Глава 3: Вчіться слухати, бо ваш шанс може стукати у двері дуже тихо.

Глава 3

1**********
З точки зору Сакури

Сакура сиділа на стільці для відвідувачів наче на голках. Навпроти за новим робочим столом, уже заваленим горою документів, хмурилася Цунаде-сама. Жінка підпирала щоку кулаком і вдумливо вчитувалась у записи, які їй принесла учениця. Періодично вона звіряла написане з офіційним звітом і з кожною наступною сторінкою на її змарнілому вродливому обличчі все більше проступала тінь тривоги. Дівчина розділяла ці хвилювання, бо вчора, знайшовши нову тріщину у чакроканалі пацієнта, сама хотіла вже вити від злої безпорадності. Ну скільки можна? Випадок Х’юґа сам по собі був дуже неприємним, але ця довбана неможливість прослідкувати механізм утворення таких ушкоджень… Це деморалізувало. Як вона мала його лікувати, коли не розуміла самої природи травми? Їй ніколи не траплялося нічого подібного.

А сьогодні? Цілий день все валилося з рук. От як прийшла вона в госпіталь, так і одразу справи пішли псу під хвіст: два трупи у відділенні аж ніяк не були найкращим початком ранку. Потім їй морочили голову сварливі родичі померлого – закінчилося тим, що їх, трохи пом’ятих, попід руки вивела охорона, бо «Нічого особистого, Харуно-сан, але ви хамка і нездара, яких мало». Посварилася з медбратом Кацо, який чомусь вирішив, що він розумніший. Накричала на Іно, бо та намагалася начепити на неї дурнуватий обруч замість того, щоб зайнятися справами. Так і не встигла заскочити до Наруто ще від учора і пропустила обід… Ще й пані Цунаде відмовила їй у зустрічі з Саске-куном. Знову. Нерви потихеньку здавали.

-Якась фіґня виходить, Сакуро, - підсумувала сенсей і згорнула записник, передавши його назад власниці. Знову підперши голову кулаком, вона продовжила: - Що будемо з цим робити?

Харуно непевно знизала плечима у відповідь. Ніби вона знала… Літератури по тематиці Х’юґа у відкритому доступі просто не існувало – шукала вже. Ніц нема.

-Я так і думала, - кивнула Хокаґе і дістала з шухляди якийсь подертий довідник.

Запанувала тиша. Було чути хіба що нервове тарабанення пальцями об стіл – Сакура все ніяк не могла позбутися цієї дурної звички. Думками вона була зовсім не в кабінеті Палацу Хокаґе. Голову, як і часто до цього, цілковито займав Учіха і з кожним новим затягуванням зустрічі її починали мучити все страшніші підозри. Чому не пускають, що з ним таке? Не може бути, щоб він досі не отямився! Його тримають на наркотиках? Йому боляче? А якщо його допитують, користуючись хворобливим станом?!

Сакура насупилася ще дужче, втупившись у коричневу палітурку нотатника. Звісно її муляло почуття провини, що у неї не виходило думати тільки про своїх пацієнтів, але ж до біса! Вона теж людина, з плоті й крові, з емоціями й своїми переживаннями! І було неймовірно важко сконцентруватися на роботі, коли вона нічого не знала про становище дорогої їй людини. Так, вона довіряла сенсей, справді довіряла, але… Своїм очам вона повірила б значно більше. І на серці, нарешті, стало б спокійніше.

Сенджу не звертала на ученицю жодної уваги. У неї вистачало клопотів за зосередженим переглядом усього, що зуміла розкопати по глушінню чакри медикаментозним шляхом. Жінка воліла побачити бодай щось корисне на отриману від Харуно інформацію і…Безуспішно. Того добра знайшлося вдосталь, але нічого раніше невідомого для досвідченої пані не було. Та й такого, що повторювало б симптоми (а отже потенційно могло стати у пригоді) – теж ні. Марна книга в приливі розчарування бухнула на підлогу.

