II. Розфасовка

Цієї ночі медпункт перетворився на прохідний двір і змусив двох знуджених чергових робити свою роботу. Спочатку привели Ноам де Лінд з сильними головними болями. Як виявилося, їх ранішня рана погано зажила, плюс якийсь розумник здогадався накласти мітку Накси, що все тільки погіршила. Потім принесли Ґреґа Лі Атера з черепно-мозковою травмою та численними переломами. Але, враховуючи особливості регенерації їхнього виду, достатньо було пролікувати голову та повернути пана Атера до свідомості. Все інше мало зростися десь за добу. А ближче під ранок явився учень, якого наші чергові раніше майже не бачили, але багато про чули.

Як і будь-який дакт, він був абсолютно лисим, мав помаранчеву шкіру та невеличкі роги. Він був карликом, отож намагався компенсувати зріст взуттям з небезпечно високими підборами, але навіть так ледь діставав посередній Аве до плеча. З іншими елементами одягу все теж було не дуже добре. Формені ліцейські штани були непристойно обрізані і тепер за довжиною нагадували бавовняні труси, оголючи масивні ноги, котрі пацієнт елегантно склав одна на одну, вмощуючись на кушетці.

Звали його Кай, він був сиротою та частим клієнтом ліцейського психотерапевта. А також, мав найнижчий ступінь «благословення» порожнечі і відповідно, мав неприйняття певного елемента, в його конкретному випадку — світла. Здається, саме через нього Аристарху заборонили пересуватися територією ліцею без спеціального перекривача сили, оскільки він був світлим магом.
— Я не дуже часто навідуюсь до лікарів, — відказав Кай, знімаючи зайвий одяг. Його плечі, груди та ліва нога були уражені чималенькими виразками.

— Через несприйняття магії світла, так? — співчутливо поцікавилась Аве. Здається, саме тому діяла заборона.

— Капець не лікується, а фігня сама пройде! — процитував Кай один жахливий вірш. А потім вказав на свої груди, з’їдені ще більш жахливою виразкою: — Як наприклад, ось це.

Уважно обстеживши як фізичний, так і метафізичний стан пацієнта, Аве дійшла до висновку, що конкретно цей «капець» таки виліковний. Навіть після підсилення міткою Накси… Подивувавшись про себе, що це за жартівник завівся серед її суродженців по силі і вірі, Аве нарешті сказала Каю діагноз:

— Твоя сила «проросла» прямо в душу, що і спричинило ці виразки. Я можу запропонувати хіба що просякнуті пітьмою бинти, що призупинить поширення хвороби. А більш вправний і досвідчений служитель, за чималі гроші, звісно, повністю усуне виразки.

Кай покивав, не відриваючи задумливого погляду від дверей, за якими Аристарх займався Атером. Несподівано у Аве виникло дивне бажання перевірити і його на мітку Накси, а то це вже дійсно ставало смішним. Але для початку треба було підлатати Кая…

— Аве, що тобі принести на сніданок? — поцікавився через стінку Аристарх.

— Картоплі! — крикнула та у відповідь.

Стукнули двері. Кай миттєво злетів з кушетки і кинувся в сусідню кімнату, не даючи Аве себе добинтувати. Ґреґ, тим часом, вже встиг прийти до тями і в котрий раз в своєму житті сповна «насолодитись» відчуттям регенерації. І ось над ним висить Кай та починає «ласкаво» зазирати в очі.

— Хто це з тобою зробив, мій хороший? — він замовк, покосившись на невдоволену Аве в дверях. — З ким я маю переговорити?

— З гравітацією, — відказав Ґреґ, якому дуже не хотілося, щоб Кая посадили за напад або умисне вбивство купки малолітніх екстремістів. На щастя, Аве вирішила втрутився в розмову:

— Здається, це був виводок де Лінд… Але, пані де Різе вже погнала їх всіх до директора. Думаю, їм буде непереливки…

— От, бачиш, і «говорити» тобі ні з ким не потрібно, — зрадів Ґреґ. І оскільки, до нього вже повернулась здатність думати, він не міг не відмітити, що Кай нахабно прийшов зі своїми болячками в медпункт ліцею, з якого випустився два роки тому. І що самі болячки виглядають доволі препаскудно.

