Глава 6. Ніч перед штормом сповнена втоми

Глава 6

 

 

1************

З точки зору Сакури

Цього чудового серпневого ранку ніщо не передвіщало поганого. Таке з Сакурою траплялося нечасто – здавалося, увесь їхній вимір змовився й дав змогу їй, змарнілій відсутністю вихідних, трішки передихнути спокійно. Сусіди за стіною сьогодні поводилися незвично тихо, яєчня не підгоріла, а крамничка з улюбленими ласощами відчинилася на пів годинки раніше… По дорозі на роботу, начхавши на етикет, вона відверто насолоджувалася кожною ложечкою найкращого анміцу (1), й щиро шкодувала, що живе поблизу госпіталю – хотілося розтягнути цей чарівний момент якнайдовше.

Вперше за довгий час Харуно нормально огляділася й з подивом помітила, що довкола не було вже звичного гармидеру із частково поруйнованих будинків і будівельного сміття. Схоже, що непомітно для неї відновлювальні роботи вже давно вийшли за межі центральних вулиць. З відбудованих осель мирно прямували до праці дорослі, а то тут, то там гасали всюдисущі діти. Страшні шрами від руйнувань, завданих Пейном Конохагакуре, майже затягнулися – все було поглинуто вируючим життям.

Швидко минувши лікарняне подвір’я й дійшовши до дверей свого відділення, Сакура не поспішала ховати усмішку, чим викликала декілька косих поглядів від колег. Ну так, їй знадобилося менше місяця, аби про неї говорили як про постійно незадоволену начальницю. Медикиня розтягнула губи ще дужче, насолоджуючись увагою. Що поробиш, якщо людям не подобається критика? Халатність при такій концентрації поранених - не те, що можна спускати з рук і добре, що це не було масовим явищем.

Зупинившись навпроти дзеркала на реєстратурі, дівчина поправила довгий чуб. Сьогодні на душі було настільки легко, наскільки це взагалі можливо. Певно, приблизно так й мають почуватися люди, які вже все для себе вирішили й зважилися на божевільний вчинок від безвиході? Зрештою, тепер не було сенсу перейматися - вона просто жила в очікуванні слушної миті.

Кабінет зустрів її легким безладом біля раковини й вже звичним ідеальним порядком на робочому столі. Тільки купка неакуратно складених в кутку пакунків вказувала на те, що тут вже встигла побувати Ханока-чян – вона завжди залишала свої речі в кабінеті начальниці, коли виходила на нічне чергування й мала для цього додатковий ключ. Щоправда, це вперше її помічниця не встигла піти додому раніше приходу Сакури. Ще й залишила по собі брудний посуд… Певно, її зміна минула не без пригод.

І дійсно – розглядаючи за чашкою м’ятного чаю принесені з реєстратури папери, вона побачила, що один з листів з показниками важких хворих містив повідомлення про клінічну смерть й подальшу реанімацію, яка, на жаль, не дала бажаних результатів. Отже, новий труп біля п’ятої ранку, так?

Сакура зло потерла перенісся, бо очі раптом сильно защіпало – з цією куноїчі з Суногакуре вона познайомилася на одній зі спільних місій, навіть підтримувала листування деякий час. Хто б що не казав, але до смерті неможливо звикнути. Хоронити знайомих завжди важче, корегуй – не корегуй то лікування, а вона все одно не всесильна. Добре, що пацієнтів цього статусу під її відповідальністю залишилося не більше дюжини.

Зажурено покусуючи ручку, дівчина відкинулася на крісло – а скількох жертв ще забере ця минувша війна? Скільки життів буде скалічено назавжди? А діти? Можливо десь там, в Камі забутому місці, уже зростає новий Пейн?

Вона махнула головою, змусивши й так неакуратний хвіст вільно розсипатися по плечах. Відчуття приреченності було щедрим на дивні ідеї. Що одна людина, бувши хоч сто раз героїнею війни, може зробити з такою масштабною проблемою, якщо не здатна навіть захистити свого коханого? Що?

