Глава 2: І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Глава 2

1**************

З точки зору Сакури.

-З ним все буде добре? – з мольбою в голосі спитала Хіната. Сакура притулилася спиною до холодної стіни, трохи ніяковіючи під цими сумними лавандовими очима, сповненими надії. І що тут скажеш?

Вона привела подругу в одномісну палату в самому кінці коридору на третьому поверсі. Кімната була справді крихітна і вміщала в себе тільки ліжко, тумбу, маленький стіл і пару металевих стільців, проте була дуже світла завдяки великому вікну. Залишок кімнати займала апаратура для зчитування основних життєвих показників, яку перенесли сюди спеціально для Неджі. У мирний час вона використовувалася для важкопоранених АНБУ, щоб тим було легше тримати свої особистості в секреті та мала підвищений рівень захисту, включаючи також гендзюцу і декілька печатей фуїндзюцу. І Сакура навіть трохи раділа, що легко могла пояснити колегам таке своє рішення переповненими палатами й важкістю стану Х’юґа. У звичайній ситуації жоден джьоонін не міг розраховувати на такий комфорт у розміщенні.

Хіната одразу ж кинулася до нерухомого брата і схопила того за руку. Лише відчувши, що його долоня випромінювала ледь помітне тепло, вона зуміла заспокоїтись. Живий і йде на одужання. Але такий блідий…

-Можу сказати, що певні покращення є. Так, стан у нього важкий: встиг розвинутися перитоніт, поки він очікував на кваліфікованого лікаря… Проте, сепсис вдалося попередити. На фоні того, що я намагаюся відростити пошкодженні тканини внутрішніх органів, комбінуючи з антимікробною терапією, його показники у незначній мірі поліпшилися… Коли виведемо із штучної коми, відновлення відбуватиметься ще швидше, але завдяки цьому Неджі-сану хоча б не боляче. Крововтрату компенсували по прибутті. Ребра теж в нормі.

- Тобто, з ним все буде добре, - з полегшенням зітхнула Х’юґа. З її душі щойно звалилася величезна крижана брила. У пораненні брата спадкоємиця винила себе і ніколи б не пробачила собі його смерть.

- Насправді буде залежати від того, наскільки швидко я зможу регенерувати його органи, а ще як приживуться стовбурові клітини. Це… поки експериментальний метод. І у Неджі-сана не найкращі результати з тих, що я бачила, - обережно прокоментувала медикиня, уникаючи дивитися на подругу. Натомість вона не зводила очей з обличчя свого пацієнта, частково схованого кисневою маскою від апарату ШВЛ. Такий умиротворений і молодий… І гарний. Хоч би все вийшло.

Сакура не могла сказати Хінаті, що основною проблемою зараз були зовсім не рвані рани. Пожежа в тілі її брата вщухла, залишивши по собі випалені тканини й повну дестабілізацію центру чакри. Його ж власна енергія повільно його вбивала: вона вимагала додаткового контролю і постійного моніторингу каналів, які навіть після високоточного зшивання були досить тендітними. Сильне глушіння цього процесу препаратами шкодило, бо гальмувало доступ лікувальних технік медикині, а отже - сповільнювало загоєння органів. Саме такі результати вчорашнього огляду занотувала дівчина у свій спеціальний нотатник. Ускладнювало ситуацію і те, що система чакри чистокровного Х’юґа мала деякі відмінності в порівнянні зі звичайними шінобі – не дарма вони так рідко одружувалися поза кланом. А інформації про них не було навіть у засекречених архівах – все зберігалося всередині родини. Тому Сакурі залишалося хіба що регулярне укріплення каналів «Містичною долонею» і ліками з будівним матеріалом для каналів, які прискорювали зрощення, бо це єдине покищо показало позитивний ефект. Брехати доводилося навіть його сестрі.

- Ось як… - опустила голову брюнетка, намагаючись приховати свій розпач. Проте, вона була вдячна подрузі за чесність. Так вона хоча б буде готова до будь-якого кінця.

