Події відбуваються після Пекла (після Глави 70).
Після.
«Станція працює – енергетик спить,
Сниться йому, що життя коротка мить,
Блискавицею невпинно плине час,
Гуркіт грому лише спогади про нас», -
ДК Енергетик – Енергетик.
- Чому ніхто не пам’ятає моменту їхньої смерті?
Вода в ванній давно захолола, а одяг неприємним холодом обліплював тіло, де більше не діставала розчинена піна.
Замість відповіді, Акі лише протягнув тліючу цигарку Саї, навіть не поглянувши на неї. Вона теж не дивилася, вже інтуїтивно забирала чи передавала цигарку. Обидва лежали у ванній із зігнутими в колінах ногами та перехиленими через край головами. Їм здавалося, що на безликій стелі щось набагато цікавіше ховається, ніж в очах один одного. Як мінімум, дивитися туди було безпечніше.
- Акі, чи можемо ми бути ще в Пеклі? – Сая повільно затягнулася, не бажаючи ні ковтати дим, ні видихати його. - Може це все сон? Когось із нас? Може Макіма ще бореться за нас?
- Не може. – занадто сухо, вже вкотре, повторив Акі.
- Чому тоді ніхто не пам’ятає, як вони померли?
- Ти була не при тямі поза Пеклом.
Саю щоразу неймовірно злило це зауваження. Вона ще більше послабила краватку на шиї, а тоді затягнулася до кінця цигарки, викинувши її кудись геть, та почала наближатися до Акі.
Колись тут було тепло, а тепер холодно, як в пеклі.
Колись тут лунав сміх у відповідь на не зовсім щире обурення, а тепер всім заволоділа тиша. І сльози, коли нікого не було поруч.
Сая схопила Акі за підборіддя та змусила поглянути на себе. Він не побачив нічого, натомість його напіввідкриті вуста поцілував отруйний дим. Вся кімната була вже просякнута цим отруйним димом, але їм все ще було мало. Вони все ще бачили світ, крізь нього, вони все ще не замерзнули до смерті, а отже покидати ці стіни, ці залишки води не було причин.
Сая нарешті доторкнулася своїми губами до губ Акі, але він обережно відштовхнув її. Було занадто солоно.
- В уяві, - продовжила щось шепотіти Сая, коли вже знову перекинула голову, через ванну, після того, як ледь дістала нову пачку цигарок, не покидаючи їхнього озера почуття провини й скорботи, та підкурила чергову цигарку, - якщо ніж встромити собі в серце, то біль зникає.
Чомусь це змусило Акі раптово поглянути на колегу, довго не відводячи погляду та з міцно стиснутими вустами.
- В уяві і цигарки знімають стрес. – нарешті відповів він.
Саю накрила істерика. Вона довго та гучно сміялася, аж поки не почала чи то давитися димом, чи виною кашлю стало горло, що геть пересохло. Регіт стих, але та неправильна посмішка на обличчі Саї таки знову з’явилася і не зникала більше.
Вони більше не ховали очей.
Вони навпаки їх більше не відводили, здавалося, що і не кліпали, як би не кусав дим чи правда.
Сая чхнула.
- Ти змерзла.
- Від життя. – округлила вона очі.
- Перестань кривлятися. Час вилазити.
Сая відвернулася.
- You feel so lonely and ragged. You lay here broken and naked. My love is just waiting to clothe you in crimson roses.
- А ти плакатимеш по мені, коли я загину?
- Якщо не забуду. – не повертаючись, відповіла Сая.
Зараз її поцілунки знову були б такими, які Акі не любив.