В бари, галереї, та на концерти Аліса любила ходити одна. Приводу особливо не було, але вона захотіла витягти себе трохи відволіктись. Вчорашня пригода нагадувала про себе приємним теплим відчуттям всередині, наче в животі звернулась і дрімала маленька змійка. Хотілось хихикати від віри у власну вседозволеність. Ох вже це обличчя старенької пані Марти, коли вона вийшла з квартири Богдана, все в тій же чорно-фіолетовій білизні. Звісно, вона ввічливо привіталась.
Аліса проковтнула залишки глінтвейну і повернулась до бару замовити ще, коли помітила його. Елегантний, дводенна щетина, старанно-невимушено зав’язаний шарф, дурнувата кепка, та за кого він себе має? Теж мені, бідний художник!
Аліса встала поруч, хоч вільних місць була купа. Отримала свій напій, не випускаючи його з поля зору. Він не зацікавився, навіть не помітив її, все про щось теревенив з барменом. А шкода. Так було б навіть веселіше. Ковток, акуратний непомітний рух, червоний глінтвейн на його світлих джинсах, ціну яких вона визначила з одного погляду, і цінник цей явно не пасував до його образу «бідного митця».
— Вибачте, я така незграба, — навіть не удавала щирість. Це було не для нього, а для бармена, який не розумів, що відбувалось.
Вона почала відтирати пляму серветкою, перш ніж він встиг заперечити, тому що це дало їй можливість прошепотіти йому на вухо:
«Я знаю, що ти їй зробив.»
Дивлячись прямо йому в очі, кинула зіпсовану серветку в його напій, і гордо вийшла, перш ніж він встиг щось відповісти. Все це зайняло в неї не більше тридцяти секунд.
Квітці сподобалось би. Квітка б з цього посміялась.