- Та нічого. Все гаразд.

- Ясно… Колись розкажеш, як розберешся – розчаровано відповіла дівчина з відчутними нотками сумніву в голосі. Хлопець нетерпляче махнув долонею, закриваючи цю неприємну тему.

– Ти ліпше розповіси, що по Саске-теме чути? Бабуся Цунаде так само впирається?

Учениця Хокаґе тріпнула плечима, наче від холоду, обійнявши себе руками. Так вона і думала – Наруто теж нічого не добився. Ця тема завдавала їй майже фізичний біль, але, зрештою, саме задля цього вона й спровадила Х’юґа.

-Жодних зрушень. Я з тобою зараз частіше бачуся, ніж з нею. Та і… Які в мене шанси вмовити Цунаде-сама, якщо вона навіть тебе ігнорує? - скривилась Харуно. Вона й справді уникала зустрічей із сенсей і, якби не робота й спілкування з друзями – хтозна, що б вже здуру накоїла.

Декілька днів тому П’ята розпочала процедуру приєднання до Удзумакі спеціально під нього вирощеного протеза й дівчина справді сподівалася, що надокучливість друга, як і завжди до цього, спрацює. Хлопець був під постійним наглядом її наставниці, але, судячи з усього, кожна його спроба довідатися про Саске-куна наштовхувалась все на ту ж непробивну стіну. З цим згасла й остання надія на законні шляхи. Сумнівів не залишилося – з Учіхою коять щось жахливе. І Сакура була здатна на відчайдушні кроки, щоб його врятувати.

 «Глибокий вдих, і знову, і ще один» - усе, аби заспокоїти трохи тремтячі пальці. Їй потрібно було налаштуватись на довгі пояснення й проговорити усі деталі, щоб Наруто випадково нічого не запоров. План здавався їй дещо дурним, але нічого кращого не було.

Блакитні очі стурбовано слідкували за змінами на обличчі подруги, а здорова рука Удзумакі приобійняла її за плечі, допомагаючи заспокоїтись. Дівчина усміхнулася: вона була щиро вдячна, що у неї в житті є людина, яка цілковито розділяє її біль – Саске-кун їм однаково дорогий.

-Маєш святкове кімоно, Наруто? Команду номер сім запрошено на церемонію Яманака наступного тижня.

 

2************

Кусочок від Неджі

Неджі Х’юґа знадобилася уся його витримка, аби стиснути долоню й таки взяти з тумби принесу Тентен книгу. Він дуже постарався, щоб донести її до ліжка, але в останній момент «Зброя для ближнього бою: методика використання» вислизнула й з глузливим шарудінням гепнула об паркет.

- Чорт, - проскрипів юнак крізь зціплені зуби й потягнувся вже донизу. Напівзагоєнні  рани прострілили різким болем, змушуючи його зашипіти й повернутися до вихідного положення. «Треба розслабити м’язи» - подумки повторював він мантрою завчену від Харуно-сан пораду. Книга, наче насмішка, залишилася лежати на підлозі, мозолячи око. Неджі перевів погляд на вікно у безсилій люті.

Минув майже тиждень як він прокинувся, проте тіло все ще слухалося вкрай погано. І хоча Сакура неодноразово заспокоювала його поясненнями як працює штучна кома й чому тимчасові порушення моторики є цілком нормальними, Х’юґа все одно почувався безпорадним дитям. Воно й не дивно: геній клану, перший джьоонін серед свого покоління, просто сильний шінобі, який постійно дбав про досягнення досконалості… І тут раптом ложку втримати не може! Яке принизливе й стрімке падіння.

Неджі зітхнув, торкаючись власних грудей. Під здерев’янілими пальцями шелестіла проста бавовняна сорочка, яка приховувала бинт й страхітливі багряні рубці - згадку про те, що нічого цього взагалі не мало бути. Він пам’ятав свій перший притомний огляд у Сакури й те, як повністю усвідомив, що доля вже вдруге дивом зберегла йому життя. І для чого? Щоб існувати до кінця днів не тільки міченим, а ще й, можливо, калікою? Зараз, коли руки ледве слухалися, а ноги не давали змоги твердо стояти на землі, здавалося, що це назавжди. Бо той прогрес, про який йому постійно торочила медикиня, залишався непомітним.

-Знову киснеш, Неджі? – бадьорий голос Тентен вивів його із тяжких дум. Поряд, на край ліжка, плюхнулося струнке тіло й уже за хвильку, майже перед самісіньким носом, мигнули каштанові ґульки – то його товаришка по команді помітила книгу й вирішила допомогти.

