III. Новий світ

Ґреґ співчутливо дивився в слід людській жіночці, що при першій же нагоді кинулась геть з хащів. Бідолашна, напевно пережила цілу екзистенційну кризу та втратила віру в свого бога. Але, принаймні вона не розкаже своїм співвітчизникам, як її викрадав «демон», бо вони про всяк випадок мусять будуть спалити її заживо… Стрепенувшись, він прийняв вертикальне положення. Голова трохи йшла обертом, але це дрібниці, треба просто звикнути до місцевого повітря. Поряд сиділа Дарсі, з кумедно перекошеним обличчям. А осторонь, в обіймах з клунками безпам’ятно лежав Кай. І як він попередив, пролежати він так може щонайменше два місцевих дні. «Бо одночасно перетягувати в інший світ подібну тобі за габаритами людину, клунки, та двох надрозумів, вищих та важчих від тебе в півтора раза, м’яко кажу зайобно!»

— Дерева тут щось дуже маленькі та часті, — Дарсі, оживившись, взялася оцінювати навколишній світ. — На них не заночуєш… І небо блакитне, прямо як ти!

— «Високохудожньо», — всміхнувся Ґреґ. — Може ще віршик напишеш з цього приводу?

— Гарна ідея, — кивнула Дарсі («Вона дійсно зібралась писати вірш?!»), підводячись. — Але спочатку треба здобути прихисток та місцевих грошей у людей… Які знаходяться не так вже і далеко!

Перезирнувшись, вони одночасно активували свою людську подобу, а Ґреґ потягнувся ще й до Кая. Але нажахані монашки та оздоблені грибники не поспішали на них кидатись. В лісі стояла абсолютна тиша: не було чутно ні бігу у зворотному напрямку, ні співу птахів чи шелесту вітру. Ще раз перезирнувшись, герої взялися збиратись.

Вибравшись з хащів, вони ступили на ґрунтову дорогу. І вже через п’ятнадцять хвилин розміреної подорожі напоролись на людське селище, огороджене похиленими кілками.

Аж ось до збентежених чужинців вийшов якийсь бородань. З його точки зору, вдавалися вони, м’яко кажучи, дивно. Юнак мав надзвичайно високий зріст і середню статуру. Його витончена пика та вбрання, хоч і відносно, просте, буквально кричали про те, що він клятий аристократ, але точно не збирач податків. На руках він тримав непритомну монахиню. Трохи осторонь стояла смаглява для цих країв дівчина. Зростом та шириною плечей вона не поступалась більшості чоловікам, а її фігурі могли позаздрити більшість жінок. Замість нормальної спідниці вона чомусь обмотала довкола талії щось схоже на штори, які бородань бачив в тутешній церкві.

— Хто такі будете? — просто спитав він.

Ґреґ, напруживши свої скромні акторські здібності, почав розповідати їхню легенду. Що він разом зі своєю вірною служницею та не менш вірною наставницею вирушив на пошуки зниклого родича. Але на них напали бандити, візник та охоронці виявились зрадниками. В результаті, покидьки забрили карету, всі гроші та цінні речі, залишивши їм тільки трохи подорожнього мотлоху.

— А ще їхній ватажок копнув преподобну Кайліну в живіт, — схлипнула Дарсі, намагаючись нишком загіпнотизувати бороданя, а то щось він не збирався вірити їм. — Ви ж не дозволите преподобній Кайліні померти?

Чи то магія поділяла, чи то бородань був віруючим, це вже не так важливо. Головне, що він стрепенувся та пропустив героїв до селища, кинувши їм услід, що хатка знахаря знаходиться в іншому кінці села і що він не одружений, отже, «все нормально».

— Навіщо нам інформація про сімейний стан цього чоловіка? — пробурчав Ґреґ собі під ніс. Зараз він гарячко метикував, як без кримінальщини здобути трохи грошей у того ж знахаря.

— Може тут така логіка: він одинак, отже йому не треба годувати дружину та сто десять дітей, отже він може собі дозволити допомогти безплатно? — припустила Дарсі, нервово озираючись на зацікавлених людей. — Особливо, кхм, божій служниці…

Ґреґ тихенько пирхнув. Причина подібного маскараду полягала у фізичних особливостях самого Кая та примітивних артефактах, які просто «перефарбовували» колір шкіри, очей та волосся відповідно до людських та приховували зайве (крила, роги). І якщо крила можна було спокійно скласти на спині, то на Каєві роги легко напоротись через незнання. А головний убір місцевих монахинь ідеально маскує роги, а також абсолютну відсутність волосся на голові та однозначно визначає стать його носія, адже і до цього у людей могли виникнути запитання. Взагалі, у людей багато до чого могли виникнути запитання…

Наприклад, пан знахар відразу поцікавився їх платоспроможністю. Ґреґ та Дарсі повторили свою сумну історію.

— Ситуація… Я дам вам притулок, допоки не вилікую преподобну мати, — знахар зазирнув в очі Ґреґа. — Якщо добрий пан залишить мені свою супутницю в якості плати.

