Події драблу не містять спойлерів, але відбуваються після Глави 50.
До.
«(…) з пустоти
В якій пливу глибоко
Тільки ти хочеш забери
Слова, що вбили нас
Себе лиши
Я вигадаю те, що мали ми
В майбутньому знайти
Пробач
Я мушу вигадати тебе», -
KRUTЬ - Вигадати.
- І хто тебе впустив? - запитав Акі, лежачи в ванній, колегу, яка, судячи з форми, тільки-но закінчила патрулювання або місію.
- Ніхто. - Сая присіла на край ванної та сумними очима поглянула на Акі, хоч на обличчі і сяяла усмішка. - В квартирі геть нікого, лише Нявка.
- То як ти увійшла?
Він давно звик та змирився до таких постійних її наглих уривань на його територію, навіть коли він був абсолютно голий. Він навіть більше не зауважував останнього, ніби все так, як і мало бути. Ні, немов вони обидва одягнуті і просто гуляють парком.
- Павер давно зробила мені дублікат. – пауза. – За тако.
Акі скривився від незначного роздратування.
- Чому я не здивований?
- Не очікував хоча б на буріто?
Все ще цей погляд замість відповіді.
- Ти ж знаєш, я завжди можу легко піти.
- Я не хо… я не тому питав. - він важко видихнув та мокрою рукою доторкнувся до долоні Саї, що самотньо лежала на ванній. - Ти виглядаєш дуже втомленою, твій погляд не здатен приховати, що на роботі щось сталося погане, тому прибери вже цю фальшиву усмішку з обличчя.
- Вона не фальшива. Я рада бачити тебе… живим. Крім того, взагалі-то бомбезну вечірку якраз я пропустила, а от ти…
- Сая…
- Я вже все знаю. Давай просто ти дозволиш побути поруч з тобою.
- Сая… - Акі стиснув її руку, не в змозі зараз подивитися в очі.
- Скільки часу ти втратив? – пауза. – Знову.
- Сая…
Йому було погано. Тяжко. Ще гірше, ніж зазвичай. Його час скоротився, а єдина мета, здавалося, так і лишалася недосяжною.
Його час скоротився виключно, через його дурість, слабкодухість, як моментами здавалося йому самому, але Акі геть не шкодував про скоєне, це добре зчитувалося Саєю. Майже не шкодував, адже хоч хрестів перед його очима цього разу не так сильно й побільшало, але часу, часу поменшало.
А все чому? Чому він змінився? Коли змінилися його погляди, принципи, почуття, а він навіть цього і не помітив? Він дивився на (не)прохану гостю, вимагаючи відповідей. Ні, вимолюючи їх, немов ця іноземка єдина, хто могла їх йому дати. Принаймні, в цю секунду, адже більше тут нікого, крім Нявки.
Йому було погано.
Це теж так легко читалося. Все це. Їй легко.
- Крила дарують можливість літати. Якщо вберегти їх. Будь вони пташки, янгола… або демона.
- Га? – очима злодія, спійманого на гарячому, подивився на колегу Акі.
Але Сая, замість відповіді, просто в одязі стрибнула до ванни, розбризкавши все довкола.
- Що ти робиш, пришелепкувата?!
- Посунься, і розказуй вже, що твої квартиранти наробили за цей час, поки мене не було.
- Та не буцайся ж ти своїми ногами!
- А то що?
Вони тепер дивилися один на одного все ще втомленими, але вже не такими сумними очима, а на щоках їхніх почав з’являтися рум’янець. Мабуть, від гарячої пари, яка наповнювала ванну кімнату. Мабуть.
- Нічого, ненормальна.
- Не лоскочи! Акі! Придурку! Так не чесно!
З такими темпами, води в ванній скоро геть й не залишиться.