- Не варто було…, - відказав юнак замість подяки, коли вона поклала книгу на його вкритий ковдрою живіт.

Тентен знизала плечима.

- Мені просто стало шкода свою річ, щоб ти там собі не вигадував про жалість, - він відвернувся до пустої стіни, нехтуючи тим, як усмішка на повних губах подруги на мить згасла. Х’юґа розумів почуття дівчини, бо у свій час теж докладав зусилля, аби допомогти тій впоратися із важким періодом у житті. Проте у Тен не було такого універсального способу допомоги як тренування – принаймні, зі слів Харуно, яка поки цього не допускала. Тому вона обрала другий шлях: розмови.

- Я ще не прочитав книгу, ти надто рано. Тільки й встиг, що поснідати. Ну і Сакура-сан оглядала: знову казала, що я впевнено рухаюся в сторону одужання, - безбарвно відповів юнак, вирішивши хоча б із вдячності відповісти на її зусилля. Саме Тен належала ідея таскати корисні довідники зі своєї колекції, які вони спершу мали обговорити, а після – використати на практиці у спарингах. Вона вважала, що це дасть йому додаткову мотивацію. Чи працювало це на практиці? Важко сказати.

- А ти підтакував, що воно рухається повз тебе, так? - смішно скривилася дівчина. - Я і без тебе здогадалася, розумнику. Поки що моя мета – змусити тебе впоратись із достатньо громіздкими й неважкими предметами. Твоя «Сакура-сан» схвалила мої методи, - широко всміхнувшись, вона показала свого великого пальця. Надмірна ввічливість Неджі її місцями забавляла. 

Неджі хмикнув, але теж злегка розтягнув кутики губ. Тентен була його найкращою подругою з усіх, кого він знав.

- Тобі слід менше спілкуватися з Лі й Ґай-сенсеєм. Ти починаєш поводитися як вони.

Шатенка голосно засміялася, жартівливо штурхнувши співрозмовника кулаком в плече.

-Боїшся, що не зможеш тягатися з трьома «силами юності»? Ох, Неджі-і-і, не переймайся ти так, я майже завжди буду на твоєму боці.

Він не встиг нічого відказати, оскільки почувся тихий стукіт, більше схожий на шкрябання. Юнак вже знав цей звук, тому, переглянувшись із вдоволеною Тентен, крикнув:

-Хінато-сама, заходьте!

Двері відчинились дуже обережно. За ними показалась його кузина, яка, кинувши погляд на відвідувачку брата, одразу ж втупилася очима в підлогу, ховаючи за довгим волоссям різко почервонілі щоки.

-Вибачт-те, якщо прийшла нев-вчасно, Ніі-сан, - плутаючись у словах, прошепотіла брюнетка, сором’язливо тереблячи край футболки.

Не розуміючи такої реакції, юнак повернувся до подруги, яка теж підійняла брови у німому подиві – Хіната, звісно, часто поводилася дивакувато, але коли це її бентежило їхнє спілкування? Пройшла хвилина, перш ніж дівчина глянула в очі своєму товаришу по команді й пирснула в долоню, паралельно з цим відсунувшись в сторону, подалі. Тільки після цього він зрозумів як дивно вони виглядали збоку і трохи знітився.

-Камі-і-і-і, Хіна, не варто вигадувати те, чого нема – простягнула до неї руки Тентен, дещо нервово відсміявшись. – Ніхто в тебе «Ніі-сана» не забере.

Дівчина помітно розслабилася після цих слів, і, хоч і досі виглядала зніяковіло, увійшла, прихопивши відсунутий попід стіну стілець. Зранку приходив непосидючий Лі, якому потрібно було більше простору для ранкової гімнастики.

-Я думав, ви зараз маєте бути з Наруто на прогулянці? - спитав Неджі, коли та нарешті зручно влаштувалася. Він нахмурив брови, бо зовсім не очікував отримати у відповідь бентежне мовчання. Хіба минулого візиту вона не розповідала про це як про найулюбленішу частину дня?

- Твоя Харуно-сан його вкрала, - протягнула Тентен. Ніхто й не помітив як вона відійшла до вікна. – Он там, на лавочці. Шепчуться близенько, Наруто її обіймає…, - Неджі помітив як кузина відвернулася, гірко стиснувши кулаки й відчув злість. Він терпіти не міг, коли хтось ображав почуття Хінати-сама. Напарниця теж виглядала стурбовано. – Не дуже це добре… Хіна, що з цим робитимеш? Зараз ще, як того придурка з шярінґаном стратять…Удзумакі ж в першу чергу кинеться її втішати.

