Акі дізнається з яким дияволом Сая має контракт і чому майже не користується ним.
До.
«Бо дорога зневіри — то зле
Страшного, мов звіра, рука!
Лукавого диявола та пекельного клоуна
Що танцює смертельний вид гопака
На твоєму зневіченому тілі
Танцюватиме він, якщо не маєш віри», -
Ядерна Могила – Це не сон.
- Відходимо! – почувся десь голос тимчасового командира. – Якщо вдасться…
- Зачекайте.
Сая сховала пістолет до кобури, витерла кров з очей, що текла з розбитого чола, та знову попрямувала в бік диявола.
- Якого хуя, Сає?! – тепер вже заревів Акі, що заледве піднявся сам з землі недобудованої будівлі та якраз допомагав це ж саме зробити іншій мисливиці. – Та засунь ти собі свої набої до сраки! Вони проти нього безсилі.
- А я і не помітила. – просичала Сая, виставляючи праву руку в бік від себе, не зупиняючись ні на мить.
Натомість диявол зупинився від пожирання нутрощів одного із її колег та відкинув його тіло в бік. З рота диявола продовжували звисати кишки, а він продовжував їх дожовувати.
- Ашамаді. – впевнено промовила Сая, а тоді її руку окутав зелений дим, який, перш ніж розвіятися, залишив по собі величезну бойову, дворучну сокиру.
Було видно, що диявол зацікавився, спершу почавши уважно оглядати мисливицю, яка до нього наближалася, нахиляючи голову в різні боки, а тоді виплюнув недоїдені людські залишки та посміхнувся найогиднішою посмішкою, якою до Саї, на її пам’яті, лише коли-небудь посміхалися істоти подібні до чоловіків. Ну, майже.
Але це було до того, як мисливиця почала вимальовувати сокирою в повітрі довкола себе вісімки врізнобіч. На мить Акі здалося, що диявол злякався, але коли навколо Саї почали з’являтися ледь помітні зелені нитки, смужки диму, проміння, які неначе утворювали невловимий для людського ока бар’єр, захисний купол, сферу, Акі зрозумів, що нічого йому не здалося. Тепер це було ясно всім, хто зараз ще міг споглядати це і не був розкиданий напівпритомним чи мертвим іншими поверхами.
Цей контракт Саї і справді подарував не лише зброю, а і захист. Кожен її удар влучав в ціль, кожен напад на неї зникав миттєво, ще за півметра від неї.
- Я вже розважилася. – криво усміхнулася Сая, перед тим як відштовхнутися від старої бетономішалки та в польоті знести голову дияволу. – Побачимося в пеклі чи де там…
Саї довелося замовкнути, бо на неї полетіли літри крові диявола, більше схожої на огидний слиз чи шмарклі.
- Щедро, як на Великодній службі, чесне слово. – мисливиця рукавом куртки витерла обличчя та розвернулася до колег. – А ось тепер відходимо.
Командир нічого не відповів, лише махнув рукою на вихід.
- Ну, ти і сука. – просичала колега, що ледь жива висіла на плечах у Акі. – Нас мали майже всіх перебити, щоб ти нарешті дістала свою ще одну цяцьку?
- Нанахаро, - гаркнув командир, - ходімо.
- Є трішки… - прошепотіла Сая, крізь, як завжди, коли помирали люди з її дивізіону на її очах, кисле почуття провини, поглянувши на Акі, що весь цей час очманілими очима дивився на неї.
- Я не буду вибачатися. – в цю ж секунду відрізала Сая, вартувало Акі лише присісти біля неї на тротуарі, коли вони вже закінчили свою роботу та просто чекали колег з інших відділів та швидкі.
- Я ж нічого і не казав.
- Ха! – вона полізла до нього в кишеню та дістала цигарки з запальничкою. – Мені вистачило того, як ти на мене дивився. Я не буду вибачатися за смерті товаришів.
Її руки тремтіли, тому їй геть не вдавалося підпалити цигарку, хоч всім іншим своїм виглядом, голосом, Сая намагалася збрехати, що їй байдуже. Акі схопив її за долоні, декілька секунд просто тримаючи їх так, а тоді відібрав запальничку і дозволив Саї нарешті затягнутися з його допомогою.