Чай, як і робота, скінчилися швидко. Тому, нашвидкуруч помивши посуд (мама б нею пишалася), Сакура взялася шукати серед документів в шафі медичну картку Неджі Х’юґа. Насправді це було спонтанною думкою, але дівчина звикла довіряти своїй інтуїції. Якщо план Іно провалиться, то, швидше за все, їй ніколи вже не бути частиною госпіталю Конохи. Тому варто подбати про такі речі заздалегідь і, якщо загальний стан хворого дозволить, запланувати незначні зміни у реабілітації в користь сильнішого навантаження.

А ще Харуно подумки зробила помітку на ідеї покращення ситуації з жертвами війни. Нічого ж поганого не трапиться, якщо вона прозондує можливі варіанти у вільний час? Якщо той час у неї ще є, звісно.

«А поки краще сконцентруватися на більш приземлених справах» - говорила собі Сакура, знову й знову переглядаючи алфавітний покажчик.

От тільки карточки Неджі-сана на місці не було.

Борячись із розгубленістю, вона обшарила буквально кожне відділення шафки, залишаючи собі шанс на помилку, хоча раніше такого ніколи не траплялося. Не знайшовши й тут, медикиня, не особливо сподіваючись на успіх, пішла до полиць, що самотньо притулилися біля виходу з кабінету - там зроду не було документації, але все ж колись трапляється вперше?

Проте й так марно. Не розуміючи, кому могла знадобитися ця тека, якщо вона й так вносила туди тільки безпечну для неї інформацію, Сакура зло грюкнула скляними дверцятами. Ну не могла вона загубити, ну просто не могла! До вух долинув дзенькіт - дверцята розсипалися колючим піском, не витримавши сплеску чакри. І легше б від того не стало, але проблема отримала дуже неочікуване вирішення – широко відкритими очима медикиня вп’ялася у медичну картку з написом «Неджі Х’юґа», що вивалилася разом з іншими паперами із впавшої сумки Ханоки.

Та-а-ак, чудовий ранок, нічого не скажеш…

 

2*************

-Ну чим хочете поклянусь, що я випадково! Ну що ще мені зробити, щоб ви мені повірили, Харуно-сан? – ледь не плакала Ханока, безпомічно чіпляючись за стілець, на якому сиділа. Під пильним поглядом начальниці їй дуже хотілося сховатися.

- Запитую ще раз: про яку випадковість ти торочиш, якщо я ніколи б не забула, куди поклала медичну картку, та ще й Х’юґа з їхніми, бляха, тарганами в голові? Ханоко, ти вважаєш, що я дурепа? – гаркнула на неї Сакура, від чого дівчинка ще дужче втягнула голову в плечі. І вона не брехала, оскільки дійсно проявляла особливу обережність до всього, що бодай гіпотетично могло її викрити. Нащо шукати зайві клопоти, якщо їх можна уникнути?

- А я не настільки тупа, щоб так безглуздо красти інформацію, - ризикнула пискнути Інудзука, зажмурившись. – Я б точно вигадала щось краще. У мене ж цілодобовий доступ до вашого кабінету… І ваш фуїн захист я теж знаю.

Медикиня, уже готова гарненько гримнути на помічницю, враз закрила рот і підозріло примружила очі. Перехилившись через стіл, щоб утримати зоровий контакт із наляканою помічницею, вона намагалася вгледіти хоч щось, щоб підтвердити чи спростувати свою абсурдну теорію.

-Ханоко-чян, а скажи-но мені, фуїн захист яких ще кімнат ти знаєш? - нарешті, підкреслено лагідним тоном, промовила Сакура, ледве стримуючись, аби не вхопити дівча за шкибарки й добряче труснути. Чим більше вона прокручувала це в голові, тим більше розуміла, що якби не цей інцидент, то навряд чи б подумала на Інудзуку. А усе ж лежало на поверхні: хто, як не вона, був часто поряд, коли учениця П’ятої закінчувала свій звичний обхід важкохворих палатою Х’юґа? – Так, це правда, що ключ до свого кабінету я вручила тобі сама… Але, я також пам’ятаю твою характеристику: дуже здібна до фуїндзюцу… Знаєш, доволі рідкісний талант серед шінобі, відколи Удзумакі опинилися на межі зникнення.

