Розділ 18

Хоча вийшли ми з дому тільки в чотирьох, до галявини дійшов цілий натовп. Шисуі, який вів нас за собою пройшовся по всім вуличкам району Учіха та зібрав всіх дітей яких побачив. Як не дивно, всі вони погодились. Їхні батьки саме сьогодні були десь на роботі, а їм самим було нудно. Тих, чиї батьки були вдома, ми не зустріли, ймовірно вони зараз вечеряють, або вже лягли спати. До того ж, напевно всі діти клану знали Шисуі, як веселого хлопця який знає багато цікавих історій.

Саме тому я зараз оглядала досить велику галявину, яка була щільно забита малими дітьми. Їх увага була спрямована на сцену, хоча це насправді був лише широкий пеньок, на якому стояв Шисуі. Він був занятий тим що розповідав різні історії і казки своїй аудиторії. А я, і старші діти, були зайняті облаштування галявини для повноцінного пікніка з ночівлею.

Діти і підлітки принесли з дому різні корисні речі, хтось палатки, хтось спальні мішки, хтось ковдри, а дехто приніс пательні, каструлі, і навіть декілька мангалів і продукти.

Я уважно оглянула галявину. Тут переважно знаходились діти віком до 10 років, а також декілька підлітків, які або не стали ніндзя, або відпочивали після зміни в патрулі. Всі інші хто мав статус геніна, і вище, зараз були зайняті, і я здогадувалась чим саме. Я намагалась перерахувати скільки тут взагалі дітей, але постійно збивалась. Активувати Шарінґан я поки не хотіла.

Ось так ми всі зараз перетворювали галявину, під якою абсолютно точно, заховане щось важливе, на стоянку великого табору. Я вийняла з Рюкзака декілька кілограм м’яса (все ще свіжого, завдяки ефекту стазісу в Рюкзаку), яке я назбирала у Вежі за останні два місяці, і віддала його старшим. Вони навіть не спитали звідки в мене воно, а просто похвалили та пішли його обробляти. Я на таке тільки хмикнула. Це не перший раз коли люди дивно реагують, а точніше, ніяк не реагують, на те що я виймаю щось з Рюкзака. Одного разу я спеціально дістала меч прямо перед Шисуі, але він навіть не почухався, лише сказав що меч дуже красивий. Так, меч мені теж подобається, але що це за реакція? Я дістала його буквально з повітря! Система на це відповідати не спішила, а щось туманно говорила про те що «люди – дивні». Не можу не погодитись з цим твердженням, на Кіна вони також реагували так, ніби це не літаючий дракон, а звичайна кішка. Навіть Шисуі був більше здивований тим, що в мене з’явився вихованець, ніж тим що це Дракон!

Не так давно Система запропонувала мені покращити навичку Сенсорика за 30 очків навику. Я погодилась і тепер вона мала назву «Шосте відчуття» і працювала постійно, в пасивному режимі, поки я свідомо не розширювала радіус її дії. Ця навичка була не лише пасивною, працюючою версією Сенсорики, а ще й підсилювало мою інтуїцію. Тому, хоча зараз атмосфера була досить спокійна, інтуїція підказувала мені, що скоро це зміниться. Саме тому я не могла заснути, хоча всі діти, мого віку, в таборі вже давно бачили десятий сон.

Пізно вночі, через кілька годин безсонного лежання в спальному мішку, я відчула щось дуже страшне. Напевно так і відчувається чакра Дев’ятихвостого. Його чакра була величезною, палаючою ненавистю і гнівом. Вона була схожа на велетенське розгніване полум’я, яке бажає знищити все до чого дотягнеться.

Помітила цю чакру не тільки я. Майже всі старші діти теж це відчули. Ще через хвилин сорок пролунав вибух, десь в межах селища. Саме тоді я нарешті побачила Дев’ятихвостого. Це було не дивно, він був настільки величезним, що його могли побачити з будь-якого місця в Селищі.

Частина молодших дітей прокинулась, і поки вони не розбудили інших, старшим довелось їх заспокоювати. Я не звертала на них увагу, я не могла відірвати погляд від Лиса. Час від часу біля лиса щось вибухало, і в нього летіли якісь техніки, а шинобі скакали по ньому, як блохи. Один зі старших поклав руку мені на плече і почав м’яко погладжувати. Лише тоді я помітила що мене трусить від жаху.