— Кому картоплі? — поцікавилась Дарсі, тихо заходячи в приміщення. В руках вона тримала підніс з картоплею та салатами. — Пан Аристарх сказав, що буде пити чай в їдальні доти, доки тут товчеться один сумнозвісний товариш…

Визнавши, що Аристарх — святий ануб, усі присутні, окрім Кая, взялися їсти. Той, у свою чергу, повис під стелею, повністю сфокусувавшись на Дарсі.

— Що сказав пан Оер стосовно тих малолітніх екстремістів? — поцікавився Ґреґ, відставляючи тарілку з картоплею.

— Що в його віці потрібен здоровий сон! — Дарсі усміхнулась. — І тому завтра… Ну, вже сьогодні, о десятій він організує слухання, де буде розбиратися і з де Ліндами, і з невідомою особою, яку я «начебто відчула» цілих два рази.

— А чи не ця «особа» поставила на твоє метафізичне чоло штуку, дуже схожу на символ Накси? — Кай заломив свої брови, продовжуючи вдивлятися в Дарсі.

— Це і є мітка Накси. Така ж як і на тобі, і на де Лінд… — стенула плечима Аве. — Дивно, що Атера це обійшло…

Дарсі мало не вдавилась салатом, Кай в шоці опустився на тумбочку, а Ґреґ якось нервово заусміхався, дещо пригадавши.

— Це дуже небезпечно? — спитала Дарсі, відкашлявшись від салату.

— Залежить від того, які є хронічні хвороби, вроджені вади або тяжкі поранення… — Аве прищурилася. — Наскільки я пам’ятаю, в твої картці були вказані проблеми зі згортанням крові і регенерацією в цілому.

— А зняти цю штуку, перепрошую, як?

— Або усунути сам корінь проблеми, або особисто зустрітись з Наксою і попросити її про маленьку послугу, — Аве несподівано підморгнула трійці.

З почуття гумору і такту у неї, як і в будь-якої темної, були певні проблеми. Зрозумівши, що ніхто з присутніх не оцінив жарт, Аве запропонувала Каю закінчити процедуру. Як тільки за ними закрились двері, Ґреґ вхопив Дарсі за руку:

— Нам необхідно потрапити додому.

***

Сумнозвісний рід Атерів свого часу досяг таких статків, що його представники встановили прямо в своїй садибі персональний телепорт. І навіть зараз, коли садиба була зруйнована, а більшість її жителів вбита, ним був сенс користуватися. Адже, в єдиній вцілілій башті навпроти телепорта знаходилося особливе вікно, що вело в інший кінець країни, в палату Лі Атера, голови роду. А в самій палаті знаходились потаємні двері в доволі скромну квартиру в Абхорі. Така собі просторова магія, один з секретів Атер. І зараз перед новоприбулими стояла непроста задачка: як дістатися до того вікна, якщо враховувати, що один з них постійно спирався на партнерку і не міг літати…

— Думаєш, та сволота наклала мітку і на пана Атера та маму? — порушила тишу Дарсі. Зараз вони йшли розгромленою залою, що колись об’єднувала чотири башти на рівні сьомого поверху в одну споруду, типову для їхньої архітектури.

— Є ще дещо… Але, щоб не повторюватися, краще я одночасно розповім все і тобі і прадідусю, — відказав Ґреґ. Йому завжди було не по собі в цих руїнах. Може, тому що в нього збереглися певні дитячі спогади, не дуже приємні, але все ж… Нарешті вони підійшли до необхідної башти і нервово перезирнулися.

— Я тебе не підійму, — попередила Дарсі, поки Ґреґ змінював точку опори з неї на стіну.

— І не треба, все одно вас туди не пустять, — почувся знайомий голос і до здивованих героїв спустилась примарна форма Лі Атера, що навіть так нагадувала мумію. — Доброго ранку, шановні.

