Розділ 16

З того дня, як я повернулась з Вежі, пройшло майже два місяці. За цей час змінилось не багато. Більшу його частину я проводила з Шисуі, Ітачі та Саске, весь інший час тренувалась.

Батьки все ще були незадоволені моїм прагненням стати шинобі, але на щастя після розмови з Фугаку і Мікото в пологовому будинку, вони нарешті відчепились від мене стосовно тренувань і тепер я спокійно виконую вправи разом із Шисуі. Хоча їх звичка стежити за мною нікуди не ділась. Тому на тренуванні я старалась робити все якомога краще. Я сподівалась, що побачивши мої зусилля та здібності, вони погодяться відправити мене в академію, оскільки спроби вмовити їх аргументами не спрацювали.

Місяць тому мої старання виправдали себе і вони нарешті погодились відправити мене в Академію. Після їх згоди вони спробували навчити мене читати і писати, хоча це було марно адже цього мене спільними зусиллями навчили Шисуі, Мікото і Система за ті 4 роки які батьки десь бігали. Але почувши що мене вже навчили вони страшенно образились і нарешті звалили на місію. Ось вже місяць я про них не чула.

Також за ці два місяці я час від часу ходила у Вежу. Раз в декілька днів і лише на 1-2 тижні. Це уповільнило темп проходження, і по суті я застрягла на перших п’яти поверхах, але так було набагато легше ментально, а також набагато простіше збирати здобич. За весь цей час я зібрала майже двісті п’ятдесят мільйонів кристалів і тридцять мільйонів рьо. А величезна кількість різноманітної здобичі з монстрів і скарби зі скринь робили мого внутрішнього хом’яка максимально щасливим.

Два місяці назад Кін активно наполягав на тому щоб виконати той, все ще незавершений квест та укласти контракт з ним. Але, судячи з підказок Системи, для цього треба було купити Сувій призиву, вписати туди своє ім’я і відправитись у вимір Драконів. На той момент у мене була лише одна проблема з виконанням цього завдання: гроші. Сувій призиву Східних драконів коштував сто п’ятдесят мільйонів кристалів. Зараз в мене були гроші, але я вирішила почекати з цим, врешті решт дуже скоро повинен був статись напад. Я знала, що існує певна різниці в часі між цим світом і виміром призивних тварин, але не знала яка саме, тому і вирішила відкласти це, я хочу принаймні бути присутня в селищі аби розуміти наскільки все погано.

Я також дуже просунулась в джутсу, які вивчила раніше, майже всі були вже 10 рівня, до того ж через часте використання технік різних стихій в мене також піднялась схильність до них.

Але головною моєю гордістю було фуінджутсу. Я прямо написала Мінато в подвійному блокноті, що хочу навчитись робити печатки, а його дружина – Удзумакі, і немає кращого майстра печаток ніж вони. Він погодився, і негайно запропонував зустрітись, але це вже відхилила я. Після цього відбувся невеликий спір, стосовно того як саме мені вчитись, але все ж таки домовились ми про теоретичну письмову лекцію. Тому вже півтори місяці я знову і знову перечитую те що мені написала Кушина, і потрохи тренуюсь.

Перші дні, після повернення з Вежі, я ходила по бібліотекам, в пошуках будь-якої інформації по печаткам. Я перевірила як бібліотеку клана Учіха так і бібліотеку Конохи. Але інформації там було дуже мало. Тому після тижня марних пошуків, я звернулась до Мінато. В тому, що написала Кушина було набагато більше інформації і сенсу, ніж в тому що було в бібліотеках. Хоча навіть так навіть одна маленька печатка, забирала просто прірву чакри. Якщо зрівнювати печатку з тим же вогняною кулею, це все одно що порівнювати краплю і калюжу. Наприклад, невелика Вогняна куля десятого рівня, діаметром в один метр, забере в мене 1400 CP, а звичайна Вибухова печатка першого рівня, забере в мене що найменше 20 000 CP. Це ще при тому, що з підвищенням рівня навички ціна за її використання росте. Різниця, як в кількості необхідної чакри на печатку, так і в її використанні, колосальна. Коли я роблю печатку, я повинна спочатку провести чакрою лінії необхідної товщини і форми для створення каркасу печатки, а потім наповнити їх чакрою так, щоб вона була достатньо заповнена для роботи, не більше і не менше.

Я була приголомшена. Коли вперше спробувала створити печатку я не змогла навіть створити каркас. Кушина порекомендувала спочатку потренуватись в каліграфії, на папері звичайними чорнилами, потім перейти на спеціальні чорнила і додати чакри. З часом я звикну направляти чакру надаючи їй необхідну форму, і після цього можна буде спробувати вже без чорнил, використовуючи тільки чакру. Я поки на другій стадії, мені все ще важко направляти чакру певним малюнком, особливо коли треба направляти її так щоб вона співпадала із цими хитромудрими лініями. Хоча прогрес був не такий великий, як я хотіла, але сувора реальність змушувала мене задовольнятись тим що є.