У неї вп’ялися дві пари абсолютно однакових лавандових очей: одні сердиті, а інші – повні туги. Їхні власники синхронно вигукнули:

- Удзумакі зробить ЩО?!

- Тентен, вони просто друзі, що ти таке кажеш!?

Куноїчі сперлася на підвіконня, задумливо вертячи в руках недавно куплений кунай. Дивувало, наскільки ці двоє бувають сліпими, хоч і бачать значно краще за будь-кого в цьому світі.

- Наруто з Академії за Сакурою впадає і ніколи й не переставав. А Лі проговорився, що і Харуно якось привселюдно зізналася йому в почуттях, хоча, ніби як завжди на Учіха слинку пускала… Ой, насправді така чортівня в тієї команди номер сім з їхнім любовним трикутником - не уявляю як вони всі в таких умовах працюють. Повна відсутність професіоналізму й дисципліни, - зі скептицизмом підмітила Тентен. – Ти й не міг знати цього, Неджі, ну бо, а нащо тобі то? Розумію, що ти дбаєш про сестру, але…,- розвела руками вона. - А щодо тебе, Хіна… Ти й Шино – друзі. А от ти й Кіба – ні. Це все, що тобі варто знати про існування дружби там, де хтось хоче більшого.

Сказавши це, дівчина окинула поглядом кімнату й зачіпилася оком за годинник на тумбі. Схоже, що час вийшов – попереду чекала ще одна важлива зустріч. Свою справу тут вона навіть перевиконала: як мінімум, її напарник припинив себе їсти. А там, потихеньку, може й захоче якось з Удзумакі потеревенити. Окрім фаталізму її найкращий друг вирізнявся рідкісною злопам’ятністю й «м’яким» кулаком.

-Дякую, що зайшла. Я справді ціную це, - пролунало їй в спину і вона востаннє зиркнула в спокійні лавандові очі хворого, махнувши рукою. Скрипнули двері.

Неджі глибоко вдихнув, налаштовуючись, й спробував трохи підвестися на ліктях, невдоволено шикнувши на кузину, яка одразу ж кинулася допомагати. З четвертого разу йому це таки вдалося, тому все, що залишалося дівчині – збити незручну лікарняну подушку.

-Хінато-сама, як ви? – врешті спитав він, вдивляючись у кузину, яка, закінчивши, пересіла до нього на ліжко. Вона знизала плечима й сумно похитала головою. Легкий дотик до ліктя змусив її зустрітися очима зі співрозмовником. Юнак виглядав надзвичайно серйозно. - Не зважайте на це. Схоже, що без місій і тренувань у Тен надто багато вільного часу. Та і не може вона знати твоїх друзів краще за тебе.

Спадкоємиця Х’юґа невпевнено усміхнулася, стиснувши жилаву долоню брата. Після війни між ними не залишилося й сліду від колишніх образ.

-Тоді вам слід поквапитися з одужанням, Ніі-сан. Нам всім вас дуже не вистачає.

 

3***********

Кусочок зі сторони Шідзуне

Старе сховище Конохагакуре було розгалуженою системою видовбаних в суцільній скелі печер ще за часів, коли союзні клани Учіха та Сенджу закладали фундамент селища. Невідомі майстри перетворили це місце на неприступну для ворожих атак й клімату фортифікаційну споруду, помістивши туди декілька надміцних бункерів. Усе це створювалося задля порятунку цивільного населення в часи воєнних дій. В одному з тунелів, маючи декілька рівнів захисту, знаходився також і найстаріший архів.

Като меланхолійно розглядала височезні стоси дерев’яних полиць, морально готуючись заритися у запилюжену пожовклу документацію. Довкола панувала гнітюча атмосфера надважливого, але роками занедбаного об’єкта. Пахло підвальною сирістю, брудом і цвіллю. Жінка цикнула, відсовуючи ногою щось, що було схоже на зогнилу гілку. Поодинокі лампи іноді мигали, показуючи, що проводка застаріла. Загалом, схоже, що архів критично потребував переїзду, ремонту й, звісно ж, збільшення фінансування. Шкода, що грошей ніколи не буває достатньо.