— Доброго… — і собі привітались герої, а Ґреґ уточнив: — Прадідусю, з вами все добре?

— Я втратив майже всіх нащадків, більшість моїх магічних сил та родових статків іде на підтримання мого нікчемного життя, конкретно в цю мить купа лікарів намагається привести до ладу моє прогнивше тіло! Звісно, все добре, не став дурних запитань! — Лі Атер раптом заспокоївся, окинув єдиним оком правнука і холодно поцікавився: — Чому ти спираєшся на стіну? Що трапилось?

— Якщо коротко: мене по голові стукнуло відро з чимось важким, тому я втратив свідомість і впав з висоти десятого поверху — відповідно переламав все що тільки можна. «В процесі» мені примарилась істота, підозріло схожа на Наксу. Вона попросила принести душу моєї «матінки», котра начебто втекла в інший світ. Якщо я цього не зроблю, всі кого я люблю, помруть найближчим часом.

— А ще, тієї ночі я двічі відчула когось з дивним емоційним фоном біля Ґреґа, — доповнила Дарсі. — Ну, і лікарі в медпункті виявили «мітки Накси» на мені, Каї та Ноам де Лінд.

— Ґреґу, тільки не говори, що любиш те карликове непорозуміння, а то я підпишу відмову від реанімації, — сказав Лі Атер абсолютно серйозним тоном після декількох хвилини роздумів.

— Тобто, вас бентежить тільки наявність Кая в цьому списку? — поцікавився Ґреґ з якоюсь неприродною посмішкою.

— Якщо без жартів, мене бентежить вся ситуація загалом… — зітхнув Лі Атер. — Але хоча б я тепер розумію першопричину ускладнень і у себе, і у Ханде…

— Мамі зовсім зле? — Дарсі насупилась.

— Вона ще більше схудла, змарніла… І, здається, зовсім збожеволіла: постійно кричить на когось ашерською та б’є шваброю абсолютно пусту підлогу, — Лі Атер розвів примарними руками. — До речі, можете піти замкнути її в кімнаті, щоб вона нікому не нашкодила.

Оскільки лікарі все ще продовжували боротися за життя Лі Атера, герої дружно розвернулися та поспішили до телепорта. Перемістившись на загальноміську станцію Абхора, вони кинулись до рідної квартири настільки швидко, наскільки дозволяв не до кінця відновлений Ґреґ.

Вже на підльоті до будинку було чутно згадані прадідусем звуки. Першим у парадне вікно був проштовхнутий Ґреґ. Варто йому було торкнутися підлоги та розтягнутися на ній мов вмираючий лебідь, страшний крик ашерською стих, як і поодинокий стукіт. Слідом у вітальню приземлилася Дарсі — якраз вчасно, щоб побачити свою матір в одвірку. Та мала ще гірший вигляд, ніж описав Лі Атер. Під налитими кров’ю очима з червоною радужкою пролягли темні кола, колись підходящий одяг висів на ній мов на вішаку.

Вчепившись в одвірок двома руками, Ханде похитувалась вперед-назад, не зводячи з героїв свого божевільного погляду. Це дало їм надію, що це не та крайня стадія хвороби, коли ашери перестають впізнавати близьких та переходять в режим м’ясоїдних ходячих мерців з некроманських анекдотів. Хибну…

— Мама! — заверешала Дарсі коли рівна їй по габаритам туша збила її з ніг та повалила в крісло, яке теж перевернулось від такої недолі.

Ґреґ миттю підвівся на ноги та навис над агресивним клубком. Він вчепився Ханде в спину, і не зважаючи на декілька відчутних ударів крилом в обличчя, з крягтінням відірвав її від Дарсі та замкнув в міцних обіймах. Стримувати її теж було непросто, адже вона намагалася то відгризти щось, то вивернутись, що порушувало Ґреґу і без того крихку рівновагу. Тим часом Дарсі підвелася з поламаного крісла, простягнула непрокушену руку до матері та затисла їй вену на шиї. Та миттєво втратила свідомість.

