Глава 4: Доля це не тільки те, що буде, але і те, що вже трапилося.

Глава 4
1***********
З точки зору Сакури

-Або ви всі позатикаєте роти, або зараз же вилетите у вікно до бісової матері! Більше попереджати я не буду, - пригрозила Сакура, сердито гупнувши важелезною папкою по столі. Нарешті довкола запанувала благословенна тиша.

Дівчина повільно вдихнула, прикрила очі й порахувала до десяти. Горло трохи боліло від спроб перекричати Наруто й Лі-сана. Вона вже встигла декілька раз пожалкувати, що попередила Тентен під час її останнього візиту про свої плани. От нащо було казати, що планує виводити Неджі-сана із коми? Пожаліла її, певно, адже бачила як та побивається за товаришем по команді? Розуміла її почуття, бо сама була в ще гіршому лайні? А може просто затупила через те, що не виспалася? Бо на що ще списати це разове помутніння розуму, Харуно не знала.

Видих. Тентен, яка в принципі не була балакучою, прийшла у вказаний день і привела з собою усю шумну компанію (навіть Ґая-сенсея, усього в гіпсі, прикотили на візку). І тепер всі ці чудові люди, яких Сакура, звісно ж, дуже любила й поважала, влаштували в її й так невеликому кабінеті справжнісінький прохідний двір. А медикиня не терпіла бедламу на робочому місці. От що їй заважало сказати тільки Хінаті?

Глянувши на шість пар очей, які уважно слідкували за нею, вона увімкнула у собі тон завідувачки відділення Харуно-сан та продовжила роз’яснювати вже спокійно:

-Вчора я розпорядилася, аби Неджі-сану почали поволі зменшувати дозу анестетиків. Останні спостереження показали, що є значний прогрес у загоєнні й відновленні внутрішніх органів, а також у їхньому функціонуванні. Кістки зрослися повністю. Показань до штучної коми більше немає – ймовірна шкода від довготривалої коми наразі перевищує користь. Подальше лікування буде проходити під дією анальгетиків. Крім того, хворому необхідна реабілітація і повн…

- Та Сакуро-чян, годі вже, кажи по-людськи! Тут не всі такі…Аайй-й-ч - Наруто подавився повітрям, адже отримав відчутний удар ліктем під ребра від Тентен. Куноїчі сиділа поруч і вже й сама була не рада, що створила Сакурі стільки мороки. Хіната зойкнула і одразу ж кинула на подругу Ні-сана неприязний погляд.

- Спеціально для тугодумів, Наруто, вона сказала, що все добре, - подала голос Яманака, яка сиділа збоку від учениці П’ятої. – Х’юґа житиме, бо Сакура впоралась, - з гордістю закінчила вона.

Тиша знову вибухнула галасом і в цей раз Сакура вирішила дати їм декілька хвилин, розглядаючи щасливі обличчя друзів. Наруто на радощах обіймав яскраво-червону всміхнену Хінату – обидвоє позбулися тягаря жертви Неджі й своїх переживань, тому нарешті почувалися вільними. Тентен дрібно тремтіла в куточку дивана, під самісінькою шафкою, обхопивши себе руками й втирала мокрі очі. Лі-сан гучно ридав від захвату в один голос із Ґай-саном, прославляючи силу юності й жагу до життя свого товариша. Медикиня озирнулася на Іно й упіймала на собі погляд блакитних очей - усі її риси горіли тріумфом. Вона досі вважала подругу зірвиголовою, але щиро тішилася тим, що юнак вижив. Усі ці люди… Неймовірні. Харуно й сама не втримала усмішки, насолоджуючись картиною, що розкинулася довкола.

Але прийшов час вкинути ложку дьогтю – не все ще закінчилося. Тому Сакура знову гримнула папкою, просячи уваги.

-Мені шкода, народе, але не все так прекрасно. Принаймні по-ки-що, - по складах проговорила дівчина, опустивши всіх з небес на землю. Вона прикусила ручку в секундній паузі, обдумуючи наступні слова, щоб часом не бовкнути чогось лишнього.