Уважно розглядаючи написи на не завжди акуратно складених папках, вона повільно рухалася в сторону потрібного їй відділу. Шідзуне й уявлення не мала, де їй шукати задану Цунаде-сама інформацію, тому вирішила розпочати з архівних записів, присвячених чотирьом великим кланам Конохагакуре, Взявши першу з тек, відмічену ієрогліфами «Учіха», Като занурилась у читання. До суду над останнім живим представником цього колись численного клану залишалося близько місяця часу, а у них досі було безліч запитань без відповідей.

Усе почалося з візиту Хіаші Х’юґи. Жінка й досі дивувалася, як той зміг вийти з кабінету на своїх двох після того, як вручив її наставниці офіційне звернення від Ради Чотирьох Великих кланів до П’ятої Хокаґе, в якому ті у письмовому вигляді закликали Цунаде Сенджу лобіювати й всяко сприяти «найшвидшому розв’язанню проблеми Учіха Саске». Звісно ж, з їхніми власними міркуваннями й рекомендаціями. Очікувано, всі вони зводилися до одного: страти.

Знайшовши опис майна клану п’ятидесятирічної давності, Като зацікавлено водила пальцем по переліку, вирішуючи чи варто це їхньої уваги. Вирішивши, що таки може згодитися, вона взялася за копіювання тексту.

Відверто кажучи, це було вперше як Шідзуне почула про існування такого органу, хоч і була зразковою ученицею Академії у свій час. П’ята ж пояснила, що в цьому не було нічого дивного: його активна діяльність припала на правління Першого і, частково, Другого Хокаґе. За її словами, сьогодні то був рудимент спроби її діда-ідеаліста запровадити нову систему замість військової диктатури, маючи на меті відповідати традиціям шінобі й водночас враховувати думку більшості.

Шідзуне обурено пирхнула, долиставши папку до кінця. Замість доброї половини записів, які тут точно колись були, сьогодні там красувався лаконічний аркушик зі словами «Вилучено» і печаткою Кореню. Ага, як би без них обійшлося…

У жінки не було жодних сумнівів, що ця установа отримала собі в руки усю необхідну інформацію під прикриттям розслідування різанини. Добре, що їх було розформовано, але шкода, що вірні Данзо учасники встигли знищити частину своїх архівів перед арештом. Вона щиро сподівалася, що зможе віднайти серед вцілілих паперів потрібну інформацію.

 

4***********

За день до пробудження Неджі

- Ну, насправді ідеї вашого діда були непоганими, - обережно підмітила Шідзуне. Цунаде-сама рідко говорила про свою родину, бо це завжди було болючою темою.

- Може й так, якби виконання не підвело, - скривилась Хокаґе. Все ще розлючена, вона підвелась і повільно попрямувала у сусідню кімнату, де швидко віднайшла саке. – За його правління Конохагакуре розривалося спочатку між двома союзними кланами, а потім – між шістьма… Понабирали собі земель, понахапували всього, до чого руки дотягнулися, розвели корупцію й почали гризтися - продовжила жінка, дістаючи улюблену білосніжну піалу. Через перепону у вигляді стіни її голос звучав глухо. – Хашірама Сенджу був воїном, а не політиком. Його керівництво наплодило цілу купу маленьких князьків, які врешті захотіли ще більше влади, - повернувшись в кабінет, жінка кинула на стіл гігантську книгу. Шідзуне з подивом прочитала назву - «Земельний кадастр Конохагакуре». – Тобірама потратив не один рік, аби закрутити їм гайки й змусити підкорятися Хокаґе. Щоправда, так і не встиг впоратися з усіма майновими спорами, хоч і пробував. Найбільшими землевласниками на той момент були Учіха.

В голові Шідзуне щось клацнуло й вона притягла книгу ближче, швидко пролиставши до найновішого варіанту загальної мапи Конохагакуре й прилеглих територій. Като уже здогадувалась, що там побачить, проте все одно ахнула, притуливши долоню до губ: ніде, окрім закинутого квартала-привида, прізвища «Учіха» не було.

-Ваш двоюрідний дід відомий тим, що за його правління відносини з Учіха дуже зіпсувалися, а за Третього криза тільки поглибилася…

-Ага, - кивнула П’ята, відійшовши від своєї учениці. Це була лише божевільна теорія на межі фантастики, проте білявка не здивувалася б, якби все так і було. Серед керівництва селища завжди було вдосталь покидьків. Вона й сама була не без гріха.

