Розділ 19

Після сніданку, повернувшись до своєї кімнати, я відкрила системний магазин. До Академії залишається не так багато часу, тому я вирішила, що пора заключити контракт з Драконами. Знайшовши необхідний мені Сувій в магазині, я довго не наважувалась його купити. Мій внутрішній хом’як боровся кігтями і зубами проти такої ціни, але це треба було зробити. Коли Сувій з’явився в моєму рюкзаку, я майже заплакала від таких витрат. Я провела місяці заробляючи Кристали в боях з монстрами.

Поки я оплакувала свої витрати, Кін згорав від нетерпіння. Мені дали ляпаса хвостом, щоб я нарешті звернула на нього увагу.

– Добре, добре, почекай трохи, треба ще його підписати.

Я дістала Сувій і розгорнула його. На диво він був пустий. Чи то до мене у драконів не було призивачів чи то в куплених у Системи Сувоях просто не зазначені імена. Тепер в мене виникла нова проблема – як його підписувати? В аніме Наруто підписував кров’ю, якщо я нічого не плутаю. Але як мені стільки крові дістати? Я подивилась на свою руку. Це ж яку рану потрібно зробити щоб вписати своє ім’я? Я підняла кунай. Ну що ж треба спробувати. Але я вагалась. Я ніколи не відчувала тягу до самопошкодження. Я ще раз занесла кунай над долонею. Але знову зупинилась. Спочатку треба продезінфікувати його.

Наступні пів години я, як могла, відтягувала необхідність ранити себе. Спочатку повільно шукала аптечку, потім ще повільніше протирала кунай і руку. Нарешті я піднесла лезо до долоні. Я набрала повітря в легені, затамувала подих, відвернулась і нарешті полоснула лезом по руці.

Як це, до біса, боляче, ще й HP знялись. Рана отримана в бою хоча і болить але все ще не так сильно. Адреналін, та загалом зосередженість на супротивнику займає майже всю увагу. А тут вся моя увага була зосереджена на цьому не дуже глибокому порізі. Але не дивлячись на глибину порізу кров текла навіть дуже добре. Я відклала кунай, зачерпнула червоної рідини і почала виводити своє ім’я в Сувої.

Коли ім’я нарешті було написане, я в останнє обмазала палець в своїй крові і активувала Призив. З тихим «пух» і великою хмарою диму я опинилась в іншому місці. Але замість того щоб озирнутись і оглянути місцевість я дістала пляшечку з антисептиком і Зілля малого зцілення. Я вилила їх один за одним на рану. Після антисептику пекло але зілля швидко заспокоїло це. Навіть якщо воно відновлює всього 100 HP, що для мене зараз все одно що крапля в морі, але воно все ще зупинить кровотечу і навіть прискорить загоєння. Я полила рану зіллям ще два рази, а потім забинтувала. Нарешті я підняла голову.

Перше, що я побачила це – гори. Вони більше нагадували стовбури дерев, ніж гори. Кожна з них так чи інакше відрізнялись, на одних росли дивні, гігантські квіти, яких я ніколи в житті не бачила, найтовстіші ліани, напевно, у всьому світі, вкриті різнокольоровим листям, на інших були водоспади, а якісь були всіяні різними рудними жилами або дорогоцінним камінням. Всі вони були достатньо високим щоб їхні верхівки були сховані серед хмар, що робило їх схожими на дивні дерева. Чим ближче вони були до мене тим ясніше я бачила наскільки вони насправді широкі. Друге – це трава, висотою мені по пояс. І нарешті третє – ззаду на мене падала величезна тінь.

Я почула гучний видих і мене ледь не збило з ніг. Для відновлення рівноваги мені довелось зробити декілька кроків вперед. І тільки після цього я повернулась обличчям до того що відкидало тінь.

Це був Дракон. Величезний, синій Дракон. З довгими вусами і пухнастою гривою. Його розміри були приблизно такими ж самими, як і розмір того скелета в якому я знайшла яйце Кіна.

– Невже це людина? Давно тут не було людей, – голос був явно жіночій.

Дракониця перевела погляд на завмерлого Кіна:

– І дитинчат тут давно не було.

Раптом вона задерла голову і видала звук схожий на гарчання динозавра. Від його гучності затремтіла земля і я впала. Я підняла голову, щоб подивитись у морду Дракониці, але натомість помітила ще декілька Драконів різного кольору, що наближались до нас.

Я вирішила не вставати, просто зручніше сіла. Якщо вони і далі продовжать збивати мене з ніг, вставати немає сенсу.

