Навіщо ти це робиш?
Всі вони це питають. Всі хочуть знати, відчути себе благодійниками, які допомагають бідній студентці оплатити операцію її меншому братику, купуючи її тіло, чи то — право бачити її тіло і віддавати накази, що, звісно, краще, але принципово не відрізняється. Але вона не хотіла давати їм цей привілей.
It’s just a hobby. Just having fun.
Звісно, це була брехня, і він це знав. Їй потрібні були гроші. Ніхто не дивиться на члени старих мудаків по шість годин на день із відпрацьованим перед дзеркалом виразом захвату на обличчі. Офісна робота не оплачувала маленької відпустки в Австрії, абонементу на кросфіт з персональною тренеркою, і щомісячного платежу за квартиру. Вона б звісно, краще, продавала фото ніг, але вже пробувала - ніхто не купував.
Сьогодні ніхто з постійних клієнтів не заходив до неї в чат, був тільки якийсь новий, що без хоча б привітань та формальних компліментів почав вимахувати своїми причандалами, і вона почала дратуватись. Ще й ці питання тупі. Можна спробувати ще через пару годин, але тоді буде непросто встати на «фасадну» роботу зранку. Поки вийшла з сайту, скинула халат і «робочу» білизну, ввімкнула воду. Ванна кімната миттєво заповнилась парою.
Аліса влаштувалась на спині, закинула ноги на холодні бортики ванни, направила на себе струю майже гарячої води. Заплющила очі і уявила ту дівчину з аптеки, з красивими вилицями, і довгими, як у піаністки, пальцями. Ще трохи… Наступного тижня буде в Берліні, піде до того бару, де працює її недоколишній, який нещодавно усвідомив свою гомосексуальність, і повернеться до готелю з гарним хлопчиком. Або дівчинкою. І трохи поверне собі приємні асоціації. Але поки що… поки що їх повертали думки про гарну дівчину з аптеки, хоч все одно це було не те.
«Піду завтра куплю в тій аптеці лубрикант, полуничний, » подумала вона і засміялась сама до себе. Хто купує в аптеці змазку? Але вона уявила собі, як та сама дівчина наносить їй той самий лубрикант. І уявляти це було більш ніж приємно.
Вона повернулась до ноутбука вже майже спокійна і задоволена.
Наступний «благодійник» виявився не таким кріповим. Ну, спершу. Він написав «Ти схожа на мою прийомну дочку» на дев’ятій хвилині чату. І скинув фото. Фото підлітка.
Сука блять йобаний цейво.
Аліса намагалась не показати, але всередині її добряче перекосило. Але з чату не вийшла.
І переписку заскрінила.
Врешті-решт, коли живеш з колишньою на одному районі, колись це має статись. Вони зіштовхнулись на парковці Сільпо, і Аліса із задоволенням побачила, що дівчина виглядає знервованою і заклопотаною. Шарф зав’язаний недбало, не елегантно, кроси брудні. Перша думка була удати, що не бачить її, але не витримала, не відмовила собі у задоволенні, підійшла ближче, подивилася в очі з усмішкою.
— Чого тобі? — не дуже привітно спитала Квітка. Не помітити Алісу було вже неможливо, і вона дико на це злилась. Нервово гралась ключами від автівки і кусала губи.
— Я знищу тебе і твоє життя, — Аліса і далі променисто усміхалась, — в цьому можеш не сумніватись. І ти нічого не зможеш мені зробити.
Розвернулась і пішла, не чекаючи відповіді. Її трусило, як і щоразу, коли вона наштовхувалась на згадку про Квітку, але вже давно не відчувала такого похмурого задоволення.