- Все вирішиться у цей тиждень. Якщо я впораюся – загрози життю більше не буде, - принаймні, все на це вказувало. Нових розривів сьогодні не виявлено – вже непоганий знак. Отже, були всі підстави сподіватися, що їй уже частково вдалося стабілізувати його стан

У відповідь Сакура отримала сумний кивок.

- Давай ми поставимо у вазу соняхи? – запропонувала медикиня, щоб хоч якось розрадити невтішну Х’юґа. Вазу вона прихопила з собою із кабінету – Місакі-сама була затятою любителькою живих букетів.

Запхнувши квіти у воду і поклавши на тумбу, Хіната дозволила собі ще декілька хвилин посидіти на стільці для відвідувачів. Увесь цей час вона тримала брата за руку. Сакура тактовно вийшла із кімнати, вирішивши дати подрузі побути на самоті з хворим. Поряд було вікно і вона охоче вмостилася на підвіконні, розглядаючи зелень лікарняного подвір’я й ігноруючи шум довкола. Дівчина знала, що Х’юґа не буде зловживати її часом і пам’ятає про власні обов’язки у відділенні травматології, де зараз підпрацьовує медсестрою на добровольчих основах. Натомість Харуно спало на думку інше: чого з усіх родичів Неджі-сана тільки Хіната підійшла до неї? В госпіталі уже була вся шумна команда номер три, і Тентен окремо, Хіната от прийшла…Де ж Хіаші-сама? Де хоча б хтось із Бічної гілки? Як у них все дивно у тому клані…

-Я все, Сакуро-сан, - медикиня здригнулася, випірнувши зі своїх переживань. Брюнетка стояла навпроти й усміхалась своєю найбільш вдячною усмішкою. Підіймаючись із насидженого місця, Харуно не могла не відповісти їй тим же.

Проте, час був не на стороні дружніх посиденьок – в обох було ще дуже багато роботи. Дівчата йшли по переповненому людьми коридору майже мовчки – з Х’юґа було важко витягнути й слово, а медикиня уважно розглядала відвідувачів і персонал, який злагодженим механізмом снував поміж людей. З сумом підмітила, що декілька лікарів виглядають так, наче їм самим уже потрібна медична допомога. Усе ця клята війна винна… Вона навіть не викроїла кількох хвилин за останні два дні, щоб провідати Наруто. Чудова з неї подруга, нічого не скажеш…

- Я чула, що Наруто прийшов до тями вчора ввечері.

Хіната завмерла посеред коридору й відчайдушно почервоніла. Звичайно, дівчина знала про це все, оскільки сама напросилася допомагати в травматології, щоб бути поряд з Удзумакі. Друге діло, що в результаті Х’юґа була при Наруто майже постійно. Притуливши долоні до обличчя в безпомічному жесті, вона відповіла пошепки.

-Так… саме так. Я дуже рада, що йому легше.

- Готова закластися на порцію найкращих стейків Акімічі, що першим, про що він запитав, був…- драматично вигукнула Харуно, ігноруючи тупий біль в грудях. Першим, про кого вона думала зранку, завжди був Саске-кун. Але ж Наруто – не вона.

І справді. Хіната усміхнулася, підтримуючи жарт.

- Рамен, - пробурмотіла та, ховаючи очі. Сакура одразу ж пирснула і зареготала у весь голос. Від полегшення. «Ох… Удзумакі – такий Удзумакі!» -Я серйозно, - продовжила її гостя, підтримавши веселощі скромною посмішкою. – Він справді почав кричати на всю палату, щоб йому принесли подвійну порцію фірмового рамена із Ічираку. Наруто-кун такий шумний… Навіть після кількаденного сну він мав сили, щоб здійняти справжнісінький ґвалт на цілий поверх.

- От йолоп…Він такий у нас, хе-хе.

Тему було вичерпано й на деякий час запанувала уже приємна, комфортна для обох, тиша. Дівчата якраз встигли зійти по сходах і стояли біля додаткового виходу. Травматологія була великою дерев’яною будівлею навпроти, задля якої потрібно було перейти через лікарняне подвір’я. Надворі усе гуділо від натовпу відвідувачів, які зібралися кілька годин тому.