- Чесно, я вперше бачу, щоб ти так побивалася за загиблими.
Вона різко розвернулася до нього, здавалося, цим поглядом можна вбити.
- Я не винна в їх смертях. Мені немає причин побиватися.
- Але…
- Але закрий свого рота та перестань намагатися ворожити, Хаякаво.
- Добре. – він підняв долоні перед собою, немов здаючись, а Сая натомість відвернулася та продовжила курити. Занадто швидко, геть не схоже на неї.
- Питай. Я ж бачу, що хочеш. То давай. Ну ж бо.
- Твої кулі варті твоїх спогадів.
- Вау, а з твоїми спогадами все добре, диви, як запам’ятав.
Акі пропустив цю отруйну інтонацію повз та продовжив.
- Кожна куля відбирає щось з твоєї пам’яті. І в магазині їх нескінченна кількість.
- Щось, а не обов’язково щось важливе. Подумаєш, не пам’ятаю, як навчилася кататися на велосипеді.
- Так, просто хронологічно, але якщо ти будеш безрозсудно стріляти, то скоро забудеш і дорогу до роботи.
- Дуже смішно, але її я забуду, лише якщо нарешті перестану туди ходити і спогадів про це більше не лишиться.
- Не сприймай все буквально.
У відповідь Сая лише викинула недопалок та загасила його підошвою.
- Але твої кулі завжди попадають в ціль і наносять доволі сильну шкоду, та це і близько не тягається з тим, що я бачив декілька хвилин тому. Крім того, я був з тобою не раз, ми втрачали людей не раз, щоб ти не казала, тобі не байдуже на це, і ти не сука та не егоїстка, як би тобі не хотілося ними здаватися, але я вперше побачив цей твій контракт. Чого він вартує?
- Ти ніколи не питаєш з яким дияволом контракт, ти завжди питаєш лише ціну.
- І друге теж.
- Після. А всі завжди навпаки.
- То яка ціна?
- Нічого особливого, практично, як у всіх. Кулі на спогади, сокира на тіло.
- Ти народилася з трьома сосками?
Сая справді не очікувала зараз цього почути, особливо від Акі, тому спершу, від здивування та спроби усвідомити почуте, прикусила губу, а тоді розреготалася, чим дала привід Нанахаро ще раз подивитися на себе, як на бездушну суку.
- Хаякава, а я і забула, яким дотепним ти можеш бути. – нарешті заспокоївшись, відповіла Сая.
- Але я серйозно, я бачив кожний міліметр твого тіла, я знаю кожен міліметр твого тіла, а на тобі навіть шрамів майже не має і тепер ясно чому, то поясни, як ти платиш тілом дияволу?
Він замовк ледь встигнувши договорити. Усвідомлення прийшло до нього, немов ударом ногою по сонячному сплетінню. Немов ударом, який колись йому подарував Денджі.
- Овва, - з ніжною усмішкою поглянула на нього Сая, - по виразу обличчя бачу, що докумекав.
- Чому… - намагався зібратися Акі. – Чому ти усміхаєшся?
- Рахую секунди до того, як ти подивишся на мене з огидою.
- Чому? – щиро не розуміючи, здивувався Акі. – Чому я маю подивитися на тебе з огидою?
- Ну, як же? – теж щиро запитала Сая. – Ну, по-перше, я сплю з дияволом, ліпше сказати, дозволяю йому себе трахати; по-друге, я спала з тобою і не попередила навіть про це, а навряд чи приємно трахати тіло, яке настільки забруднене; і по-третє, мені вартує рятувати колег, просто розсунувши ноги, а я носа верну та дозволяю їм через мій егоїзм здихати.
- Ти ж так не думаєш?
- О ні, думаю.
Акі не знав, що сказати, як правильно підібрати слова та як зуміти сформувати власні думки, що зараз, мов у вулику, гарували в його голові.
