Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Тиха літня ніч. Вітер гойдає листя на деревах, а на небі вже вдосталь маленьких зірок. В храмі богині бідності спокій, що буває тут доволі рідко. Маленька рожево волоса божка заснула просто на дивані, а Дайкоку, який дбайливо накрив її ковдрою, ліг поряд. Зі сторони другого поверху долинали тільки звуки тихого сопіння бога лиха.
Pov Юкіне
Сьогодні був дуже важкий день. Минулого вечора ми ганялись за якимось духом і прийшли додому, коли на небі вже висів місяць. І тому, без єдиного слова, занурились в сон.
Не зрозуміло чому, та проспавши вже досить довго, я різко прокинувся. Щось ніби кликало мене, кликало відкрити очі. І я послухав. Нехотячи розплющивши повіки я подивився на столик, біля якого лежав, і вже було хотів повернутись до Ято, та раптом почув шепіт і зупинився. Це не голос бога. Тоді чий він? Жіночий, тоненький голосок… Можливо це Хійорі? Але що вона забула тут, вночі? Якомога тихіше я постарався повернутись, але те, що постало перед моїми очима, стало верхом моїх здогадок. Ято лежав на спині, широко розкинувши ноги та тримаючи руки вздовж тіла. Над ним присіла Нора і щось тихенько шепотіла, притулившись до його вуха. Не знаю, що вона робила, та Ято це точно було не до вподоби. Він морщив ніс і стискав футон з такою силою, що кісточки на руках блідли.
- Ято! - я закричав, розгубившись. Розбудити його було першою думкою, що прийшла в мою голову. Та він не почув мене, на відміну від Нори. Вона різко підвела голову і подивилась просто мені у вічі.
- Що ти зробила? - страх скував горло, та вона нічого не відповіла. Тільки підвелась, противно посміхнувшись. Вона безшелесно ступила кілька кроків назад та вистрибнула в відчинене вікно. Я ж швидко підхопився і підповз до бога лиха.
- Ято… Ято! - але нічого не відбулось. Він тільки почав тяжко дихати й крутитись в різні сторони, - Ято! - я підняв його за плечі та почав трясти. Ябоку повільно привідкрив очі й незрозуміло витріщився на мене.
- Юкіне, ти чого це? - він дивився на мене так, ніби я його тільки-но поцілував. І я мимоволі почав сміятись, а коли заспокоївся, з усією серйозністю розповів про незвану гостю.
- Я злякався за тебе, - признався я, відводячи погляд в бік.
- І що зі мною може трапитися? Я ж все-таки бог! - гордливо крикнув він, застивши в героїчній позі. Постоявши так трохи він позіхнув та відкинувся назад на своє місце, - Але боги також мають спати, - з цими словами Ято влаштувався якомога зручніше і закрив очі.
«Дійсно, що з тобою може трапитись?»