Секретна робота змушувала її почуватись зовсім трохи шпіонкою і робила це все менш огидним. А ще вперше за життя Аліса почала робити манікюр у салоні. Не тому, що хотіла, тому, що могла собі дозволити.
Довжелезні червоні кігті, тому що всі, від бабуль з лавочки біля під’їзду до дівчат на роботі, говоритимуть між собою, що несмак, і будуть осудливо і насмішкувато дивитись, і буде так приємно нагадати собі, що їй наплювати. І із задоволенням клацати цими нігтями по клавіатурі, удаючи, що не помічає, як кривиться колега.
Є якесь особливе задоволення свайпати вліво з такими «вампірськими» пазурями. Стоп, а це що? Аліса свайпнула знайомий профіль вправо. Шукати довго не довелось, всього лише звузити вибір за віком та відстанню. Пастку розставила зі знанням діла: врахувала все, що Квітці подобалось, додала дрібку неідеальності й таємничої незавершеності. Хто б сумнівався, що вона вміє зробити правдоподібний фейковий профіль. Ім’я вибрала максимально просте: Аня. Робити кілька профілів було лінь, але вона б і на це пішла, якби довелось.
Не довелось. Знала Квітку занадто добре. Навіть писати не треба було першою. «Привіт! Гарні стрілки! Як твій вечір?» виплило на екрані одразу ж після радісного повідомлення від сервісу про утворену пару з користувачем Квітка.
— Я мразь, — вголос сказала Аліса, — егоїстична мразота, якій не місце серед нормальних людей.
Відпила кави, зробленої на тій самій кавоварці, що подарувала Квітка на її день народження, і відповіла. «Вечір гарно. Дивлюсь «Клініку» і їм морозиво. А ти чим займаєшся?»
Може, з Клінікою це був і перебор, але Квітка, здається, нічого не запідозрила. Тепер головне не спішити.
— Тільки не спіши, — сказала вона собі.
Майбутній зек, як про себе називала його Аліса, не заходив цілих три дні. Вона вже почала переживати, що його втратила, але щось підказувало, що він ще на гачку, ще прийде. Він ще занадто сором’язливо розкривав свої огидні секрети, ще тупцював на місці, випитуючи в неї про її день, гоббі, стосунки, але обережно розповідаючи про своє. Крок вперед, крок назад. Не спіши. Дай йому те, що він хоче. Потанцюй з ним. Він повернеться і здасть себе з головою.
Цього разу він залишився на довше. Добрий знак. Поганий знак, що після такого не те що помитись, хочеться виригати всю їжу за день, наче це якось допоможе очиститись.
Аліса змучено відкинулась на спинку крісла і наказала Сірі знайти медитацію.
За стіною хтось продовжував мучити не налаштовану гітару і знущатись з Радіогед. Це не давало зосередитись. Третій раз за цей тиждень, курво!
-Ей, - крикнула вона, коли видалась невелика павза, - тихіше там.
Хвилину за стінкою було тихо, а потім хтось знов фальшиво затягнув Fake Plastic Trees.
Аліса зло виматюкалась і накинула халат. Потім подумала і вирішила зняти. Вийшла на сходовий майданчик у рожевих тапочках-єдинорогах та тій самій сексі робочій білизні за багато штук і, для повного ефекту, шкіряній портупеї. Постукала у підозрілі двері, з яких місцями стирчале яксь жовте клоччя.
За дверима на мить стало знов тихо, потім почулось якесь човгання. Вона постукала ще раз. Дзвінка у них не було. Килимка теж.
Нарешті, ледь не стукнувши її по носу, двері розчахнулись.
Хлопець із катастрофою на голові, інакше не назвеш, без футболки й в спортивних штанях. Тверезий. Років двадцять на вигляд. Якби був старшим, може, у нього і не відібрало би мову і не перекосило обличчя, наче він побачив не гарну жінку в красивій дорогій білизні, а міфічну гарпію. А так, якби не це, досить гарненький.
— Що стоїш? — Алісі дико хотілось сміятись. Вона зробила крок вперед, змушуючи його відступити всередину квартири. Так краще. Аліса зробила ще крок і закрила за собою двері квартири.