Сакура дивилася на гучний натовп з гордістю за товариша. Фанатська база Удзумакі виросла до загальносвітового масштабу, коли цей пройдисвіт не досягнув і чюуніна.

Але її гостя не поспішала йти. Навпаки, Х’юґа подивлялася на Сакуру із деяким сумнівом, міркуючи про щось своє. Видно, вирішивши таки, вона продовжила:

-Наруто-кун питався чи ти зайдеш його провідати.

Медикиня розтягнула свої покусані губи у найщирішій посмішці. Їй подобалася Хіната. Особливо зараз, коли після війни спадкоємиця великого клану стала поводитися трохи розкутіше. І вона всім серцем бажала, щоб у цієї дівчини все склалося з її другом. Хоча б тому, що тоді вона отримувала собі ще одну людину, яку могла б назвати сім’єю і довіряти їй абсолютно. А ще Харуно була впевнена - брюнетка ніколи не стане між нею й Удзумакі. Ні, Х’юґа точно буде вище ревнощів чи недовіри. Вони зможуть бути друзями усі разом – без жодних «але».

-Скажи Наруто, щоб чекав мене у гості завтра. І, заради усього святого, Хінато, не дозволяй йому рамен, як би він не просив. Йому поки рано їсти важку їжу.

 

2*************

З точки зору Хінати

Розпрощавшись з миловидною медикинею, Хіната могла відчувати лише дві емоції: вдячність і надію. Вона готова була щодня дякувати, що у страшну мить битви Харуно-сан опинилася поруч. Була готова й збрехати – Наруто-кун не їжею цікавився, але спадкоємиця Х’юґа мала чудове почуття такту і вчасно прикусила язик.

Дівчина дуже сподівалася, що все обійдеться і брат зможе повернутися до них. Що все ще буде добре колись. А доти – вона допомагатиме в лікарні скільки стане сил.

Проходячи по подвір’ю повільним кроком, вона щиро насолоджувалася сонячним світлом, яке золотило її завжди бліду шкіру. Тепер намагатися любити кожен день було легше - в пам’яті закарбувалася ціна, віддана за її життя. І хоча провина гризла її зсередини що не день, то більше - вона намагалася не зациклюватися на поганому.

Брюнетка оглядала ошатне від квітучої зелені подвір’я, що було майже повністю зайняте величезною юрбою, з відчуттям неймовірного тріумфу. Здавалося, тут зібралися шінобі зі всього світу, щоб побачити свого героя і висловити йому вдячність. Чутки про пробудження Наруто-куна ширились усім селищем. Її коханий став живим прообразом Бога шінобі - його знали й поважали у кожній країні.

Ввічливо оминаючи й іноді розштовхуючи відвідувачів, Х’юґа зуміла дібратися до входу. Біля дверей стояв високий худорлявий джьоонін, який оглядав усіх підозрілим поглядом. Схоже, Шідзуне-сама вибила для клініки охоронця. Побачивши бейджик на білосніжному халаті, він кивнув і дав їй увійти. Натовп за спиною невдоволено загудів, але продовження вона вже не чула, одразу поринувши у роботу.

А зайнятись було чим. Необхідно було відвідати пацієнтів, щоб рознести ліки, зробити перев’язки, допомогти полегшити біль. Тому Хіната нашвидкуруч зв’язала своє довге волосся у вузол і побігла по палатах, не зважаючи на те, що саму вже заледве ноги носили по світі. Понад усе вона хотіла бути корисною для свого селища. І Наруто-кун, і усі інші – вони мають побачити, на які жертви задля своєї Батьківщини здатна ця тендітна, але сильна куноїчі. А ще так вона могла забути про своє власне горе.