Я тряхнула головою, здригнулась, і потерла очі долонями. Хаа, коли це в мене увімкнувся Шарінґан? Хоча тепер зрозуміло, як я все чітко розгледіла. Хоч би як я намагалась, але заспокоїтись і виключити Шарінґан в мене ще довго не виходило. Я зробила єдине що могла: залізла глибше в спальний мішок і скрутилась клубочком.

Старші діти боялись, що Дев’ятихвостий може вдарити сюди, але Шисуі зміг їх переконати, що тут безпечніше ніж в сховищах. Я особисто була з ним згодна. По-перше, тут був бар’єр, по-друге Лис був дуже далеко від нас і поступово віддалявся, а по-третє, деякі зі старших досить швидко зорієнтувались і поставили земляні стіни, в декілька рядів.

Дорослі нам розповідали про сховища, які знаходились по всьому селищу а також про найбільше сховище в горі Хокаґе. Але, якщо чесно, коли лютує величезний чакровий звір, будь-яке місце в радіусі кількох кілометрів від нього буде небезпечним.

Протягом наступної години Лис продовжував лютувати, але він ставав все далі і далі від нас. Поки нарешті не прийшов Четвертий Хокаґе. В якийсь момент в небі над Лисом з’явилась хмара диму і з неї на Дев’ятихвостого впала велетенська жаба. Після цього Лис зник.

Що ж, тепер все залежить від Мінато і Кушини. Я тільки сподіваюсь, що вони все таки не помруть.

∞

Прокинулась я від криків дорослих. Ми ж їх не попередили куди пішли. Ті хто разом зі мною стежив за боєм вночі вже давно повідрубались від втоми, як і я. А дорослі весь час нас шукали, бо коли прийшли евакуйовувати, нас не знайшли.

Хм… Щось я про це не подумала. Судячи з винуватого вигляду Шисуі, він теж. Ну, тепер залишилось лише отримувати на горіхи від дорослих.

Після декількох годин плачу, істерик і щастя, що діти цілі, здорові, щасливі і нагодовані, крики нарешті припинились, і дорослі поділились на два табори. Одні вважали що за такі витівки треба всипати добрячого прочухана, щоб з дому без дозволу не тікали, а інші вважали, що ідея, вивести дітей на пікнік, була гарною, особливо для об’єднання клану, а закінчилось все навіть краще, бо деякі сховища, до який все таки дістався Лис, були пошкодженні і люди там застрягли на деякий час. Фугаку схилився на сторону других, і першій групі довелось змиритись і відступити.

Коли весь цей балаган закінчився, а дорослі вирішили, що поки не розберуться з першими завалами та пораненими, краще дітям залишатись тут. Шисуі, як ініціатора всього цього походу, залишили відповідальним за розважання дітей, і приставили до нас декілька ніндзя для нагляду.

А я нарешті змогла подивитись повідомлення.

[Ваш Шарінґан еволюціонував! Тепер у Вас два томое.]

«– Пані Учіха, а чого Ви така сильна? – Травма», це було б смішно, якби не було так сумно.

[Сюжетне завдання виконано

Наруто скоро народиться, а це означає, що скоро нападе Лис. Ваше перше завдання доволі просте: виживіть.

Умови завдання: Не померти під час нападу.

Бог задоволений виконанням завдання, хоча не з Вашої ініціативи, але за Вашої участі, було врятовано багато дітей Учіха. Четвертий Хокаґе також вижив.

Отримана нагорода: 10 000 000 XP; 1 500 000 Кристалів; 500 000 Рьо;]

Таким чином я отримала 52 рівень.

∞

Тусувались ми на цій галявині ще декілька днів. Відвідали похорони. Як і загальні, для вшанування шинобі-героїв, які загинули під час нападу Дев’ятихвостого, так і кланові, де вже вшановували загиблих співклановців.

А по поверненню додому, я виявила що дома по суті вже немає. Як і багатьох сусідніх. Ну, мені пощастило, що я забрала з будинку все що змогла. Тепер залишилось тільки чекати поки відремонтують.

Багато будинків, в тому числі і будинок глави клану були зруйновані. Тому багатьом з нас довелось переїхати у тимчасові будиночки в іншій частині району Учіха.

∞

Наступні кілька місяців були на диво спокійні. Селище відбудовувалось, і вже через місяць ми повернулись в наш, тепер уже новенький, дім. І переселяти наш клан поки нікуди не планували.