Сакура здригнулася і подивилася на свою наставницю вологими очима, красномовнішими за будь-які слова, так, наче її почуття мали хоч якусь ціну в цьому клятому світі. Дарма! Її благань ніхто не чув і кров у венах, здавалося, почала повільно кипіти від ледве стримуваної люті. На мить Харуно наче повернулася у свої ганебні дванадцять, коли усі її здібності обмежувалися середнім тайдзюцу і таким-сяким метанням зброї. Вона скажено ненавиділа відчуття безпорадності усіма фібрами своєї душі, ще більше, ніж власну слабкість й Ітачі Учіху.

Хокаґе потерла втомлені очі й випрямилась, готова поділитися своїми міркуваннями.

-Збільш дозу ліків для укріплення чакроканалів – забий на токсичність, бо він вмре від перенапруги раніше, ніж його доб’ють крапельниці. І спробуй не тільки зшивати канальця, а й пропускати свою чакру маленькими дозами крізь них, глушачи при цьому його центр. Тут вже без ліків, тільки своєю енергією. Ну і роби все те, що робила до цього. Ти ж кажеш, що загальна картина виглядає краще, так?

- Угу, фізично його тіло поволі відновлюється, - пробурмотіла Харуно крізь зуби, стискаючи ручку, і слово в слово занотувала рекомендацію. Ковтнути злу образу не виходило, але вибір був невеликий: що може – вона зробить. Неджі-сан не винуватий, що у Сакури на серці важко. Допомога йому була важливою частиною її дня, яку вона щиро старалася виконати якнайкраще.

- Я думаю, що загалом ти на правильному шляху, - підмітила Цунаде-сама підбадьорливо. - Він досі живий і навіть регенерує, тож… Вижити – вижиє, питання в тому, чи буде з нього шінобі…

Сакура злегка закусила металевий ковпачок, не в змозі впоратися з емоціями. Їй згадалося, як пишався своєю силою цей гордовитий хлопчисько на іспиті Чюуніна. Як пихато він говорив про долю і з якою відразою сміявся зі своєї геніальності… Тому дуже старалася. Потрібно було відновити все до початкового стану, бо… Харуно не вірила, що такий, як Неджі-сан, зможе змиритися з втратою свого майбутнього в професії шінобі.

-Ми цього не знаємо, - твердо відказала Сакура, вдивляючись у підлогу й склавши руки на колінах. В її зажатому мініатюрному кулаці щось відчутно тріснуло.

-Це добре, що ти вперта і не здаєшся. Ну і віриш в краще. Я люблю в тобі ці якості… Майже завжди, - подумавши, додала Хокаґе і злегка, майже ніжно, поплескала ученицю по плечі. Харуно здригнулася і подивилася наставниці просто у вічі. У неймовірних смарагдових очах плескався чистий розпач і жінка відвернулась, не в змозі витримати муки совісті.

Грюкнули двері. Усмішка на яскраво нафарбованих тонких губах зів’яла. Про те, що ця нахаба була тут якусь секунду тому, говорили хіба що гострі уламки від металевого корпусу ручки на підлозі. Сенджу встала з нагрітого місця і, похитуючись, підійшла до вікна, встигнувши помітити як дівчисько вилетіло із Палацу Хокаґе. Навіть не попрощалася… Що ж, її можна було зрозуміти. Хай пробіжиться, провітриться - то поможе охолодити її не в міру гарячу голову.

У Цунаде були цілком реальні причини ігнорувати полум’яні погляди Харуно і не допускати ту до полоненого нукеніна. Заради її ж блага.

 

2*************
З точки зору Сакури

Від пані Цунаде медикиня поверталася в змішаних почуттях. Вона міцно притискала до грудей блокнот і майже бігла, оминаючи людні вулиці. По сторонах намагалася не озиратися - особливо не хотілося перестріти котрогось зі знайомих.

