Юель то і діло згадувала яка жіночна була нова знайома. Вона не уникала порівнянь Хітое-сан з янголом.
— Боже… Давай відлічись на ось це, — Рецуко стомлено мовила і щось свапнулпа на екрані смартфону.
— Це ще шо? — уточнила Юель і зацікавлено потупила погляд в екран.
— Побачення всліпу, сходиш зі мною, — трохи похмуро підмітила Рецуко.
Юель потупила погляд, покліпала віями.
— Брр, будемо майже янголом і демоном, тільки вгадайте де і хто, — засміялась Рецуко.
Юель хоч і щиро не усвідомила усіх слів Рецуко, підтримала сміх..
“Це ж мій шанс типу… презентувати себе по новому, більш жіночною”— єдине про що в той момент подумала Хімеміко.
***
Юель покрутилась біля дзеркала. Рожева футболка з коротким рукавом, з якимось написом неоново рожевого кольору, спідниця сонечко фіолетового кольору з широкими горизонтальною смужкою синього кольору. Сама спідниця майже сягала коліна, але відкривала бліді ноги, з ледь помітними шрамами на колінах.
Юель задумалась, потерла великим та вказівним пальцем підборіддя. Вхопила кофту фіолетового кольору з синіми вставками на комірі, який сягав молнії, смужка по талії і на рукавах.
Юель задоволено посміхнулась та ще покрутилась біля дзеркала.
“Не рівень Мідзумото-сан, але це вже шось”, — Дівчина поправила невелику гульку, яка білу на боку, та грайливо провела пальцями по іншим розпущеним волосам.
***
Навіть попри всю метушню Юель приїхала на півгодини раніше.
“І чому я не навчилась красиво запізнюватись, в результаті ще буду усіх чекати, навіть подругу?” — Юель обурено надула губи.
***
— Ну от і знайомтесь, я з ним, а ти з цим… як тебе взагалі? — Рецуко не дуже доброзичливо мовила. Пальцем показала на високого чоловіка з інтелігентами рисами обличчя і коричневими коротким волоссям.
— Хіроші, — кокетливо обізвався він.
— Окей, — Рецуко ніколи не відрізнялась доброзичливістю.
“О-о-о, незвичайно для Рецуки-чан”, — Юель придивилась на квіткову сукню з поясом де по центру були кольорові камінчики.
— Хімеміко Юель, приємно познайомитись, — дівчина спробувала посміхнутись, настільки мило, наскільки здавалось можливим.
— Навзаєм, Юель-чан, — ввічливо, навіть дещо романтично мовил Хіроші.
Хімеміко задивилась на чоловіка, у якого на праве око падала чолка, яка трохи сягала носа. Чорна сорочка та розтібнуті два верхніх ґудзика.
Юель проковтнула слину. Вона вперше на чомусь схожому на побачення і відчувала себе як риба на суші.
***
Юель шла поруч з Хіроші. Він сам проявив ініціативу провести додому. Якось романтично ніжне почуття перемішалось із стандартним страхом. небезпеки.
Шумні вулиці центру міста дуже поступово змінились на темні провулки, і чим менше ліхтарів, тим більш моторошно становилось.
Юель застібнула кофту. На вулиці навіть вночі здавалось не так холодно, як мурашки що пробігли по спині.
Хіроші опустив дологі на плечі дівчині, але сильно стиснув.
— Хіроші-сан мені бо!.. — Юель взвизгнула. Різкий біль в шиї вдарив. В очах потемніло.