Вставши зі свого крісла, Сакура повільним кроком, випромінюючи небезпеку всім своїм тілом, обійшла стіл і підійшла до дівчинки майже впритул. Вона дивилася на Ханоку зверху вниз з такою огидою, наче та була шматком лайна. Дуже важко списати на випадковість те, що виглядає як система. Нікому в цьому бісовому світі не можна довіряти.

-Я не уявляю, про що ви говорите, - відчайдушно відповіла Інудзука, відвертаючи голову. Тепер, коли по хребту пройшовся холодок, вона явно відчувала усі наявні ризики.

-Хтось допустив Ханабі Х’юґа в нашу найзахищенішу палату до пацієнта коматозника, коли я заборонила будь-які подібні дії без мого прямого дозволу. І чомусь, - Харуно нахилилася, - вона відмовилася казати, хто був цією людиною… Очевидно, ти знала про мої інструкції, раз попросила її мовчати, - зло сказала медикиня, таки не втримавшись і вхопивши помічницю за грудки. – Ну!?

Дівчинка здивовано охнула.

-А, то ви про це…, - з розумінням протягла дівчинка й неохоче почала свою розповідь трохи тремтячим голосом.

Виявляється, діло було пізньої ночі, коли Ханока затрималася на робочому місці. Надто зайнята підшиттям назбираних за останній тиждень документів, вона й не помітила появи спадкоємиці Х’юґа. Сакура вже пішла додому, а її помічниця просто не знала, що вдіяти: нічна гостя виглядала схвильованою і дуже наляканою, так ще й майже слізно просила, щоб її пустили до кузена. Коли Інудзука справедливо пояснила, що це проти правил і їй влетить від Харуно-сан, вона почала давити на жалість, кажучи, що підслухала батька і, за його словами, Неджі-сан міг померти в будь-який момент. А їй, яка й так втратила багатьох знайомих, було нестерпно це усвідомлювати. Інудзука спробувала вмовити її прийти завтра, але Х’юґа прямо відповіла, що вибралася з помістя таємно, бо їй заборонили виходити, а іншого шансу може вже не бути.

-Допустимо, що ти кажеш правду, - обізвалась Сакура, відійшовши від дівчинки на крок. – Хоч я все одно вважаю, що це маячня, бо дрібна Х’юґа ліпше лусне від пихи, ніж про щось «слізно попросить»… Однак, що заважало тобі внести цей візит у журнал відвідувань? Що, на реєстратурі теж нікого на місці не було? – іронічно посміхнулась дівчина, схрестивши руки на грудях.

Ханока опустила очі й почала теребити пальцями край стільця.

-Н-у-у… Я боялася, що мені влетить, бо я випадково запам’ятала ваш фуїн і пожаліла Ханабі-сан?- невпевнено припустила її помічниця, сховавши обличчя за довгим волоссям. Через пару хвилин вона таки набралася хоробрості визирнути, вирішивши ризикнути, але зовсім не очікувала побачити, що начальниця уже всілася на диванчику й, затуливши рота долонею, безвучно сміється.

-Чесно, я просто не знаю… Це така люта дичина, що я не розумію, як мені реагувати.

- Я не брешу, - насупилася Інузука.

- Та мені фіолетово насправді, - апатично відказала медикиня й потягнулася рукою до пляшки з водою. Дівчинка терпляче чекала, поки Харуно втамує спрагу у раптово пересохлому горлі. – Давай по-чесному - це була остання крапля. Я й так закривала очі на твою звичку ловити ґав на робочому місці, а ти, виявляється, ще й порушуєш мої інструкції. Тому можеш помахати ручкою зручностям, бо більше й ноги твоєї не буде у моєму кабінеті. Принаймні, без мене. І, - вона тикнула пальцем у Ханоку з прямою погрозою, - я за тобою слідкую. Ти ж, наче, хотіла продовжувати свою кар’єру в госпіталі? Так от, ще одна така «випадковість» чи «жалість», ще однісінький прокол – вилетиш звідси як пробка, без можливості це змінити. А ти знаєш, що я дотримуюся свого слова.