-Даттебайо, Сакуро-чян, скільки можна тягнути кота за причинне місце? Ми тут, взагалі-то, дуже переживаємо! – нетерпляче вигукнув Наруто, підозріло косячись на Тентен, проте в цей раз обійшлося – дівчина дратівливо спостерігала за медикинею, яка так легко пройшлася ногами по її надії на краще і загалом погоджувалася з Удзумакі. Хіната якось вся зіщулилася, ніби раптово ставши меншою у зрості. Лі та Ґай все ще не припиняли плакати, тому по них було важко щось помітити.

Харуно звузила очі, але замість неї слово знову взяла її подруга, привставши зі стільця:

-Тебе забули спитати, телепню. Що ти взагалі тут забув, якщо досі числишся лежачим в стаціонарі? Дай-но вгадаю – втеча, - кровожерливо прошепотіла Яманака, прицмокнувши губами, на праві тимчасової працівниці госпіталю, від чого юнак боязливо втягнув голову в плечі. – От і мовчи! А, і Ґаю-сане, - звернулася білявка, від чого Зелений Звір трохи притих, адже страх перед ніндзя-медиками Конохи був у кожного поважного джьооніна. – Вас це теж стосується. З вашими травмами… Щоб я більше такого не бачила, пане.

- Полегше з майбутнім Хокаґе, - тільки й пробурмотів Наруто, на що всі дещо натягнуто засміялися. Хай у цьому вже ніхто не сумнівався, але інакше реагувати на трохи сконфуженого Удзумакі було неможливо.

Тим часом Сакура розважливо відкинулася в кріслі, готова продовжити:

-Реабілітація - ні такі жахливі рани, ні кома не проходять без наслідків, - відрізала вона. - І тут важко спрогнозувати, що саме піде не так і скільки часу займе ліквідувати ці проблеми. Поки що я абсолютно впевнена в наступному: дієта, здоровий сон, відпочинок, приємна компанія і ЖОДНИХ НАВАНТАЖЕНЬ, ТРЕНУВАНЬ ЧИ ЗМАГАНЬ, БО МОЖУТЬ РОЗІЙТИСЯ ШВИ, - останнє медикиня особливо підкреслила, пригрозивши кулаком в сторону двох чоловіків у зелених трико. – Це мій прогноз, ну і рекомендація, на наступні пів року. А там – побачимо. Я все одно планую потримати Неджі-сана ще місяць і плюс-мінус пару днів у госпіталі.

Закінчивши, Харуно замовкла, очікуючи на запитання. Проте їх не було – Наруто і Лі-сан знову почали перекрикуватись, періодично даючи слово Ґай-сану, а Хіната і Тентен щось тихо обговорювали в купці, адже Удзумакі звільнив диван.

Сакура полегшено зітхнула, провівши руками по своєму вже звично скуйовдженому волоссю. Дивно, що нічого більше її не питають, проте добре, що хоч не дістають. Вона повернула голову до Іно, але так нічого й не сказала, бо - клац! Білявка сиділа з дуже вдоволеним виразом обличчя, а хвиля колючого рожевого чуба зникла з її очей.

-Іно-о-о…Ну тільки не зно-о-ов… - замучено провила медикиня, обмацуючи чергову шпильку у спробах вгадати форму. Ця пасивна агресія, зі спробами змусити її відвідати перукаря чи хоча б магазин аксесуарів, вже стала настільки буденною, що навіть не хотілося сваритися. До дзеркала йти теж було лінь.

- Що Іно? Дограєшся до того, що будеш косоокою, взагалі припиниш на люди виходити. Ну якому ж Са-с…- дівчина вчасно прикусила язик, подумки обзиваючи себе останніми словами. Добре, що Лобаста, ніби як, не помітила.

-По-перше - я ірьоонін, а по-друге…Ахах, серйозно? Коли ти востаннє бачила себе в дзеркалі, Свинино? – зареготала Харуно, хапаючись за живіт.

Яманака ображено надула щоки й драматично торкнулась свого довгого білявого чуба:

-А це взагалі стиль такий. Хоча, звісно ж, де ти, а де мода…

Раптом гучно скрипнули двері й звідти вигулькнула трохи потріпана роботою Інудзука Ханока. Переконавшись, що всі погляди прикуті до неї, вона жваво прокричала:

-Харуно-сан! Неджі Х’юґа прийшов до тями! Мені Йоко-сан сказав повідомити…

Проте ніхто вже не слухав продовження. Всі присутні сполохано підірвалися на ноги, готові в будь-яку мить зірватися в сторону палати.