— Це якийсь жах… — пробурмотів Ґреґ, вкладаючи непритомну Ханде на підлогу. А потім звернувся до Дарсі, котра з відсутнім виразом роздивлялася свою понівечену руку: — Почекаєш, поки вся кров витече?

Та поглипала на нього все таким же пустим поглядом, потім мовчки вийшла з кімнати. Ґреґ і собі вирішив вийти, а заодно перенести Ханде до її кімнати. Негоже залишати жінку, котра тебе виховала ось так валятись на підлозі, правильно? Згодом до нього доєдналися Дарсі, з вже перев’язаною рукою та озброєнням у вигляді скляночок зі снодійним та лікувальною освітленою водою.

***

З прадідусем Ґреґу та Дарсі вдалося зустрітися тільки під вечір. Після слухання, яке закінчилось виключенням всіх де Ліндів, вони разом з представниками правоохоронних органів облетіли всіх служителів Накси та «благословенних» некромантів в цій державі. Закінчився цей обхід саме на Лі Атері, опитавши якого детективи просто розвели руками і сказали чекати подальших звісток.

— Раз вони не довели нічию причетність до цієї хуйні, пропоную вважати, що до Ґреґа дійсно приперлась Накса, — зробив висновок Кай, роздаючи змученим свідкам чашки з чаєм.

Зібрались вони всією компанією на кухні. Лі Атер, незадоволений тим фактом, що Ґреґ довірив ключі від квартири «цьому карликовому непорозумінню», косився на ідилічну картину з кутка. За стіною хропіла мати Дарсі, додаючи атмосфери цим посиділкам.

— Але чому саме до мене і, головне, навіщо? — поцікавився Ґреґ у своєї чашки. Але, натомість відповів Кай:

— Як навіщо? Вона ж прямим текстом сказала, що хоче душу твоєї матері, яка втекла в інший світ.

— Але «матінка» загинула разом з усіма іншими двадцять років тому. Це ж якась маячня…

— Далеко не маячня, тому що я на власні очі бачив, як їхня примарна форма втекла в інший світ від смерті, — зітхнув Лі Атер.

— А що, так можна було?! — здивувався Ґреґ.

— Як виявилось, не можна, — Лі Атер суворо подивився на правнука. — І я вже заслабкий для подібних маневрів. А вони були тоді молодими і тільки відкрили в собі «благословення»… Через кілька місяців після нашої родової трагедії я замість сну полишив це тіло і пішов в тому напрямку. Ен знайшлися в найближчому людському селищі від місця прибуття, де їх прихисти добрі люди. Як виявилося, їм вистачило сил щоб наново матеріалізувати своє тіло. Але від додаткового резерву новоспеченого вищого лишилася одна третя, котрої може вистачити хіба що на три тисячі років…

— А ви не можете підказати напрямок, в якому вони втекли? Ну, чисто в теорії? — поцікався Кай з невинним виглядом узурпувавший стелаж. Тут Лі Атер пригадав, що це карликове непорозуміння мало необхідні їм здібності!

— Можу… — Лі Атер прищурив єдине око: — А ти хочеш принести нашому роду користь і виконати місію Накси?

— Ой, та що там виконувати! Ви тільки напрямок вкажіть, а я далі сам за датою визначу які світи були відкриті, знайду «матінку», приб’ю, заберу душу і повернусь до завтрашнього обіду, — відмахнувся Кай.

— Шановний, а ви нічого не забули? — всміхнувся Лі Атер.

— Наприклад, що мене «матінка» породили і саме до мене прийшла Накса, — вліз Ґреґ в розмову.

— Ти хочеш, щоб я просто сходив до душоправа, а всі решта твоїх кровних і названих родичів сконали в муках? — іронічно заломив брови Кай. — Я не проти, але якби…

— Я хочу піти з разом тобою для того, щоб зустрітися з «матінкою» і поставити їм декілька запитань… — тут до Ґреґа повністю дійшов сенс сказаного Каєм. — В сенсі, ти не проти?!

— А я говорив, що він хоче одноосібно тобою володіти! — завів стару шарманку Лі Атер.

