8 глава

 

     Вільям задумливо запустив пальці у волосся. Лоскотно. Такі дотики зберігались, наче в пам’ять про минуле. Його життя зруйнував вампірський укус, як і життя цих жінок, що його оточують не один десяток років. 

***

—  Ара-ара~, Віл божевільно переймається, та його аура бентежна, —  загадково мовила хітое та схилила голову. 

      Юель збентежено подивилась на Мідзумото. 

—  Нас с тобою вбив один і той же вампір, Хіроші-сан, —  спокійно мовила Хітое. – Він звичайно не єдиний хто так надокучав

—  Тебе..Вас теж … —  спантеличено подивилась Юель та підняла тремтячу руку. 

—  Саме так, —  підтвердила Хітое. —  Я бажаю що як би він і помстився, то тільки захистивши когось, аби це насильство не пробудило в ньому монстра знову

      Після цих слів повисла тиша. 

—  Я на роботу, гарного дня! —  від дверей прозвучало. 

Хітое знала, що, нажаль, Вільям чув абсолютно все. 

***

—  Значить, ти хочеш щоб я відправилась на переродження? —   Юель спантеличено спитала. Здавалось вона ще від ранкової розмови не відійшла. 

—  Так!Так! Я допоможу тобі не затриматись тут, а дістатись спокою, —  Хітое пожвавилась. Юель раніше такого не бачила за спокійною та елегантною жінкою-привидом. 

      Померти та стати привидом. Це не те про що могла мріяти Юель. Хітое ж так само щось бажала та інакше бачила власне майбутнє.

“А тепер я можу не побачити Рецуко-чан та батьків більше… більше ніколи” —  Юель опустила голову.

***

       Рецуко дійсно сиділа понуро. Хоч протягом дня що слід за нею ходила Юель і посміхалась, навіть жартувала, але це не могло приховати усієї аури журби. 

       Рецука зайшла в магазин та купила донатс* з малиновим наповнювачем та покритим глазур’ю та якийсь солодкий напій.

       Проте замість дороги додому під захід сонця направилась до кладовища. Тихе місце. Всі свіжі могили доглянуті та обережні. Рецуко спинилась.

“Невже це…” —  Юель затамувала подих, як відчувала подібні дії від себе. Була б жива, серце зупинилось би вмить. 

      Рецуко опустилась подивилась на свіжі квіти, всміхнулась. Поставила газований напій та поклала поряд пончик.

—  Юель-чан, вибач. що тоді не пішла  тобою до останнього, —  мовила та, молитвенно склав руки. Голос затремтів, вона стримувала сльози.

—  Рецуко-чан, я тебе і не звинувачувала, ти не винна, —  мовила юель коли підійшла. Вона торкнулась спини.

Рецуко сіпнулась. 

“Ай, вибач”, —  Юель смикнула руку.

—  Сподіваюсь ти мене чула, —  Рецуко стисла долоню в кулак і протягнула наче очікувала що вони зможуть стукнутися кулачками к при привітанні. 

     Юель протягнула і стукнулась. Хоч і пройшла крізь пальці подруги, але відчувала, немов стукнулась. Спогади були сильніші. 

—  Сіс, я пішла, ще якось заскочу, —  мовила Рецуко, коли випрямилась. —  Наруто казав не здаватись, ти казала: “Між я манала і не здаватись —  обирати друге” отож вперед

 

—  Так, зроби те що можеш і не здавайся, —  Юель протерла сльози, наче відчувала що заридала би. 

      Проте не довго вона стояла біля власної домовини, дещо їй спало на думку.