 

3************

З точки зору Неджі

Пікантний, пряний і міцний запах – ось що відчув Неджі, коли виринув із царства сновидінь. Неприємно знайомий, настільки яскравий, що забивав собою усі рецептори… О-о-о, він впізнав би його скрізь. Ідеальна пам’ять одразу ж послужливо підтягнула асоціації з моторошною чорною бурдою з минулого, вкритою пекучими бульбашками й чимось, віддалено схожим на шматок панцира черепахи…

-Лі, тільки не кажи, що ти притягнув до госпіталю живильне каррі, - не розплющуючи очі, прогундосив сиплим зі сну голосом Х’юґа. Він щиро сподівався, що в нього галюцинації, але наступна фраза змусила його остаточно прокинутися й обурено піднятися на ліктях. Такої підлої зради він не очікував.

-Диви, Лі, я ж казала, що це спрацює, - вдоволено зойкнула Тентен. - Он як підскочив! А якби міг, впевнена, що він би вже спробував елегантно дати драла звідси, - підступно кепкувала вона, тримаючи в руках оповиту їдучою парою богатирську порцію однієї з найгостріших у світі страв.

Лі, який енергійно працював над комплексом ранкової гімнастики, терпляче чекаючи на пробудження товариша, одразу ж підскочив до його ліжка. Неджі став потихеньку сповзати вниз - нездоровий ентузіазм команди номер три викликав у нього цілком обґрунтовану тривогу.

-Тітонька Саншу, дізнавшись про твій стан, приготувала живильне карі по особливому рецепту, спеціально для тебе! – радісно вигукнув Рок Лі, усміхаючись в усі тридцять два. – Вона навіть мені не дозволила скуштувати! Все варила і примовляла, що це «для того гарного хлопчика з серйозним обличчям, щоб рани гоїлися і він пошвидше одужував»! Навіть трохи заздрю тобі, мій вічний супернику, тітонька давненько вже вийшла на пенсію, але заради тебе вона знову стала до плити. – його друг дивився на цю сумнівну їжу з такою жадобою, що Тентен поквапилася забрати тарілку поближче до хворого.

-Дарую, - буркнув юнак з надією, намагаючись відсунутися трохи далі.

- Що ти, Неджі! Як можна? Тітонька Саншу так старалася задля тебе! Я б не посмів вчинити настільки жахливу ницість, саме ти маєш насолоджуватися цим неземним смаком спецій, овочів і м’яса!

Тентен пирснула в кулак, але прокашлялася й швидко взяла себе в руки. І тільки бісенята в її очах, коли вона дістала загорнуті в вафельний рушник столові прибори, виказували те, як вона насправді насолоджується цією ситуацією.

-Тен, Лі, я ж нічого поганого вам не зробив… - здійснив кволу спробу налагодити діалог юнак, проте подруга голосно шикнула, не даючи йому вставити й зайвого слова.

- Мені набридло спостерігати, як ти займаєшся самоїдством щодня, варто нам піти. Щоб ти знав, я маю інформатора, - сказавши це, вона азартно зачерпнула кашу.- А ще у мене закінчилися ідеї, як тебе розрухати. А от у Лі – ні. Тому будеш їсти живильне карі.

-Ви не посмієте, - крізь зуби процідив Неджі, слідкуючи за загрозливим наближенням ложки.

- Ще і як посмію!

- Неджі, твоя сила юності потребує збалансованого харчування! – припрошував його Лі зі сльозами на очах, радий, що зміг підсобити другу у важку годину.

І коли здавалося, що порятунку вже не буде…

-ВИ ЩО, ПОКАЗИЛИСЯ ВСІ СПОЗАРАНКУ? МЕНІ ЩЕ ТІЛЬКИ ХАРЧОВОГО ОТРУЄННЯ У ВІДДІЛЕННІ НЕ ВИСТАЧАЛО!

Усі троє озирнулися на двері, де стояла неприємно здивована Харуно і свердлила усю компанію скажено злим поглядом, не обіцяючим ранковим візитерам нічого хорошого.

