Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ен рішуче ступили в приміщення та окинули його поглядом. Неохайно закинуті на полиці різноманітні предмети зі слабкою аурою. Химерні гірлянди павутини та стрічок звисали обабіч великого вікна біля входу. Ну й аромат в приміщені був відповідний, трохи неприємний з нотками пилу. Сам власник стояв за подертим прилавком та байдуже розглядав протилежну стіну, зовсім не звертаючи уваги на гостя. За стільки років тут змінився хіба що він, перетворившись з убитого горем юнака в самотнього діда, що до ночі сидів в своїй крамниці. Сподіваючись, що про існування такої собі Анни Атер цей чоловік давно забув, Ен зробили кілька кроків до прилавку та назвались своїм новим людським ім’ям та титулом:
— Тринадцятий ревізор Ордену Священного Сонця Реджинальд Ен, до ваших послуг, — побачивши здивування на обличчі співрозмовника, Ен продовжили: — Ви написали листа до Ордену, в якому повідомлялося про демона, котрий залякав та обікрав вас… З урахуванням недавніх подій, ви мусите детальніше розповісти мені про цю зустріч та показати місце, на якому виник демон.
Тільки після цього дід трохи роздуплився, помітив гостя, та виказав всю повагу, належну представнику такої впливової організації. Після хвилинного обміну люб’язностями Ен таки провели в спеціальну кімнатку для відпочинку та запропонували присісти. Тут вони і відчули невиразні сліди в просторі, нехарактерні для звичайної потойбічної дрібноти. Та й на диво нове простирадло, що закривало одну з шаф та новий килим на підлозі наводили на певні підозри… Дід також присів навпроти і взявся за розповідь:
— Воно з’явився саме в тому кутку, в який ви, пане, і вдивляєтесь… Я якраз доопрацьовував замовлення, як раптом почув глухий удар та відчув запах диму. Підводжу голову і бачу як біля однієї з шаф хазяйнує справжнє чортило, а інша палає! Не встиг я злякатися, як це стерво озирнулося та підморгнуло мені! В ту ж мить вогонь погас, не встигши перекинутись на стіни, і я поліз за пазуху за символом Творця…
— Як конкретно виглядало «чортило»? — суворо поцікавитись Ен. Дід видихнув, але сварити за перебивання таку поважну особу не наважився.
— Рогате, низькоросле, людиноподібне, лисе, з оранжево шкірою та жовтими як в кішки очима… Без хвоста і напевно без копит. Зате з крилами. Одягнене одночасно дуже дивно та безсоромно: два різних чобота на високих підборах та шкіряні штани, обрізані до одної восьмої стегна, ще й обтягуючі, помилуй Творець…
— Що зацікавило чорта в ваших роботах? — продовжили допит Ен, старанно все занотовуючи.
— О, його цікавив саботаж моїх дорогих захисних артефактів! — дід навіть не думав заспокоюватись. — А коли я викинув вперед руку з символом Творця, негідник його розплавив своїм демонічним поглядом…
Ненадовго повисла мовчанка. Дід розглядав власну перебинтовану руку та збирався з думками. Ен аналізували всю вище згадану інформацію, й порівнювали зі свідченнями монашок. Ті теж описували оранжевого рогатого виродка з парою крил та в безсоромному одязі… Більше того, на місці подій були знайдені залишки невеличкої пожежі, котру погасив в той же день дощ. «Отож, ми маємо демона, котрий дуже любить підпали та не любить всього пов’язаного з Творцем…» — думали Ен. В принципі, під такий опис одночасно підходили і не підходили декілька видів…
Пекун? Геть не підходить по зовнішнім описам, та й надто свідомий. Інкуб? Але ні дід, ні монашки не скаржитись на сексуальне насильство. І якщо цей «інкуб» викрав тільки одну монашу для подібних цілей, то навіщо тоді заходив до діда? Якийсь калічний гібрид вище згаданих істот? Дуже маловірогідно… Хтось геть інший, немісцева демонічна нечисть? Якби того не хотілося Ен, але це вже було більш імовірно. Сліди, залишені «демоном», душе нагадували ріднесеньку порожнечу, а опис більш-менш підходив під специфічну расу їхнього рідного світу — дактів. Лисих, оранжевих та рогатих. Коли їм випаде вільна частина, вони обов’язково нагадають собі, які там ще особливості в тих дактів!