- Мені ж нічого робити не треба. Лише бути присутньою. І дозволити йому робити все, що він хоче. Бути його лялькою. Лялькою зі свідомістю, відчуттями, голосом та забороною закривати очі. Розумієш? Від мене абсолютно нічого не вимагається, просто дозволити йому мене виїбати і цим врятувати всіх, кого я забажаю. А що роблю я?
Акі все ще не міг згадати, як виражати свої думки.
- А ти рятуєш себе. Хтось же має.
- Розумієш, - Сая почала активно жестикулювати однією рукою, пальцями в повітрі перед собою, - найгірше тут те, що він ніколи не набуває своєї людської чи, краще сказати, людиноподібної подоби. Він завжди лише він. Величезний, огидний… - пауза. – Ця його шкіра, очі, ці його органи та навіть просто доторк його справжніх рук до твоїх губ вже роблять… - її голос затремтів. – Він величезний, потворний, страшний та огидний. Він не шкодує, не переймається, він лише бере платню. Ну, як будь-який первісний диявол… - Сая перервалася, бо помітила здивування Акі. – О так, я осідлала Первісного Диявола… - вона на мить задумалася. – В усіх сенсах.
- Чому ти так це кажеш?
- І він не дозволяє пити. Не дозволяє вживати перед, - пауза, - сексом? Це важко назвати сексом. – Сая не дала Акі відповісти. – Е ні, не кажи того слова, не смій. Навіть не думай. Я раз була настільки п’яна, наскільки точно була б певна, що нічого зранку не згадаю, але то було так… Він розлютився. Я хотіла не пам’ятати, а тепер не забуду таке ніколи і урок той ніколи не забуду. Я його добряче засвоїла.
- Чому ти уклала з ним контракт?
- Ну, по-перше, його людська подоба доволі гаряча.
- Сає…
- Я намагаюся бути чесною, Акі, і в першу чергу з собою. А по-друге, коли перед тобою така величезна сила і все за ціною якихось декілька годин сексу, ну, знаєш, ти навіть не дуже то і роздумуєш. А ще ти вважаєш, що здатен побороти вже все, після того, що і так пережив, тим паче заради такої сили, тим паче, просто через якийсь там секс.
- Якийсь там секс. – пауза. – І що це за диявол?
- Один із семи князів демонів. Первородний Гріх. Блуд.
- Я думав ім’я йому Асмодей, Асмодеус.
- Ну, я знайшла його в Марокко. Шукала джина. Ну, більше насолоджувалася місцевою їжею та архітектурою. В принципі, всім крім сонця. А знайшла джина.
- Ашмадей?
- О Боже, Хаякаво, не напускай духоти та замовкни. - Сая виставила руку в бік. – Ашама - Акі моментально затулив їй рота долонею, але Сая грубо прибрала її, - ді - це поклик, а не звертання. І ціна за добу. Точніше, поки не зійде нове сонце. Тому, я можу хоч десять разів зараз викликати сокиру, але заплатити маю лише залишком цієї доби, але поки не зійде сонце. Вдома я б сказала, поки не заспівають півні.
- Чорт забирай, Сає, добре, ти затупила і уклала цю угоду, але нащо ти все ще нею користуєшся?!
- Менше, ніж варто було б.
- Не варто взагалі!
- Запитаємо у Нанахари?
- Вона не знає.
- А командир знає. І його погляд ти бачив.
- Ти і мій бачила, та помилилася.
- Впевнений? Впевнений, що ні на мить не подумав «якого хуя вона це приховує?!», а?
- Впевнений, що з першої секунди подумав: «блядь, ціна там має бути неймовірна». То чому ти все ще користуєшся?
- А ти?
- Що я?
- Твій меч.
- Це інше.
- Акі, твоє життя – це зараз найдорожче, що в тебе є. Тобі потрібен час, щоб знайти Диявола Зброї. Хіба не так?
- Але я не марную його просто так.
- І я ні. І тому я приречена заслужено слухати, яка я сука.