Неджі полегшено видихнув: здається, пронесло.

 

4************

З точки зору Неджі

- Схоже, ти щойно вдруге врятувала мені життя, - відмітив з неймовірним спокоєм у голосі Неджі. Тільки що за його товаришами дуже гучно зачинилося вікно.

Сакура, яка саме повернула стулку, роздратовано фиркнула, а після різким рухом склала пальці у невідомі чудернацькі символи, запечатуючи приміщення. Увесь вміст видертої у команди номер три тарілки одразу ж перекочував у смітник.

- Аби не увійшло у звичку. Отак затрималася разочок, а тебе вже намагаються нагодувати помиями. Що це взагалі таке?, - гидливо спитала медикиня, піднімаючи з підлоги загублену липкувату ложку. - Виглядає так, наче після цього вже нічим не відкачаєш.

-Це… дуже близько до істини, - кивнув Х’юґа. Наштовхнувшись на помітний інтерес в її погляді, він пояснив: – терпіти не можу гостре, від нього постійно хочеться спати.

- Сумніваюся, що з цією штукою тебе вирубило б саме від спецій. Здається, я бачила там шматок мушлі..?

- Черепахи, - підказав юнак, на що дівчина скривилась. - Пані Саншу за вісімдесят, у неї ще п’ять років тому були суттєві проблеми із зором…А взагалі, думаю, що це був сумнівний жарт для своїх. Не те щоб турбота була їхньою сильною стороною… Принаймні, Лі й Тен стараються.

На цьому увесь запал медикині, здається, спав. Вона присіла, вся притихла і якось сумно усміхнулася. В руках Харуно тримала уже знайомий йому записник у коричневій обгортці.

- Що ж, тоді це навіть мило. Шкода, що мені пощастило з командою значно менше, аби мати такий досвід.

Неджі підійняв тонкі брови у ввічливому здивуванні - розчарована й трохи заздрісна «Харуно-сан» була в новинку. Схоже, що відносини у команді номер сім і, звісно ж, колишній напарник, досі залишалися її найвразливішими точками.

З моменту пробудження Неджі, вимушено проводячи багато часу з Сакурою наодинці, несподівано для себе відкрив її заново і… Це бентежило. До війни, маючи усього пару спільних місій, він дивився на дівчину виключно, як на ледве знайому підлеглу, а в цивільному житті ще гірше - в пам’яті вона закарбувалась як агресивна фанатка Учіха. Проте зараз, коли вони так радикально помінялися ролями, все змінилося. Х’юґа не міг не помітити перед собою нову людину і це «знайомство» викликало якісь зовсім незрозумілі, але приємні почуття. Тепер Сакура асоціювалася з легкими дотиками пересушених пальців, що несли полегшення, й, майже непомітним, заспокійливим запахом трав. Напевно, саме так і мала відчуватись вдячність?

Хоч і подекуди до набридливості балакуча, але виконувати роль вдячного слухача, рідше - співрозмовника, було неважко. Це ліпше, ніж знемагати від нудьги, а небагатослівні розмови про здоров’я або про всілякі інші дрібниці (по типу байок з місій) під час огляду, вже встигли стати звичною частиною дня. Іноді Неджі здавалося, що після поранення він став якось зовсім інакше сприймати навколишній світ.

Усвідомивши, що він вже на декілька хвилин більше пристойного розглядає мовчазну Сакуру, юнак одразу ж перемкнувся на вікно. Хіба ж не краще віддати перевагу спогляданню неба, ніж ось так непорядно пожирати очима сторонню людину? Чи ще гірше - намагатися дістати при ній довбану книжку, яку противна Тен таки встигла засунути подалі? Бо те, що перед ним лікарка, не сильно рятувало: все життя прагнувши стати сильним, гордовитий Х’юґа не терпів слабкості у будь-яких проявах. А надто - своєї: його нинішній стан, за його ж критичними оцінками, коливався між «паскудно» і «нікчемно».