Сакура й Іно зреагували ще швидше – випередивши всіх, вони вже стояли обабіч дівчинки біля виходу. Харуно потягнулася до шафки за свіжим халатом, проігнорувавши те, як Ханока-чян задушено пирснула в долоню.

-А тепер погана новина номер два! – капосно зблиснула зубами Харуно, вказуючи на Хінату пальцем. – Зі мною підуть тільки найближча родичка пацієнта й моя колега, яка також доклала руку до зцілення. Решта – через декілька днів, бо Неджі-сану потрібен спокій. Тому розбрідайтеся з мого кабінету, була рада всіх бачити, але щоб через пару хвилин вас вже не було. Ханоко-чян, зачиниш за ними, гаразд?

- Пока-пока, - грайливо помахала в прощальному жесті Яманака і гримнула дверима.

Команда номер три й Наруто вибухнули лайкою, але дівчата того вже не чули, поспішаючи до пацієнта.

 

2***********
З точки зору Неджі

Першим, що Неджі почув, був гомін десь далеко за вікном. Просто нізвідки, нібито та галаслива юрба надворі вигулькнула з пустки. Тягуча свідомість ліниво змальовувала деталі баченого майже щодня краєвиду. Найбільше це скидалося на будь-який мирний ранок Конохагакуре - в помісті Бічної гілки Х’юґа вікно його спальні виходило на широку людну вулицю, а в теплі пори року юнак часто залишав квартирку відчиненою. Десь неподалік ледве чутно туркотіли двійко голубів. Ці звуки яскравим спогадом різанули по його млявій свідомості, розганяючи густий, як молоко, туман в голові. Він же не міг бути вдома, так? Більше схоже на слухові марення помираючого посеред війни. Юнак колись читав, що людський мозок має різні реакції на близький кінець, і, не бажаючи страждати, може до останнього генерувати знайомі відчуття. Це здавалось правдоподібним поясненням, бо, кидаючись під шипи, Х’юґа чітко усвідомлював, що не має жодного шансу вижити.

Неджі поки не знав як до цього відноситися. Певне, вже добре хоч те, що пекельний біль вщух? Очікування смерті в таких умовах виглядало доволі спокійним, адже щоб не сталося далі - він зумів врятувати дорогих серцю людей. Неважливо, що їхні риси чомусь постійно вислизали…

Шінобі покинув марні спроби зачепитися за знайомі образи друзів і серед памороки ті раптом змінилися на постать батька. Подібний до димку, світлий і усміхнений спогад, якого не зумів перебити воскреслий небіжчик, нерухомо стояв поруч. Тато тут, щоб провести його на ту сторону? Йому теж вдалося обдурити долю? Яка ж дивна ця свобода на смак… Надто тоді, коли помираєш вдруге і маєш з чим порівняти.

Думки про можливість порятунку змарнілий розум Х’юґа навіть не допускав. Ба більше – бажання розплющити очі з лишком перебивалось боязню втратити галюцинації. Та й нащо? За життя його звали генієм. Хіба геній міг помилитися у своїх останніх розрахунках? Якогось дідька це досі здавалось важливим.

Відчуття плину часу не було. Неджі просто лежав і в якийсь момент свідомість поступово, сама по собі, розвиднилась, а думки стали менш сплутаними. Хідзаші Х’юґа розтанув разом з туманом. З’явилося більше сторонніх подразників: ось почувся підозрілий писк, щось зліва загуділо, наче біля нього стояла ціла купа якогось приладдя. Спочатку це викликало лише дрібний дискомфорт, але згодом почало дратувати. Нові звуки сприймалися як удари по барабанних перетинках, а ще, на відміну від попередніх, ці марення були ближче. Настільки, що юнак мусив докладати зусиль, аби не повірити, що його справді якимось дивом зуміли видерти з пазурів смерті. Розчарування за цю слабкість, коли кінець таки настане, вбачалося надто страшним і принизливим.