У біганині минуло півтори години. Дівчина прийшла до маленької кімнатки для перепочинку персоналу й упала на диван. Збоку дрімав незнайомий їй худорлявий санітар, який зжався в клубочок, відчувши чужу присутність. Хіната закинула голову доверху і пару хвилин просто витріщалась на стелю, де методично погойдувалася нитка павутинки. Відчуття було таке, наче вона – вижатий лимон. Сил не залишилось навіть щоб налити собі води, хоча спрага мучила все сильніше. Вирішивши, що потратить цю вільну від обов’язків годинку на сон, вона вкрилась місцями затертою ковдрою. Трошечки відпочинку, а там вже поплентається до палати Наруто-куна, де проводила ночі останнім часом.

Дбайлива Х’юґа особисто доглядала за обранцем, доки він був без свідомості, хоча це викликало у неї дуже неоднозначні почуття. Це не було її власним вибором – вона б нізащо не наважилася на таке сама, задовольнившись працею у цьому відділенні зі змогою десь колись бачити Удзумакі. Брюнетка все ще дуже соромилася. Тільки от її забули спитали.
Тут це було частиною її обов’язків: Хінату приставив оберігати й контролювати стан пораненого героя селища Мітоші-сан, завідувач відділення травматології. Він був хорошим знайомцем голови клану Х’юґа і дівчина, чудово знаючи свою ласу до могутності родину, з гіркотою усвідомлювала, що таки стала частиною політики. Її батько був зацікавлений у Наруто Удзумакі після того, як той став відомим на увесь світ, а симпатії старшої доньки були йому на руку. І нібито так було навіть краще для неї… Проте сама спадкоємиця не знала, як їй до цього віднестися. Десь на краю свідомості все частіше прослизало дуже бридке і брудне розуміння, яке вона воліла поки-що ігнорувати й мовчки спостерігати, що з того вийде. Зараз це не переросло у проблему, тому могло почекати.

Усі інші її обов’язки були на добровольчих засадах. Х’юґа бачила, що рук не вистачає і бралась за все, що тільки вміла чи могла швидко навчитися. Пацієнти й персонал були вдячні за таку самовіддачу - Хіната не покидала клініку навіть вночі. І нікому й на думку не спадало, що у неї були для цього причини, дуже далекі від стану здоров’я Наруто-куна. А вивозити все це морально з кожним днем ставало складніше.

Брюнетка протерла заспані очі й широко позіхнула. Короткий сон справді допоміг їй і розчистив голову від думок. Вона знову могла працювати, а тому час йти до Удзумакі - він точно захоче дізнатися більше про ні-сана і Сакуру-сан. І зовсім неважливо, що її власне самопочуття було далеким від норми. І чхати на цей дивний шум у вухах, що наростав все сильніше.

Дівчина хутко прочесала своє гарне волосся пальцями й розправила чуб, який збився від незручної пози уві сні. Залишившись вдоволеною своєю зовнішністю, вона майже підстрибом побігла до палати Наруто-куна, несучи йому з їдальні щойно приготований пісний рисовий суп з куркою. Вона посміювалася про себе, уже передбачаючи більш ніж крикливу реакцію хворого на такий частунок. Її кроки були впевненими, коли скроні відкликалися тупим болем на кожен рух. Вона дивилася прямо і привітно кивала кожному, хто йшов їй назустріч, поки десь зі шлунку підіймалися нудотні позиви. Хіната зжала губи й вперто продовжила свою дорогу. Вона буде посміхатися і все одно, що тіло як натягнута струна – смикнеш і порветься.

Був майже вечір. Дійшовши до дверей, за якими відпочивав Удзумакі, вона непомітним рухом стерла неочікувано набіглі сльози з кутиків очей. Не те щоб блондин був дуже уважним до неї чи її проблем, але… Грузити його, поки він так переживав за Саске-куна, не хотілося. Хай видужує, з нього вистачить хвилювань. Проте не так сталося, як гадалося.

Чаша її терпіння була переповнена: емоції, які вона відганяла уже декілька днів, раптово накрили лавиною. Х’юґа почала задихатися від німої істерики. Піднялася температура, бо голова палала, а тіло трусило. Ймовірно, її останньою краплею стало все ще нестабільне здоров’я Неджі-ні-сана.