— Він сказав, що хоче «штуку», котра подарує йому людську подобу, — нарешті подав голос дід. — Ну я й приніс комплект прикрас, котрі розробив ще мій батько для мачухи. Складався він з в основному з праних елементів: браслетів, сережок, кілець та одного єдиного медальйона котрий і припав до душі мачухиної душі. Воно і не дивно, саме медальйон на той момент найкраще засвоїв батькову магію і найефективніше ховав недолюдську зовнішність мачухи.
— Ви хочете сказати, що ваша мачуха була демоном? — вдавано спокійно поцікавилися Ен. «Таки не забув, людський покидьку!»
— О так! Я можу багато чого розповісти про неї та її демонічну суть, — старий зробив багатозначну паузу. Ен замислись: покінчити з усім зараз, дідок вже встиг образити сам Орден та дав зрозуміти, що є небезпечним свідком. Чи заради розваги послухати про молодих себе з точки зору цього чоловіка?
— У мене є нагальніші справи.
— Анно, слухач з вас завжди був кепський, — всміхнувся дідок. Ен ледь встигли з вискочити з під перехрестя кількох різних енергетичних хвиль. Точніше, їхня примарна форма, а «оболонка» завалилась на підлогу разом з уламками крісла. Дідок гмикнув — напевно не очікував, що все закінчиться настільки просто. І поки він розстеляв на підлозі чергове покривало та перетягував на нього тіло, Ен думали собі, як би обставини все по красивіше? А потім вирішили не морочити голову ні собі, ні людям, підлетіли до Фолкара молодшого, грубо видерли з його тіла душу і пожбурили її собі на ще нижчі рівні реальності, а потім повернулися до власного тіла. Відчуття не з приємних, все таки той старигань спромігся поламати їм ребра та обпалити обличчя. Але святий регенчик не дозволить їм вмерти, а в очах людських свідків вони будуть виглядати більш героїчними! Зі скреготом підвівшись, Ен змусили піднятися і тіло молодшого пана Фолкара та пожбурити його через весь магазинчик, прямо у вітрину.
***
— Чому ви, столичники, вічно потрапляєте в неприємності? — поцікавився мастер Февроній, стоячи пед Ен гнівною горою. Була б його воля, він навис би над ними, але зріст не дозволяв цього зробити навіть коли Ен сиділи перед його робочим столом.
— Знаходити та ліквідовувати демонів та їхніх прихвостнів є моїм прямим обов’язком та основною роллю в Ордені. І до чого тут столиця?
— Та до того, що ви, столичники, думаєте, що можете дозволити собі все на світі! — продовжував гніватись майстер Февроній. —Що можете рознести містянську власність та вбити поважного артефактника без вагомо причини!
Ен роздратований прикрили очі. Докази, особливо для людей, повинні бути дуже вагомими: залишки невідомої місцевим магами енергії порожнечі, підтверджений попередній контакт з демоном, ну і звісно слова самого Реджинальда Ен, далеко не останньої фігури в ордені! Звісно той стариган не був одержимий ніяким демоном, він просто був небезпечною ланкою в їхнє минуле, про яке ні майстру Февронію, ні всім іншим знати не варто.
Вислухавши повну розповість Ен про їхній діалог з Фолкаром, та ознайомившись з відповідними записами та замальовками, майстер Февроній тяжко опустився в своє крісло.
— Ось воно як. До нього навідався новий, до цього не відомий нам вид демона…
— Також він виявив до мене агресію. Я вимушені були захишатися, — не забули додати Ен. В певному сенсі це було навіть правдою.