Зупинилася вона аж у сквері, що був поблизу її квартири. Грудна клітка горіла від марафону у чверть селища, а ноги ледь помітно гуділи від приємної напруги. Цілий тиждень сидячої роботи з періодичними короткими забігами між палатами давався взнаки: хотілося викроїти для себе вихідний і провести цілий день на полігоні в інтенсивних тренуваннях, щоб потім навіть лежати було боляче. Можливо, так би злість в грудях клекотала трішки слабше.

Сакура заглибилась у зарослі, де швидко знайшла улюблену лавочку. Оточена розлогим кущем пізніх гортензій і малолюдна - медикиня обмилувала собі цю приховану місцинку одразу як переїхала в нове житло. Довкола стрімко темніло, проте над деревами досі можна було розгледіти монументальні стіни стадіону. У повітрі все ще відчувалися нотки жаркого літнього дня: лагідно шелестіло листя, пахло вигорівшими травами, медовими квітами й домашньою їжею. Коноха завжди була такою: близькою до природи та водночас щедрою до своїх жителів.

З першого поверху дерев’яного багатоквартирного котеджу чулися веселі крики вічно шумних дітей - таких стандартних будиночків після нападу Пейна вистачало на кожному кроці. Просто над головою скупо палахкотіла гірлянда ліхтариків Чьо:чін (1), майже не даючи світла, але створюючи атмосферу затишку і свята. Ідеально для довгих прогулянок і романтичних побачень з тим, кого хочеш бачити поряд понад усе.

Дівчина сумно всміхнулася, закривши очі рукою. Знати, що її Саске-кун так близько, але не могти його побачити, торкнутися, переконатися, що все гаразд…Це було схоже на тортури, кінця краю яким не видно. Чим вона це заслужила? До чого ці секрети й заборони, Цунаде-сама?

Який шанс, що це щось хороше? Усю її, аж до кінчиків пальців, пронизувала їдуча тривога. Харуно хвилювалась за Учіху скільки себе пам’ятала, і навіть зараз її мозок гарячково продумував усі можливі варіанти виходу з ситуації. Не в її стилі чекати, просто склавши руки – так недовго і здоровий глузд втратити.

Подув прохолодний вітер і дівчина здригнулась, обійнявши себе за плечі в надії сховатись від протягу. Роззирнувшись довкола ще раз, вона з подивом помітила, що прибудинковий дворик опустів. Скільки ж вона так сиділа? Тільки в будинку де-не-де миготіли поодинокі лампи, видаючи присутність своїх господарів. Ну і декілька прохожих. А де всі?

-Сьогодні О-бон (2) на центральній вулиці - відповіла їй тінь позаду і Харуно підстрибнула від несподіванки. Схоже, останню фразу вона промовила вголос. Просто з-за куща вийшла худенька фігурка дівчинки-підлітка у чорному кімоно. Ще кілька кроків – і з темряви проступили бліді лавандові очі та коротке темне волосся. Ось як…

- Х’юґа? Неввічливо так підкрадатися. Я не маю часу на розмови та не чекала гостей, - обережно промовила медикиня, сильніше стискаючи тверду палітурку блокнота. Невисока дівчинка повагом наближалася. Вона не мала протектора, а на чолі не було й натяку на прокляту мітку. По спині Сакури поповзли дрібненькі мурашки – членкиня Основної гілки тут, у таку пізню годину…Тільки такого товариства їй і не вистачало.

«Виходить, це сестра Хінати? Очевидно ж, що спеціально чекала, ще й чакру приглушила… От же ж дідько, таки десь прорахувалася» - тривожно розмірковувала учениця П’ятої, не зводячи погляду з похмурого дівчати. Сакура поволі встала, готова у будь-який момент почати оборонятися. Виглядати ж при цьому намагалася максимально розслаблено.