Сил прикидатись більше не було: перевтома, недоїдання, недосип і емоційне виснаження від постійного ігнорування проблем зробили свою справу. Сльози вільно капали на підлогу, а вона так і продовжувала стояти під дверима, нездатна з’явитися перед коханим хлопцем у такому вигляді. Рисовий суп розтікся по підлозі. Коліна підігнулися і вона впала, викликаючи зойк у людей поруч. Дівчина, не бажаючи демонструвати всім свій вибух, в’яло вирвалася із хватки якоїсь підстаркуватої медикині і на ватних ногах метнулася у вбиральню.

Там, стоячи над раковиною і ловлячи здивовані погляди незнайомої пацієнтки, Хінату вирвало. Притуливши до крижаних кахлів гарячий лоб, вона могла хіба що хапати ротом повітря. Шкода, Сакуро-сан, що твоя гостинність закінчилась ось так…

Вкотре спадкоємиця намагалась забути, що у клані оголосили траур по величезній кількості загиблих із бічної гілки у цій війні. Молоді у клані майже не залишилося. А ночувала вона в госпіталі просто тому, що не хотіла повертатися додому. Атмосфера чорного відчаю і болю вбивала. Вона тупо втекла, бо не могла і не хотіла це бачити.

Проте біль наздогнав втікачку і тут, зажимаючи гострими кігтями легені. Всередині дзвеніла пустка. А ще - було бридко від самої себе. Сльози не принесли їй жодного полегшення: дівчина все ще відчувала як її пожирає провина. Така слабачка… Як вона, бувши соромом свого батька, посміла пережити війну? Нащо Неджі-ні-сан врятував її?

Хінаті знадобилася година, щоб привести себе до ладу. Вона принесла Наруто-куну нову порцію супу і кривила губи в вимушеній посмішці на його жарти. А той як завжди – не помічав нічого, що стосувалося б її почуттів. Може, то на краще?

 

3************

З точки зору Сакури

Харуно щойно закінчила із пацієнтами й одразу ж знайшла собі нову роботу. Згорблені плечі у червоній футболці яскраво вирізнялися на фоні пастельних фіранок затишного кабінету. За вікном уже стемніло, а в кімнаті яскраво горіла декорована настільна лампа. Нове крісло із молочної шкіри було м’яким як хмаринка, але вона все ніяк не могла зручно влаштуватися - Сакура звикла до жорсткого сидіння бібліотеки. Викинути чи передарувати не підіймалася рука, бо це був сюрприз від колег на новому місці. Шкода, що вони, хоч і ненавмисно, принесли в її життя значно більше дискомфорту.  

Ось і зараз дівчина не змогла стримати черговий позіх. На жаль, це була добре завчена закономірність ще з часів її учнівства: трухляві від віку трактати годилися хіба що для боротьби з безсонням. Помотавши головою у ще одній спробі зосередитися, вона втупилася розфокусованими очима у пожовклі сторінки, змушуючи себе знову і знову аналізувати занудний текст. Нічого кориснішого в архіві госпіталю все одно не знайшлося. Прикро, але підручників по медичному фуїндзюцу авторства численного колись клану Удзумакі залишились так мало, що їх можна було перерахувати на пальцях рук. Придатних до використання було ще менше.

Медикиня старанно продовжувала свою справу, намагаючись вичитати бодай щось, що принесло б їй користь. Сакуру неабияк зацікавила та дивна ситуація з чакрою Х’юґа. Ну не могло все бути просто так, нізвідки! Це дуже відрізнялося від стандартної реакції чакросистеми хворого на ірьоонін-дзюцу. Теорій у неї було дуже багато, але поки вирішила спинитися на найбільш очевидній: особливості першого застосування б’якуґо. Ця техніка була рідкісною, маловідомою, важкою в опануванні, недостатньо вивченою, належала практично зниклому з лиця землі клану… Поки все сходилося. Вона просто знала, що якісь нюанси існують, залишалося тільки їх відшукати, дослідити й, врешті, заспокоїтися!