- Та мені тебе взагалі не зрозуміти! – Акі зіжмакав пачку цигарок, що все ще лежала на колінах у Саї та жбурнув її якомога далі. – Якого ти взагалі трахаєшся? З людьми…
Сая усміхнулася, хоч на душі стало лише гірше.
- Ось це запитання. Нарешті.
- Вибач, просто я не розумію. Ти розповіла просто жахливі речі, вони явно не можуть тобі подобатися, але ти чомусь все одно йдеш на це раз за разом, а потім ще і спиш з іншими чоловіками. Зі мною.
- Сумніваєшся, чи мені точно те не подобається? – тепер її усмішка була більше схожою на оскал.
- Ні.
- Так.
- Ні!
- А Я КАЖУ, ТАК! – на них всі озирнулися, навіть лікарі, які не так давно вже приїхали. – Бо як же мені може не бути огидним секс, якщо мене в усі діри їбе огидний демон? Боляче їбе? О, - вона усміхалася, ще ширше усміхалася, хоч в середині неї ширше ставала насправді лише огида до себе та порожнеча на серці, - то може мені ще все то подобається?
- Поясни, будь ласка, Сая.
- Якби ти постійно палив руки об сірники, ти б перестав хотіти їсти?
- Я б знайшов спосіб.
- І я знайшла.
- Це не спосіб. Це…
- Але ж ти мене не скривдиш, Акі, справді не скривдиш?
Він не чекав такого запитання і тону такого не чекав. Її голос став занадто беззахисним.
- Коли я приходжу від нього, то ти стаєш моїм захистом. Ти торкаєшся мене і я хочу замінити в пам’яті його доторки на твої. Я хочу, щоб ти своїми долонями, прогнав його долоні з мого тіла. Розумієш? А коли я йду до нього, я хочу думати про ці години проведені з тобою. Ти мій захист і ти даєш мені шанс забутися. Ти женеш його геть з мого тіла. Женеш його геть з моєї пам’яті, хоча б на ті секунди, поки покриваєш мене в обіймах.
Здавалося, у Акі була вже ціла пасіка. Він вже і не намагався приборкати власний потік думок.
- Хто був твоїм захистом до? – «Що за дурне, егоїстичне запитання?!».
- Ніхто. Душ. Душ. Багато душу. В Японії це більш дороге задоволення, ніж вдома. А потім бар. Я намагалася знайти там когось більш менш нормального, бажано привабливого і аби його доторки змогли перекрити всі ті доторки що були до. Мені потрібні були доторки людини. Але вони завжди були такими… Знаєш, в барах до обіду нікого доброго знайти майже неможливо. – пауза. – Але найбільший виблядок все одно буде кращим за справжнього диявола, за первородного диявола. Розумієш?
Розуміння давалося йому важко. Ні, він немов давно все зрозумів, але думки все ніяк не могли наздогнати його усвідомлення.
- Сає… - він розвернувся до неї і вона це відчула.
- Ні, не дивися на мене із жалістю. Краще вже з огидою.
- Ні, не погоджуюся, але немає в моїх очах ні жалості, ні огиди. Можеш сама перевірити.
- І я зрозумію, якщо після всього почутого ти зненавидиш мене, або захочеш розірвати нашу домовленість.
- Сає, поглянь на мене.
- А якщо я не готова перевіряти?
- Сає, коли ти мусиш викликати його?
- Не має значення. Час давно пішов. Коли він приходить, час тече по іншому. Прикличу я його хоч за п’ять хвилин до світанку, своє він візьме сповна, але і не на секунду більше. – пауза, важкий видих. – А що?
- Не хочеш подивитися фільм? У мене. Ті двоє на патрулюванні.
- Га? – нарешті поглянула вона на Акі і не побачила там нічого з того, що боялася, або очікувала, вона побачила лише рум’янець на його щоках. – Добре, - вона закліпала, знову поглянувши перед собою на асфальт, - це все трішки все ж дивно та ненормально. Але нормальні довго і не живуть, так, Хаякаво? – ця випадкова усмішка нарешті була щирою за цей вечір, легкою.
Акі підвівся.
- Ходімо. – мовив він, простягаючи до Саї свою зранену долоню.