Проте згодом, ще через невідомий проміжок часу, трапилося неймовірне - прийшло усвідомлення ваги власного тіла. І хай воно відчувалося доволі умовно й тяжко, так, наче замість нього були шматки мокрої розбухлої деревини, але… Зажевріла надія. Невже таки правда? Неджі з усіх сил сконцентрувався на ледве чутній правій руці, намагаючись її зігнути, і… Нічого! Але, уже передбачаючи сплеск адреналіну, він вирішив пробувати ще та ще. З восьмої спроби вийшло поворухнути пальцем! Ще трохи – відгукнулася, хай і слабо, долоня. Ці відкриття бентежили - чому все вказувало на те, що його врятовано? Де він?

Думати все ще було важко, проте міркування вже отримали хоч якусь осмисленість. Неджі згадував: там, на полі бою, були Наруто і Хіната-сама, а ще – океан страхітливого болю. Він помирав. А потім, потім…

З нелюдськими зусиллями Х’юґа спробував напружити тулуб, досі затерплий, й підвестися. Йому, кволому після ран, це здавалося неможливим. Але він не думав про це, а тиснув на себе, робив буквально все, щоб підійнятися, бо…

-Твою ж наліво, Неджі! Ти що, в біса, коїш? – зі сторони дуже виразно пролунав стривожений жіночий вигук. Такий знайомий, схожий на той, що він чув нещодавно… У думках повстала стійка асоціація – яскраво-зелені очі перед ним, вічі у вічі, в той час як тіло викручує від страждань.

-Сакуро? – невпевнено запитав юнак, розгублено обертаючись на голос. Вона ж теж там була, так? Це… Це вона його витягла з того світу. Сумніви зникли – він все згадав. Нарешті з’явилася рішучість розплющити очі, бо… Х’юґа справді повірив. Голову одразу ж прострілив різкий біль й він міцно зціпив зуби. Гірше боліло тільки коли Хіаші-сама скористався печаткою. Поруч здійнявся галас із жіночих криків, а по його обличчі струмками потекла в’язка волога. Зір не допоміг - довкола була пекуча непроглядна чорнота.

До нього тієї ж миті підлетіла медикиня - він чув як вона рухалася в просторі, й приклала до його хворого лоба долоню. Від неї так і віяло переляком, а її рука була холодною - дівчина пошепки вмовляла, щоб трохи потерпів, обіцяючи, що ще хвилинка і біль вщухне. Дійсно, від одного тільки її дотику стало відчутно легше.

- Деактивуй б’якуґан, Неджі-сане, будь ласка, - в самому кінці додала Харуно й він зрозумів, що трапилося. Пекти стало менше, проте зір не прояснився.

- Недж-ж-жі-сане, щ-що ж це..? – почувся другий, переляканий й жалісливий, голос. Не впізнати його власницю було неможливо. Судячи по шелесту одягу від тертя, Хінату-саму не тримали ноги й вона сповзла по стіні.

- Лобаста, що з ним? Я таке тільки в Учіха бачила, - на фоні цього обережного запитання гучно грюкнули двері й клацнув замок. Зашелестів папір й до його щік обережно притулили серветку. Стало зрозуміло, що справа серйозна.

- Лопнули капіляри, Іно, всього лишень капіляри. Хінато, негайно візьми себе в руки! Немає жодних причин для паніки! Він просто перенапружився, його тіло не було готове до… таких перенавантажень, - поривчасто видихнула над його обличчям Сакура. Запахло м’ятою та чимось гірким. І зовсім вона не спокійна, хоча хотіла б такою здаватися. Неджі міг відчувати як часто дрижать від хвилювань тоненькі пальці, втираючи кров. Схоже, такого повороту дівчина не очікувала й сама не вірить у свої слова. Проте це було нічого в порівняні з тим жахом, який поволі заповзав в його душу. Головний біль відступив, але в очах, замість звичної ідеально чіткої картинки були розмиті кольорові кола.

- Сакуро, - прохрипів він, коли зрозумів, що зелене сяйво згасло і медикиня трохи відсунулась – я… майже нічого не бачу.

Вона напівзадушено зойкнула. Зашурхотіла довга тканина й до біло-рожевої плями приєдналася темно-фіолетова. Яманака? Двоє дівчат стали вкупу й перешіптувались, активно жестикулюючи. А тим часом світло від вікна затулила чорно-лавандова постать, яка опустила ролети. Без подразнюючого сонця розгледіти кузину стало легше.