— Він це серйозно, у разі чого, — уточнила Дарсі, відчувши як Ґреґа заштормило.

— А декілька артефактів ви не хочете? — ніжно поцікавився той, нависнувши над незворушним знахарем.

— Дивлячись, з якими якостями, — відповів чоловік. — Мені не завадила б штукенція, яка допомагає шукати трави чи оборонятися від нечисті. Такі часи…

Дарсі закотила рукав сорочки, зняла два простих плетених браслета і протягнула їх Ґреґу. Той взявся пояснювати, як їх використовувати проти нечисті і навіть для наочності випустив за їх допомогою маленьку чорну блискавку.

— Сумніваюся, що ці штукенції були затверджені Орденом, — гмикнув знахар. Побачивши, як забігали очі в чужинців, він всміхнувся: — Хоча, яке мені до цього діло. Можете заходити в дім та влаштовуватися.

***

Радісна Дарсі побігла втюхувати селянам браслети, якими в неї повністю були завішані зап’ястя. Ґреґ, через свій зріст та відносно низьку стелю, стояв зігнутий в три погибелі над душею знахаря, який зараз оглядав «преподобну Кайліну». Той старанно оглядав Кая і вже напевно зрозумів, що ніхто його в живіт не бив. Все ж таки, ось так приходити до нього була не найкраща ідея. Заночувати можна було б в лісі, гроші роздобути пізніше, а Кай сам сказав, що прийде до тями за два дні. З іншого боку, втрачати цілих два дні…

— Ніяких травм живота я не знайшов, — знахар суворо глянув на Ґреґа. — Зате знайшов серйозно ушкоджені плечові суглоби та спину. І взагалі, у пацієнтки виразки через виснаження.

— І що з цим можна зробити? — Ґреґ вирішив відігравати святу невинність до кінця.

— Ну хоча б не брехати мені, — зітхнув знахар. — Зараз я приготую відвар на основі вашого ж браслета і «преподобна» оклигає.

За той час, поки знахар возився з пічкою, травами та знаряддям, звечоріло. Повернулась Дарсі зі своїм виловом в п’ять срібних монет. Знахар запропонував було повечеряти, але герої відмовились, тож чоловік продовжив готувати відвар. Дарсі залишилася сидіти за столом та задумливо дивитись у вікно. Ґреґ пішов в інший кінець кімнати, до лави на яку поклали Кая. Вже сідаючи, він почув з вулиці якийсь шум.

Дарсі стрепенулась, кинувши на Ґреґа швидкий погляд. Той миттєво сховав Кая під ганчір’ям, мов все так і було. Вже наступної миті до хати без стуку ввійшли декілька озброєних чоловіків в латах і один торбиною та якоюсь товстою книжкою в руках.

— Добрий вечір, час сплачувати податки! — весело проказав володар торби, відкриваючи книгу і окидаючи грайливим поглядом приміщення. Тут він і помітив Ґреґа та Дарсі. — А ви ще в дідька хто?!

— Вони мандрівники, яких я пустив переночувати, — відказав знахар, вже закінчуючи роботу та переливаючи відвар у фляжки.

— Зараз такий час… Нечисті активізувались, позаминулого тижня якийсь демон викрав монахиню. А минулого тижня цей самий демон пограбував відомого ілюзіоніста! — збирач податків вмить посерйознішав. — Я на вашому місці не став би пускати до власної хати незрозуміло кого…

Один з охоронців витягнув вперед руку з медальйоном у вигляді місцевого небесного світила. Навіть знаходячись в іншому кінці приміщення, Ґреґ відчув цей потужний артефакт, наділений місцевим аналогом «світла». А також почув ледь вловимий хрип з під ганчір’я… Випрамившись, на скільки дозволяла стеля, Ґреґ зробив рішучий крок назустріч делегації. Охоронець поводив своїм артефактом перед ним, потім підійшов до Дарсі і повторив дію.

— Хай там як, мають заплати всі! — заявив збирач податків, зрозумівши, що ці двоє не збираються вмирати чи ще якось виказувати свою нелюдську природу. — З вас по срібнику! Назвіть свої імена! Хвилиночку, зараз запишу…

Закінчивши з роботою, збирач податків та його охоронці вийшли. Як тільки за ними закрились двері, знахар протягнув Ґреґу дві фляжки зі словами:

— А тепер забирайте свою нечестиву «монахиню» та вимітайтесь з моєї оселі!

Перед своїм відходом, герої ще хвилин п’ять потягнули час, щоб точно не попастися на очі тій делегації. Попрощавшись зі знервованим знахарем, вони тихенько перелетіли через кілковий паркан і розчинились в ночі. Оскільки вовків, чи будь-яких інших живих істот в лісі не було помічено, герої там і взялися облаштовуватися. Поки Дарсі намагалася розвести вогонь, Ґреґ влив трохи відвару в Кая.

— Замовкни, замовкни, — забурмотів той, відкриваючи очі та приймаючи сидяче положення. І відразу замовк, варто було йому сфокусувати погляд та зрозуміти, хто перед ним.