— Так-так, ти у нас молодець, все, проїхали, — відмахнувся майстер Февроній. В його погляд знову повернулась колишня суворість: — На твою експертну думку, чим може бути цей демон?
— Я подумали про гібрид пекуна та інкуба, — Ен стенули плечима, не бажаючи озвучувати інший, не такий приємний для них здогад. — В будь-якому випадку, ця істота боїться світла Творця, хоч і має можливість ламати матеріальні речі, що її утримують. Думаю, кілька підготовлених світлих магів легко з ним впораються.
— Коли знайдуть. Демон хотів щось, що подарувало б йому людську подобу… — протягнув майстер Февроній. — І він те таки отримав…
— Знайти його — це питання часу! — майже вигукнули Ен. Він просто мусить доручити цю справу їм.
— Ти і так вже наробив достатньо. Думаю, тобі варто повернутися до столиці найближчим часом… — промовив майстер Февроній, відчуваючи від себе звіт. Ен вже хотіли заперечити все, але їм завадив скрип дверей.
Обернувшись, вони разом з майстром Февронієм витріщились на смагляву, дивно одягнену дівчину. Та витріщилась на них у відповідь своїм гіпнотичним поглядом, приділивши особливу увагу Ен. Хоч вони і були паралізовані шоком, волі на те щоб глянути на ауру незнайомки Ен вистачило. Фіолетовий ореол, властивий для ментальних магів їхнього рідного світу…
— Я-я помилилась кабінетом… — нарешті сказала вона та втекла, грюкнувши дверми.
— Який ідіот пустив цю божевільну до будівлі! — схопився за голову майстер Февроній. — Ен, будь мені другом, виведи її звідси доки вона комусь не нашкодила, або не налякала своєю тарабарщиною!
Ен кивнули, обережно підвелись, і тут дещо усвідомили. Вона ж доволі чітко сказала що помилилась кабінетом… Чужою для цього світу мовою, але колись рідною для Ен. Вони миттю вилетіли з кабінету і упіймали дівчину на середині коридору, на щастя порожнього. Основна маса людей знаходилася на першому поверсі.
— Душа моя, як ти тут опинилася? — поцікавились Ен, підносячи до очей руку з браслетиками та на мить деактивуючи відповідний, з фірмовим кривим «Ф» на одній з намистин. Відмітивши, що дівчисько схоже на якогось неправильного дейнаса і нагадавши собі потім повернутися до записника, для того щоб згадати якими є правильні дейнаси, Ен швиденько повернули маскування горе-мандрівниці.
— Та ось пригод захотілось… — пробурмотіло це чудо. Брехати вона вміла так само, як її друг вмів в конспірацію. А втому, що ці двоє дурних дітей були знайомі та з якоїсь причини прибули в цей світ Ен не сумнівалися.
— Передай своєму рогатому дружку, щоб перестав так палитись та викрадати бідних монахинь, — проказали Ен, уважно вдивляючись в обличчя горе-мандрівниці. Переконавшись, що послання до неї дійшло, Ен повели її на вихід.
Позбавившись від чергового нагадування про рідний світ, Ен повернулись до будівлі. Після подібної доленосної зустрічі їм необхідно перепочити, як морально так і фізично. На хвильку заскочивши в кабінет до майстра Февронія, вони попросили його «побути другом» та встановити спостереження за підозрілою дівчиною, адже вона була відьмою-епаткою і явно не в собі. А заодно перевірити, хто входив до міста за останні кілька днів.
На останок Ен додали, що тепер мають цілком законне право піти відіспатися і турбувати себе дозволили тільки в разі пришестя Творця чи масових вбивств нечистю. Вони як в воду дивились…
Вже через кілька годин Ен стояли на місці колишніх подій, оцінювали масштаби трагедії і разом зі своїми людськими колегами перебували в стані крайнього потрясіння.