-Знаєш, ти аж надто критичний до себе, - раптом почув він й знову звернув увагу на медикиню. Схоже, що занурившись у власні роздуми, Х’юґа не помітив її обережні позирки з-за нотатника. Під його зацікавленим поглядом вона зніяковіла. - Що ти так дивишся? Я не вважаю це поганою рисою, чесно! Насправді я теж жертва надмірної самокритики, - врешті бовкнула під кінець вона і ніяково махнула долонями, наче це не вартувало жодних клопотів.

Х‘юґа мав зовсім інші враження: «І що це було?». Він і сам не помітив, як скептично схрестив руки на грудях у своєму звичному жесті. Хоч і, лежачи, це виглядало не так переконливо.

-Чому ж тоді це прозвучало як щось жахливе? Я ж бачу, що ти маєш, що сказати, Сакуро-сан. 

Вона сильно закусила губу, очевидно сконфужена, не знаючи, як краще сформувати свою спонтанну ідею. Врешті, не обдумавши як слід, Харуно наважилася вивалити все, що давно вже її турбувало. Була не була.

- Бо ти так страшно дивився на книгу, що я шокована, як вона ще не втекла, - злегка усміхнулася медикиня, намагаючись розрядити атмосферу жартом. Проте зустрівши навпроти себе саму серйозність, вона перехотіла й пробувати: - Якщо чесно, то твоя самокритика видається мені токсичною. Ти не думав, що аж надто гостро сприймаєш той факт, що твоє тіло потребує часу на відновлення? Зрештою, ти всього лишень людина, - сказала вона, зустрівшись з ним повним тривоги поглядом. – Проте коли є дещо, що гарантовано в межах твого впливу, ти це наче спеціально ігноруєш. Наприклад, - Харуно підійняла долоню і стала загинати по одному пальцю у міру перерахунку, - ти можеш припинити ігнорувати біль і дозволити собі показувати слабкість хоча б мені, бо інакше - як я допоможу? Можна виконувати усі мої рекомендації щодо вправ, але БЕЗ ФАНАТИЗМУ - бо я вже бачу, що ти недалеко втік від Лі-сана… Правильно харчуватися і, особливо, їсти їжу, багату на білки… О, а ще не зациклюватися на нездатності втримати якісь предмети…

На цьому місці Неджі не витримав і невдоволено хмикнув, примруживши очі в підозрі: надто вже знайомо звучали ці слова. Виходить, Сакура активно втягувала його у розмови з тих же причин, що і напарники притягли то пекельне каррі? Чи просто жаліла? Цікаво… Хоч і неприємний досвід. Ну або Тен його просто здала, що ще гірше. Вона ж наче жартувала щось там про інформатора?

-І нічого тут показувати свій характер, - обурилася Сакура, грізно вперши руки в боки. Войовничість з неї так і перла. - Ти не можеш стрибнути вище природи й медичного дзюцу, Неджі-сан, це просто поза твоїм контролем і з цим варто змиритися. Натомість краще згадай, як спершу не міг підійняти від слабкості кінцівки! І порівняй з тим, як можеш зробити це зараз, зі значно меншими зусиллями! Ти… не до кінця усвідомлюєш просто, який ти щасливчик! Та тобі радіти варто! Повір, я знаю, що кажу. Все могло бути значно гірше…

-Мені здається, що принаймні мої емоції й все причетне точно не входять у перелік твоєї відповідальності, Сакуро-сан. Не пригадую, щоб питав поради, як мені почуватися на моєму місці - грубше, ніж хотів, огризнувся Х’юґа. Медикиня одразу ж замовкла, наче її заціпило. І тільки блискучі зелені очі ображено блимали з-під довгого пухнастого чуба.

Фраза про «щасливчика» сильно різанула десь біля серця - так, що аж заболіло. Ага, аякже, улюбленець долі… Скільки разів Неджі чув це від інших членів Бічної гілки, отруєних заздрістю? Звісно, Харуно не могла цього знати - вони були ледь знайомі через десяті руки. І контекст її слів був в іншому. Проте чи мало це якесь значення, якщо вона все одно дозволяє собі надто багато? Він не бажав продовжувати цю дурну розмову далі й не збирався мовчки терпіти нотації. Їй мало власних проблем? Більше за свою слабкість Неджі могла б дратувати хіба що така кричуща спроба влізти йому у голову - він не для того так старанно, по камінчику, вибудовував особисті кордони. 