І задушити, нарешті, цей хробачок сумнівів - її дратувала сама думка, що все це могло статися через неї. Бо хоч би як вона могла вважати себе першокласним ірьооніном, хоч би як її майстерність визнавалася у світі, а інші селища ніндзя хотіли замовити її послуги для обміну досвідом… Завжди існувало одне «але» - кров у їхньому світі ніколи не була пустим звуком. От хто вона така? Безіменна куноїчі, без клану й неймовірних родинних талантів, яка дивом пробудила техніку, належну роду Удзумакі. Через це, на жаль, завжди існувала вірогідність, що її б’якуґо могло мати дещо інші властивості через банальну відмінність у носіях печатки.

Втрата контролю посеред поля бою вже стала її особистим ударом по гордості. І ця теоретична наявність непрогнозованих факторів, що могли зіпсувати їй і репутацію, і майбутнє, неймовірно бісила. Скільки людей бачили її тремтячі руки посеред операції? Мінімум п’ятеро осіб! Ні, це не можна було ось так залишити. Як професіоналка, вона докопається до правди й виправить все, що тільки зможе, аби бути готовою протистояти таким казусам на наступних місіях.

За читанням дівчина не почула, як тихенько скрипнули двері. Вона і надалі б не помічала вторгнення в її особистий простір, якби не ніжна долоня з акуратним манікюром, яка легким дотиком відгорнула колючий рожевий чуб від її очей. Клацнула застібка.

-Іно, що ти..? – Роздратовано відірвалася від книги Харуно, намагаючись обмацати свою голову. Зі здивуванням вона відчула легку пластмасову шпильку.

-Уважнішою треба бути, - промуркотіла білявка крізь сміх. – Ти так втупилася в цей мотлох, що тебе запросто зміг би вбити будь-який спраглий до уваги залицяльник.

-Наша пісня гарна й нова, - починаймо її знову, - пробурчали їй у відповідь, сонно потираючи очі. Іно вгледілася в обличчя подруги й сплеснула руками. Оце так мішки під очима…

- Лобаста, блін! Ти на годинник дивилася? Коли вже додому? Ти ж спиш, - обурилася Яманака, тягнучись, щоб поправити подрузі комір. І чому в неї завжди такий пом’ятий халат?

Сакура насупилася і відштовхнула наманікюрені пальчики від своєї шиї, за що отримала ще один награно сердитий погляд блакитних очей. Просто перед нею стояла найкраща подруга, вбрана так, наче планувала сьогодні підкорити світ красою: сукня, туфлі, сяюча усмішка… Зваблива, як сніжно-біла кіцуне.

Медикиня відвернулася, ховаючи очі. Якщо це і могло когось надурити, то тільки не її. Харуно знала, що Іно має звичку тягнути на себе усе ошатне і блискуче саме тоді, коли їй до одуріння погано: таке вже було, коли загинув Асума-сенсей. Що могла відчувати сімнадцятилітня дівчина, яка пройшла війну, втратила там батька і у такий юний вік успадкувала неймовірно високий і відповідальний статус - титул голови клану Яманака? Напевне, що нічого доброго. Але її писана врода створювала ілюзію незламності для чужих очей і не давала зануритися у глибини горя і жалю до самої себе. Харуно навіть трохи заздрила – вона не вміла знаходити час на усі ці жіночі принади, коли все, чого хочеш – забитися десь в куточок і плакати. Сон не рятує, коли він переповнений сплесками крові й криками поранених, яким не встигла допомогти.

Після війни Яманака розривалася між госпіталем і кланом. Вона мусила стабілізувати ситуацію всередині родини, показати себе гідною лідеркою і при цьому встигнути виконати свій обов’язок як ніндзя-медик від 14:00 до 20:00 щодня. І Сакура ніяк не могла зрозуміти, де та знаходить вільний час у своєму божевільному графіку, щоб виглядати як картинка - свою роботу білявка виконувала вчасно і завжди на високому рівні. Іноїчі-сан залишив по собі талановиту заміну.

