Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
—…Після того як шестеро богів пали жертвами іншовимірної скверни, залишилась одна Накса. Після їх смерті, та смерті всього живого і неживого відповідно, вона стала наймогутнішою істотою в усьому світі…
— Бо їй не було з ким конкурувати? — поцікавився чийсь тоненький голосок з задніх рядів.
— Це теж правильно. А ще, кхм, вона є Богинею смерті і від більшої кількості смертей завжди ставала сильнішою…
Ґрейс навіть зупинилася біля входу в авдиторію. Якби присутні дітлахи могли її побачити, вони б відмітили, що ця тінь мала такі ж зріст, статуру і зачіску як і пані, що зараз розповідала їм про походження свят Смертних Тижнів, коли в світі повністю панувала загибель. А ще, напевно б, закричали, що це Накса прийшла до них у світ. Принаймні, Ґрейс дуже хотілося почути, що вона достатньо схожа на свою Повелительку і зовсім не схожа на себе.
Постоявши так ще кілька секунд, Ґрейс рушила далі, на пошуки майбутньої жертви божественного свавілля. Вона знала, хто має стати її жертвою, але не дуже уявляла, як це обіграти і де власне знаходиться жертва. Облетівши по периметру територію ліцею, вона таки відчула його… Слід привів Ґрейс до невеличкого генделика поблизу будівлі. Там якраз викладачі і особливо хитрі ліцеїсти святкували початок канікул з приходом вищезгаданих свят.
Алкогольне отруєння? Вже схоже на привід. Але яке ж розчарування чекало її на балконі другого поверху. Саме там і влаштувалась її майбутня жертва зі своїм не менш важливим для справи партнером. Схоже, алкоголю чи ще більш небезпечних речовин у них не було. Ба, навіть їжі, якою можна було вдавитися, у них не було. Просканувавши структуру балкона та перил, які, звісно, не збиралися обвалюватися, Ґрейс повисла над парочкою і невдоволено прошелестіла: «І під яким приводом я маю вийти на контакт з юним Атером?» Сам «юний Атер» в цей час безрезультатно намагався донести до партнера всю дріб’язковість одного свого конфлікту:
— Вони просто дурні діти, яким подобається виводити оточення. На них варто забити і вони самі відчепляться.
— Ґреґ, ці «дурні діти» небезпечніші та неадекватніші за мене, — Кай (здається, так його звали) був непохитним в своїх переконаннях. — Чого тільки варта їхня витівка зі скринькою, яка тебе мало не заморозила.
— Але не заморозила ж, — стенув плечима Ґреґ. Цей вислів Кай залишив без коментарів, і судячи зі скрипу, сперся на перила.
— Ну ти і надрозум… — нарешті промовив він.
— Гаразд, я уважно слухаю твої пропозиції, — зітхнув Ґреґ, завчасно попередивши: — Тільки без кримінальщини!
— Ну… Поскаржся тому головному довбню в адміністрації, наприклад.
— «Пане Оер, рятуйте, мене ображає угрупування юних представників роду де Лінд, які навчились читати рік тому!» Так ти це собі уявляєш?
— Вони тебе не просто «ображають», а намагаються систематично вбити, — абсолютно серйозно заявив Кай.
— По-перше, не заганяй душу в п’яти. По-друге… — Ґреґ опустився на підлогу з глухим звуком. — Я теж поводив себе не найкращим чином.
— Якщо ти маєш на увазі сьогоднішній випадок, коли ти не витримав і…
Але закінчити свою думку Кай не встиг, оскільки в двері на балкон хтось постукав. Ґрейс, відчувши ауру стукачки, засичала від люті.
— Друзі… — протягнув ніжний голосок: — Ви, часом, не відчуваєте нічого чи нікого підозрілого?
Кляте дівчисько з не менш клятими здібностями! Продовжуючи сичати, Ґрейс злетіла з балкона на землю, де і принишкла. «Чому Повелителька вберегла не тільки п’ятьох, дійсно важливих для цього світу, а і того божевільного діда? Тепер ось такі особи можуть володіти клятою, всюдисущою ментальною магією…» Трохи заспокоївшись, Ґрейс прислухалась. Схоже, найближчим часом дівчисько нікуди не планувало йти…
Але, принаймні тепер вона мала запасний план. Трошки відповзши від злощасного генделика, Ґрейс випрямилась у свої примарній подобі і рушила на пошуки того самого виводка дейнасенят з розмови. Якщо вона не помилялася, вони володіли магією води, отже знайти їх буде доволі просто. А от натякнути на черговий «жарт» над Атером буде вже складніше.
