“Довбаний автобус”, — Юель подумки вилаялась. Покачав голову.
“Ну нічого не залишається краще ніж прогулятись, тим більш літо”, — подумала дівчина та подивилась вперед. Вона пам’ятала що одна із цікавих, хоч і далеких зупинок , знаходилась поруч з автовокзалом.
Спека її не лякала, навіть цікаво — побродити а літати у своїх хаотичних думках. Вітер розвивав довге рожеве волосся, немов бавився. Легкий вітерець єдиний рятував від лютої, літньої спеки.
Юель дісталась старої частини міста, через декілька вулиць від якої можна знову вийти на зупинки, а там вже і дійти до автовокзалу. Залишалось зовсім небагато.
Сонце поступово заходило за горизонт. Сутеніло. Юель знову спинилась біля будинку, який могла згадати лише з минулої прогулянки. Щось було в ньому містичне, як і гарна незнайомка.
“Може ризикнути”, — подумала та. Переминаясь з ноги на ногу, вона боялась здатись нетактовною.
Набравши в груди більше повітря, Юель наважилась наблизитись до дверей та натиснути на дзвінок.
— Добрий… вечір, — двері відкриває таємнича незнайомка. Вона звучала ввічливо так і здивовано. Легка синя сукня до колін, та невелика кофта з додатковими рукавами, що були трохи темнішими. Дівчина виглядала тендітною, неймовірно елегантною.
— Добрий вечір, — Юель нашкребла в собі усе виховання та ввічливо привіталась.
— В-ви мене бачите? — щиро здивувалась дівчина.
— Га? А не повинна? — Юель не менш щиро збентежилась.
— А… — розгублено протягнула та. — Ні все добре, можете пройти на чай, якщо вам не занадто пізно, пані, — мовила та, немов намагалась змахнути всю розгубленість.
Юель подивилась на час, на переконання не йти в гості до незнайомих людей і махнула рукою, як і на інстинкти самозбереження.
Мила дівчина виявилось нещодавн переїхавшою Мідзумото Хітое. Вона виявилось божевільно милою. Юель здавалось в ній зібрані всі риси справжньої леді, яких могли окреслювати в книжках чи навіть казках.
— Пані Хітое, я вдома, — прозвучав чоловічий голос. Приємний баритон, від якого так і віяло інтелігентністю.
— Ой, йой, — Хітое розгубилась. Вона підвелась і пройшла до вітальні.
З часом вже в кімнату пройшов високий чоловік з темним волоссям, яке мало стандартну коротку стрижку.
“Не горщик на тому дякую”, — подумала Юель.
Чоловік мав дужі плечі, або як мінімум в з його середньою тілобудовою, вони виглядали більш вражаюче в стандартному темно-синьому костюмі.
— В нас гості, перепрошую, не був готов до цього, — ввічливо мовив чоловік.
— Стенфілд Вільям — добрий господар будинку та мій давній друг, — обережно та доброзичливо мовила Хітое. — Та Хімеміко Юель, ми сьогодні познайомились, — вона вказала на дівчину, яка привітно помахала рукою.
“Точно просто друзі”, — непорядні думки видавалась лише в дурній посмішці.
Вільям стримано засміявся.
— Пані Хітое, я рад, що у вас нарешті знайшлись друзі, такі незвичайні, — мовив Стенфілд. — Але чи не пізній час? — він звернувся до Юель.
Дівчина сіпнулась та подивилась на годинник.
— А, точно, вибачте. що затримую вас, — дівчина заметушилась, перевірив чи нічого не забула, блискавкою до виходу. — Гарного вечора! — мовила та взуваючись.
— Може я вас проведу, Пані Юель, — запропонував чоловік.
“Ага незнайомий чоловік.. Я краще сама кабанчиком добіжу”
— Ні, ні, Сенфілд-сан, не перейматесь, все буде добре, — мовила та та відчинила двері, через які ледь не вилетіла.
— Стенфілд… — вже в слід тихо зітхнув чоловік.
— Не нервуй, я тобі кольорові скріпки перемішала, щоб ти їх знову між перебрати колір до кольору, — заспокоювала чоловіка Хітое.
— Це мене не так бентежить, як те що вона тебе бачить, але в її жилах тече кров, а серце невпинно б’ється, — відмітив чоловік, стягуючи краватку.
— Хімеміко-чан жива? Як це тоді вийшло?… — Хітое здивовано відхитнулась.
Вільям знизав плечима. Це все виглядало божевільно дивним.
Юель в темпі вальсу направлялась до зупинки. Хотілось встигнути бодай вже на останній автобус.
“Не повірю що така жінка не з таким чоловіком, вони ж виглядають як ідеальна пара, типу пофіг що він іноземець, поводить себе дуже чемно, як відмінники декотрі в нас”
Всі думки Хімеміко займали дивні нові знайомі. Ніж будь-яка можлива чи неможлива небезпека.