Тоненькі дівочі пальчики стиснулись на нотатнику сильніше, так, що аж побіліли.

-Не моя справа, так, - гірко підтвердила дівчина й нагородила співрозмовника ядучим поглядом. – Проте мої перші дві вимоги є прямими наслідками цих негативних установок. Важливо… обговорити це з тобою, бо я не з пустими руками, - вона протягнула кілька скріплених аркушів, списаних кривуватими ієрогліфами, пацієнту. - Хіната вже отримала список з необхідними покупками. Оскільки говорити про сильні навантаження ще рано, то це будуть ручні пристрої для покращення моторики. І ще… завтра прийде Йоко-сан, щоб відвезти тебе до спортзалу – будеш працювати над тим, щоб знову ходити. Особливих проблем з цим, думаю, не буде, - втрата м’язової маси у тебе мінімальна, а шви на тулубі на завершальній стадії загоєння. По моїх підрахунках, це займе два тижні, але за умови, що ти мене таки почув.

З цими словами медикиня уже звично простягла долоню, яка загорілась зеленим, і аж надто серйозним тоном повідомила по початок огляду. Щоправда, цього разу вона утрималася від коментарів, й поводилася максимально зосереджено. Картина, яку вона побачила, їй явно подобалася: внутрішні органи, під її чуттєвим контролем, виглядали відновленими й функціонували нормально, без жодних нарікань. Тоді Сакура вирішила особливо уважно проглянути ще й чакроканали, паралельно фіксуючи в нотатник прохідність і стійкість кожного виточка – перед новим етапом реабілітації не можна було пропустити жодного відхилення від норми. Добре, що він навряд чи зрозуміє різницю - і так вже надто багато людей знають про її порушення. 

Неджі теж зберігав задумливе мовчання, бо відчував легке поколювання по тілу, яке приносило по собі приливи легкості й енергійності. Харуно не зичила йому зла й говорила все з кращих спонукань, це правда - надто вже щирою і простодушною вона була для брехні. Як і правда те, що його лють і сором за власне кволе тіло були значно сильнішими, ніж він хотів би у цьому зізнаватися. Тому новина про те, що його будуть готувати до самостійного пересування, принесла змішанні почуття: наче як радість й ледь помітне тепло вдячності, але з присмаком гіркоти до свого становища. Знадобляться роки, щоб знову досягти довоєнної фізичної форми. 

Цей огляд тривав довше, ніж зазвичай. Після, як і завжди, Сакура коротко розповіла про всі зміни, але вперто намагалася уникати його погляду. Проте, все ж таки вважаючи за належне дотриматися правил пристойності, люб’язно попрощалась.

-До завтра, Харуно-сан, - почула вона, і злегка скривилась від стриманості в його тоні. Він теж не дуже старався все залагодити.

Декілька нових печатей - і вона стрімко покинула палату.

 

5************

З точки зору Сакури

Щойно двері зачинилися, вона притулилася до них спиною і з’їхала донизу. Коридор біля цієї палати так само, як і завжди, радував безлюдністю, тож навряд чи хтось міг би застати її такою.

Сакура смертельно зморилася. І хоча годинникова стрілка показувала трохи за восьму ранку, цей день, який так гарно почався, уже вийшов з-під контролю. Ситуація з Ханокою, витівка команди номер три, відчутна грубість від завжди ґречного Неджі-сана… Останнє було особливо прикрим.

Дівчина вткнулася лобом у блокнот, легко вдаривши себе по дурній голові. А чого вона очікувала, ляпнувши то вголос? Слухняності? Коли у Х’юґа не буде на все своєї думки, то, певно, в лісі щось велике здохне. Надто вже він гордий і зверхній, та і друзями вони ніколи не були, щоб він зреагував на її слова якось інакше… Як на ту ж Тентен, яка дозволяла собі всяке, наприклад.

