Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Крижаний, що пробирає до кісток вітер. Великий, світлий і такий холодний місяць. Темрява, що змушує швидше битися серце.
Але…
Це все не має значення.
Не важливо, коли ти стоїш в обіймах коханого Бога. Не важливо, коли його тремтячі долоні лягають на плечі. Не важливо, коли руки притискають все сильніше, а з вуст чується тихе зітхання.
Тільки тоді я наважився підняти голову вверх. Чорне, з відблиском місяця волосся, біла шкіра, що зараз виглядала фарфоровою, тонкі, трохи розплющені губи й великі, блакитні очі. Він не дивився на мене, весь час відводячи погляд убік, адже йому було боляче і соромно за все, що він зробив. Але ж він не винен!
- Ято… - прошепотів я, намагаючись привернути до себе увагу.
— Пробач, — ледве ворушачи губами і, дивлячись на землю, сказав Бог.
- Ти не винен, я знаю! — я прикрикнув і трохи відстрибнувши від Ято, але так само тримав його в обіймах.
- Ні, - ще тихіше прошепотів Бог і відсторонився.
- Ято, я…
- Бар’єр! — пролунало ехо над нашими головами, перервавши діалог, і в ту ж мить земля засяяла, розділяючи прозорою гранню мене і Бога.
- Дайкоку! Стій! — закричав я, побачивши, як Ято відлетів до дерева. Сінкі божки підбіг до хлопця, що сидів на траві, і підняв за комір куртки.
- Юкіне! — почув я десь поблизу. На зустріч мені бігла Ікі, тягнучи за рукав Кофуку. - Ти в порядку? Ято тобі нічого не зробив? - вона взялася оглядати моє обличчя, але я відразу відкинув її руку і побіг до місця бійки.
- Дайкоку! - прокричав я, зупинившись за кілька кроків від сінкі й Бога, що навіть не опирався. - Все гаразд, відпусти його!
— Хм, щось я не певен.
— Зате я певен! — скрикнув я, коли нерви не витримали. Дайкоку дивно на мене дивився, але все ж таки відпустив Ято. Як тільки той опинився на землі, я одразу підбіг до нього і знову затиснув в обіймах. - Це не ти винен, це все Нора. Досить себе звинувачувати, ти мені потрібен!
У відповідь я нічого не почув, але щирі обійми сказали самі за себе.
— Все буде гаразд, — почув я шепіт біля вуха. А потім, його тіло обм’якло у мене в руках, і Ято безшумно повалився непритомний.