-Я Ханабі, - представилась тим часом вечірня гостя, підтверджуючи найгірші здогадки медикині. Її голос, глухий і не по дівочому скрипучий, звучав моторошно. Обличчя Х’юґа було позбавлене будь-яких фарб і виділялося на фоні традиційного траурного вбрання майже як місяць на небесному тлі. – І ви захочете зі мною говорити, коли дізнаєтеся, чому я тут, Харуно-сан.

Що ж, прямолінійно – і не посперечаєшся. Отже, це таки кінець її спробам зарадити біді Неджі-сана? Дивно тільки те, що по неї прийшла сестра Хінати, а не її батько разом з озброєним до зубів загоном. Хіба не так заведено здійснювати арешт?

Сакура відмерла і дозволила собі трохи послабити пильність. З обвітрених губ мимоволі вирвався видих, повний полегшення. А й справді. Оце вже встигла себе накрутити…

-Я зрозуміла, - люб’язно відказала медикиня і махнула рукою у сторону сходів на другий поверх. – Раз так… У мене є смачнючий чай, сама збирала в горах. Було б чудово продовжити розмову у більш… ммм… неформальних умовах? – «І без лишніх вух» - про себе додала дівчина.

Ханабі мовчки пішла вслід за Сакурою, яка дуже старалася тримати спину рівно і йти спокійно. Якщо перша зі спадкоємиць і помітила легку нервозність колишньої однокласниці Хінати, то не подала й виду. Вона взагалі не була схожа ні на рідну сестру, ні на кузена – ті хоча б іноді усміхалися. Ця ж дівчинка у свої досить ніжні роки значно більше скидалася на тінь, ніж на дитину. Висновки напрошувалися невтішні: госпіталем вже деякий час розповзалися чутки, ніби як у війні полягло дуже багато Х’юґа. Харуно досі не мала змоги поцікавитися ситуацією, але одного погляду на сестру Хінати було достатньо, щоб зрозуміти – то правда.

Тільки но за ними зачинилися двері, на губах Сакури згасла усмішка. Вона повернулася до Х’юґа обличчям, з настороженістю слідкуючи за кожним її рухом. Гостя, не звертаючи жодної уваги на таку поведінку господині квартири, пройшла в сторону крихітної кухні й сіла за обідній стіл. Медикиня розташувалась навпроти – морально вона була готова до всього.

З явною зневагою оглядаючи скупу обстановку необжитої кімнати, Ханабі все ж не забарилася й хутко дістала кругленьку непрозору баночку, яку до цього ховала у широкому рукаві. Простягнувши її, вона скривилась самими кутиками губ. Схоже, що вкриті пилюкою полиці, величезні картонні коробки й стопка використаних одноразових контейнерів з-під їжі ламали їй, вирощеній у маєтку серед прислуги, звичну картинку існування. Сакура й оком не повела, хоча в душі смачно послала нахабу на прогулянку лісом Смерті.

Німі переглядини затягнулися: учениця Хокаґе не поспішала брати до рук підозрілий предмет і точно не збиралася проявляти гостинність, поки не переконається у власній безпеці; шатенка, сидячи нерухомо як статуя, пропалювала дірку у злощасному блокноті. Напруга довкола тільки зростала.

Нарешті, дівчинка хмикнула і розтулила рота, починаючи свою розповідь. Так Харуно дізналася, що Х’юґа з Головної гілки починають тренуватись відколи здатні ходити. Усе задля б’якуґану - це дуже виснажливі випробування впродовж кількох років, які покликані зміцнити дитяче тіло і загартувати дух. Кеккей ґенкай ліпше за все намагатися пробудити у ранньому дитинстві – з віком зміцнюються осередки чакри й тоді підвищується шанс збільшити радіус дії й ясність зору. А потім, після пробудження… Все ставало значно складніше.