А тепер нова лідерка Яманака прийшла сюди, щоб подбати про подругу-трудоголічку: поділитися своєю нехитрою вечерею з напівфабрикатів і піти додому разом. Після війни Сакурі виділили маленьку квартирку неподалік від кланового кварталу Яманака, бо так було ближче добиратися до госпіталю. І насправді вона була дуже вдячна Іно за турботу, на яку та була щедра попри власні клопоти. Дівчата, чию дружбу так по-дурному зруйнувала спільна закоханість в Учіху, зблизилися як ніколи раніше. Та й що їм тепер ділити, крім як спільних спогадів і труднощів, яких після Четвертої Світової було хоч лопатою загрібай?

-Ти б ліпше по судових прецедентах щось полистала, - раптом подала голос Яманака, розглядаючи залишену книгу. Пробігши очима по кількох рядках, вона одразу ж зрозуміла предмети пошуків. Схоже, що не було сенсу допитуватися Харуно щодо Х’юґа – та сама в собі ще не розібралася. Нічого, Яманака не поспішає. Тому білявка обережно згорнула книгу і продовжила терпляче чекати на розхристану медикиню, поки та перевдягалася, вмостившись у її нагріте м’якеньке крісло. – Щось мені підказує, що найближчим часом воно тобі більше згодиться.

- Ой, не нагадуй… Мені й так Саске-кун постійно на думці. Не уявляю, що буду робити у день суду, - пробурмотіла Сакура, почавши мити гірку брудних від чаю чашок. З десяток колись білосніжних фарфорових красунь немитою купою обступили маленьку раковину у кутку кабінета.

- А я знаю що. Будеш вчитися мити чашку одразу як вип’єш чай, - єхидно протягнула дівчина, уже майже розлігшись на зручненькому місці. Їй ніколи не набридне кепкувати над цією нечупарою: у квартирі Харуно завжди був бардак, бо та не любила ставити речі на свої місця і загалом була жахливою господинею. А ще їй ніколи не набридне говорити про Саске-куна – все ж, буде ліпше, якщо Лобаста якнайшвидше усвідомить, що все може закінчитися стратою. Казати це напряму вона покищо не наважувалась, тому просто обережно натякала, що шукати – кланове виховання давало деякі переваги в освіті.

-Знов маму мою перестріла? – огризнулася медикиня, яку дратувало усе, пов’язане з темами «Учіха» і «чистота». У її роботі і паперах був ідеальний лад – цього було достатньо. Щодо особистого життя порад вона не питала. Її мати вже чхала якось на особисті кордони дочки, тому в один прекрасний день Сакура зібрала пожитки і з’їхала у свою першу квартиру. Життя одразу стало спокійнішим. Здихатися від Яманака було значно складніше.

- Легше, Лобаста, я ж жартую, - підняла руки Іно. – Хоч-а-а-а… Із нас двох порося реально ти.

- Та знаю, СВИНИНО, - Сакура стояла перед подругою уже повністю зібрана. Вона ледве стримувалася, щоб не показати тій язика у напливі грайливого настрою. Нарешті вже додому, можна буде трошки відпочити…Мугикаючи щось із недавніх, популярних на радіо, мотивів, дівчина кинула швидкий погляд у маленьке дзеркальце на полиці. І заніміла.

- Іно-о-о-о… - почала вона з дуже підозріло небезпечною інтонацією. – Ти реально начепила мені на коси приколку у формі полуниці?

Усе, що Сакура почула у відповідь – гучний регіт. І не могла не усміхнутися, дивлячись на своє відображення – колись таку ж саму їй подарував тато. Він не дуже знався на дівочій моді й не розумів, що круті куноїчі в академії таке не носять. Проте, Харуно все одно подобалося зрідка носити її вдома.

Іно вже прямувала до виходу, коли медикиня вирішила, що хай собі буде – реально зручніше, коли відрослий чуб не лізе в очі кожну секунду. Та і плювати якось, хто що подумає.
Вимкнувши лампу і прихопивши книгу, дівчата пішли у сторону виходу.

Клацнув замок. Ще один важкий день позаду. Завтра обов’язково буде краще.