Хіната-сама зуміла впоратися з емоціями й сіла на край ліжка. Її чіпкі пальці міцно вхопились за його руку, притискаючи ту до мокрої від сліз щоки. Від цього жесту юнака обпалило щирістю й ніяковістю, які прогнали страх. На душі одразу ж посвітлішало – саме за це він не пожалкував свого життя й зробив би це ще раз.

Та і злякався Неджі, схоже, що передчасно. Якщо доля дозволила Сакурі вилікувати його від смертельних ран, то невже не знайдеться способу повернути очі?

Тим часом до них приєдналася Харуно.

-Хінато, ми порадилися з Іно. Вона теж вважає, що не буде порушенням договору підлікувати розірвані капіляри, - з іншого кутка палати чутливий слух Неджі вловив невдоволене фиркання. - Це ніяк не відноситься до вашого кеккей ґенкаю, тут мова про стандартну будову людського ока, - дещо нервово уточнила медикиня, сідаючи на стілець.

-Звісно, Сакуро-сан. Я теж думаю, що тут не варто перейматися, - охнула його сестра, підвівшись і відходячи до Яманака. - Знаєш, у нас таке іноді буває, якщо трапляється стресовий фактор. Ну, я про те, чому він його активував, - пояснила Хіната-сама, гублячись в словах. - Я правильно зрозуміла, що він не може нормально бачити через звичайне подразнення білків?

-Я теж сподіваюся, що справа в цьому, бо я не маю права робити повноцінний огляд очей члену клану Х’юґа, - крижаним тоном відповіла їй дівчина, знову торкнувшись лоба свого пацієнта. Юнак помітив, що від недавнього тремтіння не залишилось і сліду.

Вона розпочала процедуру. Справді, схоже, що вона таки мала рацію – знадобилося не більше п’яти хвилин, щоб Неджі зміг в усіх деталях розгледіти схвильоване обличчя Сакури Харуно, з усіх сторін оточене рожевим волоссям і, чомусь, з кислотно-помаранчевою морквинкою біля чола.

 

3***********
За день до пробудження Неджі, з точки зору Цунаде

П’ята Хокаґе листала папку із госпіталю, доставлену рано-вранці птахою. То був звіт від її учениці, Сакури Харуно, щодо становища у відділенні хірургії. Окремо в конверті лежало два менших листи з інформацією про Неджі Х’юґа, один з яких був з особистими нотатками й коментарями, а інший – спеціально для архіву Х’юґа.

Цунаде відчувала майже материнську гордість, читаючи про досягнення Харуно. І хоча після останньої сварки та відмовлялася приходити особисто, скоротивши спілкування до необхідного мінімуму, жінка не тримала на неї злості. Врешті, бувши на її місці років так тридцять тому, вона, певно, діяла б так само – юна Сенджу, яка колись вже втратила свій сенс життя зі смертю чоловіка та брата, навчилася більше ніколи не ставити дорогих людей на перше місце. І хай їй знадобилося для цього багато часу… У Сакури він теж обов’язково буде. Не дарма Цунаде дивилася в гарні зелені очі як у дзеркало - у цій дівчині вона бачила відображення кращої версії себе.

-Шідзуне, занеси, будь ласка, отой порцеляновий сервіз, що ми привезли з країни Чаю, на кухню. І попроси, щоб заварили туди найогидніший пуер, який ми тільки маємо. Хай буде… котрий гнилим смердить, – уточнила своє прохання помічниці білявка, а після глянула на наручний годинник і цокнула. - Тільки нехай рухнуться, бо гість буде з хвилини на хвил… - Сенджу запнулася на півслові, згадавши минулий раз. – Ні, стоп, не треба швидко, вони мені ще за попередній не розрахувалися! А цей дорожчий… - пробурмотіла вона в пустку, бо Като вже побігла виконувати доручення.

- Щиро вражений, що до мого візиту так старанно готуються, - Хокаґе почула приємний чоловічий голос з дверей і озирнулася, зустрівшись поглядом із дещо моторошними лавандово-сірими очима. Ну звісно ж, Хіаші Х’юґа був взірцем пунктуальності. А ось стукати у двері не навчився. Цікаво, він почув про пуер? – Сподіваюся, я не відволікаю вас від важливих справ?

Сенджу поривчасто махнула рукою в сторону стільця для відвідувачів, припрошуючи чоловіка не стояти посеред кабінету.