Наступні пів години я була в центрі уваги десятків Драконів, які то з’являлись, то кудись зникали, і з’являлись знову але вже разом з іншими Драконами. Навколо мене був такий гам, що навіть на базарах такого не було. Я ні слова не могла розібрати, серед цієї какофонії звуків, але мене це не дуже цікавило. Сказати, що мені було не комфортно – нічого не сказати. Від шуму в мене починала боліти голова і єдине що я хотіла це щоб вони перестали. Я все ще сиділа, але поривами вітру, створеними постійними вдихами-видихами Драконів, і від їхнього метушіння, мене ледь не штовхало на землю. Кіна також ледь не здуло, але я вчасно його спіймала, і тепер сиділа притискаючи його до живота, а сама скрючившись навколо нього. Така кількість уваги змушувала мене сильно нервувати.

Все закінчилось коли прилетів білий Дракон. Він був більший за інших, мав довгі сріблясті вуса і таку ж сріблясту гриву. Коли він наблизився до натовпу всі відступили.

 – Чого ви підняли такий галас, що аж на іншому боці Долини вас чутно?

– Старійшино, тут людина!

– І дитинча!

– І людина! Така маленька!

– Так-так! Зовсім маленька!

– Хіба такі маленькі бувають?

– Може вона хвора?

– Та ні, пахне нормально.

– Ну звісно, тобі тільки людей і нюхати. Звідки ти знаєш як вони пахнуть?

– Людей тут не бачили уже тисячі років, хто взагалі знає, як вони пахнуть?

– Так старійшина може знати! Він же жив ще коли тут були люди!

– Та невже? Хіба він такий старий?

– Я чула що він якраз і мав контракт з останньою людиною!

– Кхм-кхм! – пролунало дуже невдоволене покашлювання і всі замовкли.

Білий Дракон підлетів ближче і приземлився. Земля здригнулась і я все-таки завалилась на спину. Потім він опустив голову до мене і глибоко вдихнув.

– Хмм… Це не просто людина. Це дитинча людини.

Навколо знову почав підніматись гам, але Білий Дракон знову прокашлявся і всі замовкли. А я нарешті піднялась на ноги, все ще не випускаючи з рук Кіна.

– Мене звуть Сецуко, – я ввічливо вклонилась.

– Дитинча людини Сецуко, як ти знайшла це дитинча, що поруч із тобою?

Розмовляти із задертою догори головою було не дуже зручно, а голос у білого Дракона був настільки гучний, що все моє тіло тремтіло.

– На гірському плато був величезний скелет, схожий на змію. Я не знала що це, але в середині я знайшла кам’яне серце, а в ньому яйце. Близько пів року тому з яйця вилупився Кін, – я витягнула вперед Кіна.

– Хммм…

Білий Дракон оглядав нас обох замисленим поглядом. Кіну теж було не зручно, але він стоїчно терпів.

Врешті-решт Дракон щось для себе вирішив. Він простягнув лапу і обережно схопив нас. Лапа була настільки велика, що в ній могло поміститись ще дві таких як я. Чотири його пальці стиснули в нещільний кулак і Дракон злетів у повітря.

∞

Місцем призначення була Вершина однієї з місцевих гір. Білий дракон обережно опустив нас на землю, а сам вмостився на щось схоже на величезну кам’яну отоманку. Я нарешті змогла озирнутись. Позаду отаманки, півколом, були розташовані руїни якоїсь будівлі. Навколо, не було жодної рослини яка б була вища мого пояса. Але десь за десяток кілометрів від нас починався густий ліс, настільки високий, що закривав обрій.

– Мене звуть Іккі, – заговорив білий Дракон. – Так мене назвала людина, яка, як і ти, знайшла яйце в кістках Дракона. Зараз я один з найстаріших драконів в Долині. Я ношу титул Старійшина, і можу вважатись головним над іншими Драконами. А тепер скажи мені Сецуко, як і для чого ти тут?

– Я хотіла заключити контракт із призивними створіннями, і використала техніку Виклику. Саме так я опинилась тут.

– Я розумію, – Іккі склонив голову і заплющив очі. Він мовчав деякий час і перебирав кігтями свої вуса, перш ніш продовжити говорити:

– Це місце називається Долина Стихій. Тут живуть Дракони всіх стихій що існують в світі. Так, ти можеш заключити контракт на Виклик, але лише з тими хто цього захоче, і хто визнає тебе. Давно в нас не було призивачів, але у нас є традиції яких треба дотримуватись. Якщо в тебе буде бажання заключити контракт із кимось тобі доведеться пройти його випробування, і тільки так ти зможеш встановити зв’язок з ним і отримати можливість викликати його за потреби.

