Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Четверта година ранку. На небо ще не зійшло сонце, але зірок уже не видно. Помалу почали співати маленькі пташки, а на траву лягає холодна роса. Така чудова пора, особливо якщо її зустрічаєш зі своїми друзями… і несвідомим Богом.
***
Після того, як Ято знепритомнів у парку, я сильно злякався, але пояснюючи це все лише результатом недосипання та втоми, заспокоївся. Вирішивши, що нам усім уже давно пора додому, ми рушили у бік храму. Дайкоку недбало обхопив Бога за талію і перекинув через плече, наче мішок з картоплею. Тягти його на собі я б не зміг, тому лише нагородив сінкі суровим поглядом.
- Як ви нас знайшли? — спитав я Кофуку по дорозі.
— Ну, нас привела Хійорі, — кивнула вона в бік дівчинки.
- Хійорі?
- Так, - почала Ікі, - коли ти пішов, я спробувала поговорити з Ято, але він ніби не чув, а тільки продовжував проводжати поглядом тебе. Тоді я й зрозуміла, що щось не так. А коли в нього в руці блиснув клинок, я в ту мить схопила його за зап’ястя, але він, навіть не дивлячись у мій бік, відкинув мене на землю. І єдиним тоді правильним рішенням було привести Кофуку та Дайкоку і молитися, щоб за той час з тобою нічого не сталося.
Поки вона розповідала свою версію, ми вже стояли на порозі храму. Дайкоку відніс Ято на другий поверх, а Ікі допомогла його укласти.
- Може чай? — спитала Кофуку, мило посміхаючись.
— Краще саке, — промимрив я собі під ніс.
- Що ти сказав? — хвала небесам Хійорі не почула.
— Кажу, що пізно, ніч все ж таки.
— І то правда, — дівчина почухала потилицю і попрямувала до дверей. — Мені напевно час. Зайду вранці.
- Зайшла вже. - хихикнув я.
- Ась?
— Ну, ранок майже настав, тож…
- Ах, ну так. Тоді ближче до обіду буду, — сказала дівчина і, махнувши нам наостанок, зникла з поля зору.
- Що будемо робити? - закуривши запитав Дайкоку.
- Як що? Спати, - позіхнув я і подався до себе в кімнату.
***
У храмі Богині лиха спокій, що буває тут дуже рідко. Маленька рожево волоса Божка заснула прямо на дивані, а Дайкоку, що дбайливо вкривав її пледом, приліг поруч з нею. З другого поверху долинали тільки звуки тихого сопіння Бога лиха, а я його сінкі, сидів поруч, поклавши руку на живіт сплячого.
Спати якось зовсім не хотілося. Я раз у раз згадував ті страшні дні й тішився, розуміючи, що вони вже в минулому.
Але що буде далі? Що буде, коли Бог прокинеться? Коли згадає мої слова? Адже я освідчився йому в коханні.
— Ох, — я важко зітхнув і поклав голову на груди Ято.
Він спав. Не так, як останнім часом, а мирно та солодко. Здається, все минулося, біда, на ім’я Нора, нас залишила.
А знаєте, мені все одно, що Бог відповість на моє признання. Я радий, що все закінчилося, що Ято такий, як завжди, а це єдине, що я хочу.
Кінець POV Юкіне
***
— Моя мила Мідзуті, у тебе знову не вийшло, — бліда рука ковзає по рівному волоссю, а голос звучить оксамитово і якось заспокійливо. — Але ж ти була дуже близька. Незабаром, дуже скоро він знову буде підвладний тільки тобі. Адже нам потрібно повернути мого сина. Не важливо, якою ціною…