Дарсі потихеньку пила чай і з тугою дивилась, як конструктивне обговорення переросло в сварку за стосунки. Але в одному Кай був правий — він може піти до «душоправа»(з «загальнокаївської» — спеціаліста з енергетичних потоків душі) і вилікуватися. А мама не зможе, її взагалі не повинно тут бути. Самій Дарсі пощастило народитися без маминих проблем, але все ж не достатньо здоровою, і тепер їй загрожує будь-яка подряпина. А пан Атер взагалі існує на одній впертості і бажанні побачити, як його правнук займе місце у суспільстві. І навіть, якщо Накса змилується і зніме свої кляті мітки, його це не врятує. Як не врятує і маму…

— А можна і я з вами піду? — спитала Дарсі, коли сварка затихла, а Кай більш-менш реабілітувався в очах Ґреґа, мовляв, він мав на увазі, що не проти сходити до «душоправа», а не те, що ви подумали.

— Та ви змовились, чи що? — застогнав Кай. — Тобі то це нахіба?

— Може я пригод хочу? — надулась Дарсі, не спромігшись вигадати кращого аргументу та не бажаючи озвучувати свої справжні мотиви. — А ще зі своїми емпатичними здібностями я можу бути дуже корисною!

***

Після десяти годин блукання іншим світом Кай зрозумів дві речі: шукати зниклих не так вже легко, а люди вимерли тільки в їхньому світі. Ось в цьому, наприклад, де він зараз перебував, їх було до дупи багато в різних кліматичних зонах. Відчувши, що в нього вже починає паморочитися голова, Кай опустився на землю, десь посеред лісу. Вмостившись на зручний пеньок, він підпер кулаком голову і замислився…

В найближчу годину зміститься світовий коридор і він навряд чи встигне знайти «матінку». А стирчати одному тут ще тиждень не хотілося. Хоча повертатися додому з пустими руками теж така собі ідея… Від однієї думки, як на нього знову накинуться ці два надрозуми, Каю ставало недобре. Настільки, що йому почали ввижатися чиїсь високі голоси!

З-за дерев вийшов гурт людських жінок в чорно-білих нічних сорочках із накинутим каптуром на голову. Від самої їх присутності Каю стало ще гірше. А коли вони всі заверещали і найближча спробувала оглушити його корзиною з грибами… Словом, коли до Кая повернулась здатність думати, більшість жінок розбіглася, ліс потихеньку горів, а на його голову таки була надіта корзинка з грибами.

Сплюнувши згусток крові, Кай підійшов до жінки, яка тікаючи перечепилася через коріння. Вона була жива, просто втратила свідомість. Закинувши своєрідну «здобич» на плече, Кай почав вибудовувати портал в рідний світ. Тепер, принаймні, у нього була ідея, як цю подорож організувати.

Але з’явився він не в квартирі Атерів, а в кімнаті своєї давньої подруги-менталістки, яка колись допомогла з приборканням його тарганів. Наступні декілька довгих митей Лєш вдивлялась в його свідомість, вивчаючи спогади за декілька останніх діб. Нарешті, коли Каю стало зовсім не зручно, вона сказала:

— Я можу пересадити вам всім знання людської мови. І віднайти в її голові основні моменти людської культури.

— Ти ж моє сонце, — заусміхався Кай. Факт того, що Лєш взагалі не дивувалась цьому триндецю і не послала його, тішив. Хоча, заради справедливості, вона чисто фізично не могла «дивуватись». — А може ти ще й підеш разом зі мною і Ґреґом?

— Я не можу залишити брата, — Лєш трішки опустила повіки. — Не думай, що я менш «правильна» ніж Дарсі. Особливо в тому питанні, яке не дає тобі спокою.

— Але ти хоча б знаєшся на ментальній магії. А Дарсі взагалі нічого не вміє! — не здавався Кай. — Ну не сконає ж братик без тебе?

Під ліжком хтось істерично захихотів. Лєш кинула коротке «сконає», перед тим як накидати якихось символів на папері. Отримавши листочок базовими закляттями ментально магії, Кай був витурений з кімнати. Але так хоча б не соромно було додому повертатись.