Шисуі ходив щасливий. Як і діти, які тепер стабільно, раз на тиждень, збирались групами і йшли на пікнік з ночівлею. Мене теж інколи витягали, але я не була фанатом колективної діяльності і спілкування з малознайомими людьми, тому більшу частину часу сиділа трохи позаду інших. Хоча це їм не заважало намагатись втягнути мене в різні конкурси, історії та пісні. В якийсь момент вони зрозуміли, що якщо давати мені яблучний сік і сандвіч з добре просмаженим м’ясом і розплавленим сиром, я стаю на диво добра та поступлива, чим вони і користувались.

Також, десь через тиждень після нападу я отримала повідомлення в блокноті від Мінато.

«Дякую»

Це єдине що він тоді написав. Але ще через декілька днів він нарешті розповів мені що тоді сталося. Ефект від зілля мене здивував, але його пояснила Система.

[«Зілля – це суміш інгредієнтів, яка має певний ефект в залежності від самих інгредієнтів, їх якості, їх ефектів. Такі зілля, як «Зілля Божественного відновлення енергії», це найпотужніші суміші зроблені з найпотужніших інгредієнтів.

Коли його п’є Користувач, Система не дає перебільшити ліміт Користувача, і поглинає надлишки. Коли зілля п’є хтось хто не є Користувачем, зілля не буде контрольоване системою через що власний ліміт некористувача може бути перебільшено»]

Тільки не кажи мені, що якщо б поруч з Мінато не було такої безмежної ями для чакри, як Удзумакі, якій він міг би передати зайву чакру, його б розірвало від кількості відновленої чакри?!

[«Саме так»]

Невже неможна якось контролювати кількість відновленої енергії для некористувачів?

[«Це можливо вирішити шляхом дозування однієї порції зілля. Через якість і ефекти інгредієнтів в складі «Зілля Божественного відновлення енергії» або «Зілля Божественного зцілення» їх ефект не зміниться, але кількість відновленої енергії та здоров’я зміниться. Звісно для кожного повинна бути своя доза. Але після відкриття зілля, ефект стазісу з пляшки зникає, і ефект зілля буде втрачено впродовж 30 хвилин, якщо його не буде використано»]

Ага… Цікаво… А чого ти раніше мені про це не сказала? Щоб я робила якби Мінато помер?!

[«На жаль на деякі питання я не можу відповідати поки Ви не спитаєте мене. А на деякі питання я не зможу відповісти навіть якщо Ви спитаєте напряму. Наприклад, я не зможу назвати вам необхідне дозування для тих хто не є Користувачами»]

Дідько…

Того ж вечора я написала Мінато не використовувати друге зілля. Заради його безпеки я також повідомила йому, що зілля не спрацювало на нього так як працює для мене, і розповіла йому про дозування та ліміт часу в 30 хвилин після відкриття пляшечки. Але на всякий випадок я сказала йому зберегти зілля. Врешті решт в нього залишилось лише «Зілля Божественного зцілення», а на порозі смерті, він або правильно розрахує дозування і воно врятує його або ні. Хоча Мінато розумний, шанси вижити в нього навіть більші. А забрати зілля в нього, не розкривши себе, я все одно не зможу.

Я продовжувала тренуватись, ходити у Вежу, сидіти з Саске, гратись з Кіном і ходити на пікніки з дітьми. Навіть взимку ці походи продовжувались, тільки на ночівлю більше не залишались. Зима тут була на диво тепла. Я звикла до цієї доволі приємної рутини. Поки за день до мого дня народження не повернулись батьки.

Перше що вони зробили це пішли спати. А на наступний ранок кинулись до нас з Шисуі жаліти нас і заливати сльозами, вигукуючи щось типу «ой, бідненькі напевно так налякались», «як же ви тут без нас», «ми за вами так сумували» і «ми так за вас перелякались».

Ні слову я не повірила. Порівнюючи їх реакцію і реакцію тих дорослих що знайшли нас після нападу Лиса, було надто награно, не кажучи вже про майже чотири місяці відсутності. Але я не хотіла псувати собі день народження ще більше. Я викрутилась з їх хватки схопила Шисуі і втекла до тітки Мікото.

Уже тітка Мікото, і Фугаку, який ще не встиг піти на роботу привітали мене з днем народження. Решту дня я провела в компанії брата, кузенів і тітки. А ввечері коли ми з Шисуі нарешті повернулись додому. Батьки були не дуже задоволені моїм ігнором. Але зробити все одно нічого не могли.

Наступного ранку вони підійшли до мене з новиною: навчання в Академії починається 6 квітня. Тому в Академію я піду раніше ніж я думала.