- Вітаю вас, Хіаші-сан. Дарма сподіваєтеся, бо справді відволікаєте, - спокійно відказала жінка з кислою усмішкою, проте обличчя її співрозмовника залишилося все таким же люб’язним. - Принаймні, це правда, якщо ви дійсно принесли список готових до місій шінобі зі свого клану, хоча без проблем могли вкласти його до моєї кореспонденції. – Цунаде схрестила руки на грудях, даючи зрозуміти, що не має часу ходити коло та навколо.

Голова клану Х’юґа, вбраний з ніг до голови у традиційне чорне вбрання, з першої зустрічі справив на неї дуже неприємне враження. Їй було важко пояснити це навіть самій собі, проте один його зовнішній вигляд одразу ж викликав стійку асоціацію із ніндзя старої школи, серед яких були й старійшини Конохи, і Шімора Данзо, і навіть сам Третій, якого Цунаде завжди недолюблювала через його політику. Себе ж жінка зараховувала до Конохи нового покоління, яке уже знало й поважало понад усе цінність людського життя. А ось цей чоловік, попри відносно молодий вік, в її думках уособлював те, що мало розчинитися у минулому.

Хіаші ввічливо кивнув, підтверджуючи її слова, однак все одно протягнув документ зі своєю печаткою. Далі він терпляче чекав, бо прийшла Шідзуне і худорлявий хлопчисько з бамбуковою тацею. Уже через декілька хвилин перед усіма присутніми стояли майстерно розмальовані порцелянові чаші найвищого ґатунку, в яких парував смердючий напій болотного кольору. Жоден не поспішав пригубити цей вишуканий ферментований частунок.

-У мене для вас чудові новини, пане. Сьогодні прийшов звіт від моєї учениці, - почала Цунаде, шукаючи рукою потрібний папірець, щоб хоч якось пришвидшити розмову. Вона й так планувала віддати йому другий лист при нагоді, тож… – Пише, що завтра Неджі-кун має прийти до тями. Основна загроза вже позаду.

Чоловік із вдячністю прийняв лист і, злегка розчулений, одразу ж сів його читати. Хокаґе не дуже оцінила цю емоційну сцену, бо вважала, що із улюблених племінників не роблять рабів - особливо заради якихось ідіотських звичаїв. Втім, жінка воліла не зачіпати цієї теми, бо це було не в її повноваженнях.

-Приємно вражений роботою вашої учениці, Хокаґе-сама. Хоча, мушу сказати, що не очікував від Харуно-сан меншого. Неймовірна панянка й дуже перспективна медикиня… - неочікувано рясно розщедрився на компліменти її візитер і з кожним новим словом Цунаде все дужче примружувала очі в підозрі. Отже, їй не здалося тоді?

- Що вам треба від Сакури? – в лоб спитала Сенджу, та з такою загрозою, що сидяча поруч Шідзуне вдавилася остиглим й ще бридкішим від того чаєм.
Хіаші Х’юґа скупо розтягнув губи у подобі посмішки. Натягнуті стосунки з П’ятою не були серед його пріоритетів.

-Власне, це друга причина мого візиту. Але якщо ви наполягаєте… У минувшій війні мій клан втратив безліч своїх найкращих синів і доньок. Ми знекровлені як ніколи раніше. На жаль, серед загиблих були також наш клановий лікар і його учень, - чоловік зупинився, щоб зробити ковток і його обличчя стало звично беземоційним. На цьому Цунаде полегшено розслабила плечі, бо відчувала дискомфорт від його спроб бути приязним. Стримана ввічливість сприймалась менш противно, особливо зараз, коли жінка зрозуміла, до чого її співрозмовник веде. – Ваш обов’язок, як Хокаґе цього селище, підшукати нам гідну заміну серед своїх людей, котрим ви довіряєте. На мою думку, Сакура Харуно вже довела свою майстерність, вилікувавши мого племінника від смертельної рани й, що важливо, вона вміє тримати язика за зубами, - Сенджу знадобилася уся витримка, щоб не видати себе жодним рухом. «Трясця, а цей вже що довідався?» - лячна думка нажаханою птахою билася в голові, плутаючи все інше. «Ні, ні, ні! Дурниці, це може бути все, що завгодно!» - Вважаю, що її єдиним недоліком є особлива прихильність до Саске Учіха, небезпечного терориста, але, думаю, це тимчасово і ми зможемо плідно співпрацювати.