А вона сама? Теж добра. Ніколи не вміла вчасно заткнутися, от і наговорила лишнього, хоча розсипатися в емоційних порадах було поза її принципами… Критичний. Ага. Сама прямота. Хоч би подумала спершу, що і кому казатиме, може б не розгубилася й наплела б менше дурні? Ніби як забула, що шінобі в такому стані потребують в першу чергу тактовності й щоб від них відчепилися…

Її долоня легко лягла на вифарбувані білим двері. А який тоді вихід? Набрати в рота води й спостерігати? От тільки довбані переживання не дадуть збрехати. Шкода, що не можна передати іншій людині в усіх деталях і кольорах шматок своєї пам’яті, де посеред поля бою, у небезпеці, відчайдушно борешся за кожен новий удар серця з його ж чакрою. Можливо, якби знав, то тоді б зрозумів, що їй фізично не може бути все одно? Що їй шкода і його, і своїх зусиль? Що особливо образливо чути «не твоє діло», коли платиш за чийсь порятунок своєю власною безпекою?

Дівчина обійняла себе за плечі й шмигнула носом. Невдячний. Хотілося просто швиденько закінчити свій робочий день і піти додому, а там – залізти в душ і деякий час відмокати під струменем кип’ятку. Змити цей тупий день і взяти вже, нарешті, вихідний. Он, вже зовсім розкисла, раз від простої фрази так розносить.

Пора вже звикнути, що в її житті настала чорна смуга і гідно пройти всі випробування, щоб потім не було соромно. Перед собою, перед Наруто, перед Саске-куном. І перед падлюкою Саєм, куди вже його подінеш.

Бо хто, як не вона?

 

6************

Бонус!

Кусочок з точки зору невідомої

Висока жінка середнього віку стояла перед простим дзеркалом в повний зріст і розглядала своє оголене тіло. Струнка, майже без слідів старіння на шкірі, але з уже помітною серед хвилястого темного волосся сивиною, все ще більш ніж приваблива ззовні. Майже ідеальна.

Глибину її падіння видавали лише очі, оточенні закрученими віями, й червоні від ночей, переповнених сльозами. Гарні, ясні очі, вільні від будь-яких емоцій - їх просто не лишилося. Все, що могла, вона виплакала.

Небезпечна куноїчі в минулому, а зараз – вже безліч років як домогосподарка, але її жилаві руки тримали пучок тонких смертоносних сенбонів впевнено, на рівні рефлексів, перевіряючи старе знаряддя на придатність. У її вірної зброї сьогодні особливо жирна ціль і ніяк не можна, щоб вона схибила.

Це було обдумане й зважене рішення. Шкодувала жінка лишень про одне: якби вона наважилась на це раніше – врятувала б безліч життів.

А їй втрачати все одно було нічого – хіба що своє життя, але коли воно чогось вартувало? З моменту народження вона вже була визначена за звичаєм як менш цінна, а тепер… А тепер її життя нічого не означало й для неї.

Одна-однісінька у світі, без любого сина, без коханого чоловіка… Як стеблина в полі, вітер подує – і вирве з корінням.

Проте болю теж не було – він зник. Відчувалась тільки ненависть: пекуча, полум’яна, така, яка випалює усе живе, усе людське навколо. І її теж дістала, і її спопелила в золу. Страх згорів слідом. Залишилась помста.

Помста – саме вона привела її до темного, підігнаного по тілу, вбрання. Саме вона змусила перев’язати красиве чоло старим потертим протектором – вік би його не бачити! І помста сховала її пухнасте волосся у тугій зачісці, а потім – ще й під шапкою. Худі стегна, обперезані ремінцями, здавалися важчими під вагою мініатюрних сумочок для зброї.

Наостанок у дзеркалі відобразилася незнайомка – чорна, чужа, байдужа. Тінь від людини – те, з чим вона сама себе асоціювала. Що від неї вже могло лишитися у цьому світі?

Жінка глянула на годинник і зрозуміла – пора. Без жодних вагань майбутня вбивця вистрибнула у вікно, назустріч глупій ночі.

Через двадцять хвилин спокій сплячої Конохи розірвав сповнений жаху крик.