Замальовка 1: Диявол Темряви.

Пекло.

 

«Не відводь очей, скажи мені прямо

Ти не бачиш мене, я твоя сліпа пляма?

Розумієш що я твоїм вироком буду?

Не відводь (…)», -

СТАСІК – Не відводь очей.

 

Первородний страх.

Члени Бюро Громадської Безпеки падали один за одним, стікали кров’ю, навіть, якщо на їхньому тілі не було жодної подряпини, втрачали кінцівки, вмирали, кричали в агонії, пізнаючи його сповна - первородний страх перед темрявою.

Цього диявола неможливо подолати.

Неможливо не боятися темряви. Ти можеш підкорити цей страх собі, але не більше. Споконвіку люди боялися темряви, бо де було людство, там і була вона. Вона старша за нього і сповнена невідомого, сповнена Нічого.

Темрява завжди ховає в собі небезпеку.

Люди безсилі. Люди тисячоліттями живлять Диявола Темряви своїм страхом, роблячи з нього непереможного, безсмертного, роблячи з нього самого Диявола.

І Сая теж боялася.

Вона стояла в крові своїх колег, товаришів, друзів. Вона чула їхні голоси і найбільше боялася, що зараз стихне, назавжди стихне, черговий із них.

Мисливиця на дияволів досі не розуміла чи це за правду, чи це лише ілюзія, як чергова сила цієї нечисті в Пеклі.

Але на ній самій не було свіжих ушкоджень.

Сая вже зрозуміла, що, навіть, її кулі марні. Марні проти цього диявола, тому поклала пістолет до кобури ззаду на поясі, та продовжила просто дивитися на ворога.

Все в ній випромінювало загрозу, але вона досі була не ушкоджена за весь час перебування в Пеклі.

• Цікаво, а чи подіє на тебе зброя Диявола, що є дитям, уособленням одного із головних, смертних гріхів? - нахилила вона трішки голову на бік, роздумуючи. – Хто сильніший, Первородний страх чи Первородний гріх?
• Чому?!

Те, що могло бути ротом, не рухалося, жоден із ротів диявола не рухався, але Сая чітко почула його крик, його розлючене запитання, коли диявол ухопився за горло мисливиці.

• То захлинися Темрявою.

Але нічого не сталося. Довкола в Пеклі царювало пекло, але Сая все так само залишалася спокійною з лютим поглядом з-під густо профарбованих вій.

• Чому?! Чому ти не боїшся МЕНЕ?!

Рука жорстоко стисла шию, але Сая цього навіть не відчувала, натомість, нарешті її розірвало на дикий, голосний та несамовитий сміх.

Здавалося, а може то й було за правду, та вона ще довго не могла перестати заливатися реготом.

• Бо я з України, серденько. - Сая без проблем, немов то була просто гілка на дереві в лісі, що заважала пройти, відкинула руку диявола та наблизилася майже впритул, не перестаючи дивитися над собою йому в очі. – Бо темрява не один місяць була моїм єдиним другом, моїм захисником. Вона єдина оберігали мене від смерті. Від ворожих ракет, літаків, безпілотників. Сідало сонце і ти вимушений був щільно затулити цупкі штори, вимкнути світло та жити в пітьмі, а коли лунали сирени, коли ти чув звук двигуна літака чи того, що ти прозвав «хвостом ракети», то темрява – це єдине, що, ні, ХТО дарувала тобі комфорт та спокій. І якщо, ще місяць тому, ти рахував секунди за які встигнеш добігти вночі з ліжка до туалету та увімкнути світло, перш ніж тебе зловлять пазурі уявного монстра, то з першого дня великої війни ти вчився їсти в темряві, митися в темряві, дивитися в дзеркало в темряві світла маленької свічки, а то і взагалі сірника. Бо ніякий страх перед пітьмою, не зрівняється зі страхом втратити родину, перед страхом усвідомлення того, що ти ніяк не можеш їх захистити, окрім, як вимкнути світло.

Крива, напівщира посмішка.

• Ба більше, я тобі збрехала, я полюбила тебе ще раніше. Я й справді колись тебе боялася, боялася, навіть бути у ванній, коли в усій іншій оселі панувала пітьма, а потім знайшла себе сидячою на підлозі в кутку кухні і геть не помітила, коли стемніло. Це стало моєю щоденною традицією. Мовчки сидіти в суцільній темряві та тиші. І як би це не звучало для людини, яка боялася темряви та ненавиділа тишу, але таке мені почало єдиним приносити комфорт, а потім вже і безпеку. Ох, ці неочікувані плюси депресії та війни. Тому так, - звузила вона зневажливо очі, - триклятий ти Дияволу Темряви, я не боюся тебе і тобі доведеться з цим змиритися, а от загрозу, загрозу я для тебе, можливо, і несу. Зараз це й перевіримо. – Аша…

Смарагдовий дим почав огортати праву руку Саї, а тоді щось невидиме з неймовірною силою вдарило її в сонячне сплетіння і вона опинилася лежачою на вулиці перед універмагом.

Миритися ніхто з таким в Пеклі не стане. Її викинуло назовні.

Не кожний Нелюд здатен без проблем витримати підряд два перенесення, що вже казати про рядового працівника Бюро Громадської Безпеки, тому не витримала й Сая.

Вона ще раз, знову з таким самим відчуттям марності, що і декілька років тому Вдома, подивилася на будівлю, а тоді втратила свідомість.

Коли Сая вже прийшла до тями, то довкола були лише тіла її товаришів, переважно мертві тіла, понівечені тіла, а також розбиті погляди у тих, хто вижив. Її погляд, певно, був таким самим, і ще Макіма. Так. Поруч була Макіма, що вийшла із Пекла.