– Ми з Хінатою-сан билися до повного знесилення і батько рідко зважав на наші травми. Котрась з нас мала стати на чолі клану в майбутньому, а отже мала здобути собі повагу родини, щоб бути вартою високого звання лідерки, найсильнішою і найспритнішою…

- Вибач, що переб’ю, - раптом подала голос Сакура, зрозумівши, що ця розповідь затягнеться. Так, зазвичай вона б душу продала за нові знання, проте підозрілість цього разу перемогла – такі відомості на дорозі не валяються, а їй їх піднесли практично на блюдечку. А ще – вже дістала ця складна кланова катавасія. Так, вона знала, в що влазить, але…Чому вони всі ігнорували той факт, що вона теж людина? Що у неї теж може бути втома чи нескінченно довгий, складний день? Реально, голова іноді просто відмовлялася сприймати зайве. – Це все дуже цікаво, правда… Ну й жорстоко, якщо чесно. І…знаєш, мені завтра рано вставати, - вона таки не втримала позіх, сумно кивнувши на годинник позаду себе, - а я досі ні в дуб* ногою, чому ти тут і розповідаєш мені…мммм… таємну інформацію про свій клан, за яку мене можуть вбити. Словом, чи могла б ти одразу перейти до суті?

Сакура дуже старалася підбирати слова, але з горла все одно вирвався істеричний смішок - останніми днями її життя стало вкрай іронічним. По Ханабі було помітно, що вона обурилася. Дівчинка змірила співрозмовницю ще більш зневажливим поглядом.

- Можна подумати, тебе хвилювали правила раніше! Я розповідаю про б’якуґан і наші тренування, бо ти вгробиш мені кузена своїми маніпуляціями з чакроканалами, безтолкова, - презирливо прошипіла Х’юґа. Сакура завмерла, мляво переварюючи почуте. «Отже, таки знають» - з ноткою приреченості відповіла сама собі медикиня і відкинулась на спинку стільця. І знову ж таки: тоді чому тут тільки цей дріб’язок? І чому ця нахаба взагалі розкриває до неї рота?

- Ой, ну вибач, що не дала йому просто померти! А як мені допоможуть твої сумні історії з дитинства, якщо Неджі-сан – із бічної гілки? – не менш загрозливо гаркнула учениця Хокаґе, вирішивши, що найкращий захист – це напад. Вже набридло всім і кожному бути винною. Годі, вона В-Т-О-М-И-Л-А-С-Ь! І їй-богу, сестра Хінати поводилася гірше за Саске-куна в цьому віці. Оце так зарозумілість!

Харуно втягнула в себе стільки повітря, скільки дозволяли легені й повільно видихнула. Треба заспокоїтися, бо так конструктивного діалогу не вийде. З іншої сторони столу ображено дула губи спадкоємиця клану Х’юґа. І хай це виглядало значно краще, ніж її скорбота, - необхідність порозумітися нікуди не зникла. Хоча б тому, що вона знала її таємницю.

 

3***********
З точки зору Сакури

Прохолодна серпнева ніч - це справжня рідкість для теплого клімату країни Вогню. І сьогодні трапився один із таких винятків: небо швидко посіріло, було млосним, важким, а вітер задував у обличчя вологою, змушуючи постійно заправляти рожеве волосся в капюшон. Добре, що від її квартирки до госпіталю можна добігти за декілька хвилин. Сакура поспішала добратися до лабораторії раніше, ніж почнеться дощ.

Лабораторія зустріла нічну порушницю спокою цілковитою темрявою і мирним гудінням апаратури. У свій час Харуно провела тут безліч безсонних ночей, мудруючи над реактивами – отрути та протиотрути були обов’язковою частиною її навчання у П’ятої й, певне, стали найулюбленішою справою. Тому вона знала це місце як свої п’ять пальців і не вагалася й секунди, зішкрібаючи крапельку мазі на скельця. Попереду був повний хімічний аналіз із розбором складу, який вона мала всіма правдами й неправдами завершити до світанку, хоча в нормальних умовах це займає тижні. Загадка хоч куди, якщо зважати, що в неї з інформації був тільки відбиток чакри померлого на війні медика Х’юґа.

