Богдан буквально втягнув її в свою квартиру, ледь вона підняла руку, щоб постукати.
— Слухай. — вона відштовхнула його від себе, — давай домовимось. То була одноразова акція. Я не в настрої. Почуваюсь препаршиво. І звідки ти знав, що я не сплю?
— Ти казала, працюєш вночі, — його, здається, це не спантеличило, — ти паршиво почуваєшся, а я самотньо. Поговоримо?
Аліса сама не знала, чому погодилась. Кухня, зі стінами, наполовину заліпленими фанерою, що мала б імітувати дерево. Клейонка з соняшниками, дешевий електрочайник на столі. Схоже на її кухню в гуртожитку. Затишно. Мабуть, вона дозволить собі ненадовго піддатись відчуттям безпеки і спокою, нехай і оманливим.
Богдан налив їй у синю чашку, велику, щоб зручно було гріти долоні, і сперся на столешницю.
— Алісо? Що сталось?
Якби він витягнув її не в такому вразливому стані, не почув би ні слова. Але вона закинула ноги на табуретку, поставила гарячу чашку на стегна, притримуючи руками.
— Я дещо зробила, — вона не зводила очей з чашки, — дещо об’єктивно хороше. Чому тільки я почуваюсь так гидко? Чому відчуваю стільки провини?
— Іноді хороші дії змушують людей відчувати провину.
І звідки він такий мудрий в свої двадцять років?
І тоді він сказав слова, що змусили її плакати.
Як я можу тебе підтримати?
—Я ненавиджу усе, що роблю, — повторювала вона в його обіймах, розмазуючи сльози по його футболці, — я не можу навіть хоч трохи позитивно ставитись до жодного свого вчинку, тож я робила усе, що заманеться. Ні докорів сумління, ні совісті, ні моральних обмежень. Але я би хотіла… я би хотіла відчути і щось хороше. Пишатись собою. Заради себе. І я все одно чомусь не можу, що б не робила. Розумієш мене? Розумієш?
— Спробую зрозуміти, — пообіцяв він, — розкажи мені, що у тебе сталось. Обіцяю слухати. І не засуджувати.
Останній раз точно такі слова говорила їй Квітка. Але Квітки тут не було — і Аліса дозволила собі йому довіритись, відчуваючи, що з кожним словом з її грудей наче знімають мішки з піском, дозволила віднести себе в ліжко і вкрити ковдрою, сидіти поруч і тримати її руку, як хворій, обіймати її і цілувати в чоло. Їй давно не було так добре.