Ґрейс володіла темною магією, а не ментальною, тож залізти в голову дейнасенятам не вийде. Прямо явитись вона теж не може, бо будуть прямі свідки. Може накласти на дейнасенят якусь легку форму «летаргічного сну» і спробувати непомітно нашептати про Атера? А може, вони і без допомоги Ґрейс, тільки і думають, як би йому насолити? Було б непогано…
Виводок дейнасенят знайшовся в одній з жилих башт ліцею. Купка синюватих аур згуртувалися біля чиєїсь захищеної закляттям кімнати. Чулося хихотіння і шелест. Ґрейс навіть на своєму примарному підрівні існування могла відчувати запах гнилих помідорів. Схоже, малолітні почвари мстились якомусь учителю.
Ретельно просканувавши їхній стан здоров’я, Ґрейс виявила якесь порушення тільки у одного. Це була не до кінця заживша черепно-мозкова травма. Не довго думаючи, Ґрейс силою думки намалювала на аурі дейнасенятка символ Накси, тим самим підсилюючи вже присутню травму.
— Ноам, що таке? — стривожено поцікавився хтось.
— Голова… Болить… — простогнало Ноам, мало не плачучи. Ґрейс залишалось тільки сподіватися, що воно передчасно не здохне і здогадається в усьому звинуватити Атера.
— Це все через того Ґреґа! — авторитетно заявило інше дейнасеня.
— Ноам, не плач, хочеш цукерку?
— Не хочу… — прохлипало Ноам. — Хочу в ліжечко… І помсти…
Ґрейс з задоволенням спостерігала, як дві синюваті аури відділилися від гурту і попрямували «в ліжечко». Або, якщо супроводжуючий мав хоч зародок мозку — до медпункту. «Хоч би черговим виявився Аристарх… Він мене точно не видасть!»
А тим часом решта дейнасенят, ще посперечались між собою і все ж таки вирішили помститися «клятому» Атеру. Ґрейс нервово літала довкола цієї зграї, уважно слухаючи їхні плани та розмірковуючи, наскільки той чи інший «жарт» може бути смертельним.
Вже через годину потрапити в кімнату Ґреґа без певних магічних здібностей було ще тим квестом. Два відра з замороженою холодною водою чекали на господаря: одне підпирали двері, інше — вікно. Також, неприємними сюрпризами могли стати: безлад, виводок малолітніх почвар, які цей безлад влаштували, і на останок — напружена примарна Ґрейс в куточку.
Аж ось до вікна підлетів і сам винуватець всіх цих приготувань. Атер, розмахуючи крилами, повис перед вікном і, напевно, з безпечної відстані оцінював масштаби влаштованого безладу та кількість дейнасенят, з якими доведеться сваритися. А потім він таки зі скрипом відчинив вікно і спробував ступити до кімнати.
Відро з глухим звуком стукнулось спочатку об його голову, потім об підлогу. Ґрейс миттю кинулась вслід за Атером, який, втративши свідомість, полетів сторчголов з десятого поверху. Вихопивши його душу, вона перескочила на більш глибокий рівень реальності, де можна було «розпрямити» душу, але відносно безпечний і без них… Нарешті вона могла сказати ці довгоочікувані слова здивованому Атеру:
— Під час атаки одержимих, десь двадцять смертних років тому, тінь твоєї «матері» втекла в інший світ. Я не в тому становищі, щоб нехтувати душами смертних! Знайди її і принеси мені, а то всі кого ти любиш помруть найближчим часом.
«Згорнувши» Атера знову до стану крихітної душі, Ґрейс повернулася в реальний світ. Тіло вищезгаданого якраз встигло долетіти до землі і над ним вже потерпало кляте дівчисько, намагаючись надати першу допомогу. Ґрейс, швиденько повернувши душу на законне місце, полегшено всміхнулась. Основну частину справи було зроблено, залишилось тільки мітки роздати тим, кого Атер любить. І першим в черзі, звісно, опинилось кляте дівчисько, яке вже встигло зрозуміти, що не єдине зараз знаходиться поруч з ним в цю лиху годину.