Решту часу, коли я не тренувалась, я проводила з братом та кузенами. Ситуація із наглядом за Саске була набагато кращою ніж у мене. Навіть якщо Фугаку майже весь час був на роботі, Мікото залишалась з Саске. Або якщо їй треба було кудись вийти, і вона не могла взяти молодшого сина з собою, із ним залишалось три маленькі няньки, і у одного з них вже був досвід нагляду за маленькою дитиною.

Ітачі я також познайомила з Кіном. Мені шкода, що мій дракончик не вміє ставати невидимим, це було б набагато зручніше, але нехай хоч так. Я поки не планувала відкривати існування Кіна всім, хоча і не сильно його ховала. Просто вирішила, якщо його помітять, скажу, що він призивна тварина. Це майже не брехня, залишилось тільки купити сувій.

Саске – це маленький кліщ, який завжди чіпляється за Ітачі. В його віці я майже нічого не бачила, як він так точно визначає хто з нас хто, не зрозуміло. Добре Шисуі, він вище і волосся в нього коротше, але ми з Ітачі майже однакового росту і волосся у нас теж пряме і довге. Але якщо його спробує забрати від брата хтось крім Мікото, то галасу буде на весь будинок. Заспокоїти його теж могли лише мати і брат. Але був один фокус. Я показала йому помідор. Під час однієї з істерик, коли Мікото треба було терміново піти, Шисуі з Ітачі пішли на полігон тренуватись а я залишилась один на один із, поки що сплячим, Саске, я випадково згадала, що майбутній месник любить помідори. Як тільки він прокинувся, і зрозумів що в полі зору не має ні Ітачі ні його мами, він почав волати на повну потужність своїх дитячих легень (судячи по гучності, з такими легенями його вогняні техніки будуть надзвичайно потужні). Не сподіваючись на успіх я витягнула з Рюкзака червоний помідор і показала йому. Як я здивувалась коли він зупинив плач аби розгледіти круглу червону штуку в моїх руках. Весь час до повернення Мікото він бавився з овочем який я надійно почепила на імпровізовану вудку і повісила біля нього. Тітка була дуже здивована цією картиною.

Вчорашній день нічим не відрізнявся від минулих, я потренувалась з Шисуі та Ітачі, пограла з Саске, покормила Кіна і відправила його тренуватись. А сьогодні зранку я побачила нове повідомлення і завдання:

[Увага! Починається основний сюжет!

До початку сюжету «Наруто» залишилось: 17:23:31

Ваша нинішня роль: Другорядний персонаж

Починаючи з цього моменту Вам будуть доступні завдання пов’язані із основним сюжетом. Завдання будуть замовлені Богом, який запросив Вас в цей світ. Нагороду буде начислено за бажанням Бога, більше – якщо виконання завдання його задовольнить, менше – якщо він буде не задоволений, і покарання – якщо завдання буде провалено.

Увага! Завдання пов’язані з сюжетом будуть прийняті автоматично, відмовитись від них неможливо]

[Прийнято сюжетне завдання

Наруто скоро народиться, а це означає, що скоро нападе Лис. Ваше перше завдання доволі просте: виживіть.

Умови завдання: Не померти під час нападу.

Можлива нагорода: 7 000 000 XP; 1 000 000 Кристалів; 500 000 Рьо

Покарання за провал: «А ти здогадайся :) »]

Бляха. Дякую, вже здогадалась. Але серед всього цього мене зачепила лише одна фраза. Я не зможу відмовитись від завдання яке мені видадуть.

Я побідкалась ще трохи а потім пішла збирати необхідні мені речі. На жаль моє поняття «необхідних речей» було досить розпливчасте. На всякий випадок в цьому списку було все, від одягу на всі сезони, їжі та всіх моїх улюблених дрібничок, до палатки і спального мішку, які уже давно були куплені в системному магазині, і складені в інвентар. На щастя, Рюкзак не мав обмежень на розширення, хоча мені і довелось знову витратити купу кристалів.

Я не знала, як піде цей напад, а тому планувала забрати все що могла і піти подалі, бажано прихопивши із собою брата і кузенів. Але все вийшло навіть краще ніж я уявляла. Шисуі, який десь після обіду кудись звалив, прийшов з рюкзаком на спині, а за ним йшов Ітачі (теж з рюкзаком) з маленьким Саске на руках.

– Чому б нам не заночувати на природі? У нас в парку є чудове місце, – заявив Шисуі.

Я здогадувалась про яке місце він говорить. Поки я шукала собі тиху галявину в парку, щоб перенестись до підземелля, я знайшла ще одну. Та поляна була досить далеко від центра селища, дуже глибоко у володіннях Учіха, і також була досить добре захищена, але вона була дуже великою і відкритою, тому я знайшла собі іншу, меншу і більш приховану. Я так і не дізналась що там заховали, але те що там заховано щось дуже важливе це точно.

Тому я швидко позасовувала всі «дуже необхідні» мені речі в Рюкзак, відправила Хокаґе подарунок і пішла з братом на околицю селища.