Майже ціла зміна стражників та один штатний маг злилися зі своєю бронею в страхітливі статуї, приклеєні до міської бруківки. Стояв жахливий сморід смаленої плоті, поряд пан Бургомістр бідкався про витрати на компенсації родинам загиблих, десь на переферії гудів натовп містян, завчасно стриманий залишками стражі. Ен, в свою чергу, з кожним просканованим трупом відчували все нові припливи тривоги. «Я ж просили їх не палитись! Дурні, дурні діти!» — в розпачі думали вони, віднаходячи все нові і нові сліди ріднесенької ментальної та земної магії на цій злощасній площиці перед таверною.
— Агов, тут є виживші! — цей голос витягнув Ен з роздумів.
Голова місцевих богословів, більш відомий як Отець Клавдій махав рукою з іншого кінця площиці. Ен, пан Бургомістр та ще один штатний маг Френсіс кинулися до нього. Дійсно, декілька стражників що перебували якнайдалі від епіцентру подій досі дихали, а один навіть перебував в свідомості та міг говорити.
— Я сам впораюсь! — сказав як відрізав Френсіс, присідаючи поряд зі стражником та намагаючись за допомогою магії стягнути з нього розпечені броню. В принципі, Ен навіть не збирались напружувались, оскільки розуміли, що люди з подібним рівнем опіків не живуть. Набагато кориснішим було б розпитати його перед смертю про те що тут сталося. Цим вони і зайнялися.
— Пан Ювеналій давно мав зуб на тих вампірів, підозрював що вони стоять за зникненнями людей в місті, не дивлячись не те що їх прикормлювали, кх, —взявся сплутано пояснювати помираючий. — Тож, коли відьмовське дівчисько, за яким наказав слідкувати, кх, сам майстер Февроній, привело до вампірського лігва, він наказав брати всіх, кх, незважаючи ні на що…
— Де зараз перебуває Ювеналій? — перебив його пан Бургомістр. Ен та Френсіс тужливо переглянулися, тож ініціативу взяв Отець Клавдій:
— Неподалік звідси, я особисто благословив його душу на прибуття в чертоги Творця.
— Оперативна робота, — всміхнувся пан Бургомістр, навіть не зрозумівши шпильки в свій бік.
— Що сталося конкретно тут? — поцікавилися Ен в помираючого. А він таки помирав, не дивлячись на всі зусилля Френсіса залікувати звільнені він залишків броні ділянки.
— Їх було… Було… Троє: двоє вампірів та один чужеземець, високий-високий прямо як ви, — підморгнув Ен помираючий, і тим самим тільки посилив їхні і без того нехороші передчуття. — Боягузи… Поховалися за відьмовськими спинами! Одна захист магічить, інша, теж чужеземка, голову дурить, кх. Але ми все одно взяли їх, якби не клята монашка!
— Монашка? — здивувався Отець Клавдій.
— Монашка-демон, попрошу, кх. Прилетіла, тварюка рогата, і таке нам заподіяла! Але нічого, нічого один з наших хлопців поцілив в неї булавою, кх-кх… Хоч її і на льоту і впіймав отой високий та разом з нею перелетів через стіну. Також, наскільки я бачив, чужоземна відьма та один з вампірів теж втекли…
Ен бачили, як аура цього чоловіка почала буквально розпадатися на очах. Френсіс, хоч і як будь-який місцевий маг, не бачив настільки глибоко, але все ж таки міг відчути що пацієнту торба, панічно заметушився. Отець Клавдій похилив голову, напевно обираючи підходящу молитву. А пан Бургомістр жестом наказав Ен нахились, що б було зручніше прошепотіти їм у вухо:
— Наскільки можна довіряти цьому потоку свідомості?
Ен тільки стенули плечима. У них були свої причини довіряти тим словам. Але, все ж таки необхідно було провести ретельне обстеження території та допитати мирних жителів. Останнє, бажано, без їхньої участі. Раптом серед них виявляться родичі полеглих стражників, а то говори потім з ними, заспокоюй…