— Тільки прокинувся, а вже не хоче нікого слухати… — зітхнула Дарсі (хоча, як здалося Ґреґу, Кай говорив не до нього). — Що ж він скаже, коли дізнається про наш перший контакт з людьми?

На подив, Кай доволі спокійно все вислухав, навіть залишився задоволений відваром, який за якусь мить відновив його сили після тотального виснаження та близькій присутності джерела «світла».

— Треба буде дізнатися, що цей знахар туди намішав, — сказав він, задумливо жуючи сухарик.

Повечерявши, герої вирішили влаштувати невеличку нараду, з приводу подальших дій.

— Словом, ми перемістились ось сюди, — Кай розстелив на траві чесно «позичену» карту місцевості. — А треба нам до іншого села, ось туди, де і залишились хоч якісь сліди нашої цілі.

— Думаєш, за двадцять років вони не втекли звідти? — поцікавився Ґреґ, підпираючи кулаком голову.

— Не двадцять, більше! — Драсі взялась виводити палицею на землі цифри: — Тут час йде швидше, один день у нас дорівнює тижню тут…

— Два дні у нас дорівнюють тижню тут, отже один день це три з половиною. Перемножуй! — це Кай вліз зі своїми виправленнями. А Ґреґ, як класичний гуманітарній з анекдотів, спостерігав за цим математичним безумством з квадратними очима. В результаті вони визначили, що в цьому світі пройшло не двадцять років, а всі сімдесят-вісімдесят.

— Люди стільки взагалі живуть? — насупилась Дарсі.

— Здається, так, — стенув плечима Кай. — В будь-якому випадку інших зачіпок в нас нема. Будемо зайобувати тамтешніх стариганів питаннями про надзвичайно високу жіночку… Чи чоловіченька… Чи ким там вони представилися…

Ґреґ раптом пригадав розповіді прадідуся про покійних прародичів, які скаржитися на «клятих адептів бінарної системи», що нахапалися у анубів та інших «двостатевих неповноцінних створінь» всіляких дурниць. «Матінка», на відміну від нього самого, прадідуся і частково Кая, ніколи цим «адептом» не були. Але в будь-якому випадку їм довелося мімікрувати під людське суспільство. І оскільки у людей, на відміну від тих же анубів, більш «сильними» були чоловіки, а не жінки, для «матінки» було б цілком логічним мімікрувати саме під чоловіка. Але замість озвучення цієї гіпотези, Ґреґ якось сумно запропонував лягати спати.

— В сенсі, спати?! — погляд Кая був доволі красномовним. — По-твоєму, ми будемо летіти до того села серед білого дня? Чи ти настільки стомився, що прямо вирубаєшся?

— Та не те щоб, — чесно зізнався Ґреґ, кидаючи на Дарсі погляд, сповнений надії. — О, Дарсі стомилась…

— Брешеш! — весело відказала та осудливо навела на нього палицю, яку все ще тримала в руці.

— Гаразд, здаюсь, — підняв руки Ґреґ. Не те щоб його пригнітила та розмова про «матінку» чи він дійсно стомився… Точно, він просто не подумав про таку можливість — летіти кудись серед ночі, а не спати!

Зібрались вони доволі швидко, потрібно було всього-то згорнути карту, погасити багаття та запакувати залишки сухарів. Летіти в цьому світі було трохи складніше, але все ще можливо. До того ж, якесь нічне блякле світило та дрібка мілких вогників в небі хоч якось освітлювали героям шлях. Це все було, звісно, дуже красиво та захоплююче от тільки Кай та Дарсі знову почали перемивати кісточки «матінці» в польоті, наївно думаючи, що трохи відсталий Ґреґ їх не чує.

— Як ти вважаєш, чому Ґреґ та пан Атер відчувають стільки негативних емоцій при згадці… — Дарсі багатозначно гмикнула.

— Здогадуюсь, — Кай швиденько озирнувся. — Можу навіть історію одну розповісти.

— О давай! — оживилась Дарсі. Ґреґ трохи зблизився з друзями, щоб чутно було краще. Хоча, навряд чи він почує щось нове.

— Наскільки я знаю, Ен Атер були доволі психовані і не-пам’ятаю-за-шо потрапили в колонію для неповнолітніх. А це ж який сором всьому роду! А там вони ще встряли в якусь скруту з охоронцем… Але тодішня Голова роду затвердили, що це все вигадки, ніякої експертизи і ментальних магів не треба, — Кай зробив паузу, даючи Дарсі переварити інформацію. — Я бачив їх під час того проклятого свята. Вони в неадекватному стані благали своїх дубоголових родичів забрати в них «малу почвару», ну, в сенсі Ґреґа. Пам’ятаю, як попросив маму Рена дослухатися до них. Ну, а чого б і ні, вона ж добра, мене з притулку забрала, і «почвару» забере. Ще пам’ятаю, як мама Рена та Лі Атер вивели їх з зали для приватної розмови.

— Шановні, такими темпами, ми наше село пролетимо, — сказав Ґреґ, імітуючи інтонації прадідуся, наздоганяючи друзів та влазячи між ними.