Обнишпорюючи усі закутки шафки у пошуках лакмусового папірця, Харуно не могла перестати обмізковувати цікаву ситуацію, в яку втрапила, спровадивши Ханабі Х’юґа.

Тоді Сакура ще якийсь час провела за столом своєї кухні, тупо вдивляючись у вікно. Від колишньої сонливості не залишилося й сліду – та розтанула у гарячкових зважуваннях всіх «за» і «проти». Крихітна непоказна баночка створила справжнісіньку дилему: лікувати Неджі-сана за настановами П’ятої чи довіритися сестрі Хінати й незнайомим лікам, які та принесла?

За словами дівчинки, ємність була наповнена маззю унікальної рецептури, підібраною лікарями Х’юґа впродовж поколінь. Використовували її в тренуваннях Основої гілки – діти, заохочені відпрацьовувати удари по тенкецу для освоєння кланових технік, іноді мали проблеми з хаотичним потоком чакри по тілу. Усе через незміцнілу систему циркуляції, яка страждала від постійних точкових травм. Ханабі знала симптоми, бо вже якось бачила подібне у Хінати – та тренувалась годинами до повного виснаження, бажаючи отримати хоч якусь похвалу від батька. Знадобилися роки, щоб сестра змирилася зі своєю нездатністю опанувати фірмові техніки Основної гілки Х’юґа і винайшла свій власний стиль бою. А до того Хіната була частою гостею в кабінеті Кохако-сами - саме він віднайшов цей рецепт у засіках архіву, врятувавши майбутнє старшої спадкоємиці.

Проте Ханабі, хоч і бачила своїм б’якуґаном краще за будь-яку діагностичну техніку, медиком не була. Вона нічого не знала про склад препарата, про побічні реакції, про правила застосування і дозування – загалом, дівчинка просто принесла кота в мішку. Та і про які висновки могла бути мова, якщо вона бачила хворобу Хінати з десяток років тому, ще бувши малою дитиною?

В результаті, питань було значно більше, ніж відповідей. Логічнішим варіантом вбачалося продовження лікування за протоколом, зі змінами, внесеними пані Цунаде, але…Завжди було бісове «але»! Що, якщо можна було зробити краще? Всупереч думці сенсей, Харуно не мала впевненості у позитивних прогнозах щодо стабільності стану Неджі-сана. І спитати поради було ні в кого…
Тому Сакура підірвалася з місця, прихопивши з гака вітровку, і рішуче попрямувала в госпіталь. Дівчина таки дійшла до найраціональнішого в наявних умовах рішення, але для цього потрібно було навідатись в лабораторію. Давненько вже вона не вправлялась у задачках з хімії – прийшов час згадати.

За важкими розрахунками ніч промайнула зовсім непомітно. І ось Сакура вже сидить за столом власного кабінету, попиваючи гіркувату каву з автомата. Надворі періщить злива. Темно, тому горить настільна лампа. Перед нею – список усього, що їй вдалося виявити. Вона підсліпувато мружить червоні від недосипу очі, вишуковуючи будь-які логічні розбіжності в рецепті й паралельно вносить записи у свій блокнот. По всьому виходило, що вона вчинила правильно: ці речовини у сукупності з тими ліками, які вже приймав Неджі-сан, дійсно дали б жахливий ефект. Проте, якщо скоригувати час прийому і встановити правильну дозу – користь мала б перевершити ймовірну шкоду. А ще… це було фантастично: якщо Ханабі виявиться правою і мазь дійсно матиме увесь вказаний спектр дій, то вона готова стоячи аплодувати винахіднику. Геній – не менше. Цікаво, а які ще секрети таять у собі архіви й бібліотеки вельмишановних кланів Конохи?

«Тиждень по перемозі, а госпіталь досі переповнений» - дійшла до сумного висновку Харуно, сонно плентаючись коридором в сторону палати Х’юґа. Її відділення навіть удосвіта гуділо як стривожений вулик. Тішило хоча б те, що сьогодні без мертвих - найважчий час доби залишився позаду.