 

4************

Цей пізній вечір у Коносі був гарний і багатолюдний. Легесенький вітер, квітуча зелень, яскравий півмісяць на небі – усе мліло від тепла пізнього літа. Звідусюди їх оточували нещодавно відбудовані затишні кафе і ресторанчики, переповнені відвідувачами, скрізь м’яким світлом горіли новесенькі ліхтарі. У повітрі витав запах традиційних для цієї пори яблучних карамелізованих ласощів і ще чогось, духмяного і п’янкого. Майже нічого на цій вулиці не нагадувало про вщент зруйновані Акацукі будівлі. Ні, люди з різних селищ зібралися на це свято життя, щоб славити героїв і радіти новій епосі миру. Вони вірили, що у цей раз – це назавжди.

Тут було дуже легко забути, що за жах вони всі пережили. Одразу хотілося розправити згорблені від втоми плечі, сміятися і весело щебетати про те, яке ж життя чудове. І тільки самотні чорні стрічки на рукавах у багатьох прохожих повертали у реальність. А та була страшна, бо вони втратили чудових людей. І їх піде ще більше – у лікарні було безліч важких хворих, деякі серед них не доживуть і до ранку. Якими б вправними не були ніндзя-медики, але вони - не чарівники.

Сакура похнюплено опустила голову, відчуваючи себе винуватою за те, що теж людина. Що вона не здатна працювати без перепочинку 24 години на добу, вона не може врятувати всіх, що її думки постійно розриваються між Саске-куном і роботою…

Раптом її легесенько штовхнули й вона виринула зі своїх думок. Просто перед нею стояв Сай і посміхався своєю звичною фальшивою посмішкою. Іно теж зупинилася і зацікавлено чекала, що ж буде далі. Ось така зустріч з розніженим відпочинком Саєм ніколи не закінчувалася без бійки – такою вже він був людиною.

-Впізнаю цей кислий погляд. Потворо, ти знову цілий день мучила людей голками та жахливими піґулками власного виробництва? – Не дивлячись на різко почервонівшу від люті напарницю, він розтягнув губи в уже доволі симпатичній гримасі й звернувся до Іно: – вечір добрий, красуне. Сподіваюся, твій день був приємним і ти рідко бачила бридку відьму сьогодні.

Яманака кокетливо торкнулась нафарбованих блиском губ і засміялась. Хоч юнак і був йолопом, яких мало, але це звучало настільки жахливо, що точно було спеціально. Що ж, мило, що напарники Сакури турбуються про її стан навіть таким екстравагантним способом. Огидно, звісно, але не те щоб Сай з його емоційним спектром зубочистки вмів розраджувати у горі краще. Можливо, білявка навіть спробує врятувати цього нещасного від тяжкого кулака Харуно, а то цей дурень навідволікає на цілу черепно-мозкову травму.

- Ох, Саю, тобі краще тікати, доки Лобаста не відправила тебе у вільний політ. Вона сьогодні не в настрої, - Іно приобійняла за плечі розлючену медикиню, злегка утримуючи від радикальних дій. Та косо глянула у відповідь, показуючи, що чудово усвідомлює на чиїй стороні ця хитрозроблена зрадниця. А ще й подругою має совість зватися.

- А я то думаю, чому ж у неї «полуничка» на голові. Ну ясно, це такий спосіб зняти стрес і привабити потенційного партне… - Спостерігаючи, як Сакура здирає з голови шпильку і стирає ту в пил, білявка спокійненько відійшла в бік і сіла на бамбукову лавочку біля кафе. Якщо вже і бути учасником цього цирку, то ліпше обрати роль спостерігача з безпечної відстані - ще й яблуневу здобу скуштує. Яманака старалася, чесно, але хто ж винуватий цьому тупаку, що він ще й збоченець?

- АНУ ПОВТОРИ, ЩО ТИ СКАЗАВ???!!

Залишок вечора пройшов енергійно і з нотками заслуженого насильства. Зате у всіх учасників дійства був чудовий настрій: Сакура змогла трохи зігнати злість і розім’ятися, Іно лікувала наслідки й читала чергову лекцію з етики, а Саю просто подобалося проводити час з друзями. А особливо - з квітучою вродою Яманака.