Він нарешті розплющив очі і подивився на мене:

– Але ти замала. Я відчуваю в тобі чакру, і багато. Але все ще замало для виклику навіть наймолодшого Дракона в Долині, окрім Кіна, звісно. З ним ти вже можеш заключити контракт, хоч зараз. Адже саме ти вилупила його яйце.

Іккі перевів погляд на Кіна:

– Підлети сюди Юний земляний Дракон, я зв’яжу вас контрактом.

Як тільки Кін підлетів до білого Дракона, Старійшина почав ритуал. Піді міною з’явилось коло, яке з кожною секундою ставало все яскравіше і яскравіше. Тихий гул що чувся від Старійшини ставав голосніше, і я вже могла розібрати що це не гул а бурмотіння. Жодного слова я розібрати не могла, але вони були сповнені сили. В якийсь момент мене оточив вихор сили і я вже не могла розчути ні звуку за його межами. На щастя це тривало не довго не більше хвилини.

– Що ж, це вперше коли я зв’язую когось контрактом, але все пройшло добре, – куточки губ Іккі припіднялись.

– Я не знала, що контракт заключають саме так.

– Зазвичай ні. Коли ще був живий мій призивач, я зустрічався з іншими викликами, і в них все було по іншому. Але перехід зі світу Драконів до вашого світу значно складніший ніж зі світів інших створінь. Бар’єр навколо нашого світу значно сильніший, підтримується і оновлюється найсильнішими Драконами з кожного клану. Цей обряд дозволяє проходити крізь бар’єр без пошкоджень, як бар’єру так і тих хто крізь нього проходить.

– Але ж я була впорядку коли тільки опинилась тут? – я навіть сама не впевнена було це твердження або питання.

– Так. Але бар’єр, де ти крізь нього пройшла отримав серйозні пошкодження. Якби у тебе була хоч одна думка про те, щоб завдати нам хоч якоїсь кривди від тебе залишилась би лише пляма на бар’єрі.

Я витріщилась на нього, в надії що він скаже що пошуткував, але ні, його вираз був абсолютно серйозним.

– Не дивись на мене так. Тіло Дракона це джерело рідкісних інгредієнтів, Драконів старших за мене залишилось мало саме через тих хто полював на ці інгредієнти. Той скелет, що ти знайшла, скоріше за все лежить там вже не одну тисячу років, адже з тих пір як був встановлений бар’єр ні один Дракон не покинув Долину.

– Яйце я знайшла в кам’яному серці, в скрині, серед купи золота. Це якось?.. – я не змогла сформулювати точне питання, але на щастя цього і не треба було.

– Це пов’язано з традиціями Клану земляних Драконів. Вони ховають все дорогоцінне в серці. А саме серце після смерті перетворюється на камінь. З роками Кам’яне серце стає крихким, але першу тисячу років його проб’є хіба що адамант.

– То що нам тепер робити?

– Ти, Сецуко, можеш повертатись додому. А Кіну доведеться залишитись, щоб пройти навчання.

Я відрила рот, аби заперечити. Мені не хотілось залишати Кіна в незнайомому місці самого. Але мене перебили.

«Не хвилюйся за мене, тут мене не скривдять. Тут мій дім.»

Я подивилась на Кіна, який говорив у мене в голові. Я все ще вагалась. Хоча я розуміла, що тут він пройде навчання, стане сильнішим, і саме тут його родина, залишати його мені не хотілось.

«Ти мене не залишаєш. Ти завжди можеш мене викликати. І не тільки мені потрібно навчатись, ти теж скоро почнеш, хіба ні?»

Я зітхнула.

– Добре, але в мене є питання. Яка різниця в часі між нашими світами?

– Два дні тут це приблизно один день у твоєму світі.

Я кивнула, зловила Кіна і притиснула до себе.

– Тоді до зустрічі, Кін.

«До зустрічі, Сецуко»

Я відпустила Кіна і подивилась на Старійшину.

– То, як мені повернутись?

– Я допоможу.

Він підняв лапу і навколо мене з’явилась хмара диму, як і тоді коли я використала техніку Виклику.

∞

[Виконано сюжетне завдання

Підніміть рівень фамільяра до 10. (Виконано)

Заключіть контракт з фамільяром. (Виконано)

Отримано: 500 000 XP; 150 000 Рьо; 1 000 000 Кристалів]