-Доброго ранку, Неджі-сан, - як завше голосно і чітко привіталася Сакура, увійшовши до палати. Вона вже знала з досвіду, що пацієнти в штучній комі іноді чують своїх відвідувачів. - Який чудовий день для того, щоб стати на крок ближчим до одужання, еге-ж?

Світанок нового дня медикиня зустріла тут же, поряд із юнаком. Просто стояла стовпом і вдивлялася у спокійне вродливе обличчя в кисневій масці, знаходячи у цьому відповідь на кожну лишню в її існуванні проблему – вона рятує життя людині, яка заслуговує прожити багато-багато років і принесе у цей світ ще достобіса хорошого. Все інше - неважливо.

-Вибач, Неджі-сан, якщо в мене не вийде. Я справді дуже-дуже старалася, - прошелестіла дівчина, обводячи пальцем прокляту печатку на лобі юнака. Її маленька долоня змістилася на тім’я, обережно розправляючи темне шовковисте волосся, збите через ремінчики. Чомусь момент тестування нового способу лікування всіляко відтягувався, хоча Харуно абсолютно точно знала - гірше не зробить. Можливо, боялася спробувати й зрозуміти, що не спрацює?

Обійшовши ліжко і розташувавшись уже навпроти вікна, Сакура присіла на край стільця і повернулася до екранів приладів, що зчитували основні життєві показники. Ті стабільно працювали, не показуючи нічого нового. Її руки загорілися зеленою цілющою енергією - такий буденний огляд і вже такі звичні результати. Тіло потроху гоїлося, коли ж чакра божеволіла майже на кожному витку циркуляції. Дві нові тріщини та два нових шви.

Завершивши, дівчина з важким серцем дістала з кишені вітровки мазь. Вона вже давно не відчувала стільки надії, яка могла б розвіятися усього лишень кількома мазками. Але ніде правди діти: відкоркувавши баночку, її долоні стали методично розтирати ліки, економно розподіляючи їх по всьому тілу хворого. Основне - дотримуватися вирахуваної дози й трохи більше нанести на місце, де знаходився центр системи циркуляції чакри. А потім - спостерігати.

Мазі мало вистачити ще на три-чотири рази – і Сакура просила про себе, щоб цього було достатньо – добавки було ніде взяти. Вона знову і знову перевіряла стан пацієнта, сподіваючись на миттєве диво. І, роблячи це вже втретє, ледь не пискнула від втіхи, бо справді помітила бажане.

Перші промені ранкового сонця пробилися крізь дощові хмари та розігнали напівтемряву палати. Невиспане, але таке щасливе обличчя молодої дівчини ясніло радістю. Вона все ніяк не прибирала осяяні зеленню пальчики з грудей пацієнта, не вірячи в те, що все вийшло. І сміялася дзвінко, не приховуючи полегшення. У Неджі Х’юґа, який уже понад тиждень боровся за своє існування, вперше був абсолютно нормальний рівень чакри.

Знадобилося трохи часу, щоб змусити себе відірватися від такої жаданої картини. Вона навідається ще через дві годинки, коли закінчить обхід. Почалася її зміна.
Уже закриваючи двері й змінюючи шифр з послідовності ієрогліфів і печаток, Сакура Харуно душила в собі непотрібні емоції, пригадавши, що ще говорила спадкоємиця Х’юґа. Крім радощів цей ранок приніс прикру новину – серед її підлеглих є щур.

 

4**********
З точки зору Сакури, продовження розмови з Ханабі

- Цей тупий поділ на гілки вже давно втратив всякий сенс, - з неочікуваною гіркотою відказала спадкоємиця Х’юґа й підняла очі на співрозмовницю. Там не залишилося й сліду від гордості – лише океан болі й дитячий переляк від того, що вона йде проти правил, вбитих їй в голову. – Неджі-кун такий же як я. Хоча ні, навіть кращий: у його венах бурлить найгустіша кров Х’юґа. І він, і вся Бічна гілка – вони заслуговують кращого. Шкода, що для багатьох вже надто пізно.