-Пані, ви ж не хочете сказати… Ви реально вважаєте, що інші клани віджали майно у малолітнього сироти, користуючись покровительством Третього? – з жахом запитала брюнетка. Подібні речі не хотіли вкладатися в голові. Като пам’ятала Хірузена як приязного старого чоловіка з незмінною цапиною борідкою і смердючою люлькою в роті. Завжди доброго, справедливого і лагідного до дітей. Хіба міг оцей дідок вчинити таку ницість?

Цунаде помотала головою, заперечуючи слова учениці.

- Я нічого не стверджую, Шідзуне. Це всього лишень припущення. Крім того… Всередині Конохи ніколи не було миру, а Сарутобі не керував одноосібно. Ти й сама знаєш, хто в нас у дорадчому органі Хокаґе зараз, - фиркнула жінка, знову вмостившись в крісло. Вона сиділа в улюбленій позі, підпираючи кулаком щоку і Шідзуне знала, що зараз її сенсей як ніколи вразлива. - Я просто хочу знати все, щоб прийняти правильне рішення. Зовсім скоро мене замінить на посаді Хатаке. То чому б наостанок не зробити добре діло?

Като продовжила гортати «Кадастр», мимохіть розглядаючи записи за останні роки. Звісно ж, нічого підозрілого там не було. П’ята тим часом знову взяла до рук трудовий договір, призначений Харуно, і, вже вкотре перечитуючи його, тихо бурмотіла під ніс лайку. Вона ніяк не могла повірити, що з цим документом все гаразд.

-Говорячи про Учіху… - почала брюнетка, впіймавши уважний погляд з-за листка. – Ібікі-сан надіслав зранку звіт. З допитами поки все – просив передати, щоб ви дозволили тортури, якщо очікуєте на кращий результат. У двох словах: Саске зізнався у вбивстві Шімури Данзо, співпраці з Акацукі й спробі захопити владу у Коносі. Більше міг би дізнатися тільки відділ Аналізу, але…

-Через два тижні у Яманака буде нова голова клану. Тоді й поговоримо з ними про співпрацю. Без нового договору я не ризикну залучати їх до справи, - жінка потерла ниючу від напруги шию. – Знаєш, я й не сумнівалася, що цей засранець визнає тільки ці злочини. Він же в нас го-о-ордий, він пиша-а-ається собою.

- Може й так, пані, - кивнула помічниця.

На декілька хвилин запанувала тиша: було чути хіба що шурхіт ручки по паперу – то продовжила перервану роботу Като. Ледве помітно шелестіло за вікном листя. Хокаґе було про що подумати: відновлення селища після Пейна, Учіха, фінансування від Дайме, якась незрозуміла гра Хіаші Х’юґа, Сакура і її десяток невчасних проблем, можливі злочини від найлояльніших кланів і Хатаке, на якого так хотілося спихнути всі ці тривоги… Нарешті Цунаде відмерла і, зітхаючи, стягнула з себе кардиган – від усіх цих переживань вона сильно спітніла. Чесно, якою б міцною не була – все одно вже не вивозить. Надто багато для однієї людини.

Грюкнула шухляда - вона таки спланувала свої дії на найближчі тижні. Договір від Х’юґа буде похований під стосами її рахунків доти, поки вона не збере до купки всі деталі пазлу. Добре, що це може почекати місяць-другий під цілком пристойними відмовками. А там видно буде.

-Ви не позбудитеся їх, просто тягнучи час, - прокоментувала помічниця, яка з розумінням слідкувала за кожним рухом своєї наставниці. – Х’юґа все одно потребують медика і тут вони у своєму праві – ви зобов’язані допомогти. Я справді не думаю, що ваші побоювання мають раціональне підґрунтя – нащо їм шкодити Сакурі?

Цунаде глянула на свою ученицю з лагідною втомою й похитала головою, простягнувши руку в сторону брюнетки. Та трохи здригнулася, не очікуючи дотику.

-Не в цьому справа, люба. Просто у них зовсім інший стиль життя, традиції…. А цей договір є фактичним запрошенням приєднатися до клану. Я всього лишень бажаю, щоб вона сама обирала свій шлях. Те ж саме я б зробила і для тебе, Шідзуне, - розгладжуючи графітову тканину кімоно на плечі підопічної, сказала Хокаґе. – Тому, поки не критично – я не хочу, щоб Сакура вв’язувалася в це болото. А якщо щось зміниться… Що ж, хай спершу спробують довести її гріхи, - хижо зблиснула зубами остання із Сенджу, випромінючи жахливе Кі.

Като промовчала. Було гостре відчуття, що Цунаде-сама ще пошкодує про це рішення.