Почувши про хлопчисько Учіха, Цунаде вигнула брови в іронії, з усіх сил намагаючись не зареготати вголос від ідіотизму цієї ситуації. Збоку Шидзуне теж сиділа з дуже великими очима. Камі-і-і-і… Розказала б комусь такий анекдот, то ніхто б і не повірив. Шкода тільки, що це не жарт, бо навпроти сидить дуже серйозний голова клану Х’юґа. Натомість їй довелося опанувати себе – холодний розум одразу ж підкинув не менш крижану лють.

-А що з вашим дорогоцінним б’якуґаном та не менш коштовною чакрою, пане? – уїдливо прошипіла жінка, привстаючи з крісла і опираючись руками об стіл. Її обличчя опинилось зовсім поруч, на небезпечно близькій відстані. – Хочеш затаврувати мені Сакуру? Не знаю, якими байками ви годуєте свою Бічну гілку, але якби не договір з моїм дідом…

Хіаші Х’юґа стиснув кулаки – це був єдиний прояв негативу, який він міг собі дозволити при Хокаґе. Він терпіти не міг, коли далекі від справ його родини невігласи зачіпали те, чого ніколи навіть не намагалися зрозуміти й навряд чи колись би змогли.

-Було б добре, але ця печатка на те й зветься клановою – Харуно-сан вона просто вб’є, - сказав він і Цунаде з жахом зрозуміла, що такий варіант теж розглядався. Натомість чоловік дістав із полів свого довгого кімоно пакунок. – Моя пропозиція – ще один договір. З вами та з Харуно-сан особисто. Я теж не надто щасливий з цього, але теперішні умови не залишають мені вибору, - додав Хіаші похмуро.

П’ята стрімко видерла в нього конверт, роздерла та швидко пройшлася очима по тексту. Чоловік увесь цей час спостерігав за змінами на її обличчі, через силу допиваючи свій чай, і чекав.

На подив Цунаде, нічого кричуще огидного в написаному не було: цілком нормальні умови, схожі до стандартного довідчного трудового договору шінобі, якщо не враховувати особливий пункт - смертна кара за розголошення таємниць клану будь-кому, хто б не був Х’юґа, що цілком відповідало попереднім домовленостям. Та і направду, було очікуваним, якщо зважати, що за останні п’ятнадцять років відбулися мінімум дві невдалі спроби викрасти б’якуґан із селища… Звідси ж випливала цікава приписка - ніхто не мав права вчинити страту без розслідування, проведеного під пильним наглядом Хокаґе і старійшини клану Х’юґа. Щодо іншого: доступ до кланових архівів, повністю розв’язані руки в лікуванні й дослідженнях, можливість працювати в госпіталі й ходити на короткострокові місії за сумісництвом… І навіть житло на території клану за потреби!

Жінка хмикнула. Це що ж виходить – проблема з самого початку була в ній, бо вона заздалегідь налаштувалася на погане? Ох же ці стереотипи…Не такий страшний йокай (2), як його малюють.

Сівши назад в своє крісло, Сенджу ввічливо склала руки на столі. Вона вирішила дати Хіаші ще один шанс. Можна, наприклад, прикинутися, наче їй все здалося…

Але ні, стоп!

Цунаде кинула погляд на Шідзуне, зосередившись очима на її монотонній праці. Ні, надто гарно для правди, цей добродій таки щось недоговорює… Як мінімум, Учіха – недарма ж він про це згадав? В селищі навіть глухий обізнаний в плітках про закоханість її учениці. Ще б пак, героїня війни…Жінка сперлась щокою на кулак. Ну не в договорі ж пропише – хто цю дичину підписуватиме й завірятиме?

-А якою була перша причина вашого візиту, Хіаші-сан? – нарешті вирішила спитати вона. На її губах грала нудотно-солодка посмішка.

Лідер клану Х’юґа відповів їй скупо, але не менш гарним тоном:

-Нас цікавить майбутнє Саске Учіха. Його страта, якщо бути точнішим.

Сенджу продовжила посміхатися, проте тепер це було більше схоже на оскал. Що ж, звучить як вагома причина, чому Саске вбачався йому незначною перешкодою.

Залишалося зрозуміти одне - а чим цей шмаркач встиг насолити клану Х’юґа?