Сакура закусила губу, відчуваючи пекучий жаль. Вона й сама не розуміла, як їхня розмова зайшла в таке русло. Проте, схоже, що Ханабі глибоко вразила смерть родичів із філії. Чи могло б це означати, що на клан чекатимуть зміни в майбутньому?

Гарненько поміркувавши, учениця П’ятої таки встала і підійшла до кухонних шафок, аби заварити чай. В будь-якому разі, це - не її діло. Особисто для Харуно був сенс дбати про те, щоб дрібна Х’юґа й в планах не мала здати її. Поки що, очевидно, вона прийшла з добрими намірами: запропонувати допомогу.

Інтуїція її тоді не підвела – добре, що вона не пішла до Хіаші-сами. Дивлячись на цю дівчинку, яка ніколи не вчилася в академії та навряд чи бачила в житті бодай щось, крім тренувального залу, вона подумки кляла застарілі кланові традиції й виховання. Ні, вони б їй не дозволили врятувати Неджі-сана. Тільки не ці люди, здатні поневолити дітей і поділити людей на сорти в залежності від народження. У всьому має бути розумна межа - ніби в жорстокому світі шінобі й без цього було мало болю!

-Як ти дізналася, що я роблю із твоїм братом? – перед Ханабі парував запашний трав’яний збір по індивідуально підібраній рецептурі. Не обдурила – сама збирала. Медикиня напружено схрестила руки на грудях, очікуючи почути про свою прогалину в захисті таємниці.

Сестра Хінати з вдячністю прийняла гарячу порцелянову чашу, обхопивши її кривуватими струдженими пальцями, і зробила маленький ковток.

-Це неважливо, - і тільки-но Сакура хотіла обуритися, та підняла долоню, не даючи тій знову перебити. «От вже нетерпляча» - зауваження у голові спадкоємиці Х’юґа завжди звучали голосом її батька. - Можу хіба сказати, що тобі варто замінити ієрогліфи коду до палати й вкоротити коло людей, які мають туди доступ. Усе інше – б’якуґан. Я здатна бачити мікрошви з чужої чакри й сильні пошкодження каналів. – Дівчинка зробила ще один обережний ковток і примружила свої лавандові очі. Її постава знову стала ідеально рівною. – Направду, вам пощастило, Харуно-сан, що мій батько цікавився станом Неджі-куна тільки за вашими звітами – його очі бачать краще за мої. А ще… він відвідує Хокаґе-сама раз в кілька днів і завжди приносить звідти копії всіх документів, що стосуються родини – для архіву.

Сакура зітхнула з полегшенням. Щойно з її плечей скотилася брила величиною зі скелю Хокаґе. Усе було не так погано, як здавалося на перший погляд – це головне. А цього самогубця серед своїх колег вона вже якось вичислить самостійно.

-Дякую, Ханабі-чян. Я справді дуже рада, що ти на моїй стороні.

Дівчинка елегантно допила свій напій і простягла пусту чашу для добавки.

-Тільки давай без ілюзій - я роблю це заради кузена. - Х’юґа схилила голову, майже непомітно посміхаючись, бо встигла побачити, як Харуно ледь стримала непристойний жест. Споглядання барвистих пелюсток і шматочків фруктів, які помалу йшли додолу, заспокоювало. Чай у цієї безглуздої лікарки виходив досить смачним.

Ханабі сьорбнула кип’яток і знову подивилася на співрозмовницю, пропалюючи ту довгим, уважним поглядом з-за порцеляни. Вона спробує бути приязнішою.

Якщо такою є ціна за життя Неджі-ні-сана, то вона співпрацюватиме із Сакурою Харуно. Годі вже з неї смертей.