Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ніч. Вона тиха та безтурботна. Вона таємнича, але не варто заглядати в її чорноту. Вона айсберг, об який розбивається реальне життя. А що буде, якщо людина увійде до її поблажливих володінь?
Місяць. Він білий та чистий. Він - ліхтар, що освітлює дорогу в імлі. Він — годинник, що безжально відраховує мить. А що він відкриє в людині, що безповоротно потрапила під його вплив?
***
- Ято! — я вже биту годину бігав по окрузі. Пальці на руках і ногах промерзли від холодного вітру. Я йшов алеєю парку, в якому тільки ліхтарі розганяли темряву і разом із нею мій страх. - Ято! — знову крикнув я вже хриплим голосом.
«І куди він міг подітися? Прокляття!». Я зупинився біля одного з ліхтарів і почав потирати руки, що вже почервоніли від переривчастого вітру, глянув у глиб парку. Дорога була порожня. Ну, в принципі, зараз перша ночі, нічого дивного. Сковзнувши поглядом по освітлених ділянках, я зупинився на невеликому містку, що вів через річку на інший бік. На ньому стояв силует чоловіка, що сперся руками на поручні. В голові промайнула думка: «А раптом, це він!», і я рвонув з місця з широкою усмішкою на обличчі.
Наближаючись все ближче і ближче, я ще більше зрадів: «Це справді він!», але несподівано для себе я зупинився за метр від Бога. Посмішка миттю сповзла з мого обличчя.
Його очі. Такі холодні і позбавлені почуттів, наче льодинки. Він мовчки дивився на воду, навіть не зауваживши моєї присутності.
— Ято, — тихо прошепотів я, але цього було достатньо, щоби Бог почув. Він підняв на мене свій порожній погляд, а на обличчі його застигла маска байдужості, ніби він мене вперше бачить. Ято тихо пирхнув собі під ніс і знову глянув на невеликі, сині хвилі.
Я вирішив підійти ближче. Може трапилося щось важливе, щось, про що він не збирається говорити. Але що ближче я підходив, то більше хотів втекти.
- Ято, з тобою все добре? — поцікавився я, підходячи впритул. У будь-якій іншій ситуації я б накричав на Бога, ми перекинулися б парою фраз і пішли додому, але це була зовсім інша ситуація. - Ти бився? — я потягся до плеча Ято, на якому красувалася велика червона пляма. Потім помітив ще одне на лівому рукаві, косинці та ще на щоці. Але Бог різко відштовхнув мою руку і обернувся до мене спиною.
- Ти чого? — розлютився я. Але Ято ніяк не відреагував і, відійшовши від мене кілька кроків, телепортувався. А я так і залишився на мосту, що приголомшено дивився на те місце, де щойно був Бог.
***
Вирішивши, що з мене вистачить прогулянок, я похмуро попрямував додому.
На годиннику було вже десь третя, а я тільки прийшов у храм богині бідності. Тихо прослизнувши повз сплячих Кофуку і Дайкоку (як завжди заснули на дивані), я увійшов до своєї кімнати.
І кого бачу?
- Ято! — закричав я на весь будинок. - Мати твою, вставай, спляча красуня!
- А? — Бог розплющив одне око і, подивившись на мене, нахабно перекинувся на інший бік.
- Щоб тебе! — я підбіг до Ято і почав трясти його за плече. - Вставай, мандрівник хрінів! Я через тебе всю ніч на вулиці мерз!
— А на-а-ащо, — позіхнув Бог, підводячись на ліктях, — ти вночі вулицею вештаєшся?
— Це тебе треба спитати! - мої нерви просто не витримували. — Що за чорт з тобою коїться? Ходиш вулицею весь у крові, зникаєш не відповівши на жодне моє запитання, а тепер спокійно спиш і удаєш, ніби все добре!
- Що? — Ято був явно здивований. — Юкіне, тобі напевне щось наснилося, але я спав, нікуди не ходив і тим більше не знаю про яку кров ти кажеш.
Я приголомшено дивився на Бога. Дивно, його очі були звичайні, і на вигляд здавалося, ніби він міцно спав, а тим більше ніякої крові справді не було! Я простяг тремтячу руку до його плеча і відсахнувся назад.
— Ось хочеться тепер мені тебе запитати, що, чорт забирай, з тобою коїться?
- Не знаю…
— Гаразд, — зітхнув Ято, — не знаю, що з тобою було, але зараз тобі краще поспати.
- Добре, - я опустив голову вниз, і знявши з себе кофту, впав на футон. — На добраніч, — пробурмотів я і заплющив очі. Він має рацію, краще поспати. Ранок вечора мудріший.
— Спокійної ночі, — почув я шепіт, і одразу поринув у світ сну.
***
Вода. Вона холодна і непохитна. Вона спокійна, але не варто розгойдувати хвилі. Вона вабить до себе, але коли потрапиш до її обіймів, не можеш випливти на поверхню. А що вона може зробити з людиною, яка повністю піддалася її владі?